Адміністративний позов про перерахунок заробітної плати

Я, ПІБ, з дата по теперішній час працюю в Харківському окружному адміністративному суді на посаді помічника судді відділу організації судового процесу та інформаційних технологій, з дата мені присвоєно 10 ранг державного службовця.

Відповідно до п. п. 6 «б» п. 1 розпорядження Кабінету Міністрів України «Про віднесення посад працівників апарату судів загальної юрисдикції до відповідних категорій посад державних службовців» № 88-р від 24.02.2003, посади помічників суддів місцевих судів віднесені до 5-ї категорії посад державних службовців.

У період з 26 жовтня 2014 року по 08 вересня 2015 року моя заробітна плата нараховувалась, виходячи з посадового окладу у розмірі 1218,00 грн., а з 09

вересня 2015 року по 31 грудня 2015 року – 2756,00 грн., що не відповідає законодавству про оплату праці працівників апарату судів, а саме: абз.2 ч. 1ст. 144 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-УІІ «Про прокуратуру» та абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів» в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд».

14 жовтня 2014 року прийнятий Закон України № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон про прокуратуру), що набрав чинності 26 жовтня 2014 року.

Пунктом 5 розділу XII Прикінцевих положень цього Закону було внесено зміни до ч.1 ст. 144 Закон України від 07 липня 2010 року № 2453-УІ «Про судоустрій і статус суддів», а саме: її було доповнено новим абзацом другим, відповідно до якого «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 %

посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

При цьому підпунктом 2 пункту 13 розділу XIII Перехідні положення Закону про прокуратуру Кабінету Міністрів України було доручено у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

Таке правове регулювання означає, що з 26 жовтня 2014 року за працівниками апарату судів було визнано право на посадові оклади у нових

(підвищених) розмірах.

1 січня 2015 року набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року № 80-VIII «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (далі - Закон про Державний бюджет України на 2015 рік). Абз. 3 п. 9 Прикінцевих положень цього Закону було встановлено, що норми і положення ч. 3 ст. 69, ст.129, с. 1 ст. 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведеного положення в частині розміру посадових окладів працівників апарату судів дозволяє стверджувати, що воно по-іншому врегулювало ці відносини, ніж абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про прокуратуру: розмір посадових окладів визначався не законом, а повинен був визначатися постановою Кабінету Міністрів України. Оскільки Закон про Державний бюджет на 2015 рік був

прийнятий 28 грудня 2014 року, тобто пізніше, ніж Закон про прокуратуру, то пріоритет у застосуванні має саме перший із цих законів.

Крім цього, п.п. 5 п. 63 розділу 1 Закону України від 28 грудня 2014 року №79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено новим пунктом 26 такого змісту: «Установити, що норми і положення... частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»... застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування)). Наведена зміна також набрала чинності з 1 січня 2015 року.

Однак, Кабінет Міністрів України наведене делеговане повноваження виконав лише 2 вересня 2015 року, прийнявши Постанову Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 року № 644 «Про внесення змін до деяких актів Кабінету Міністрів

України» (далі - Постанова КМУ № 644), якою у новій редакції додатка 47 до Постанови КМУ № 268 було викладено відповідно Схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів. Ця постанова набрала чинності 9 вересня 2015 року.

Не зрозуміло, якою нормою права визначався розмір посадового окладу працівників апарату судів протягом часу, поки не була прийнята Постанова КМУ № 644.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 2 КАС України суб'єкт владних повноважень повинен використовувати свої повноваження з тією метою, з якою вони надані законом.

Пункт 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік передбачає, що Уряд України має прийняти відповідну постанову щодо розміру окладів працівників апарату судів з метою врахування наявних фінансових ресурсів державного бюджету.

У свою чергу додатки 44-47 (визначають оклади працівників апарату судів) до Постанови КМУ № 268

(у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2011 р. № 215) були прийняті без цієї мети і до того ж об'єктивно не можуть враховувати фінансові ресурси державного бюджету протягом інших бюджетних періодів, ніж бюджетний період 2011 року.

Таким чином, постанова КМУ № 268 (зі змінами) як акт, що був прийнятий з іншою метою, не міг вважатися актом підзаконної деталізації пункту 9 Прикінцевих положень Закону про Державний бюджет України на 2015 рік та пункту 26 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України.

В даному випадку слід виходити з позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 25 листопада 2014 року (ЄДРСР - № 42010782), з врахуванням якої слід дійти висновку про те, що в умовах відсутності постанови Кабінету Міністрів України, яка б врегулювала розмір посадових окладів працівників апарату судів, відповідні відносини з їх виплати регулювалися безпосередньо абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про прокуратуру.

При цьому варто зазначити, що неприйняття Урядом України відповідного правового акта про розмір окладу працівників апарату судів без законних підстав, без легітимної мети є втручанням у майнове право працівників апарату судів, гарантоване їм Законом про Державний бюджет на 2015 рік.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 24.042015 року по справі «Будченко проти України» (заява № 38667/06) наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (п. 39 рішення).

Також, у пункті 42 цього рішення Європейський суд з прав людини зауважує, що положення національного законодавства, яке закріплює право на звільнення від оплати (в даному випадку оплату праці) не ставить його у залежність від існування компенсаційного механізму.

Отже, зазначена бездіяльність відповідача є несправедливою і дискримінаційною стосовно працівників апарату суду, посадовий оклад яких залишається на рівні однієї мінімальної заробітної

плати відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів».

За змістом частин 2 та 3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які б призводили до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод.

Також слід зазначити про практику Європейського Суду з прав людини, згідно з якою:

а) конвенційне поняття «майно» являє собою «існуюче майно» або засоби, включаючи право вимоги, відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» стосовно ефективного здійснення права власності (справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12.07.2001 р. п. 83);

б) засоби юридичного захисту ефективними є тоді,

коли вони можуть запобігти виникненню умов, які становлять порушення, або не допустити подальшого існування таких умов (справа «Мельник проти України», заява № 72286/01, рішення від 28.03.2006 р., щодо статті 13);

в) принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя (справа «Броньовський проти Польщі», заява № 31443/96, рішення від 22.06.2004 р., п. 184).

Так, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (п. 23 Рішення Суду). У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів, якими встановлені відповідні доплати та пільги з бюджету і які є діючими, та ЗУ «Про Державний бюджет» на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон. Суд не прийняв

аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).

Також Європейський Суд у справі YVONNE VAN DUYN V. HOME OFFICE (Сase 41/74 VAN DUYN V. HOME OFFICE) зазначив щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, в даному випадку це забезпечення речовим утриманням безкоштовно, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють

протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки, а в даному випадку виконання Закону.

Тобто, можливі аргументи Відповідача про відсутність механізму реалізації законодавчого положення, відсутність бюджетних асигнувань та відсутність коштів, як причина невиконання своїх зобов'язань, не можуть бути підставою для невиконання вимог закону.

Таким чином, бездіяльність Відповідача порушує мої права на отримання заробітної плати, визначеної Законом.

Стаття 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про прокуратуру регулювала розмір посадового окладу працівника апарату суду лише до 28 березня 2015 року, після цієї дати згадане

питання почало регулюватися статтею 147 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про забезпечення права на справедливий суд.

Отже, в період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року посадові оклади працівників апарату судів повинні були виплачуватися у розмірах, визначених абзацом другим частини першої статті 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про прокуратуру.

Надалі, 12 лютого 2015 року було прийнято Закон України № 192-УІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав законної сили 29 березня 2015 року. Даним Законом у новій редакції викладено Закон про судоустрій і статус суддів. Абзацом другим частини першої статті 147 Закону про судоустрій і статус суддів у цій редакції передбачено, що «розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних

службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців».

Наведене положення не передбачає повноважень Кабінету Міністрів України щодо регулювання розміру посадових окладів працівників апарату судів.

Згідно з Прикінцевими і перехідними положеннями Закону про забезпечення права на справедливий суд Кабінету Міністрів України було доручено у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом; забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно- правових актів, що суперечать цьому Закону.

На виконання зазначених вимог, постановою КМУ № 644 були внесені зміни до постанови КМУ № 268, які набрали чинності 09.09.2015 року. Зокрема, у схемі посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів місячний посадовий оклад було визначено як

коефіцієнт від місячного посадового окладу судді місцевого суду.

Таким чином, у період з набрання чинності 29.03.2015 Законом про забезпечення права на справедливий суд до набрання чинності 09.09.2015 змінами до постанови КМУ № 268, розмір посадового окладу працівника суду повинен був обчислюватись відповідно до Закону про забезпечення права на справедливий суд у розмірі не менше 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду для працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, з коефіцієнтом 1,3 для працівників, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців.

Слід зазначити, що вказані норми є спеціальними в співвідношенні зі статтею 13 Закону України «Про оплату праці» та статтею 33 Закону України «Про державну службу», які передбачають, що розмір окладу працівників апарату судів визначається саме актом Уряду України.

Отже, зважаючи на пріоритет спеціальної норми над

загальною, при визначенні розміру окладу працівників апарату судів слід застосовувати ст. 144 Закону про судоустрій і статус суддів у редакції Закону про прокуратуру та, в наступному, ст. 147 Закону про судоустрій і статус судців у редакції Закону про забезпечення права на справедливий суд, а не статтю 13 Закону України «Про оплату праці» та статтю 33 Закону України «Про державну службу».

З 9 вересня 2015 року посадові оклади працівників апарату судів виплачувались у розмірах, визначених постановою КМУ № 644.

Так, в додатку 47 до постанови КМУ № 268 (в редакції постанови КМУ № 644) посадовий оклад помічника судді встановлено з коефіцієнтом 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду.

Таким чином, мій посадовий оклад мав би складати з 09 вересня 2015 року – 5512,00 грн. (13 780 грн. х 0,4). Однак, як вбачається з розрахункових листів, обчислення належної мені заробітної плати за період з вересня 2015 року по грудень 2015 року проводилось виходячи з посадового окладу у розмірі 2756,00 грн.

Вважаю, що зменшення мого посадового окладу є неправомірним, виходячи з наступного.

Як зазначалось вище, Кабінету Міністрів України було доручено привести свої нормативно-правові акти у відповідність із абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону про судоустрій і статус суддів у цій редакції Закону про забезпечення права на справедливий суд та забезпечити в межах своїх повноважень перегляд та скасування нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.

Враховуючи, що встановлене в додатку 47 до постанови КМУ № 268 (в редакції постанови КМУ № 644) обмеження щомісячних посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів зменшують його розмір, то останнє не відповідає вимогам Закону про судоустрій і статус суддів.

Отже, обчислення та виплата належної заробітної плати за період з вересня 2015 року по грудень 2015 року у зменшеному розмірі погіршують моє становище порівняно із вимогам Закону про судоустрій і статус суддів, тому розрахунок

заробітної плати має проводитись виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення.

Судова практика засвідчує, що відсутність бюджетного фінансування не може бути тією обставиною, яка виключає відповідальність суб'єкта владних повноважень перед особою.

Також вважаю, що строк звернення до суду мною в даному випадку не пропущено, оскільки відповідно до ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь- яким строком.

Конституційний суд України рішенням від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 за конституційним зверненням громадянки Присяжнюк Л.М. щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» вирішив: в аспекті конституційного

звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1,12 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

На підставі викладеного вище, керуючись ст. ст. 2, 6, 17, 18, 99, 104-106 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПРОШУ СУД:

1.Зобов'язати Харківський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок заробітної плати в повному обсязі з урахуванням

премій, встановлених щомісячно відповідними наказами Харківського окружного адміністративного суду, та усіх надбавок, що нараховуються залежно від розміру посадового окладу:

- за період з 26.10.2014 по 28.03.2015 включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 144 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України «Про прокуратуру»),

- за період з 29.03.2015 по 08.09.2015 включно відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд"),

- за період 09.09.2015 по 31.12.2015 виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.

2. Прошу розглядати справу по суті без участі позивача.

Дата Підпис

Додатки:

1.Копія паспорта громадянина України - на 1 арк.,

2.Копія ідентифікаційного коду - на 1 арк.,

3.Копія трудової книжки - на 3 арк.,

4.Оригінал довідки про дохід за період 2014 р.- 2015 р. – на 1 арк.,

5.Копії розрахункових листів за період 2014 р.- 2015 р. – на 2 арк.,

6.Копія адміністративного позову з додатками для відповідача та третьої особи - на 28 арк.