Ентелехія, вчення про причини, логіка, категорії

У філософії Аристотеля ентелехія — внутрішня мета руху, закладена в прихованому вигляді в кожному бутті до його здійснення; діяльний, формувальний початок.

Свою філософію Арістотель поділяв на вчення про буття, вчення про моменти буття, вчення про становлення. Перша з цих частин містить вчення про сутність, її пізнання та про категорії. Тут Арістотель дав критику ідей Платона, на думку якого реально існують тільки загальні ідеї, а конкретні речі є лише «тінями» ідей. Арістотель вказував, що Платон штучно відокремив поняття сутності від речей. На відміну від Платона, Арістотель вважав за сутність конкретні речі, а поняття — за їхнє відображення. Арістотель вважав, що сутність існує не поза речами, а в самих речах; визнавав об'єктивне існування природи і виходив з того, що матерія існує вічно. Пізнання природи відбувається через відчуття, уявлення, поняття. Без відчуттів немає справжнього знання. Арістотель також критикує погляд Платона на пізнання, як «пригадування» душею того, що з нею відбувалося в царстві ідей, з якого душа нібито походить.

У вченні про «моменти буття» Арістотель розглядає матерію, форму, рух. Він вкладає це вчення у загальну формулу переходу можливості у дійсність. Матерія у Арістотеля визначається як чиста можливість буття, а не саме буття. За Арістотелем, існують два види матерії — перша матерія як чиста можливість буття (вона незмінна), і друга матерія, яка перебуває у речах (вона змінюється, має початок і кінець). Внутрішній зв'язок між цими видами Арістотель не зумів розкрити. Матерію він розглядав як щось пасивне, аморфне. Це свідчить про його метафізичну обмеженість, яка знайшла, зокрема, своє виявлення у критиці Арістотелем матеріалізму Емпедокла, Левкіппа, Демокріта. Форма виступає в Арістотеля як активний елемент, навіть як сутність. За Арістотелем, існує дві форми. Форма перша, або «форма форм», яка є рушієм, але яка не розвивається, стоїть над матеріальним світом і не має ні початку, ні кінця. Форма друга перебуває в речах, змінюється. Припущення першої форми за своєю суттю не відрізняється від ідей Платона і є виявом ідеалізму, бо «форма форм» — це не що інше, як Бог.

Розмірковуючи про «становлення», Арістотель викладає вчення про причини, якими визначається перехід можливості в дійсність. У кожній речі мислитель виділяє 4 причини:

причину матеріальну,

причину формальну,

причину дійову,

причину кінцеву, або цільову («кауза фіналіс»).

Арістотель пояснює цей розподіл, на прикладах, взятих з галузі природи та мистецтва.

Арістотель вважав, що про кожну річ неорганічної і органічної природи можна запитати: «для чого?», «заради чого?». Це означає, що мета властива розвиткові кожної окремої речі, рослини, тварини. Існує також мета, або первинна ентелехія, і в розвитку Всесвіту. Ця мета стоїть над матеріальним світом і спрямовує його розвиток. Вчення про ентелехію за своєю суттю є різновидністю ідеалізму.

У вченні про природу Арістотель уперше в історії людського мислення створив класифікацію форм руху. Він розрізняв шість видів руху: 1) виникнення, 2) знищення, 3) рух як зміна якісна, 4) збільшення, 5) зменшення, 6) переміщення. Важливе визнання Арістотелем руху як якісної зміни. Ніхто з його попередників не дав такого глибокого аналізу руху. Поняттю руху Арістотель надавав великого значення, оскільки, на його думку, рух служить справі поєднання форми і матерії при утворенні речей. Арістотель говорить:

«Оскільки будь-який рух відбувається у часі, і у будь-який час може відбуватися рух, і так далі все рухоме може рухатися скоріше або повільніше, то у будь-який час відбуватиметься і швидший і повільніший рух. Якщо це так, то і час повинен бути неперервним.»

Логіка

Арістотель вперше в історії філософської думки зробив спробу детального вивчення форм і законів мислення. Логіка Арістотеля своїм завданням ставила вивчення зв'язків між поняттями, які відповідають реальним зв'язкам між предметами і явищами дійсності. Під цим кутом зору Арістотель досліджував усі основні форми мислення — поняття, судження, умовиводи, сформулював основні закони формальної логіки, поклав початок її розвитку як науки. У творах Арістотеля з питань логіки, які дістали загальну назву «Органон», підкреслюється збіг форм мислення з формами буття. Незважаючи на деяку метафізичну обмеженість у висновках з логіки, Арістотель в результаті широких і універсальних знань, зокрема з природознавства, виходить за межі формальної логіки. Арістотель зводить у систематичну єдність логічні теорії попередників та додає до них теорію доказу (силогізм), теорію викладу (топіка) тощо. Два тисячоліття розвитку філософської та математичної думки дуже мало змінили в його теоріях, хоч було чимало спроб реформ логіки.

Категорії

Окремий твір присвячує Арістотель найвищим поняттям — категоріям, яким є підрядні усі інші. Категорії, які служать знаряддям пізнання сутності речей, Арістотель розглядав як типи зв'язків не тільки в наших поняттях, а й як відображені зв'язки між речами і явищами. Цих категорій є десять: сутність, кількість, якість, відношення, місце, час, положення, притаманність, дія, підпадання дії (πασχειυ).

Арістотель визначає категорію кількості як предмет математики. Він вказує, що математик обминає різницю у властивостях речей, наприклад теплоту, вагу та інші «чуттєві суперечності» і розглядає лише кількісну сторону.

Вчення Арістотеля про категорії було значним вкладом у розвиток філософії.

Політологія

Арістотель підкреслював, що «самий принцип воєн можна вважати противним ідеї права». Теза надалі одержала широке поширення в критиків війни і прихильників «вічного світу», зокрема в Канта і Фіхте. У своєму праворозумінні Арістотель розділяє положення Сократа і Платона про збіг справедливого і законного. Право уособлює собою політичну справедливість і служить нормою політичних відносин між людьми. «Поняття справедливості, — відзначає Арістотель, — зв'язано з представленням про державу, тому що право, що служить критерієм справедливості, є регулюючою нормою політичного спілкування». У цілому право як політичне явище Арістотель називає «політичним правом». Це, зокрема, означає неможливість неполітичного права, відсутність права взагалі в неполічних (деспотичних) формах правління. Істотним складеним моментом політичної якості закону є його відповідність політичної справедливості і праву. «Усякий закон, — відзначав Арістотель, — в основі припускає свого роду право». Отже, це право повинне знайти своє вираження, втілення і дотримання в законі. Відступ закону від права означало б, відповідно до концепції Аристотеля, відхід від політичних форм до деспотичного насильства, виродження закону в засіб деспотизму. «Не може бути справою закону, — підкреслював він, — володарювання не тільки по праву, але і всупереч праву: прагнення ж до насильницького підпорядкування, звичайно, суперечить ідеї права».

 

Питання для самоперевірки:

1) В чому полягала особливість сократівської філософії та її так званий «антропологічний поворот»?

2) Охарактеризуйте вчення Платона про державу (міф про печеру, відношення до мистецтва, уявлення про ідеальний та реальний світи тощо).

3) Чим характеризується антична філософія, яка була представленою в особах Платона та Аристотеля?

4) Антична філософія в особі Аристотеля: розкрийте сенс понять форма та матерія, поняття про причини (цільова (або кінцева) формальна, змістовна, дієва) тощо.

5) Проблема існування зла в філософії Августина Аврелія: в чому сенс поняття теодицея?

 

Література:

Богомолов А.С. Античная философия. – М., 1985

Джохадзе Д.В. Основные этапы развития античной философии. – М., 1977

Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов. – М., 1979

Кесиди Ф. Гераклит. – СПб.: Алетейя. 2004. – 217 с.

Кессиди Ф.Х. От мифа к логосу. – М., 1972

Материалисты Древней Греции: собрание текстов Гераклита, Демокрита и Эпикура. – М., 1955

Соколов В.В. Античная философия. – М., 1958

Фрагменты ранних греческих философов. – М.: Наука, 1989

Чанышев А.И. Начала философии. – М., 1982

Kenny, Anthony. 2012. A New History of Western Philosophy. Oxford: Clarendon Press[i]

 

[i] Цей підручник ви можете знайти у методичному кабінеті (к. 118) кафедри філософії Державного ВНЗ «Національний гірничий університет».