Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

Тема 1: Поняття, ознаки і види інформації

1. Інформаційне право і інформаційна діяльність в Україні.

2. Суб’єкти інформаційної діяльності.

3. Правові ознаки інформації.

4. Види інформації за законодавством України.

Інформаційне право і інформаційна діяльність в Україні.

Інформаці йне пра во — це комплексна галузь права, щодо відносин в інформаційній сфері суспільства.

Не варто плутати з інформаційним законодавством — сукупністю нормативно-правових актів, в яких закріплено інформаційне право.

Розрізняють об’єктивний і суб’єктивний зміст інформаційного права.

Перший – це суспільні відносини щодо інформації, що знаходять вираз у нормах визначених на публічно-правовому та приватно-правовому рівнях.

Другий – це множина прав і обов’язків конкретних учасників суспільних відносин щодо інформації, як об’єкта суспільних відносин. За сутністю інформаційне право розглядається як сфера суспільних відносин, як наука, як навчальна дисципліна

Об’єкт правового регулювання у інформаційному праві – суспільні інформаційні відносини.

Основний предмет суспільних відносин - інформація (відомості, дані, знання, таємниця тощо).

Методи правового регулювання в галузі інформації: це системне комплексне застосування методів конституційного, цивільного, адміністративного, трудового та кримінального права та застосування методів приватно-правового регулювання (на рівні правочинів, угод, звичаїв, традицій, норм суспільної моралі, професійної, ділової етики тощо).

За правовою природою, походженням вітчизняне інформаційне право - це велика складова підсистема в системі національного права України, що має приватно-правову і публічно-правову природу. Норми інформаційного права формуються як на публічному (державному), так і приватному рівнях суспільних відносин щодо інформації у ході різноманітної діяльності людей.

Інформаційне право через предмет правовідносин - інформацію пов'зане як з провідними галузями права (конституційним, адміністративним, цивільним, кримінальним) так і з різними іншими комплексними галузями права (фінансовим, господарським, екологічним ін.), спеціальними галузями права (інвестиційним, транспортним, повітряним, податковим, бюджетним, банківським, страховим, конкурентним та ін.), а також міжгалузевими інститутами права: правом інтелектуальної власності (у його складі - авторським, винахідницьким тощо), з іншими інститутами різних галузей права, де похідним предметом є суспільні відносини щодо інформації (твір, винахід, корисна модель, масова інформація, архіви, бібліотеки тощо). Субінститутами інформаційного права можна вважати такі, як: право свободи інформації, право доступу до інформації, правовий режим інформації з обмеженим доступом та інші. Структурно сучасне інформаційне право має три частини: загальну, особливу і спеціальну. У загальній частині визначаються основні положення щодо мети, завдань, принципів, змісту, суб"єктів правовідносин повязаних з інформацією тощо. У особливій частині визначальними є чотири провідні інститути: права та обов"язки людини, громпадянина пов"язані з інформацією; права суспільства, громадських формувань у соціальній інформаційній сфері; права та обо"язки держави в суспільній інформаційній сфері, основні засади міжнародного співробітництва країни у глобальному інформаційному просторі. У спеціальній частині визначальним є структуризація (інституціоналізація) правовідносин в суспільній інформаційній сфері за напрямками (чи видами)діяльності: мас-медіа право, інформатизаційне право, право інформаційної безпеки, Інтернет-право, телекомунікаційне право тощо. Основні сфери правового регулювання інформаційних правовідносин:

 визначення та правове закріплення провідних напрямів і методів державної політики у сфері вибору мов спілкування;

 правове регулювання суспільних відносин у сфері засобів масової інформації (преса, видавнича справа, радіо, телебачення, комп’ютерні мас-медіа інтернет-технології тощо);

 права на інформацію;

 державні інформаційні системи і мережі;

 доступ до інформації;

 правове і технічне забезпечення регулювання захисту інформації;

 реалізація конституційних прав осіб на режим доступу до персональних даних інформації про громадян та їх спільності (організації) за умов інформатизації державних органів управління;

 державно-правове сприяння формуванню ринку інформаційних ресурсів, послуг, інформаційних систем, технологій, з пріоритетами для вітчизняних виробників інформаційної продукції, засобів, технологій;

 формування і використання національних інформаційних ресурсів, збору, обробки, накопичення, зберігання, пошуку, поширення та надання споживачам інформації;

 

З А К О Н У К Р А Ї Н И «Про інформацію»

Цей Закон закріплює право громадян України на інформацію, закладає правові основи інформаційної діяльності.

Грунтуючись на Декларації про державний суверенітет України та Акті проголошення її незалежності, Закон стверджує інформаційний суверенітет України і визначає правові форми міжнародного співробітництва в галузі інформації.

Під інформацією цей Закон розуміє документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Закон встановлює загальні правові основи одержання, використання, поширення та зберігання інформації, закріплює право особи на інформацію в усіх сферах суспільного і державного життя України, а також систему інформації, її джерела, визначає статус учасників інформаційних відносин, регулює доступ до інформації та забезпечує її охорону, захищає особу та суспільство від неправдивої інформації.

Дія цього Закону поширюється на інформаційні відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності суспільства і держави при одержанні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Законодавство України про інформацію складають Конституція України, цей Закон, законодавчі акти про окремі галузі, види, форми і засоби інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права.

Основними принципами інформаційних відносин є: гарантованість права на інформацію; відкритість, доступність інформації та свобода її обміну; об'єктивність, вірогідність інформації; повнота і точність інформації; законність одержання, використання, поширення та зберігання інформації.

Суб'єктами інформаційних відносин є:

громадяни України;

юридичні особи;

держава.

Суб'єктами інформаційних відносин відповідно до цього Закону можуть бути також інші держави, їх громадяни та юридичні особи, міжнародні організації та особи без громадянства.

Об'єктами інформаційних відносин є документована або публічно оголошувана інформація про події та явища в галузі політики, економіки, культури, охорони здоров'я, а також у соціальній, екологічній, міжнародній та інших сферах.

Право на інформацію забезпечується:

обов'язком органів державної влади, а також органів місцевого самоврядування інформувати про свою діяльність та прийняті рішення;

створенням у державних органах спеціальних інформаційних служб або систем, що забезпечували б у встановленому порядку доступ до інформації;

вільним доступом суб'єктів інформаційних відносин до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів; обмеження цього доступу зумовлюються лише специфікою цінностей та особливими умовами їх схоронності, що визначаються законодавством;

створенням механізму здійснення права на інформацію;

здійсненням державного контролю за додержанням законодавства про інформацію;

встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Мова інформації визначається Законом "Про мови в Україні", іншими законодавчими актами України в цій галузі, міжнародними договорами та угодами, ратифікованими Україною.

Стаття 12. Визначення інформаційної діяльності

Інформаційна діяльність - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави.

З метою задоволення цих потреб органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють інформаційні служби, системи, мережі, бази і банки даних.

Порядок їх створення, структура, права та обов'язки визначаються Кабінетом Міністрів України або іншими органами державної влади, а також органами місцевого самоврядування.