Теоретико-методологічний розвиток соціальної психології відбувається як у руслі загальнопсихологічних напрямів (біхевіоризму, фрейдизму), так і в координатах нових, власне соціально-психологічних шкіл і напрямів: необіхевіоризму, неофрейдизму, гуманістичної психології та ін. Починаючи з 70-х років XX ст., у США, Західній Європі відбувається переосмислення зробленого у першій половині XX ст. американськими соціальними психологами, теоретичного і практичного досвіду, пошук нових підходів у дослідженні соціально-психологічної реальності, нових теоретичних парадигм, які дали б поштовх розвиткові соціальної психології, зробили б її істинно соціальною, а не індивідуальною.
Теоретичні основи психології народів:
прискорений соціально-економічний розвиток європейських країн, який сприяв переходу від феодалізму до капіталізму;
філософське вчення Г. Гегеля про «народний дух«(«об'єктивний дух») і психологія Й. Гербарта (1776—1841), який вважав уявлення «первинної єдності душі вихідним феноменом психології;
ідея В. Вундта про надіндивідуальність душі («Психологія народів»): душа чи дух конкретного індивіда - це лише частина народної душі, психологія якої виражена в мові, звичаях, релігії, фольклорі, міфах (у Німеччині, наприклад, цінувалися міфи про племена аріїв).
Завдання психології народів - з'ясувати психологічну цінність духу народу, тобто відкрити закони, за якими здійснюється його духовна діяльність.
Теоретичні основи психології мас:
переміщення народних мас, спричинене наприкінці XVIII– на початку XIXст. масштабними військовими діями в Європі, що пов'язане, зокрема, з приходом до влади Наполеона Бонапарта;
популяризація концепції сугестії (А. Месмер, 1733-1815), завдяки якій гіпнотизм став важливою моделлю соціального навіювання і був запозичений для пояснення причин ірраціональності, емоційності натовпу;
положення про психічну інфекцію, яке базувалось на механічному тлумаченні досягнень епідеміологічних відкриттів Л. Пастера (1822-1895), Р. Коха (1843-1910) про вірусну передачу захворювань;
медико-правовий підхід: у натовпі людина стає більш примітивною й інфантильною, а тому - менш розумною і менш відповідальною;
вивчення масових явищ (паніка, плітки, чутки тощо);
тлумачення колективної поведінки як аномальної, що було ідеологічним підґрунтям для захисту існуючого суспільного ладу від національно-визвольних рухів, страйків тощо;
концепція наслідування Г. Тарда, згідно з якою соціальна поведінка не має іншого пояснення, крім наслідування: будь-яке скупчення народу - це маса, де втрачається здатність до спостереження та самоспостереження, тобто типовими особливостями особистості є знеособленість, повна або часткова втрата здатності до самоконтролю, домінування почуттів над раціональною сферою тощо
Категорії соціальної психології. Спираючись на основні категорії психології та соціології (особистість, група, соціум, пізнання, мислення, переконання, установки, соціальні явища та ін.), соціальна психологія оперує власним категоріальним апаратом (рис. 2). Ядром його є базові поняття соціальної психології (соціально-психологічна реальність, взаємодія, соціально-психологічний тип, спілкування, соціально-психологічні явища, групова динаміка, соціально-психологічне відображення та ін.), навколо яких концентрується відповідна соціально-психологічна проблематика, а також ті, що характеризують суттєві ознаки, конкретні
