Естетичне виховання засобами мистецтва. ü Естетичне виховання засобами художньої літератури

ü Естетичне виховання засобами художньої літератури.

Література − велике мистецтво. Вона здібна хвилювати і звеселяти, викликати спокій та навпаки, любов та ненависть. Література дає нам героїв, які нашими друзями. Вона збагачує наш розум і серце. Читання гарної книги настільки захоплююче, що відірватися від неї неможливо. Література − мистецтво слова. Саму назву вона отримала від слова «літера» − буква. Є у художньої літератури і інша назва − білетрістика (від французького «слово» і «прекрасно»), тобто «прекрасне слово».

Література − це людиноведення. Але людина − у центрі всіх видів мистецтва. Чому, говорячи про літературу ми особливо це підкреслюємо? Література може дати більш широке і різнобічне, ніж всі інші види мис­тецтва зображення людини, показати всю її, все її життя, в усіх його напрямках і складнощах.

В художній літературі все підпорядковано розкриттю внутрішнього звіту людини. Під час читання літературного твору у нас виникає певне відношення до всього описаного. Ми любимо одних героїв і обурюємося іншими. Це наше відношення − оцінка не тільки літературних героїв, але. і життя. Читаючи літературний твір, ми, за словами Н. Г. Чернишевського, «приучаемся отвращаться от прошлого и дурного, понимать очарование всего доброго и прекрасного, любить все благородное; читая их делаемся лучше, добрее, благородне».

До сих пір, вивчаючи можливості художньої літератури, ми говори­ли про прозу. Але художня література крім прози включає до себе і пое­зію. Проза відрізняється вільним розташуванням слів в реченні, власти­ві розмовній мові. Вірші, поезія − особливою побудовою, ритмічним сполученням слів. Вірші − це форми підвищеного емоційного сприйняття і відображення життя. Говорити віршами − це означає самим характером мови, як би сказати: «Я, дуже страждаю, або дуже щасливий, щоб виразити те, що я почуваю, звичайною мовою».

Про відмінність поезії від прози добре сказав радянський поет Н. С. Тихонов. Вірш відрізняється від звичайної мови так же, як рух бігу­на від руху людини, яка спокійно пересувається: всі елементи руху у них однакові, але організовані і з’єднані по різному.

Проза відмінна тим, що вона зображує людину головним чином у її діях. А поезія малює, як правило, суб’єктивні переживання людей. Поезія незримо супроводжує людину все її життя.

Поезія − мистецтво дуже особисте, вона звертається до кожної лю­дини. Проза завдяки своїй проникаючій здібності − справжній під­ручник життя.

Форми роботи засобами літератури:

· творча секція;

· драматична секція;

· тематичні вечори;

· літературні конференції;

· ювілейні вечори;

· конкурс читців;

· гурток виразного читання;

· карнавал літературних героїв;

· літературні студії;

· зустрічі з поетами, письменниками;

· конкурси знатоків поезії.

 

ü Естетичне виховання засобами музики

Світ, в якому ми живемо, сповнений музикою, вона звучить на вулиці, вдома, по радіо і телевізору, в театрі і в кіно, у школі і у клубі. Му­зика супроводжує урочисті засідання і спортивні ігри, масові гуляння і дружні зустрічі. У роботі вона допомагає знайти ритм, у горі і радості злити почуття; у поході подолати втому. Від першого дня і до остан­нього, від колискової пісні і до похоронного маршу − музика є супутником людини.

За силою впливу і популярністю музика не уступає художній літера­турі або кіно. Не володіючи особливим голосом та музичним слухом, ба­гато з нас співають або «наспівують» про себе пісню, яка сподобалась, танцювальну мелодію тощо.

Що примушує людину співати чи наспівувати під час роботи або відпочинку, незалежно від музичних здібностей?

Чому свята, наші фестивалі музики залучує велику кількість людей? У відповідь можна почути, що музика розважає людей під час відпочинку, надає почуттєву насолоду, створює певний настрій. Це вірно, але лише частково. Мистецтво музики − є не тільки почуттєве, а почуттєво-духовне і не просто приємне, але й прекрасне.

Чи можливо розуміти музику? Для цього треба перш за все навчитися слухати і чути музику, зробивши спілкування з нею невід’ємною частиною свого повсякденного життя. Але щоб це спілкування було осмисленим, треба знати особливості цього виду мистецтва − специфіку музичного образу і тих засобів, за допомогою яких він створюється, будується.

Сила музики − в її подібності до людського мовлення. Багатство живого людського мовлення і перш за все її інтонаційне багатство, використовує музика, щоб виразити певні почуття, настрою, переживань. Це основа особливої образності музики, яка є перш за все мистецтвом виразності, а не образотворчім − на відміну від живопису або скульптури. «Музыка − это область чувств и настроєний. Это в звуках выраженная жизнь души» − дуже точно визначив зміст музики композитор О. Н. Сєров.

Музика, як і будь-який інший вид мистецтва, відображає дійсність. Але відображає по своєму. Її сила і перевага − у безпосередній передачі невичерпного світу людських почуттів, їх найтонших відтінків.

Основу будь-якого музичного твору складає мелодія. Мелодію називають душею музики. Дійсно, по одній тільки мелодії ми можемо визначити ха­рактер твору. Як слово складається з букв, так і мелодія − із звуків.

Звуки у мелодії пов’язані між собою і розрізнюються по своєму звучанню. Є звуки нестійкі, якби потребуючі продовження. І стійкі − ті, які здебільшого закінчують музичну фразу. Сполучення стійких і не стійких звуків в музиці називається ладом. Одні звуки − довші, інші − коротші. Чергування у певному порядку довгих та коротких зву­ків створює музичний ритм. Ритм − це пульс музичного твору.

Розділяють два основні музичні жанри − вокальний та інструментальний.До вокального відносяться − пісня, тобто живий голос народу. Пісня − це людський голос, який веде музичну думку. Романс − твір для голосу з супроводженням.

Інструментальна музика − це музика, яка виконується на різних інструментах.

Музика, як ніяке інше мистецтво, може допомогти знайти людям спільну мову, сплатити та поєднати їх. «Любите и изучайте великое искусство музики. Оно откроет нам целый мир высоких чувств, страстей, мыслей. Оно сделает вас духовно богаче, чище! Совершеннее. Благодаря музике вы найдете в себе новые, неведомые вам прежде силы. Ви увидите жизнь в новых тонах, красках. Музыка ещё больше приблизит вас к тому идеалу совершенного человека», − писав, звертаючись до молоді, великий компо­зитор нашого часу Д. Д. Шостакович.

Форми роботи засобами музики:

· музичні вікторини;

· клуб «На вогник»;

· музичний салон;

· ансамблі;

· музичні студії;

· фестивалі творчості;

· тематичні дискотеки;

· огляд художньої самодіяльності.

 

ü Естетичне виховання засобами образотворчого мистецтва

Ще не знаючи літер, не навчившись читати, діти починають малюва­ти. Фарбами, кольоровими олівцями вони зображують, а з пластиліну ліплять все те, що привернуло їх увагу: будинки, дерева, тварин, лю­дей. Так активно входе в життя кожного з нас образотворче мистецтво.

Образотворчим називають такі види мистецтва, які на площині або у просторі створюють бачимий образ навколишнього світу, або предмети, які прикрашають побут людини. До образотворчих мистецтв відносяться: живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, оформлююче мистецтво дизайну. Наша зустріч з твором образотворчого мистецтва відбувається в музеях, на виставках, картинних галереях, де ці твори виставляються, і у повсякденному житті, в побуті і на підприєм­стві.

Здавалося б, все тут просто: художник зображує те, що він бачить, а ми бачимо те, що він зображує. Але якби художник тільки повторив реально існуючий світ − мистецтва не було б. Навіть у дитячих малюн­ках є не тільки зображення бачимого світу, але й те, як дитина його бачить і що в ньому відкрила для себе. Образотворче мистецтво, немов би зупиняючи мить, дає нам почуту красу природи, все світове і класичне багатство дійсності, проникнути у духовний світ людини.

Форми роботи засобами живопису:

· конкурс на кращий малюнок;

· організація картинних галерей;

· зустрічі з художниками;

· гуртки ліплення;

· художні студії;

· гурток декоративно-прикладного мистецтва;

· конкурс дизайнерів;

· конкурс модниць;

· виставка творчості.

 

ü Естетичне виховання засобами театру

Відвідування театру − завжди свято. Ми заздалегідь готуємося до цієї зустрічі. У театр люди приходять святково вдягнені з гарним настроєм. Яскраво освітлений фасад театру, велика кількість людей у вхо­ду і в фойє − все це підсилює почуття свята.

Говорять, «що театр починається з вішалки». Це вірно, тому що чекання спектаклю − цілий ритуал, де все важливо. Значить зустріч з сценічним мистецтвом потребує, щоб люди були готові до неї, віднеслися до театру з повагою. Пролунають дзвінки, запрошуючи глядача зайняти місце, по­гасне світло, повільно попливе занавіс... Спектакль почався. Що за мистецтво − театр? Що воно несе людям?

Для того, щоб спектакль захопив глядача і він уходив з театру в вражений побаченим на сцені, − для цього поєдналося багато мистецтв і зусилля багатьох людей. Драматург, режисер, актор, художник, компози­тор − всі разом, але кожен своїми засобами приймають участь у створенні художнього образу спектаклю.

Основа театру − драматургія. На відміну від повісті або оповідання у п’єсі немає описів. Тільки в авторських оповіданнях подається характеристика міста дії і інколи описуються костюми героїв. Драма­тург не може докладно розповісти про стан своїх героїв, не може втру­чатися у хід подій.

В центрі п’єси − людина, її життєва доля, або «біографія». Гамлет, Отелло, Хлестаков − достатньо назвати ці імена, і доразу зрозуміло, про яку п’єсу йде мова. А про людину судять не по тому, що во­на про себе думає, а по тому, які вона робить вчинки. Дія − головна си­ла п’єси. Після її назви стоїть: «Діючі особи». Помітити дію, зробити його наглядним для глядача, допомагає слово. У п’єсі тільки пряма мо­ва − діалоги і монологи − головні виразні засоби театру.

Що таке сценічний засіб спектаклю? Головну роль у створенні специфічного образу грає режисер. Режисера порівнюють з капітаном корабля, диригентом оркестру, називають композитором спектаклю. Режисер у перекладі з латинського − «керую». Режисер шукає і створює образ спектаклю в цілому, вражаючу дію кожної сцени визначає ритм спектаклю, його атмосферу, ступінь художньої умовності. Режисер визначає головну ідею п’єси. Робота режисера потребує глибокого знання життя, доскона­лості, філософського осмислення проблем і характерів виписаних драматургом.

Образ, задуманий режисером, втілює актор. Умілі актори створюють певні образи діючих осіб, написаних драматургом. Мистецтво актора за своєю природою виконуюче. Залишаючись одним і тим же, він повинен кожен раз становитися іншою людиною, «влезать в шкуру» діючої особи, образ якої створює. Актор одночасно творець і виконувач ролі. Талано­вита гра артиста розвиває і збагачує образи, створені драматургом. Але талант − це тільки можливість творчості. Актор постигає техніку мистецтва: вчиться володіти своїм тілом, голосом, мімікою. Без цього неможливо розкрити внутрішнє багатство образу.

Як зробити, щоб артист завжди і у кожному спектаклі міг гарно грати? Чи існують такі закони творчості, знання яких допомагає актору привести себе у творчій стан?

Ці закони вивчив К. С. Станіславський і навчив акторів осмислено їх використовувати. Вчення про основи сценічної творчості отримало назву «система Станіславського».

Приходячи у театр, ми стаємо глядачами і співучасниками спектаклю. За допомогою нас, реалізується все те, що було заздалегідь продумано і підготовлено на репетиціях режисером, художником, композитором, актором. Тому − театр − це емоційний дует актора і глядача, їх співтворчості.

Форми роботи засобами кіно і театру:

· клуб історії театру і кіно;

· драматичні та лялькові театри;

· театр тіней;

· створення шкільних студій;

· організація театральних фестивалів і кіностудій.