Стисло охарактеризуємо сліди пострілу (тобто сліди на: гільзах; кулях (снарядах); перешкодах).

Характеризувати сліди на гільзах і кулях найкраще з одно­часним розгляданням механізму їх утворення, відповідно до етапів пострілу: заряджання, пострілу та екстрагування стріля­ної гільзи.

Механізм утворення слідів під час заряджання зброї: під час заряджання неавтоматичної зброї патрон вручну вставляють у патронник, потім замикають ствол.

На денці гільзи утворюються сліди ковзання від щитка ко­лодки, інколи сліди від бойка у вигляді трас, але це не законо­мірні сліди, а тому вони лише подеколи використовуються для ідентифікації як індивідуальні ознаки.

Під час заряджання автоматичної зброї замок, рухаючись уперед, наражається на патрон, який міститься в магазині, і до­силає його в патронник, при цьому на крайці денця гільзи може утворитися слід досилання, характерний для АК та АКС.

Тут гільза ковзає по губках магазина, і на її корпусі інколи виникають лінійні сліди ковзання у вигляді паралельних боро­зенок, які розміщені діаметрально протилежно одна одній (на­звані вище сліди не завжди є закономірними і здебільшого не використовуються в ідентифікації зброї).

Далі замок продовжує рухатись уперед, досилає патрон у патронник, і коли патрон повністю увійде в патронник, зачіпка викидача (зуб викидача) заскочить у кільцеву проточку (або увійде в зачіп із виступом шляпки денця гільзи) і залишить слід ковзання (динамічний) на ребрі денця гільзи (або на виступі го­ловки).

Рух замка припиниться, патронник виявиться закритим, а зброя зарядженою.

Отже, під час зарядження автоматичної зброї утворюється один закономірний і придатний для ідентифікації зброї слід -від зачепа (зуба) викидача зброї: слід динамічний, на гільзі! На кулі ще нічого цікавого не утворюється!

Утворення слідів зброї (пострілу) на гільзі під час пострілу

Із натиском на спусковий гачок ударник із бойком зриваєть­ся з бойового зводу і, рухаючись уперед, натискає на капсуль, утворюючи на ньому об'ємний слід тиснення, статичний, який за формою схожий на форму бойка (відображає поверхню бой­ка). Цей слід використовується в ототожненні зброї.

Від удару бойка капсуль загоряється і підпалює пороховий заряд. У патроннику виникає великий тиск порохових газів, під дією яких снаряд отримує кінетичну енергію і виштовхується з дула, а гільза з такою ж силою притискується до замка, і на її денці утворюються сліди тиску, які називаються слідами по­переднього зрізу замка (патронного упора).

Оскільки метал капсуля значно тонший від денця і м'якший, тому сліди попереднього зрізу замка утворюються насамперед на капсулі навколо сліду бойка.

Практично слід бойка і слід попереднього зрізу замка зали­шаються на гільзах, відстріляних із будь-якої зброї, як завод­ської, так і атипової. Звичайно, під час цього стану по одному сліди утворюються і на кулях, але про це згодом.

Утворення слідів під час екстрагування (викидання) гільзи

Процедура пострілу триває мить, за цей час замок набуває мо­менту руху і, переборюючи стан спокою, починає рухатись назад.

Зачіпка викидача, який утримує гільзу в чашечці (вінчику) замка, витягує гільзу і разом з нею відходить назад.

У цей час на стінках гільзи, під час її руху в патроннику, можуть утворюватися сліди патронника від нерівностей, які є на його стінках (але це - не закономірні сліди).

Сліди патронника мають форму паралельних трас, розміще­них на циліндричній частині гільзи, ближче до її денця.

Тільки-но гільза покине патронник, вона наражається на від­бивач, одержує обертовий момент і викидається.

Оскільки відбивач майже в усіх зразках зброї розміщений зліва внизу, то гільза вилітає праворуч.

Під час цього від удару гільзи об відбивач на її нижній край­ці утворюється закономірний статичний слід тиску, який нази­вається слідом відбивача.

У деяких зразках вітчизняної зброї (АК, АКС, СКС, ПМ) гільза, що екстрагується, в польоті вдаряється об край вікна ко­жуха замка або ж ствольної коробки, і на гільзі утворюється ха­рактерний слід тиску або ковзання, який називається слідом вікна кожуха замка (для пістолетів), або слідом вікна ствольної коробки (для автоматів і карабінів СКС).

Сліди на снарядах (кулях, шроті)

На снарядах (куля, шріт) залишаються сліди каналу ствола зброї.

Для нарізної зброї ці сліди поділяються на первинні та вто­ринні.

Під тиском газів снаряд, що рухається стволом, ковзає по йо­го стінках і на циліндричній частині кулі утворюються сліди полів нарізів і сліди граней нарізів, а саме:

- куля, залишаючи патронник, рухається прямолінійно, і коли входить у нарізи, на ній залишаються первинні сліди нарі­зів (полів і граней), які є динамічними (тертя) і розміщені пара­лельно осі кулі у вигляді борозенок і валиків;

- під час подальшого руху куля повторює напрями нарізів, набуває обертового руху (робить оберт на 360°), і на її поверхні залишаються сліди граней і полів нарізів у вигляді нахилених пучків трас.

У вітчизняній бойовій зброї ствол має чотири нарізи, які в'ються зліва вгору направо, як уже зазначалося.

Ширину полів і нарізів може бути визначено за їхніми сліда­ми па циліндричній частині кулі.

Ці сліди від нарізів, що вже перебувають під кутом до по­вздовжньої осі, називаються вторинними (повторними) сліда­ми каналу ствола нарізів зброї.

У гладкоствольпій зброї не всі шротинки торкаються ствола, а лише крайні, до того ж не всією поверхнею, а тільки окреми­ми точками.

У цих точках і утворюються сліди каналу ствола у вигляді площадок поверхні на сферичній частині шротин (це перша група слідів - динамічні, тобто сліди тертя у вигляді мікротра-сового рельєфу).

На шроті, розміщеному всередині заряду, слідів каналу ствола не залишається, але інколи трапляються незначні по­глиблення від контакту з сусідніми шротинками.

Такі сліди утворюють другу групу слідів, яку називають -контактними полями (статичні сліди).

Контактні поля інколи можна зустріти на поверхні пижа або ж картонної прокладки.

Сліди на гільзах і снарядах атипової зброї не часто відповіда­ють стандартним слідам, оскільки атипова зброя зазвичай не нарізна, не автоматична, не має викидача.

Якщо ж атипову зброю, наприклад, обріз, виготовлено із за­водської зброї, то механізм утворення і види слідів на кулях і гільзах залишаються такими ж, як і для зброї, з якої виготовле­но атиповий екземпляр.

Стосовно саморобної зброї, яка найчастіше виготовляється під дрібнокаліберний патрон 5,6 мм, то все залежить від якості виготовлення.

Від використання ствол зношується, а тому висота полів зменшується, і під час пострілів куля починає дедалі більше контактувати з дном нарізів.

Це призводить до появи слідів овальної форми, що розташо­вуються між слідами полів нарізів.

За подальшого зношення ствола грані полів нарізів округ­ляються, поля зношуються, знижуються, а тому межа між первинними та вторинними слідами суцільних подряпин -трас поступово зникає.

Сліди на перешкодах поділяються на: основні (наслідок дії основного чинника пострілу) і на додаткові (вторинні - наслі­док дії додаткових чинників пострілу).

Основний чинник пострілу - це дія снаряда на перешкоду.

Слідом основного чинника пострілу, тобто основними сліда­ми, є різні за значенням зміни (ушкодження) перепони (мо­жуть називатись пробоїною або пораненням - раною).

Під час пошкодження перепони кулею утворюється одна пробоїна.

Множинний снаряд (дріб, картеч) на дистанції 1-2 м утво­рює одне ушкодження, а на більшій відстані - фрагментується, залишаючи декілька пошкоджень, а їхні кількість і площина розповсюдження збільшується зі збільшенням дистанції по­стрілу.

За ступенем зміни слідосприймального об'єкта (перешкоди) всі вогнепальні пошкодження можна поділяти на:

• проникні (не наскрізні) із заглибленням циліндричного снаряда не менше ніж на величину його довжини, а кулькопо-дібного - не менше, ніж на його діаметр (сліпі, тобто не наскріз­ні, бо є вхід і канал, але немає виходу);

• проникні наскрізні (що мають вхідний і вихідний отвори);

• поверхневі у вигляді ум'ятин або слідів рикошету: утворю­ються, коли куля вже падала, тобто втратила швидкість чи перепона була дуже міцною (тоді вм'ятина), коли ж куля від до­тику змінює напрям польоту або має малий кут зустрічі з пере­поною, утворюється рикошет.

Додаткові чинники пострілу характеризуються явищами, що супроводжували та доповнювали дію основного фактору пострілу.

До додаткових чинників належать:

- віддача, тобто подавання зброї назад та її рефлексивно інерційне повернення вперед до мішені (цілі);

- викид із каналу ствола з великою швидкістю розжарених порохових газів і повітря;

- контакт поверхні снаряда з краями пошкоджень на пере­шкоді.

Як наслідок дії додаткових чинників за певних умов утворю­ються додаткові сліди пострілу, зокрема:

- слід віддачі зброї та її рефлекторного повернення вперед (це завжди має місце за будь-якого пострілу).

Але, якщо постріл проводився впритул, звичайно в людину (коли зріз ствола зброї повністю або частково контактує з об'єктом ушкодження), тоді він супроводжується ударом передньої частини зброї (ствольного зрізу, переднього зрізу ко­жуха ствола, глушника, полум'ягасника або ствольного компен­сатора) об наявну перепону.

Як наслідок цього, утворюється відбиток (від її механічного удару), який у криміналістиці та судовій медицині називають «штанцмаркою».

- викид порохових газів викликає появу комплексу слідів додаткових чинників пострілу:

• сліди їх термічного впливу на перепону;

• сліди їх механічного впливу на перешкоду;

• сліди відкладення на перешкоді продуктів пострілу, тобто речовин, що входять до складу пороху тощо.

Але всі ці сліди утворюються тільки за умови близького по­стрілу.

> Термічний вплив відбувається як за рахунок високої тем­ператури порохових газів, так і внаслідок догоряння угарного газу в кисні повітря.

Відображається цей чинник у вигляді двох слідів: поверхне­вих (обпалення, обгорання опіків, спікання тощо) або глибин­них - об'ємних структурних змін перешкоди (обвуглення, оплавлення тощо).

> Механічний вилив на перепону відбувається ще до дії порохових газів. Снаряд, що рухається каналом дула, штов­хає перед собою повітря, яке заповнювало ствол, тобто виникає ударна хвиля, яка, власне, і є джерелом звуку від по­стрілу.

І знову ж таки, на близькій відстані (дистанції) стовп повіт­ря першим ударяється в перепону і першим ушкоджує такі об'єкти, як текстильні тканини і тіло людини. А вже за мить снаряд проходить крізь це ушкодження, розширює його і про­никає у глибину перепони.

Порохові гази, що рухаються за снарядом, вдаряються у перепону, частина їх заходить (проникає) усередину кана­лу пошкодження (отвору), інша - розтікається поверхнею об'єкта.

Краї наявного отвору пошкодження в таких матеріалах, як текстиль, повсть, картон, оброблена шкіра, м'які тканини тіла людини, отримують додаткові надриви саме від механічної дії повітряної ударної хвилі.

Сукупно ці сліди можуть мати форму хреста, зірки з різною кількістю променів, букв «Т», «Н», «К» залежно від структури слідосприймального об'єкта, дистанції пострілу і розташування дульного зрізу відносно площини перешкоди.

Механічний вплив порохових газів зазвичай проявляється па дистанції від 2-3 до 10-15 см.

> Відкладення на переіпкоді продуктів пострілу. Це є реалі­зація третьої групи додаткових факторів пострілу - контакт по­верхні снаряда з краями пошкоджень тощо).

Речовини, що входять у склад порохових газів і відклада­ються на перепоні, можуть за суттю й характером поділені на три фракції:

• кіптява (мікроскопічні частинки вугілля й металу);

• не повністю згорілі порошинки вибухової речовини;

• мікроскопічні краплинки мастильних речовин (змазка і осадки).

Зона відкладення кіптяви може мати форму від доволі пра­вильного кола до багатопроменевої зірки, колір її може бути від темнувато-бурого до світло-сірого, інтенсивність відкладення -від щільної однорідної до двох-трьох концентричних зон.

Часто зона відкладення кіптяви має металічний відблиск.

Зазвичай вона добре проявляється, якщо постріл зроблено з відстані до 80 см.

Наскільки об'ємний пороховий заряд, настільки значною є зона відкладення кіптяви.

Зона відкладення не повністю згорілих порошинок зазвичай буває достатньо правильної форми або овалу, її розміри значно збільшуються зі збільшенням дистанції пострілу.

Складається вона з окремих, достатньо великих частинок темно-сірого або чорного кольору.

Одночасно окремі порошинки липнуть, прикипають або проникають у матеріал перепони.

Окремі порошинки інколи пролітають відстань, що переви­щує навіть 1 м, але найчастіше вони виявляються за дистанції пострілу до 50 см.

Мікроскопічні краплини мастил і розтопленої осадки прояв­ляються на перешкоді у вигляді краплинних плям жовтуватого кольору, або її поверхня стає почорнілою, немовби забрудне­ною.

Стикаючись із перешкодою, снаряд (куля) контактує з края­ми утвореного ним отвору.

Відбувається доволі інтенсивне обтирання поверхні снаряда матеріалом перешкоди, внаслідок якого можуть виникати два сліди: поясок обтирання (металізації), спікання (топлення) країв пошкодження у деяких синтетичних тканинах.

Отже, можна констатувати, що сліди дії додаткових чин­ників пострілу утворюються в основному за умови пострілу впри гул, або пострілу з близької відстані (до 1 м).

Але тут треба пам'ятати, що постріли з деяких типів сучасної зброї у багатошарову перешкоду, наприклад, одяг із верхньої та нижньої білизни, залишають кіптяву між цими шарами (біля вхідного отвору), навіть коли постріл зроблено з відстані 1000 м та більше («феномен Виноградова»).

А зараз про специфіку механізмів утворення слідів пострілу на перешкодах залежно від особливостей матеріалу.

Дерев 'яні перешкоди

Характер пошкоджень дерев'яних об'єктів значною мірою залежить від кута, під яким снаряд входить у перепону, і ступе­ня вологості деревини. У сухому дерев'яному об'єкті (дошці) за перпендикулярного входження снаряда вхідний отвір має округлу форму і діаметр, дещо більший за діаметр кулі.

Краї вхідного отвору - нерівні, зазубрені; нерівності спів­відносні зі структурними одиницями - головними шарами деревини.

Вхідний отвір зазвичай має неправильну чотирикутну форму.

Його бокові сторони, що проходять по бокових шарах дере­вини,- доволі рівні, а ті сторони, що розміщуються поперек цих шарів,- нерівні, зазубрені, з відщепами й відколами.

Канал походження трохи розширюється в напрямку руху снаряда, його поверхня має численні відокремлені волокна де­ревини, кінці яких обернені в бік вихідного отвору, тобто за ходом руху снаряда.

Перешкоди з листового заліза

Тут - трохи інший механізм, аніж попередній.

Коли прострілюється ринва, металевий дах, кузов автома­шини тощо, метал під дією кулі спершу розтягується у формі ямки, потім у найбільше витягнутій, напруженій частині - роз­ривається.

Отже, канал пошкодження в листовому металі звужується за ходом руху снаряда.

Краї отвору на виході вихідного отвору мають форму проме­нів неправильної форми - зірки.

Розміри отвору за розміром майже відповідають діаметру кулі.

Перешкоди з листового скла

Характеризуються залежно від умов утворення пошкоджень.

Найбільш типовими є ті, що утворюються від кулі, яка ру­хається з достатньо великою швидкістю і контактує зі склом своєю головною частиною (передньою частиною), перпендику­лярно до площини об'єкта.

У цьому випадку утворюється пробоїна (ямкоподібної або кратероподібної форми), яка розширюється за ходом руху сна­ряда.

У момент руху снаряда скло вигинається за рухом снаряда, за рахунок чого утворюються радіальні тріщинки (що відхо­дять, розгалужуються від центру отвору пошкодження).

Потім скло пружно подається назад, у зворотному напрямі, тобто супроти руху кулі.

Але ділянки навколо пошкодження продовжують рухатись за кулею, утворюючи концентричні тріщини, що розміщуються між радіальними.

На бокових краях тріщин, що оточують кульові пошкоджен­ня у склі, утворюються траси, кінці яких (закінчення яких) в одній із площин скляного листа немовби збираються в пучки, а в іншій - розходяться віялом.

На радіальних тріщинах відщепки розкриті віялом у напрям­ку руху кулі, а в концентричних - у бік, протилежний цьому

руху.

Якщо кут зустрічі наближається до 90°, діаметр пошкоджен­ня в листовому склі майже дорівнює величині калібру кулі.

Дослідження вогнепальних пошкоджень у листовому склі у деяких випадках ускладнюється не тільки обставинами по­стрілу («знесилена» куля, маленький кут зустрічі з перепоною тощо), але й через те, що сучасні стекла містять різні мульти­плекси чи інші додатки, які характеризують спецекло.

Тканини

Вогнепальні пошкодження текстильних тканин та деяких ін­ших матеріалів (обробленої шкіри, замші, повсті тощо) достат­ньо чітко відображають не тільки основні, а й додаткові сліди пострілу.

Снаряд, проходячи крізь тканину, утворює отвір круглої або квадратної форми залежно від структури тканини.

Снаряд руйнує та несе за собою волокна ниток, а в місці свого контакту з перепоною утворює «мінус тканини», тобто просвіт між кінчиками ниток, коли краї пошкодження наближувати.

Кінці ниток - нерівні, розволокнені, обернуті всередину просвіту, за рухом снаряда.

Розміри вхідного отвору, зазвичай, однакові з діаметром ку­лі або навіть трохи менші.

Ушкодження тканини на виході кулі з тіла потерпілого час­тіше за все мають неправильну форму через те, що куля, пере­борюючи опір м'яких тканин і кісток людини, значно втрачає кінетичну енергію, а тому рухається вперед не головною части­ною, а боком.

Декілька слів про сліди пострілу на тому, хто стріляв, в ос­новному на руках та його обличчі.

Необхідність у знанні таких слідів та їх виявлення виникає, коли існує версія про вбивство чи самовбивство.

Під час пострілів гази, що несуть продукти пострілу, вихо­дять не тільки крізь ствол, а й просочуються крізь інші взаємо­діючі частини зброї: замок, ствольну коробку, кожух-замок і раму пістолета тощо.

Як наслідок, на руці, де був пістолет, відкладаються деякі компоненти вибухової речовини та продукти її згорання.

Під час стрільби з довгоствольної зброї продукти пострілу відкладаються ще й на щоці того, хто стріляв.

Насамкінець декілька слів про методику виявлення цих слі­дів. Є чимало методик, зокрема, використовують теплий роз­топлений парафін, яким покривають руку стрілка.

Або ж змивають руки розчином дистильованої води, після чого змиви досліджують із використанням оптичних, електрон-по-мікроскопічиих пристроїв, проби на дифеніламін у концент­рованій сірчаній кислоті, чи використання нейтронно-активо­ваного аналізу.

Сліди вибуху

Необхідно зазначити, що в сучасній криміналістичній літе­ратурі установлюється стійка тенденція виокремлення із судо­вої балістики наукових напрацювань із вибухової справи у самостійний підрозділ «Вибухознавство».

Вибух є процесом швидкого вивільнення великої кількості енергії в обмеженому об'ємі.

Уражаюча дія, а отже, і слідоутворення, відбуваються внаслі­док механічної, фізичної та хімічної взаємодії вибухової хвилі, відламків, що розлітаються, теплоти, що виділяється, і хімічних з'єднань при згоранні вибухової речовини.

Тому слідами вибуху є:

— частини зруйнованого вибухом цілого (відламки), части­ни вибухового пристрою, снаряда, пакувального матеріалу, шматки паперу, тканини і т. ін.);

— частки непрореагованої вибухової речовини (порошинки, запалювальні суміші, бертолетова сіль, селітра, гексоген тощо);

— сліди кіптяви і згорання вибухових речовин на пошкодже­них об'єктах;

— сліди запаху вибухової речовини;

— сліди механічних, фізичних і хімічних змін пошкоджених предметів (розриви, злами, кручення, зрушення, оксидація, по­ява нової речовини тощо).

Під час вибуху на тілі людини залишаються сліди розриву тканин, переломи, синці, опіки і под.

Вибухові пристрої складаються", із заряда вибухової речови­ни, приводного (реагуючого) пристрою, вибухівника і корпуса (металічного, дерев'яного, пластмасового).

Деякі види саморобного вибухового пристрою можуть бути безкорпусними, їх часто маскують під портфелі, посилки, ручні ліхтарики, термоси тощо.

За конструкцією привідного пристрою і вибухівника само­робні вибухові пристрої можуть бути контактними та безкон­тактними.

Вибухівники можуть бути: ударні (що спрацьовують від уда­ру, натискання), дистанційні (механічні або електричного впливу), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), запрограмовапо-виконуючі (що спрацьовують за зако­дованим сигналом).

 

3. Слідчий огляд і дослідження зброї та слідів пострілу на місці події

Виявлення, фіксація, огляд і вилучення слідів застосування вогнепальної зброї та самої зброї мають певну специфіку.

Виявлення вибухової зброї, гільз, куль, патронів, шротинок, пижів тощо передбачає цілеспрямований пошук цих об'єктів серед інших предметів на місці події, а також на інших мож­ливих місцях.

Практиці відомі випадки, коли стріляні гільзи, викинуті з автоматичної зброї, виявлялись у неочікуваних місцях - у ки­шені того, хто стріляв, потерпілого, за кабелями зовнішньої електропроводки, на шафах, за картинами, в абажурах, усе­редині порожніх пляшок тощо.

Кулі зазвичай залишаються в перепоні або, подолавши її та втративши кінетичну енергію, виявляються на підлозі або ґрун­ті тощо.

Особливу увагу треба приділяти одягові потерпілої особи, бо куля на виході з тіла може залишитися між шарами одягу.

Під час пошуку дрібних об'єктів (куль, гільз тощо) у траві, снігу, серед каміння чи в сипучому просторі - треба використо­вувати спеціальні засоби і методи:

- якщо є достовірні припущення про те, що об'єкт перебуває під шаром снігу, в траві, рідкому бруді, воді, використовують міношукачі, металошукачі, магнітні підіймальники;

- виявляти дрібні об'єкти допомагає просіювання снігу, різ­них порошкуватих речовин, а також розтоплювання снігу чи льоду і проціджування отриманої води;

- якщо в процесі огляду буде знайдено місце, з якого прово­дилися постріли з автоматичної зброї (сліди взуття, недопалки, загублені патрони тощо), а також установлено напрям польоту кулі, тоді пошуки необхідно проводити з урахуванням напряму і дальності викидання стріляних гільз зі зброї певної системи.

Виявлення слідів пострілу на різних перешкодах проводить­ся через з'ясування їхньої природи, тобто під кутом зору мор­фологічних ознак вогнепальних пошкоджень у різних матеріа­лах, а також наявності й характеру слідів додаткових чинників пострілу.

Для фіксації слідів пострілу використовують, насамперед фотографування вузла місця події, де виявлено той чи інший слід застосування вогнепальної зброї.

Потім виготовляється детальний вимірювальний (масштаб­ний) фотознімок об'єкта вогнепального характеру.

Після цього об'єкт оглядають, а результати огляду детально описують у протоколі слідчої дії.

Загальним для опису всіх об'єктів і слідів є обов'язкове за­значення у протоколі положення (розташування) об'єкта чи сліду на місці виявлення з прив'язкою до не менше двох орієн­тирів.

Вогнепальну зброю описують за такими позиціями: вид, сис­тема, модель зброї (якщо вони відомі слідчому), наявні марку­вання, положення ударно-спускового механізму, стан каналу дула під час огляду на просвіт, наявність чи відсутність запаху пороху з каналу, наявність і характер інших слідів на зброї.

Вистрілену гільзу описують у такій послідовності: вид, мате­ріал, колір і форма, розміри, спосіб кріплення кулі, наявність кільцевої проточки або фланця денця гільзи, маркувальні по­значення, конструкція і колір капсуля, колір антикорозійного лаку, наявність і розміщення слідів вогнепальної зброї (слідів пострілу) та інших слідів.

Під час описування кулі в протоколі відображають: її вид, конструкцію, колір поверхні, сліди закріплення в гільзі, марку­вання (якщо вони є), наявність і характер слідів каналу дула, інших слідів.

Сліди пострілі/ на перешкоді описують за комплексом ознак: форма і розміри пошкодження, характер країв пошкодження і наявність «мінуса матеріалу», стан каналу пошкодження (якщо є можливість оглянути його на просвіт); наявність і характер слідів, наслідків дії додаткових чинників пострілу, якщо такі будуть.

Патрони, пижі, прокладки тощо оглядають й описують так само, як і попередні об'єкти.

У протоколі обов'язково зазначають спосіб вилучення й ха­рактер упакування об'єктів, через що складення протоколу від­бувається паралельно з подальшою роботою над слідами.

Важливим під час огляду місця події, пов'язаного із застосу­ванням вогнепальної зброї, є складання планів місцевості або приміщення, оскільки план сприяє зведенню в єдину систему різних слідів, які часто перебувають на значному віддаленні між собою, а також створює умови для встановлення місця, з якого стріляли, чи місця перебування потерпілого, використо­вуючи розрахунково-графічний спосіб.

У разі виявлення па нетранспортабельних і нероздільних об'єктах слідів, що нагадують вогнепальні, після їх фотографу­вання, з країв об'єкта беруть зразки для проведення майбутніх необхідних лабораторних досліджень.

У деяких випадках на місці події використовують метод кольорового відтиску (контактно-дифузійний метод) для вста­новлення наявності слідів того чи іншого металу у складі кіптя­ви чи пояска обтирання.

Важливо виготовити копію (зліпок) зі сліпого пошкоджен­ня після фотографування та описання сліду у протоколі, але до порушення каналу пошкодження під час вилучення із отвору кулі.

Для цього використовують зліпкові маси, достатньо розрід-нені та придатні для заповнення будь-якого каналу пошко­дження, міцні та еластичні.

Для забезпечення збереження і придатності для подальшого дослідження об'єкти і сліди з місця події (пострілу) повинні ви­лучатися й піддаватися консервації.

Огляд вогнепальної зброї вимагає спеціальних заходів без­пеки:

• слідкувати, щоб не відбулося пострілу випадковим натис­ком спускового гачка, для чого треба зброю тримати дулом до­верху, не кидати його, не порушувати слідів трасологічного та іншого характеру па поверхні зброї;

• після огляду й завершення дій щодо фіксації слідів вогне­пальну зброю (крім револьверів) розряджають, ударно-спус­ковий механізм ставлять у положення запобігання або на запо­біжник.

У револьверів курок обережно опускають у положення запобіжного зводу і роблять відмітку комори барабана, що містилася навпроти ствола на момент виявлення зброї.

Мисливські гвинтівки зі зламними стволами розбирають на частини: ствол (дуло) з цівкою та ложем.

Зріз ствола зброї (а в розібраної мисливської - ще й казен­ний зріз) покривають паперовою чи матер'яною затичкою або ковпачком, який обв'язують мотузкою (для збереження запаху в каналі).

Кулі й гільзи після їх відшукання вилучають (інколи в літе­ратурі пишуть, що вилучають по одному екземпляру - це на практиці не використовують, бо вилучають усі наявні - хіба що їх дуже багато для однієї зброї), і після огляду й фотографуван­ня (одна з проекцій - обов'язково з боку денця з маркування) поміщають в окремі пакети або коробки.

На бірці зброї чи упаковці гільз і куль указують: найменуван­ня об'єкта, де, коли, під час якої слідчої дії його виявлено. Над­пис засвідчується підписами слідчого, понятих, спеціаліста.

Кулі та шротини часто доводиться виймати зі сліпих (нена-скрізних) пошкоджень із порушенням матеріалу перешкоди.

У цих випадках їх треба оберігати від дії інструмента, для чо­го слід використовувати долітце більшого радіуса, ніж канал пошкодження, або шлямбур більшого діаметра тощо.

З появою методики ідентифікації гладкоствольної зброї за слідами на шротинках виникла потреба у спеціальному пово­дженні з крайніми шротинами (за розсипом на перепоні).

Кожну таку шротину, яку виймають із пошкодження, помі­щають в окремий пакетик, на якому, крім іншого, зазначають місце її розташування згідно з орієнтуванням за годинниковим циферблатом.

Повстяні пижі, картонні прокладки, а також підручні пред­мети, що використовувались як пижі (шматки паперу, ганчір'я тощо), упаковують окремо в конверти і приєднують до матеріа­лів справи.

Матер'яні об'єкти з вогнепальними пошкодженнями (одяг, штори, постільна білизна тощо), обшивають з двох боків шмат­ками тканини так, щоб унеможливити взаємний контакт діля­нок тканини з пошкодженнями.

Інколи виникає потреба вирізати частини з дерева зі слідами вогнепального пострілу, тоді на цих частинах треба відмічати верх і низ, зовнішню і внутрішню сторони.

Упаковують ці об'єкти в дерев'яні ящики (коробки), на яких роблять відповідні написи.

З метою організації оперативно-розшукових заходів, кон­струювання слідчих версій та планування розслідування необ­хідно вчасно отримати інформацію про обставини пострілу.

Тому в кінці огляду проводиться попереднє позапроцесуаль-пе дослідження гільз, куль і пошкоджень.

За допомогою спеціаліста-криміналіста, який бере участь в огляді, на підставі конструктивних особливостей і розмірних даних гільзи (кулі) встановлюється система патрона, частиною якого вона є; визначається коло систем вогнепальної зброї, для яких цей патрон може бути штатним; вивчаються сліди вогне­пальної зброї на гільзі (кулі), їх сукупність порівнюється з ком­плексами слідів, характерних для тих чи інших систем зброї, і за збігами цих комплексів визначають вид, систему (або декілька систем) вогнепальної зброї, із якої було відстріляно (або могла бути такою) гільзу (кулю).

Вивчення форми, розмірів, характеру країв і каналу пошко­дження, а також слідів, що нагадують відображення додаткових чинників пострілу, дозволяє зробити припущення про: вогне­пальне пошкодження; дистанцію пострілу й напрям проходжен­ня снаряда крізь перепону; кількість і послідовність пострілів.

Інколи в ході попереднього дослідження виникає потреба у проведенні візируваиня або застосуванні розрахунково-графічно­го методу для відтворення траєкторії руху снаряда і встановлення місця знаходження того, хто стріляв (подеколи - потерпілого).

Є декілька видів візируваиня:

- коли є пробоїна в обох склах подвійної віконної рами, в неї поміщають паперову трубку і спостерігають крізь неї в напрям­ку, протилежному руху кулі;

- за наявності пробоїни в одній перепоні і сліпого (нена-скрізпого) в іншій, треба з'єднати обидві пробоїни мотузкою (шпагатом), використовуючи палочки; підставивши опору (па­лицю, стілець) під шпагат, відрізати його в цьому місці (місці контакту), прив'язати до опори і з боку сліпого пошкодження вести спостереження впродовж залишку мотузки (шпагату), тобто в напрямку, з якого проводився постріл;

- використавши перший або другий спосіб, направити вздовж осі трубки чи лінії шпагата промінь портативного лазе­ра, який яскравою освітленою плямою окреслить імовірне міс­це перебування того, хто стріляв.

Ще треба пам'ятати, що траєкторія польоту кулі має форму не прямої лінії, а параболи. Тому, коли відстань пострілу з піс­толета перевищує 50 м, а пострілу з гвинтівки - 100 м, місце стріляючого виявлятиметься дещо нижче за місце, визначене візируванням.

Для вирішення питання про можливість порушення кримі­нальної справи за фактом носіння об'єкта, що нагадує собою вогнепальну зброю, інколи проводиться позапроцесуальне ла­бораторне дослідження (яке нагадує перевіркові дії із залучен­ням відповідних спеціалістів).

Зрозуміло, що після порушення кримінальної справи з цих самих питань буде проводитися судово-балістична експертиза (хоча така експертиза завжди призначається у кримінальних справах, у яких серед вилучених з місця події є об'єкти судово-балістичного дослідження).

У кримінальних справах про злочини, пов'язані із застосу­ванням вогнепальної зброї, або коли зброя була предметом чи об'єктом злочину, можуть призначатись і проводитися ком­плексні експертизи, наприклад, судово-балістична та фізико-хі-мічна.

Окрім цього, проводиться перевірка куль і гільз за обліками в кульогільзотеці з місць нерозкритих злочинів, щоб уточнити, чи не використовувалася зброя вчинення того злочину із нині розслідуваним.

 

4. Судово-балістична експертиза та н можливості

Судово-балістична експертиза - різновид криміналістичної експертизи щодо дослідження вогнепальної зброї, боєприпасів і слідів пострілу для встановлення фактів, пов'язаних із засто­суванням цієї зброї. Для дослідження вибухових речовин і при­пасів призначається вибухово-технічна експертиза.

Об'єктами судово-балістичної експертизи є:

• вогнепальна зброя; боєприпаси (патрони та їхні частини); приладдя для обслуговування вогнепальної зброї (кобури, чох­ли тощо); схованки (наприклад, книжки з вирізаними заглиб­леннями); пристрої, що не є вогнепальною зброєю, але мають із нею схожість (стартові, будівельні пістолети тощо); спеціальні прилади для спорядження рушничних гільз; смужки, зливки свинцю; прес-форми для відливання снарядів; шматки повсті, картону, паперу та інших матеріалів;

• речовини: димний та бездимний порох, маса сірникових го­ловок; кіптява пострілу на зброї, гільзах; кіптява, вилучена з до-лоней рук того, хто стріляв; часточки металу на інструментах, що використовувалися для перероблення патронів і зброї; частинки мастил, іржі на вмістилищах зброї (кобурах, схованках тощо);

• пошкодження: кульові та шрітні; роздуття й розриви дул; деформації гільз, куль.

Під час дослідження зброї та боєприпасів судово-балістична експертиза вирішує завдання:

• класифікаційні;

• діагностичні;

• ідентифікаційні.

Класифікаційні дослідження сприяють установленню виду зброї, її системи або моделі за стріляними гільзами та кулями, що виявлені на місці події.

Діагностичні дослідження сприяють з'ясуванню: чи нале­жить наданий експертові предмет до вогнепальної зброї; його технічний стан; спосіб виготовлення, зміст знищених марку­вальних позначень, які були на ній.

Ідентифікаційні дослідження мають завдання: визначення конкретного екземпляра зброї, з якої були вистрілені снаряди (кулі, шроти, картеч) і гільзи; встановлення наявності або від­сутності зв'язку між боєприпасами і матеріалами, виявленими на місці події, та боєприпасами й матеріалами, виявленими у конкретної особи.

Під час вирішення завдань, пов'язаних із дослідженням слі­дів на перепонах, установлюють кількість пострілів, черговість їх виконання, дистанцію пострілів, розташування вхідного та вихідного отворів, можливість пострілу самим потерпілим тощо.

Є багато довідкової літератури, в якій є більш або менш пов­ні переліки запитань, що можуть ставитися перед виконавцями судово-балістичних експертиз.

> Наближений перелік питань дослідження зброї:

- чи належить предмет до категорії вогнепальної зброї?

- до якого виду і зразка (моделі) відноситься дана вогне­пальна зброя?

- чи справна зброя і чи придатна для пострілів; якщо ні, то у чому полягає несправність?

- який калібр поданої на експертизу вогнепальної зброї?

- частиною вогнепальної зброї якого виду і зразка (моделі) є деталь (магазин, барабан револьвера, щічка рукояті пістолета тощо)?

- чи є подана на дослідження деталь частиною екземпляра зброї (наприклад, пістолета «ТТ» № 8446)?

- заводським чи кустарним способом виготовлено зброю? і т. д.

> Перелік питань щодо дослідження бойових припасів, куль, шротів, картечі, пижів, прокладок, гільз:

- до якого зразка належить патрон (або зразка патронів ку­ля, гільза) і в якій зброї він може бути використаний для стрільби?

- заводським чи кустарним способом виготовлено патрон, снаряд (кулю, шріт, картеч)?

- який калібр і зразок стріляної з рушниці кулі, гільзи (або номер шроту, картечі)?

- чи однорідні шрітні патрони, знайдені на місці події (або виявлені обшуком), за устроєм і складом бойових припасів (гільзи, пижі, шріт)?

 

- чи вистрілено кулю (гільзу) з екземпляра зброї?

- чи є на кулі сліди рикошету? і т. д. (до 50 запитань).

> Перелік запитань щодо дослідження слідів пострілу (тут треба зауважити, що сліди пострілу на тілі живої людини чи трупа є предметом судово-медичної експертизи або комплекс­ної судово-медико-балістичної експертизи).

• Чи є пошкодження вогнепальним?

- чим утворено пошкодження: кулею (шротом, картеччю, уламками снаряду, міни, гранати тощо)?

- сліди якої кількості влучень із вогнепальної зброї є на об'єкті і наслідком скількох пострілів вони є?

- з якої зброї (вид, зразок, модель) виконано постріл в об'єкт?

- з якої відстані виконано постріл? (Щоби вирішити це пи­тання, експертові мають бути надані: уражений об'єкт, по мож­ливості зброя, з якої стріляли, аналогічні бойові припаси); екс­пертові треба надати інформацію: чи стріляли з вичищеного ка­налу зброї, яким був напрям стрільби, чи йшов дощ (сніг) під час стрільби, в якому стані перебував пошкоджений об'єкт на момент його виявлення (сухий, вологий), чи не зберігався до призначення експертизи у вологих умовах, за підвищеної тем­ператури, яскравого освітлення тощо);

- чи є сліди близького пострілу?

- який напрям кульового каналу в досліджуваному об'єкті?

- з якого місця стріляли?

- у якій послідовності стріляли?

- яке кульове пошкодження виконано першим? і т. д. (до ЗО питань).

Для вирішення класифікаційних і діагностичних завдань представляти експерту певні зразки не потрібно.

Для ідентифікації зброї на експертизу крім куль, гільз, вияв­лених на місці події, направляють зброю, з якої, можливо, стрі­ляли.

Якщо до зброї є патрони з маркуванням, схожим на те, яке є на гільзах, що підлягають дослідженню, тоді треба й їх надати експертові.

Експериментальним відстрілом експерт сам отримає зразки для порівняння.

Вилучені слідчим бойові припаси, шріт, пижі в лаборатор­них умовах піддаються дослідженню для з'ясування їх кон­струкції, способу виготовлення і хімічного складу матеріалу, а також ототожнення інструментів, що використовувалися під час їх виготовлення.

Для балістичного дослідження використовуються оптичні прилади (мікроскопи МСК-1, МС-51), прилад РФ-4 для отри­мання фотографічного зображення розверстки кулі зі слідами, полів нарізів каналу дула.

Порівняльне дослідження слідів на кулі (гільзі), виявлених на місці події, та слідів на кулі (гільзі), отриманих експеримен­тально в кулевиловлювачі, проводиться у спосіб безпосеред­нього їх спостереження під порівняльним мікроскопом і за збільшеними фотографіями.

Зараз судові балісти з успіхом вирішують питання ідентифі­кації дула, як уже зазначалося, навіть за стріляними шротина­ми, за умови, що вони контактували зі стінками ствола.

Фотографічні ілюстрації обов'язково додаються до висновку експерта.

 

Література

Агафонов В. В. Методика расследования ношения, изготовления или сбыта холодного оружия.- М., 1996.

Асмолов К. В. История холодного оружия.- М., 1994.

Асланов В. С. Криминалистическая экспертиза огнестрельного оружия и следов его применения,- Волгоград, 1979.

Биишанов В. М. Возможности поражения выстрелом из огне­стрельного оружия.- Саратов, 1995.

Біленчук П. Д., Кофанов А. В., Сулява О. Ф. Балістика: криміналіс­тичне вогнестрільне зброєзиавстпо: Підручник / За ред. П. Д. Білсн-чука.- К., 2003.

Бутов В. Топфа - не просто палка.- М, 1996.

Драгунов М., Левин А. Настоящее оружие спецназа.- М., 1995.

Егоров А. Г. Установления дистанции и направления выстрела из охотничьего ружья по рассеиванию дроби.- Волгоград, 1979.

Жук А. Б. Винтовки и автоматы.- М., 1988.

Жук А. Б. Пистолеты и револьверы.- М., 1988.

Кариоухов Ю. В. и др. Ваша самозащита - газовое оружие.- М., 1992.

Комарииец Б. М. Идентификация огнестрельного оружия по стре­ляным гильзам,- М., 1961.

Комаринец Б. М. Криминалистическое отождествление огне­стрельного оружия по стреляным гильзам.- М., 1955.

Корецкий Д. А. Все об оружии.- М., 1994.

Косоплечее Н. П. Осмотр места происшествия по делам, связанным с применением огнестрельного оружия.- М., 1992.

Кузнецов А. А. Криминалистическое исследование оружия, бое­припасов и следов их применения.- Омск, 1981.

Кустанович С. Д. Судебная баллистика.- М., 1956.

Лазерный целсуказатель: Беломо, НИЦ ЛЭМТ.- М., 1998.

Маркевич В. Е. Ручное огнестрельное оружие.- СПб.; М., 1995.

Михальчук А. Е. О криминалистической экспертизе оружия. Ис­пользование достижений науки и техники в предупреждении, рас­крытии и расследовании преступления.- Саратов, 1994.

Наставление по стрелковому делу - 9-мм пистолет Макарова.- М., 1975.

Пневматическое оружие,- М., 1994.

Подшибьякин А. С. Холодное оружие. Криминалистическое уче­ние.- М., 1997.

Подшибьякин А. С. Холодное оружие. Уголовно-правовое и крими­налистическое исследование.- Саратов, 1980.

Русаков М. Н. Криминалистическое исследование оружия и следов его применения.- Омск, 1981.

Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник.- К.: Атіка, 2007.

Словарь военных терминов,- М., 1988.

Солеико С. С. и др. Учебные стрелковые приборы и пособия.- М., 1963.

Сталъмахов А. В., Сумарова А. М., Егоров А. Г., Сухарев А. Г, Судеб­ная баллистика.-«Волго град, 1998.

Тихонов Е. Н. Криминалистическая экспертиза холодного ору­жия.- Барнаул, 1987.

Торопов В. Стрельба в упор.- М., 1996.

Черваков В. Ф. О криминалистическом изучении оружия терро­ристических актов.- Минск, 1932.

Ярочкии В. Гражданское оружие. Средства индивидуальной само­зашиты и активной обороны.- М., 1995.

Ярочкин В. Оружие. Гражданское, служебное, боевое.- М., 1996.

Тема 5 КРИМІНАЛІСТИЧНА ДОКУМЕНТАЛІСТИКА (КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ)

 

А. ТЕХНІКО-КРИМІНАЛІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТІВ

 

1. Поняття, предмет і завдання криміналістичної документалістики

 

Загальновідомо, оскільки це підтверджено судово-слідчою практикою, що кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом дослідження різноманітних документів і викорис­танням наявної в них інформації.

Частину документів, що містяться в матеріалах криміналь­ного судочинства, складають особи, у провадженні яких пере­бувають ці справи (дізнавачі, слідчі, прокурори). Цими проце­суальними документами вони фіксують і засвідчують хід і результати виконуваних ними слідчих та інших процесуаль­них дій, оцінюють зібрані докази і відображають у них резуль­тати доказування, приймаючи у справі ті чи інші проміжкові або кіпцеві рішення.

Одначе, розглянемо не процесуальні документи, а докумен­ти, за допомоги яких можна встановити обставини у справі, оскільки вони або є носіями інформації про злочин, або були знаряддям його вчинення чи об'єктом посягання тощо.

Дуже часто виникає необхідність фахово встановити справжність таких документів, спосіб, умови їх виготовлення, якщо є підозра, з'ясувати факт їх підроблення, визначити їх ав­тора чи виконавця, коли такий невідомий, і т. ін.

Розслідування у кримінальному судочинстві - це за суттю діяльність, що наполовину складає роботу з людьми, а наполо­вину з документами.

Зрозуміло, що ці документи треба досліджувати, тобто з'ясо­вувати їх походження, справжність, авторство і т. д. Цьому про­несу значно сприяє криміналістика, яка містить галузь спеці­альних техніко-криміналістичних знань - криміналістичну документалістику.

Кримінальне судочинство нерозривно пов'язане з процесом виготовлення, пошуку, вилучення, огляду, збереження й до­слідження різноманітних документів, а також із процесом отри­мання, передай ня та використання містимо! в них інформації.

Саме з потребою дослідження і пов'язані виникнення й роз­виток криміналістичної документалістики як галузі криміна­лістичної техніки.

Криміналістична документалістика (документологія, документоскопія) - це система наукових знань про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про засоби, способи, методи їх дослідження, використан­ня цієї інформації у правових і криміналістичних цілях.

До системи криміналістичної документалістики входять де­кілька підгалузей:

- техніко-криміналістичне дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;

- письмовомовно-криміналістичне дослідження докумен­тів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авто-рознавства.

Письмовомовне криміналістичне дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній літера­турі ще називають криміналістичною скриберологією.

Скриберологія - складова частина криміналістичної доку­менталістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової мови і почерку як носіїв інформації, що має значен­ня для кримінального судочинства.

Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи таких:

• Установлення функції документа в можливій конкретній зло­чинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі доку­мента й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної події. А саме, чи наявний документ - носій змістов­ної інформації про обставини злочину, або ж він виступав свого часу, об'єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі його слід.

• Установлення виконавця документа (суть почеркознав­ства).

• Установлення автора документа (суть авторознавства).

Конкретним завданням техніко-криміналістичного дослі­дження документів виступають:

- установлення способу виготовлення документа чи окре­мих його фрагментів;

- виявлення наявних у документі змін (ознак підроб­лення);

- відновлення видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих фарбою чи ін­шими барвниками, змитих, витравлених хімічними препарата­ми тощо) документів або текстів документів;

- дослідження посвідчувальних ознак на документах (від­тисків, печаток);

- установлення засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;

Почерко- та авторознавство теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.

Отже, предметом криміналістичної документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціону­вання різноманітних документів, які потрапили до сфери кри­мінального судочинства.

А що таке документ?

Під криміналістичним і навіть кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний носій за­фіксованої в ньому інформації, що має значення для кримі­нального судочинства.

Коло документів, що функціонують у кримінальному судо­чинстві, є різноманітним.

Документи у криміналістиці поділяються на такі види:

> За способом і засобами фіксації інформації:

- письмові документи;

- кінодокументи;

- фотодокументи;

- відеодокумеити;

- ізодокументи (наприклад, ізоробот розшукуваного зло­чинця; мальований, мальовано-композиційний і фотокомпози-ційний портрети);

- фоно- або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).

> Письмові документи за формою письма:

- машинописні;

- рукописні;

- комп'ютерні.

> За видом матеріалу, на якому зафіксовано документоло-гічні об'єкти:

- документи, виготовлені на стандартному матеріалі з вико­ристанням стандартних речовин і приладів на папері - газетно­му, для рукописів, для машинопису, на обгортковому; на карто­ні з використанням чорнил, пасти для кулькових ручок, туші, штемпельної фарби тощо;

- документи, виконані нестандартним способом на нестан­дартному матеріалі (металі, дереві, фанері, камені, цеглі, різно­манітних пластидівках тощо з використанням пишучої речови­ни, крові, сечі, калу, молока, речовин тайнопису, дряпанням тощо).

> За метою виготовлення документа останні можна поділя­ти на ті, що:

- виготовлені у злочинних цілях;

- виготовлені у правомірних цілях.

> За співвідношенням часу виготовлення документа і вчи­нення розслідуваного злочину:

- виготовлення до вчинення злочину;

- нід час учинення злочину;

- після вчинення злочину, але під час провадження у справі.

Цей вид класифікації документів застосовується на практи­ці у випадках підбору зразків документів: зразків почерку чи письма для проведення почеркознавчої чи авторознавчої екс­пертизи.

> За зв'язком виготовленого документа із діями злочинця чи інших учасників кримінального процесу:

- документи, пов'язані з діями злочинця;

- документи, не пов'язані з діяльністю.

> За суб'єктом виготовлення документа:

- документи, складені злочинцем;

- документи, складені іншими учасниками подій;

- документи, складені слідчим;

- документи*, складені прокурором.

> За змістом і характером інформації документи поділяються на такі групи:

- письмові акти, які можуть слугувати доказами юридичних відносин або фактів, що обумовлюють правові наслідки;

- історичні достовірні письмена (архівні документи);

- матеріальні об'єкти, в яких міститься певна інформація (перфокарта, дискета тощо).

> Письмові документи за джерелом складання та реквізит­ними ознаками можуть поділятися на:

- офіційні документи (публічні);

- неофіційні документи (приватні).

Офіційні - це публічні документи юридичних і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також ті, що засвідчені державними органами і містять необхід­ні реквізити.

Офіційні документи повинні бути достовірними, незалеж­ними й допустимими, а за формою відповідати певним рекві­зитам.

Це означає, що:

- офіційні документи повинні містити відомості про певні обставини й факти;

- одночасно джерело цих відомостей повинно бути таким, щоб його можна було виявити і в разі потреби перевірити, тобто встановити;

- відомості про факти та обставини, відображені в докумен­тах, повинні стосуватися справи;

- ці відомості мають бути викладені та засвідчені закладом або посадовою особою в межах їхньої компетенції, а якщо доку­мент виходить від громадян - у межах їхніх повноважень і фак­тичної обізнаності;

- в документах мусять бути реквізити (обов'язкові дані, що відповідно до встановлених вимог відображаються в докумен­ті), а саме: відтиски штампів, печаток; підписи уповноважених осіб; відомості про порядок складання й виготовлення доку­мента (номер типографського замовлення, обсяг тиражу тощо); форма, що є обов'язковою для певних документів (довіреність, накладна тощо).

Неофіційні документи - це приватні документи (особисті листи, щоденники, рукописи).

> За юридичним значенням документи поділяють на:

- справжні;

- несправжні.

Справжній документ - той, що виконаний згідно з установле­ною або прийнятою за обов'язкову формою. Він може бути:

• дійсним, тобто це - документ, що має на момент досліджен­ня юридичну силу (наприклад, довіреність, строк дії якої не сплив);

• недійсним, тобто документ, що втратив юридичну силу че­рез сплив строків чи зміну інших обумовлених обставин.

Несправжні (фіктивні, підроблені) документи - це ті, що ні­коли не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні рек­візити не відповідали дійсності.

За видом підроблення несправжні документи можуть:

• містити ознаки матеріальної підробки;

• містити інтелектуальну підробку.

Інтелектуальна підробка полягає у складанні та виданні до­кумента, що є формально правильно оформленим (наявність і правильність усіх реквізитів), але містить неправдиву інформа­цію (відомості), наприклад, фіктивну підроблену накладну, яку складено за формою, на належному бланку повноважною осо­бою на перевезення фактично необлікованого або незаконно виготовленого товару.

Матеріально підроблені документи - ті, в яких змінено зміст справжнього документа, тобто має місце внесення завідомо не­правдивих відомостей, замість тих, що містились або повинні міститись у цьому документі, способом певних маніпуляцій, виправлень, дописок, підтирок, виправлень тощо.

> Матеріально підроблені документи за обсягом підроблен­ня поділяються на:

- такі, що містять ознаки часткової підробки;

- повністю підроблені, зокрема виготовлені довільно.

> За стосунком до джерела походження або складання доку­ментів:

- оригінали;

- копії.

> За доказовим значенням:

- документи, що мають доказове значення;

- документи, що не мають доказового значання.

> У кримінальному судочинстві документи, які мають дока­зове значення, за видом джерел доказів поділяються на:

- власне документи як самостійне джерело доказів; письмо­ві докази, як їх ще називають (не зовсім правомірно, бо в законі вони так не називаються) у криміналістичній, а подеколи навіть у процесуальній літературі;

- документи - речові докази, коли документам притаманні ознаки речових доказів: документи зберегли на собі сліди зло­чину, були об'єктом злочинних посягань, були знаряддям вчи­неного злочину, гроші (банкноти), цінні папери тощо, нажиті злочинним способом, а також інші носії документологічної інформації, за допомоги якої можна вирішувати завдання кри­мінального судочинства.

>• Своєю чергою документи - речові докази, попри їхню різ­номанітність, можуть бути поділені на такі види:

- документи як засоби вчинення злочинів: підробні рахунки, відомості, лікарняні листки тощо;

- документи як засіб приховування злочину: лист про само­губство особи, яка немовби покінчила життя самогубством;

- документи, як засіб, що сприяє розкриттю злочину і вста­новленню суттєвих обставин справи.

І перші, і другі характеризує те, що їх збирання й викорис­тання у доказуванні має свої правила, ігнорування яких позбав­ляє джерело доказового значення.

Документи-предмети специфічно віображають інформацію, не в останню чергу, завдяки своїм властивостям, а не лише спо­собом закріплення на собі інформації.

Ось чому виникла потреба введення в криміналістичний обіг більш широкого, запозиченого з кібернетики, тлумачення змісту документа, наслідком чого є можливість переділу доку­ментів на:

а) об'ємні;

б) площині;

в) стрічкові.

Об'ємні документи - матеріальні предмети, що становлять собою фізичне тіло, яке відбиває інформацію зміною своїх зов­нішніх ознак і функціональних властивостей.

Це, власне, документи-предмети у вигляді певних матері­альних знаків (нагрудних, фірмених, дорожніх тощо), які своїм виглядом і зафіксованою в ньому інформацією породжують правові (а отже, в разі порушень і деліктні, зокрема криміналь­ні) наслідки. Наприклад, наявність нагрудного знака у пра­цівника ДАІ надає йому право здійснити огляд траспортного засобу тощо; проїзд на червоне світло світлофора чи з пору­шенням іншого заборонного дорожнього знака породжує адмі­ністративні, а за певних умов - кримінально-правові наслідки.

Площинні документи - це матеріальні предмети-документи, що відображають інформацію на площині у двох вимірах (довжина й ширина) різними формами письма (рукопис, полі­графія, машинопис, магнітний запис тощо).

Матеріальним носієм такого документа може бути будь-яке тверде тіло органічного чи неорганічного походження (камінь, метал, дерево, синтетичні матеріали), в якому площини склада­ють основну частину зовнішньої поверхні предмета (аркуш паперу, лист металу, картону, полімеру тощо).

Стрічкові (лінійні) документи - це такі матеріальні предме­ти, що мають форму стрічки, на якій послідовно фіксується ін­формація (перфострічка, перфокарта, магнітна стрічка, ком­пакт-диск, де інформацію записано на спіральній доріжці).

Враховуючи викладену класифікацію документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.

Документ - це носій матеріально-фіксованої інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значу­щі відносини й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела доказів.

 

2. Слідчий огляд і попереднє дослідження документів

А зараз, пред тим як перейти до наступного питання, декілька положень про слідчий огляд і попереднє дослідження доку­ментів.

Огляд документів, як різновид слідчого огляду, здійснюєть­ся слідчим з додержанням вимог ст. 190 КПК України в присут­ності понятих.

У разі необхідності запрошується фахівець.

Документи, як і всі матеріальні джерела, за місцем їх вияв­лення підлягають органолептичному дослідженню через безпо­середнє сприйняття зовнішнього вигляду (форми, розміру, розташування об'єкта) з використанням засобів криміналістич­ної техніки.

Тут огляд виконує головну функцію - збирання доказів і фіксації безпосередності їх походження з міста події.

Такий огляд-дослідження здійснюють у ході провадження інших слідчих дій, наприклад, обшуку, виїмки за місцем їх ви­явлення.

Органолептичне дослідження є зовнішнім, неповним, деякі невидимі й маловидимі ознаки залишаються прогнозованими.

Тому після одержання документів останні можна дослідити додатково із запрошенням фахівця і застосуванням більш складної техуіки під час провадження огляду як самостійної слідчої дії в кабінеті слідчого за правилами ст. 190 КПК.

Отже, треба розрізняти два види огляду документів:

• огляд як спосіб виявлення і збирання документів;

• огляд як метод попереднього дослідження.

Огляд як спосіб виявлення і збирання документів є небхідною процедурою, коли слідчий у ході слідчої дії виявляє та вилучає документи - джерела доказової інформації.

Документ, як будь-яке джерело інформації, підлягає безпо­середньому зовнішньому дослідженню з метою встановлення місця виявлення, виду, форми, змісту документа і викорис­тання цієї інформації для розкриття злочину «по гарячих слідах».

Документ є матеріальним джерелом, тобто слідом-докумен-том, слідом-предметом, слідом-відбитком (у деяких випадках).

Виявлені документи описують у протоколі, упаковують і ви­лучають.

Огляд як спосіб виявлення і збирання документів є самостій­ною слідчою дією, об'єктами якої є документи, одержані в ході інших слідчих дій - подання учасниками процесу або витребу­вання слідчим.

Огляд проводиться в кабінеті слідчого в присутності поня­тих і за участі фахівця.

Таке дослідження документів можна здійснити на стадії по­рушення кримінальної справи, наприклад, виявивши невидимі сліди-зміни в документі, закритих текстів, ознак підроблення реквізитів документа тощо.

Оглядом керує слідчий, який визначає цілі та завдання дослідження, залучає спеціальні засоби і знання для більш гли­бокого вивчення джерела інформації.

Якою ж є методика дослідження документа в ході огляду?

Огляд документів складається з трьох етапів:

- вивчення змісту документа;

- дослідження зовнішніх ознак із застосуванням технічних засобів;

- процесуальне оформлення результатів огляду.

Під час провадження всіх названих етапів у поводженні з до­кументами треба дотримуватись загальних правил:

• перш ніж узяти документ у руки, треба зафіксувати його на місці виявлення;

• пам'ятати, що документ є джерелом запахового сліду;

• па ньому можуть бути трасологічні сліди, передовсім слі­ди рук;

• документ треба брати тільки пінцетом;

• не можна перегинати документ по нових складках;

• до справи долучати в окремих конвертах;

• охороняти документ від дії прямих випромінювань (сонця, ультрафіолетового проміння, високочастотного поля).

Вивчення змісту документа розпочинається з уважного читан­ня його тексту, аналізу змісту і встановлення того, чи належить документ до ситуації його виявлення. Потім фіксують його вигляд, форму, наявність посвідчувальних знаків, правильність заповнення реквізитів, відмічають загальний стан документа.

.Зовнішній стан документа досліджується із застосуванням джерел косо спрямованого і цяткового світла, луп, мікроскопа, вимірювальних засобів, фототехніки і світлофільтрів для ко­льороподілу, зокрема:

- джерела ультрафіолетового випромінювання - пристроїв зі ртутною газорозрядною лампою (ПРК-7, ПУФ-6, УФВ-4А, СВДШ-250, СВДШ-1000), наприклад, УК-1, «Таран», «Про­тон», «ОЛД-41»;

- лупи: переглядової чотирикратної, штативної дактилоско­пічної, вимірювальної (текстильної, зернової), бінокулярної на­лобної ВЛ-1;

- стереоскопічного мікроскопа МБС-10;

-джерела інфрачервоного проміння: освітлювачі 01-9, 01 - 21/01 тощо.

Дослідження кінодокументів і кінострічок розпочинається з їх переліку, а матеріалів звукозапису - з прослуховування і роз­шифровування їх змісту.

Відмічається наявність обривів, склейок, розривів запису, а також зашумленість і розбірливість, чіткість зображення тощо.

Для дослідження документів як на місці їх виявлення, так і під час попереднього дослідження в кабінеті слідчого застосову­ються загальні засоби польової та експертної криміналістики.

Слідчий і фахівець можуть використовувати будь-яку техніку неруйнівного характеру; документ - джерело доказів до прове­дення експертизи має залишатись у первинному стані.

Внесення змін у документ є недопустимим.

Випадки необережного пошкодження документів треба за­значати.

Слідчий огляд завершується процесуальним оформлен­ням - складанням протоколу огляду документів, де дослід­ницька частина відрізняється від такої у звичайних протоколах огляду місця події.

Тут детально описують хід огляду і дослідження, способи огляду, застосовані при цьому технічні засоби та одержані ре­зультати.

Причому останні можуть бути зафіксовані фото-, кіно- та ві-деозаписом, складанням плану і схем, що потім додаються до протоколу.

3. Загальна характеристика техніко-криміналістичного дослідження документів (техніко-криміналістичної документалістики)

Під час техніко-криміналістичного дослідження письмових документів вирішуються дві групи завдань:

• ідентифікаційні;

• діагностичні.

До пеідентифікаційних відносять:

- встановлення відносної та абсолютної давності виконання документа;

- встановлення місця виготовлення документа;

- встановлення спільного походження різних документів;

- визначення умов зберігання документів;

 

- встановлення факту і способу підроблення або видозмі­нення документа;

- відновлення пошкодженого тексту документа або самого матеріалу документа;

- підсилення слабковидимих, виявлення невидимих і прихо­ваних записів, а також закреслених, залитих, заклеєних, по­шкоджених або спалених документів;

- установлення матеріалів письма або друку (наприклад, чи виконано запис пастою, що є в конкретному стрижні ручки);

- встановлення способу виготовлення документа;

- встановлення способу виконання в документі окремих його реквізитів тощо.

До ідентифікаційних завдань можна віднести:

- ідентифікація цілого документа за його частинами;

- ідентифікація штампів, печаток за їх відсотками;

- ідентифікація друкарської машинки за текстом;

-