Розуміння ідей та понять краще відбувається, коли робиться порівняння. Так, поняття «субстанція» легше зрозуміти не з самого визначення, а завдяки порівнянню з ідеєю протилежного6 «акциденції» (тому наприкінці довідкової літератури студентам подаються слова/поняття-антоніми), а поняття про «індукцію» легше розуміється та запам’ятовується через визначення «дедукції». За цим принципом спробуємо пояснити таке явище, як філософія.
Важливо розуміти:
Філософія не може називатися «наукою», оскільки сама визначає критерії науковості: метод, тип логіки (формальний, діалектичний). Якщо її ототожнювати з наукою (як це намагаються робити ті, хто хочуть їй «полестити»), то тоді вона дорівнювалась до того предмету, який сама визначає, отже, відбулася логічна помилка «гістерон-протерон», визначення через те, що само має бути визначеним.
Звідси, філософія є методологією науки, тобто «почерком» дослідника, який сам обирається не науково, а інтуїтивно (раціоналізм, індукція, аналіз, синтез, синергетизм тощо).
Так само, не логічно підходити до філософії з точки зору її «корисності», оскільки питання про «користь» того чи іншого підходу само по собі не наукове, а філософське. Як ще зазначив Аристотель: інші науки, можливо, корисніші за філософію, але краще за філософію нема жодної. Згодом, Макс вебер у статті «Філософія як покликання та професія» зазначив, що жодна з наук не виправдовує саму себе, за неї це робить філософія. Це означає, що доцільність тої чи іншої науки визначається інтуїтивно і те, наскільки вона корисна – питання філософське (хто є причиною кого: зловмисник робочого місця поліцейського, чи існування поліцейського – причина відносного громадянського ладу? Якщо так, то людина може бути доброю лише за примусом, що, знову, є протиріччям, оскільки моральність – справа сумління і доброї волі, а щасливим не можна бути за примусом чи під чиїмось наглядом, тощо).
Щодо «корисності», то треба заначити, що в суспільному житті виробляється та продається багато не зовсім корисних речей (напр., тютюн, алкоголь), але тут людина відкидає питання про користь і створює технологію заробітку на цьому. Тому, остаточним критерієм питання про «корисність» бути не може.
Кожна наука виходить з метафізичних начал і ними закінчується. Так, така точна наука як математика починалася в історії Європи з постулатів Євкліда, але тільки через майже 2500 років було доведено, що 5-й постулат Євкліда (про паралельність прямих) може мати протилежні значення (прямі завжди перетинаються, або завжди розходяться) згідно математикам Ріману та Лобачевському. Автор фундаментальної праці 20-го століття «Principia Mathematica» («Начала математики»), Альфред Норт Вайтгед, закінчує своє останнє есе («Безсмертя») словами: «точність це підробка».
Адже філософія, хоч і не вважається наукою, не може бути дорівняною іншим формам знання, таким як міфологія, релігія, мистецтво. Справа в тому, що у філософії завжди є логічна складова. За висловом іспанського філософа Хосе Ортеги-і-Гассета філософ не може просто передавати свої одкровення, наче пророк. Він повинен пояснити джерела свого знання.
Особливість філософії, на відміну від наук, полягає у тому, що її предмет дослідження – буття – надто широкий, над ним не можна проводити експеримент у лабораторії у зручних обставинах. Більше того, саме «незручність» обставин і була причиною якісно нових ідей у філософії, а не комфорт, який дозволяє примножувати ідеї лише кількісно (друк дисертацій, об’єм оперативної пам’яті, швидкість передачі даних тощо). Філософію, на відміну від наук, дорівнюють міфічному птаху Фенікс, який згорає цілком але знову відроджується з попілу. Це порівняння ілюструє той факт, що особливе положення філософії не може полягати у захисті її самою собою, як, наприклад, роблять інші науки для отримання грантів та фінансування. Навпаки: філософія тим більше є філософією, чим більше вона має сумнів у самій собі. Вже згадуваний нами логік, математик А.Н. Вайтгед порівнює відношенні філософії і наук до відношення видів живих істот, які борються за свій ареал перебування (як науки за фінансування), тоді як філософія це не види, а рід в цілому.
Основними ознаками філософського підходу є:
- сумнів (науки, переважно, не сумніваються у своїх началах);
- критичність поглядів, здатність побачити суть, яка стоїть за явищами;
- здатність знаходити принципово нові ідеї, а не розробляти в деталях вже існуючі.
Відношення між науками та філософією можна розглянути через призму важливого в сучасності поняття «темпоральності» (з часів відкриття загальної теорії відносності нехтування часовим параметром вважається помилкою та призводить до абсолютизму). Так, якщо критерієм науковості є експеримент, емпіричні дані, досвід, то все емпіричне, фізичне, є лише даними минулого (ми не можемо відчути майбутній біль. Це почуття одразу потрапляє у модус минулого як тільки ми усвідомлюємо само це почуття). Хоча можна сказати, що наука піклується про майбутнє і хоче вирішити у ньому ті проблеми, які не вдавалося вирішити у минулому, все ж таки, якщо брати саме критерій науковості, або етики, то наука підпадає під модус «минулого» (без якого не можуть бути отримані дані експерименту, її «початок»), тоді як, наприклад, етика має свій критерій у майбутньому (ми прагнемо миру тому що в нас закладено це поняття не з досвіду, у якому людство, насправді, вело війни, а тому що маємо уявлення, як має бути, а не скеровуємося тим, що є. Дитина, яка народилася у неблагополучній родині здатна обрати інший шлях, кращій, ніж її батьки, які, емпірично є її причиною, але етично та телеологічно не здатні скеровувати свідомість дитини). Як казав Сенека: яким би, все ж таки, не здавався огидним світ, ніщо не заважає нам бути краще за нього!
