Зміст екскурсії в залежності від пори року

План

Вступ

Розділ І.

1. Естетичне виховання молодших школярів як педагогічна проблема

1.1. Естетичне виховання у початковій школі

1.2. Теоретичні основи естетичного виховання молодших школярів

2. Види екскурсій, що забезпечують реалізацію завдань естетичного виховання молодших школярів

2.1. Екскурсії в природу як засіб естетичного виховання молодших школярів

2.2. Естетичне виховання учнів початкових класів засобами екскурсій у художні музеї

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….
РОЗДІЛ 1. ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА…………………………………………………...
1.1. Естетичне виховання у початковій школі………………………………..
1.2. Теоретичні основи естетичного виховання молодших школярів……….
РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЕКСКУРСІЙ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РЕАЛІЗАЦІЮ ЗАВДАНЬ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ……
2.1. Екскурсії в природу як засіб естетичного виховання молодших школярів…………………………………………………………………………..
2.2. Естетичне виховання учнів початкових класів засобами екскурсій у художні музеї……………………………………………………………………..
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………..
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...

 

ВСТУП

 

Питання естетичного виховання особистості являється актуальним для сучасного суспільства. Саме у формуванні молодих людей з необмеженими творчими потенціями, високим рівнем моральних принципів та розумово-вольовою активністю зацікавлена молода українська держава. Тому, визначаючи проблеми зміст і методи морально-естетичного виховання школярів юнацького віку, я спиралася перш за все, на концептуальні положення програми національної освіти про місце гуманістичних цінностей людства у вихованні молодої генерації.

Проблема даного дослідження грунтується саме на засадах філософського принципу внутрішньої єдності етичного та естетичного, моралі і краси, і складає тим самим його концептуальну основу.

Актуальність дослідження. Останніми роками зросла увага до проблем теорії і практики естетичного виховання як найважливішому засобу формування відношення до дійсності, засобу етичного і розумового виховання, тобто як засобу формування всесторонньо розвиненої, духовно багатої особистості.

А формувати особистість і естетичну культуру, – відзначають багато письменників, педагоги, діячі культури (Д.Б. Кабальовський,
А.С. Макаренко, Б.М Неменський, В.А. Сухомлинський, Л.М. Толстой,
К.Д. Ушинський), – особливо важливо в найсприятливішому для цього шкільному віці. Відчуття краси природи, оточуючих людей, речей створює в дитині особливі емоційно психічні стани, порушує безпосередній інтерес до життя, загострює допитливість, розвиває мислення, пам'ять, волю і інші психічні процеси.

Навчити бачити прекрасне навкруги себе, в навколишній дійсності покликана система естетичного виховання. Для того, щоб ця система впливала на дитину найефективніше і досягала поставленої мети, Б.М. Неменський виділив наступну її особливість: «Система естетичного виховання повинна бути, перш за все єдиної, об'єднуючої всі предмети, всі позакласні заняття, все суспільне життя молодшого школяра, де кожний предмет, кожний вид заняття має свою чітку мету в справі формування естетичної культури і особистості молодшого школяра.»

Але у всякої системи є стрижень, основа, на яку вона спирається. Такою основою в системі естетичного виховання молодших школярів ми можемо рахувати мистецтво: музику, архітектуру, скульптуру, живопис, танець, кіно, театр і інші види художньої творчості. Мотив для цього нам дали ще Платон і Гегель. На підставі їх поглядів стало аксіомою, що мистецтво є головним змістом естетики як науки, і що краса є основне естетичне явище. Мистецтво містить в собі великий потенціал для розвитку особистості.

Зі всього вищесказаного, можна припустити, що, залучаючи молодшого школяра до багатющого досвіду людства, накопиченого в мистецтвах, можна виховати високоморальну, різносторонньо розвинену сучасну людину.

Це припущення і визначило тему дослідження: «Роль естетичного виховання у формуванні підростаючої особистості молодших школярів».

Предмет дослідження – особливості використання засобів естетичного виховання молодших школярів.

Об'єкт дослідження – естетичне виховання молодших школярів.

Мета – виявлення можливостей засобів естетичного виховання у формуванні підростаючої особистості молодших школярів.

 

РОЗДІЛ 1. ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

 

1.1. Естетичне виховання у початковій школі

 

Дорослі і діти постійно стикаються з естетичними явищами. У сфері духовного життя, повсякденної праці, спілкування з мистецтвом і природою, в побуті, в міжособистісному спілкуванні – скрізь прекрасне і потворне, трагічні і комічні виконують істотну роль. Краса доставляє насолоду і задоволення, стимулює трудову активність, робить приємними зустрічі з людьми. Потворне відштовхує. Трагічне учить співчуттю. Комічне допомагає боротися з недоліками.

Ідеї естетичного виховання зародилися в глибокій старовині. Уявлення про сутність естетичного виховання, його завданнях, цілі змінювалися починаючи з часів Платона і Арістотеля аж до наших днів. Ці зміни в поглядах були обумовлені розвитком естетики як науки і розумінням сутності її предмету. Термін «естета» походить від грецького «aisteticos» (сприйнятий відчуттям). Філософи-матеріалісти (Д.Дідро і Н.Г. Чернишевский) вважали, що об'єктом естетики як науки є прекрасне. Ця категорія і лягла в основу системи естетичного виховання [6, с. 60-63].

У наш час проблема естетичного виховання, розвитку особистості, формування її естетичної культури одна з найважливіших завдань, що стоять перед школою. Вказана проблема розроблена достатньо повно в працях вітчизняних і зарубіжних педагогів і психологів. Серед них Д.Н. Джола, Д.Б. Кабальовський, Н.І. Киященко, Б.Т.Ліхачов, А.С. Макаренко, Б.М. Неменський, В.А. Сухомлинський, М.Д. Таборідзе, В.Н. Шацкая, А.Б. Щербо та інші.

У використаній літературі є безліч різних підходів до визначень понять, вибору шляхів і засобів естетичного виховання молодших школярів. Розглянемо деякі з них.

У книзі «Загальні питання естетичного виховання в школі» під редакцією відомого фахівця з естетичного виховання В.Н. Шацької ми знайшли таке формулювання: «Радянська педагогіка визначає естетичне виховання як виховання здатності цілеспрямовано сприймати, відчувати і правильно розуміти і оцінювати красу в навколишній дійсності – в природі, в суспільному житті, праці, в явищах мистецтва" [5, с. 41-42].

У короткому словнику по естетиці естетичне виховання визначається як «система заходів, направлених на вироблення і вдосконалення в людині здатності сприймати, правильно розуміти, цінувати і створювати прекрасне і піднесене в житті і мистецтві». В обох визначеннях йдеться про те, що естетичне виховання повинне виробляти і удосконалювати в людині здатність сприймати прекрасне в мистецтві і в житті, правильно розуміти і оцінювати його. В першому визначенні, на жаль, упущена діяльна або творча сторона естетичного виховання, а в другому визначенні підкреслюється, що естетичне виховання не повинне обмежуватися тільки споглядальною метою, воно повинне також формувати здатність створювати прекрасне в мистецтві і житті.

Д.Б. Ліхачов в своїй книзі «Теорія естетичного виховання школярів» спирається на визначення дане К. Марксом: «Естетичне виховання – цілеспрямований процес формування творчо активної особи дитини, здатної сприймати і оцінювати прекрасне, трагічне, комічне, потворне в житті і мистецтві, жити і творити «по законах краси». Автор підкреслює провідну роль цілеспрямованої педагогічної дії в естетичному становленні дитини. Наприклад, розвиток у дитини естетичного відношення до дійсності і мистецтва, як і розвиток його інтелекту, можливий як некерований, стихійний і спонтанний процес. Спілкуючись з естетичними явищами життя і мистецтва, дитина, так чи інакше, естетично розвивається. Але при цьому дитиною не усвідомлюється естетичне сутність предметів, а розвиток часто обумовлений прагненням до розваг, до того ж без втручання ззовні у дитини можуть скластися невірні уявлення про життя, цінності, ідеали. Б.Т Ліхачов, також як і багато інших педагогів і психологів, вважає, що тільки цілеспрямована педагогічна естетично-виховна дія, залучення дітей в різноманітну художню творчу діяльність здатні розвинути їх сенсорну сферу, забезпечити глибоке збагнення естетичних явищ, підняти до розуміння справжнього мистецтва, краси дійсності і прекрасного в людській особі.

Існує безліч визначень поняття «естетичне виховання», але, розглянувши лише деякі з них, вже можна виділити основні положення, кажучи про його сутність.

По-перше, це процес цілеспрямованої дії. По-друге, це формування здатності сприймати і бачити красу в мистецтві і житті, оцінювати її. По-третє, завдання естетичного виховання формування естетичних смаків і ідеалів особи. І, нарешті, по-четверте, – розвиток здібності до самостійної творчості і створення прекрасного.

Своєрідне розуміння сутності естетичного виховання обумовлює і різні підходи до його цілей. В цьому проблема цілей і завдань естетичного виховання вимагає особливої уваги [5, с. 59-60].

У процесі дослідження я звернула увагу, що часто серед педагогів існує помилкова думка про тотожність естетичного і художнього виховання. Проте ці поняття необхідно чітко розмежовувати. Так, наприклад, В.Н. Шацька ставить перед естетичним вихованням наступну мету: «Естетичне виховання служить формуванню… здібності активного естетичного відношення учнів до витворів мистецтва, а також стимулює посильну участь в створенні прекрасного в мистецтві, праці, в творчості та законах краси» (3; 14). З визначення видно, що автор важливе місце в естетичному вихованні відводить мистецтву. Мистецтво – це частина естетичної культури, як художнє виховання частина естетичного, частина важлива, вагома, але вона охоплює тільки одну сферу людської діяльності. «Художнє виховання є процес цілеспрямованої дії засобами мистецтва на особистість, завдяки якому у вихованців формуються художні відчуття і смак, любов до мистецтва, уміння розуміти його, насолоджуватися ним і здатність по можливості творити мистецтво» (3; 61). Естетичне ж виховання набагато ширше, воно зачіпає як художню творчість, так і естетику побуту, поведінки, праці, відносин. Естетичне виховання формує людину всіма естетично значущими предметами і явищами, у тому числі і мистецтвом як його наймогутнішим засобом. Естетичне виховання, використовуючи для своїх цілей художнє виховання, розвиває людину в основному не для мистецтва, а для його активної естетичної життєдіяльності.

В «активізації здатності творчо трудитися, досягати високого ступеня досконалості своїх результатів праці, як духовної, так і фізичної» бачить мету естетичного виховання Волкова А.С.

І.Д. Звєрєв дотримується тієї ж точки зору. «Успіх діяльності особистості в тій або іншій області визначається широтою і глибиною розвитку здібностей. От чому всебічний розвиток всіх дарувань і здібностей особистості є кінцева мета і одна з основних завдань естетичного виховання». Головне – виховати, розвинути такі якості, такі здібності, які дозволять особі не тільки досягти успіху в певній діяльності, але і бути творцем естетичних цінностей, насолоджуватися ними і красою навколишньої дійсності [5, с. 102-103].

Крім формування естетичного відношення дітей до дійсності і мистецтва, естетичне виховання паралельно робить внесок і в їх всебічний розвиток. Естетичне виховання сприяє формуванню моральності людини, розширює його пізнання про світ, суспільство і природу. Різноманітні творчі заняття дітей сприяють розвитку їх мислення і уяви, волі, наполегливості, організованості, дисциплінованості. Таким чином, найбільш вдало, на наш погляд, відобразив мету естетичного виховання Василенко В.Ф., який вважає: «Кінцева мета [естетичного виховання] – гармонійна особистість, всесторонньо розвинена людина… утворена, прогресивна, високоморальна, володіюча умінням трудитися, бажанням творити, розуміюча красу життя і красу мистецтва». Ця мета також відображає і особливість естетичного виховання, як частину всього педагогічного процесу.

Будь-яка мета не може розглядатися без завдань. Більшість педагогів (Г.С. Лабковська, Д.Б. Ліхачов, Н.И. Киященко і інші) виділяють три провідні завдання, які мають свої варіанти і у інших учених, але при цьому не втрачають головної суті.

Отже, по-перше, це «створення певного запасу елементарних естетичних знань і вражень, без яких не можуть виникнути схильність, тяга, інтерес до естетично значущих предметів і явищ».

Суть цієї мети полягає в накопиченні різноманітного запасу звукових, колірних і пластичних вражень. Педагог повинен вміло підібрати по вказаних параметрах такі предмети і явища, які відповідатимуть нашим уявленням про красу. Необхідні також конкретні знання про природу, самому собі, про світ художніх цінностей. «Різносторонність і багатство знань – основа формування широких інтересів, потреб і здібностей, які виявляються в тому, що їх володар у всіх способах життєдіяльності поводиться як особа», що естетично творить, – наголошує на В.Ф. Василенко.

Друге завдання естетичного виховання полягає в «формуванні на основі одержаних знань і розвитку здібностей художнього і естетичного сприйняття таких соціально-психологічних якостей людини, які забезпечують їй можливість емоційно переживати і оцінювати естетично значущі предмети і явища, насолоджуватися ними» [9, с. 72-78].

Ця мета говорить про те, що трапляється коли діти цікавляться, наприклад живописом, лише на загальноосвітньому рівні. Вони квапливо дивляться картину, прагнуть запам'ятати назву, художника, потім звертаються до нового полотна. Ніщо не викликає в них подиву, не примушує зупинитися і насолодитися досконалістю твору.

В. Лановик відзначає, що «…таке збігле знайомство з шедеврами мистецтва виключає один з головних елементів естетичного відношення – милування».

З естетичним сприйняттям тісно пов'язана загальна здібність до глибокого переживання. «Виникнення гамми піднесених відчуттів і глибокої духовної насолоди від спілкування з прекрасним; відчуття огиди при зустрічі з потворним; відчуття гумору, сарказму у момент споглядання комічного; емоційного потрясіння, гніву, страху, співчуття, ведучих до емоційного і духовного очищення, що виникає в результаті переживання трагічного, – все це ознаки справжньої естетичної вихованості», – відзначає той же автор.

Глибоке переживання естетичного відчуття нерозривно пов’язано із здатністю естетичної думки, тобто з естетичною оцінкою явищ мистецтва і життя. А.І. Буров визначає естетичну оцінку, як оцінку, «засновану на певних естетичних принципах, на глибокому розумінні сутності естетичного, яке припускає аналіз, можливість доказу, аргументування». Порівнянний з визначенням В. Лановик. «Естетична думка – доказова, обґрунтована оцінка явищ суспільного життя, мистецтва, природи». На наш погляд, ці визначення аналогічні. Таким чином, одна з складових цього завдання – сформувати такі якості дитини, які дозволили б їй дати самостійну, з урахуванням вікових можливостей, критичну оцінку будь-якому твору, виказати думку з приводу свого власного психічного стану [10, с. 34-35].

Третє завдання естетичного виховання пов'язане з формуванням у кожного виховуваного естетичної творчої здатності. Головне полягає в тому, щоб «виховати, розвинути такі якості, потреби і здібності особистості, які перетворюють індивіда на активного творця, творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, але і перетворювати його «по законах краси».

Суть цього завдання полягає в тому, що дитина повинна не тільки знати прекрасне, уміти їм милуватися і оцінювати, а повинен і сама брати активну участь в створенні прекрасного в мистецтві, житті, праці, поведінці, відносинах. А.В. Луначарский підкреслював, що людина навчається всесторонньо розуміти красу лише тоді, коли сама бере участь в її творчому створенні в мистецтві, праці, суспільному житті.

 

 

1.2. Теоретичні основи естетичного виховання молодших школярів

 

Мета національного виховання конкретизується через систему виховних завдань, що є загальними не тільки для усіх виховних закладів, а й для всього суспільства в цілому. Серед цих завдань є й забезпечення високої художньо-естетичної культури, розвиток естетичних потреб і почуттів, формування мовної культури, оволодіння вживання української мови, культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, глибокого зв’язку з природою, толерантності, любові до рідної землі, поваги до жінки...

Державна національна програма “Освіта” вимагає від школи неухильного прилучення учнів до літератури музики, образотворчого мистецтва, надбань народної творчості), здобутків української та зарубіжної літератури, забезпечення художньо-естетичної освіченості й вихованості). Естетичне виховання починається у ранньому віці дитини. Але значно розширюються можливості естетичного виховання дітей у шкільному віці.

Змістові орієнтири естетичного виховання молодших школярів охоплюють:

- розуміння краси в навколишній дійсності, природі, трудовій діяльності, як у школі так і за її межами;

- елементарне тлумачення змісту творів мистецтва, емоційне сприймання різних видовищ тем, кінофільмів, вистав, концертів, архітектури, пам’яток культури, вияв пошаннього і дбайливого ставлення до них;

- розвиток нахилів до художньої творчості (виразне читання, малювання, ліплення, аплікація) творчої фантазії, гумору;

- додержання елементів культури поведінки, прагнення до охайного вигляду, художнє оформлення класної кімнати;

- уявлення про негарні вчинки, розв’язність, прийняття неохайності й нечепурності у зовнішньому вигляді [9, с. 72-78].

Провідними шляхами й засобами естетичного виховання в початковій школі виступають: навчання й позакласна робота; природа; праці, мистецтво; естетичну роботу обстановки, поведінки; фізкультура і спорт.

Засоби естетичного виховання особистості молодшого школяра. Важливим завданням виховання є розвиток таких якостей, потреб і здібностей особистості, які перетворюють індивіда в активного творця естетичних цінностей, дозволяють йому не тільки насолоджуватися красою світу, а й перетворювати його “за законами краси”.

То ж розвиток особистості молодшого школяра необхідно здійснювати різноманітними засобами у системі естетичного виховання:

- Творами образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини чи скульптури, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, “домальовує” зображає, бачить за картиною події, образи, характери.

- Музикою, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

- Художньою літературою. Головним виразником естетики в літературі є слово. Слід залучати, як засіб естетичного розвитку особистості, український фольклор, зокрема, українські народні казки. У статті “В оборону казки” поборниця українського шкільництва С.Русова писала: “Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...”;

- Театром, кіно, телебаченням, естрадою, цирком. Цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю) [8, с. 65-70].

- Поведінкою і діяльністю школярів. Достойні вчинки учнів, успіх в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій.

- Природою: її красою в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і невинній природі.

- Фактами, подіями суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна частота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

Здійснення естетичного виховання засобами природи. Велика роль збагаченні словника дитини естетичними поняттями, розвитку естетичної спостережливості, формуванні здатності до естетичного судження, активізації сенсорної сфери, стимулюванні позитивних естетичних емоцій належить сезонним та щоденним спостереженням та милуванням природою під час прогулянок та екскурсій, які є одними із форм організації навчально-виховного процесу в ГПД. Для молодших школярів, у яких естетичний досвід ще незначний, для спостережень слід обирати об’єкти, які характеризуються виразністю, максимально концентрують у собі естетичні якості [16, с. 42-43].

Спілкуючись із природою, важливо показати дітям красу рідної природи у різні пори року: безмежне багатство барв у тихі, сонячні дні “бабиного літа”, урочисту красу білосніжної зими, весняне пробудження природи, квітування садів, буйноцвіття влітку.

Красиве в оточуючій природі є всюди – треба вміти відкрити дітям цю красу. Важливо не лише самим яскраво описувати спостережувані явища, а допомагати дітям підібрати образні порівняння, епітети, метафори, синоніми. Наприклад, ліс чорний, похмурий; трава вмита росою, золотий колос, пісня ллється, сосни шепочуть, пташки пурхають і щебечуть. Красуня берізка простягає свої руки до сонця і т.п.

Під ас подорожей у природу, які відбуваються взимку, восени, навесні, діти відкривають (з допомогою вихователя десятки відтінків кольорів, вони слухають музику природи, бачать гру барв, дивляться на світ через краплинку роси, слухають бджолину “арфу” в розквітлому саду або “оркестр” коників-стрибунців у надвечір’ї. В лісі, на березі річки, у полі вихователю слід привчати дітей вслухатися у біт птахів і шепіт колосків, дзюрчання струмочка і стук дятла, шурхіт листя. Необхідно, щоб діти відчули і ніжний запах конвалії, і медовий – липи, і солодкуватий – білої акації, і ледь гіркуватий берези, вдихнули тонкий аромат тополиних бруньок, ялинової хвої, прілого листя, полиновий запах степу. Для допитливого ока буде цікавим і миле ластів’ятко, яке виглядає з гнізда, і лелеки, які турботливо годують своїх малят... Як бачимо. Вражень від природи й естетичних переживань, пов’язаних з її впливом у дітей багато.

Значення їх в естетичному розвитку особистості молодшого школяра немале. Особливо, якщо ці дитячі переживання доповнюються співпереживаннями дорослих [16, с. 155-156].

Процес планування виховної роботи в групі продовженого дня можна дещо пожвавити за рахунок введення в план яскравих за назвою, цікавих за змістом «уроків милування» в природі. Назва такого уроку не може бути формальною. Вона повинна концентровано відтворювати емоційно-естетичний зміст споглядання певного об'єкта чи явища, природи, нести в собі певну образну інформацію. Пропоную орієнтовну тематику «уроків милування» для 1-4 класів, розроблену за сезонним принципом.

Осінь. Золото осені. Осінні дарунки. Осінь-плакса. Карнавал осінніх барв. Чим пахне осінь. Зажурена квітка, Вклонися калині. Танок осіннього листя. Музика листопаду. Прощальна пісня осені. Свято зрілості. Осінній сум та ін.

Зима. Якого кольору зима. В гості до ялинки. Казки зимового лісу. Наші менші брати взимку. Срібні дерева. Свято снігопаду. Зимові витинанки. Сніжинки-балеринки. Зима-скульптор. Зачарована краса. Кришталевий дзвін зими. Царство сну та ін.

Весна. Перша зелень весни. Здрастуй, пролісок. Зелений шум. Вернісаж весняних кольорів. Вигадливі візерунки весни. Чим пахне весна. Свято весняних квітів. Весняна симфонія. Земля квітує. Ранок року. Біле марево садків та ін.

Літо. Якого кольору літо. Лісові сюрпризи. Диво-райдуга. Літні візерунки. Барви лугу. Дзвінка пісня джерела. Вслухайся в «музику» літа. Хоровод літніх квітів. Запам'ятаймо літо на запах і на смак. Рум'янець року та ін.

Пропоную також деякі варіанти проведення «уроків милування» під час прогулянок у природу в режимі роботи групи продовженого дня. Обсяг запропонованих завдань розрахований на учнів 3-4 класів. Для 6-7-річних дітей запропонований матеріал можна дещо скоротити й адаптувати відповідно до вікових можливостей.

Виховне значення в житті дитини має практично все: вигляд класного приміщення, охайність вчителя, форма особистих відносин і спілкування, умови праці і розваг – все це або привертає дітей, або відштовхує. Завдання полягає не в тому, щоб дорослі організували для дітей красу навколишнього середовища, в якому вони живуть, вчаться, працюють, відпочивають, а в тому, щоб залучити всіх дітей в активну діяльність по творенню і збереженню краси. Передові педагоги розуміють, як важливо поєднувати в процесі естетичного виховання всю сукупність різноманітних засобів і форм, що будять і розвивають в школярів естетичне відношення до життя, до літератури і мистецтва, історії та культури. В школі увага повинна звертатися не тільки на зміст шкільних предметів, але і на засоби дійсності, на чинники, що роблять вплив на естетичний розвиток особистості. Одним з таких чинників є естетизація середовища [17, с. 7-10].

А.С. Макаренко в своїй педагогічній роботі надавав величезну увагу цьому чиннику: «Колектив треба прикрашати і зовнішнім чином. Тому я навіть тоді, коли колектив наш був дуже бідний, насамперед завжди будував оранжерею. І обов'язково троянди, не які-небудь паскудні квіточки, а хризантеми і троянди». З естетичної точки зору побут, можна сказати, є каталізатором рівня естетичного розвитку особистості, групи або колективу. Матеріальне середовище побуту, її духовність або бездуховність, – показник відповідних якостей людей», що створили її.

Особливе значення естетики побуту, в естетичному вихованні молодших школярів відзначає і Артеменко Н.М. в своїй роботі про етично-естетичне виховання школярів. «Естетика шкільного побуту – це обстановка класів, кабінетів, залів, коридорів і т. д. Убрання вестибюля, оформлення загонового кута, стендів – все це або мовчазні помічники педагога в естетичному, а, отже, і в етичному вихованні школярів, або його вороги» (4; 14). Якщо дитину з першого класу і до закінчення школи оточують речі, відмінні красою, доцільністю, простотою, то в його життя підсвідомо входять такі критерії, як доцільність, впорядкованість, відчуття міри, тобто критерії, які пізніше визначать його смаки і потреби.

Якщо в кабінеті місяцями висить недбало оформлена газета, якщо класний кут не несе нової, цікавої необхідної інформації, якщо не уділяється належної уваги чистоті кабінету, у школярів поступово складається установка на терпиме відношення до надмірностей, недбалості.

Естетика поведінки і зовнішнього вигляду, – не менш значущий чинник естетичного виховання. Тут істотний вплив на дітей надає безпосередньо особа вчителя. В своїй роботі, вчитель впливає на вихованців всім своїм зовнішнім виглядом. В його костюмі, зачісці виявляється естетичний смак, відношення до моди, яке не може не впливати на смаки учнів. Модний і в той же час діловий стиль в одязі, відчуття міри в косметиці, виборі прикрас допомагають формувати у дітей правильний погляд на співвідношення зовнішньої і внутрішньої краси людини, виробляти у них «етично-естетичний критерій гідності людини» [21, с. 4-8].

А.С. Макаренко також надавав велику увагу зовнішньому вигляду і затверджував, що в учнів «черевики повинні бути завжди почищені, без цього яке може бути виховання? Не тільки зуби, але і черевики. На костюмі не повинно бути ніякого пилу. І вимога зачіски… серйозні вимоги треба пред'являти до кожної дрібниці, на кожному кроці – до підручника, до ручки, до олівця.»

Про естетику поведінки, або культурі поведінки багато говорив
В.А. Сухомлинський. В культуру поведінки він включає і «культуру спілкування: спілкування між дорослими і дітьми, а також спілкування в дитячому колективі». «Сила виховної дії внутрішньо-колективних відносин на естетичний розвиток особистості полягає в тому, що досвід спілкування, навіть якщо він недостатньо усвідомлюється, глибоко переживається людиною. Це переживання «себе серед людей», прагнення зайняти бажане положення серед них є могутнім внутрішнім стимулом формування особистості.»

Благополучне емоційне самопочуття, стан захищеності, як назвав його А.С. Макаренко, стимулює якнайповніше самовираження особи в колективі, створює сприятливу атмосферу для розвитку творчих завдатків школярів, показує красу чуйних відносин один до одного. Як приклад прекрасних естетичних відносин можна розглядати такі відносини, як дружба, взаємодопомога, порядність, вірність, доброта, чуйність, увага. Участь дітей разом з дорослими у відносинах самої різної гідності накладає глибокий відбиток на дитину, роблячи їх поведінку прекрасною або потворною. Через всю сукупність відносин і здійснюється формування етично-естетичного вигляду дитини [22, с. 2-7].

Одним з важливих джерел естетичного досвіду молодших школярів є різноманітна позакласна і позашкільна робота. В ній задовольняється потреба в спілкуванні, і відбувається творчий розвиток особистості. На позакласних заходах діти мають можливість для самовиявлення. Вітчизняна школа має великий досвід по естетичному вихованню школярів в процесі позакласної і позашкільної діяльності. Великий практичний досвід в цій справі належить А.С. Макаренко і С.Т. Шацькому. В організованих ними виховних установах учні брали широку участь в підготовці самодіяльних спектаклів, творчих драматичних імпровізацій. Вихованці часто слухали художні твори і музику, відвідували і обговорювали театральні постановки і кінофільми, працювали в гуртках і студіях, проявляли себе в різних видах літературної творчості. Все це служило дієвим стимулом розвитку кращих рис і якостей особистості.

 

 

РОЗДІЛ 2. ВИДИ ЕКСКУРСІЙ, ЩО ЗАБЕЗПЕЧУЮТЬ РЕАЛІЗАЦІЮ ЗАВДАНЬ ЕСТЕТИЧНОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

 

2.1. Екскурсії в природу як засіб естетичного виховання молодших школярів

 

Дослідження, присвячені естетичному вихованню молодших школярів загальноосвітніх шкіл на уроках природничо-наукового циклу, розглядають можливості активізації естетичних емоцій і інтересів учнів для поглиблення їх пізнавальної діяльності, розкривають естетичний зміст науки. Необхідна постійна робота вчителя для підбору, класифікації, аналізу естетичних особливостей певної сторони дійсності, тієї або іншої шкільної дисципліни. Необхідна активізація його власного досвіду естетичних переживань, оцінок, а так само звернення до висловів великих учених про глибокі емоції естетичної дії дійсності в процесі її наукового пізнання.

На уроках формуючи в учнів молодшого шкільного віку узагальнено – образне, естетично забарвлене уявлення про характерні властивості тієї або іншої сторони дійсності, вчитель має право називати його естетичною картиною дійсності. Останнє необхідне відрізняти від естетичної картини самої науки, яка може бути доступна учням лише в окремих елементах як багато разів опосередковане аналітичне відображення дійсності. Взаємозв'язані, цілісні уявлення про природу, її еволюцію відображаються в кожній науці, її «прикордонних» зонах. І сам перехід від однієї зони до іншої вимагає не тільки абстрактно – логічного розуміння діалектики переходів природних залежностей, але і наочного уявлення про емоційні, естетичні і етичні оцінки окремих сторін і властивостей природних об'єктів у тих, хто вивчає основи наукової картини світу. І ці оцінки забарвлені здивуванням і захопленням, різноманіттям, грандіозністю, гармонійністю закономірностей явищ і процесів. Все це сприяє формуванню узагальненої естетичної картини світу, її цілісного виразного образу в учнів [24, с. 1-5].

Розвиток естетичного сприйняття можна здійснювати за допомогою ігрової діяльності як з вчителями в навчальний і позанавчальний час так і з батьками у вільний час цим самим збагачуючи сімейні відносини і забезпечуючи цим самим кваліфіковане сімейне виховання. Однак не всі батьки можуть приділити дитині багато уваги і тому основна частина розвитку естетичної свідомості лягає на плечі вчителя [27, с. 16-17].

Задача кожного вчителя – розкрити для школярів в своїй області знання естетичної картини світу і сформувати у кожного дієве гуманістичне етично – естетичне відношення до природи. Рішення цієї задачі передбачає систему прийомів, форм, методів організації виховної дії:

1. систематичний обіг в змісті занять до розкриття естетичних властивостей і естетичного вигляду матеріальних природних явищ, що вивчаються (як вчителем, так і учнями);

2. розширення форм і методів активізації на уроці естетичних оцінок і проявів відносин об'єктів, що вивчається до естетичних властивостей;

3. узагальнюючі заняття, бесіди, лекції, а так само самостійні роботи учнів молодших класів, присвячені сумісному розбору індивідуального відношення, оцінок, думок про естетичні властивості даної сторони дійсності (в завершальному розділі учбової теми) і естетиці її наукового відображення;

4. проведення спільно з викладачами інших дисциплін природничо – наукового, а так само і художньо – гуманітарного циклу уроків, лекцій, конференцій;

5. проведення заходів, що виявляють результати розвитку відношення до природи: конкурсів творів, творчих робіт, зборів, конференцій, класних журналів на всіх ступенях шкільного навчання, проведення диспутів в старших класах і тому подібне;

6. поєднання урочних і позаурочних видів роботи по естетичному освоєнню природи;

7. розвиток і пропаганда самими школярами ідеї захисту природи, її краси і відновлення завданого їй збитку в місцевих умовах, підготовка текстів і щитів, що містять вислови великих людей про природу, проведення ранків, вечорів і т. д.;

8. включення всіх школярів в суспільно – корисну і трудову діяльність.

Формування у молодших школярів ціннісного ставлення до природи рідного краю спрямоване на вирішення ключових завдань:

- Навчити учнів в художній формі висловлювати своє відношення до прекрасного.

- Набути навичок спостереження і порівняння змін в природі в залежності від сезону.

- Виховати почуття любові та дбайливе ставлення до природи, бажання зберегти та примножувати її багатства.

- Залучити учнів до ігрової та посильної трудової діяльності.

У початкових класах наукові уявлення, поняття, знання в учнів значною мірою формуються на основі чуттєвого сприймання навколишнього світу. Навколишнє життя в усіх його проявах є важливим джерелом знань в молодших класах і вивчити його допомагає екскурсія [28, с. 77-78].

При побудові екскурсії для молодших школярів слід керуватися тим, що у них більше розвинута наочно-образна пам’ять. Вони краще і швидше запам’ятовують і міцніше зберігають в пам’яті конкретні, яскраві факти і події. Спостереження за змінами барв у природі, за пробудженням рослинного світу дають дітям не тільки нові відомості про життя природи, а й виховують у них почуття прекрасного.

Характерною особливістю дітей всіх вікових груп є емоційність і допитливість, прагнення перевірити, випробувати свою силу і спритність, бажання фантазувати, відкривати таємниці і прагнути до чогось незвичайного, далекого і прекрасного.

Надзвичайно сильний емоційний та естетичний вплив на дитину має природа. Дитина відчуває природу в русі, в конкретних діях. Тому під час екскурсії в природу бажано залучати учнів до ігрової та посильної трудової діяльності.

Василь Олександрович Сухомлинський доводив, що природа сама собою не виховує, виховує лише активна взаємодія дитини з нею. А ще він сказав: «Навчайте граючись, а граючись навчайте».

При проведенні екскурсій в природу слід використати ігри на місцевості, веселі старти, провести різні цікаві конкурси тощо.

Гру не недарма називають королевою дитинства. Без неї дітям жити невесело і нецікаво.

Гра – засіб багатогранний. Це і самостійна діяльність, яка сприяє всебічному розвитку особистості, і засіб формування та згуртування колективу, і метод організації інших видів діяльності, і емоційний стан, і засіб спілкування.

Граючись, учні із задоволенням вчаться, легко запам’ятовують те, на що марно витрачається багато годин «зубріння», не відчувають труднощів при ознайомленні зі складними абстрактними поняттями.

Виховне значення гри, її всебічний вплив на розвиток дитини важко переоцінити. Гра органічно притаманна дитячому віку і при вмілому керівництві з боку дорослих здатна творити чудеса. Лінивого може зробити працелюбним, незнайку – знаючим, невмілого – умільцем [28, с. 99-101].

Конкурси – всебічно стимулюють проявлення і формування особистісних властивостей школярів. Особисті сили при цьому спрямовані на досягнення високих показників в суспільно-корисній справі. Цій справі підпорядковують чуттєва і емоційна активність, інтелект і воля учнів. Змагаючись, учні проявляють більшу зацікавленість не тільки в результаті, але й у змісті, способах діяльності. Вони активно беруть участь в організації конкурсів і в носять в них багато видумки, творчості та ініціативи.

Результатами конкурсів можуть бути зібрані плоди, ягоди, насіння, лікарські рослини, різні природні пороби, складання творів, малюнки тощо.

Під час екскурсії вчитель може використати мозкову атаку – задати учням запитання, вони протягом хвилини-двох висловлюють різноманітні гіпотези, дискутують, віддаючи перевагу тій чи іншій ідеї, а по закінченню часу пропонують свою відповідь як єдине рішення.

Наприклад. Учитель задає питання: «Що було б якби:

- раптом перестали квітнути наші рослини;

- зникли лісові звірі;

- не стало води на землі.

Перш ніж провести екскурсію учитель заздалегідь визначає найбільш зручний маршрут і шукає ті об’єкти, які можуть бути використані з навчальною метою.

Учитель знайомить учнів з темою екскурсії, розподіляє серед них обов’язки, за необхідності поділяє дітей на групи.

План екскурсії передбачає такі етапи:

1. Мета і завдання. Учитель нагадує тему, головну мету і завдання екскурсії, порядок ознайомлення з об’єктами.

2. Коротка вступна бесіда, спрямована на активізацію вже здобутих учнями знань.

3. Наочний показ, демонстрація об’єктів, розповідь вчителя.

4. Самостійна робота учнів, проведення конкурсів, ігор.

5. Підведення підсумків, узагальнююча бесіда, оцінювання учнів за їх творчість, ініціативу [30, с. 55-57].

При проведенні екскурсії позиція учня у формуванні ціннісного ставлення до рідного краю, його природи повинна бути не стороннього спостерігача, а зацікавленого дослідника, активного охоронця природи, її багатств. Окрім того учень повинен відчувати особистісну відповідальність за доручену справу.

Під час перебування на при роді можна провести спостереження за погодою. Це зручно вести за таким планом:

а) виявити, як гріє сонце. Пояснити, що майже все тепло на землі надходить від сонця. Сонце – основне джерело енергії на землі;

б) описати стан неба: ясне чи вкрите хмарами. Визначити форму хмар. Розповісти дітям, що хмара – це водяна пара, яка піднялась на значну висоту над землею;

в) визначити, які були опади протягом дня: сніг, дощ, град, роса, туман, іній. Учні повинні глибоко усвідомити, що всі опади утворюються з водяної пари, яка в певній кількості завжди є в повітрі. Пара в повітря потрапляє з водної чи земної поверхні шляхом випаровування;

г) визначити, з якої сторони дме вітер, Пояснити дітям, що вітер – це рух повітря подібно до того, як рухається холодне повітря в розчинені двері і вікно. Подібно до цього і в природі утворюється вітер;

д) спостерігати атмосферні явища: грім, блискавку, райдугу та інше. Якщо ці явища трапилися під час екскурсії, то в доступній формі пояснити, що грім і блискавка – це результат електричного розряду. Відбуваються вони одночасно, але ми спочатку бачимо блискавку, а потім чуємо грім. Райдуга утворюється тоді, коли під час дощу світить сонце. Промені сонця заломлюючись у краплинах води, утворюють райдугу.

Варто ознайомити дітей з деякими ознаками гарної і поганої погоди.

1. Якщо бджоли не вилітають з вулика або мурашки не снують біля свого гнізда, треба сподіватись дощу. Ці комахи дуже чутливі до вологи і гинуть, потрапивши під дощ. Тому у них виробилась чутливість до негоди.

2. Ластівки літають низько – до негоди. Якщо ж вони літають високо, то буде ясна погода. Це пояснюється тим, що перед дощем у повітрі багато вологи, крильця комах, якими живляться ластівки, від вологи важчають, і вони літають низько над землею [29, с. 45-47].

Екскурсії в природу допоможуть учням здобути конкретні знання про тваринний і рослинний світ рідного краю, з найбільш поширеними в даній місцевості деревами, кущами, трав’янистими рослинами, тваринами і птахами. Учні повинні навчитися відрізняти за зовнішніми ознаками дерева і кущі своєї грунтово-рослинної зони, на приклад, березу, клен, дуб, липу, сосну, ялину, вербу, яблуню, грушу тощо, а також частини дерева – стовбур, гілки, листя, плоди, коріння. Розповісти учням, що рослини є джерелом різноманітних харчових продуктів, вони ще використовуються як технічна сировина, будівельні матеріали.

Спостерігати і вивчати тваринний світ рідного краю безпосередньо у природі набагато важче ніж рослинний світ, бо не завжди можна побачити тварин, які водяться в місцевих лісах. Тому можна ознайомити дітей з мешканцями водойм, з плазунами, ящірками, мишами, ховрахами.

Диких тварин (птахів) можна спостерігати лише від випадку до випадку. Отже, треба обов’язково використати кожну нагоду. Якщо під час екскурсії пощастить побачити зайця, білку, сороку чи ворону або якусь іншу тваринку чи птаха, обов’язково слід розповісти дітям про них.

Червоною ниткою під час проведення прогулянок чи екскурсій в природу повинна проходити ідея охорони природи.

Учитель може звернутися до учнів з такими словами: «Слід пам’ятати, що охорона природи – справа моя, твоя, його – кожного; не потрібно перетворювати прогулянку в ліс в «розбійничий набіг» на природу. Настав час усвідомити, що доля багатьох рослин – в руках кожного із нас.

Нахиліться до квітки, придивіться до неї, звідки у неї зелені листочки, червоні пелюстки? А це все сховано у насінині: і корінь, і листочок, і квіточка (червона, синя фіолетова, золота). Насінина бере із землі воду, від сонечка світло все це змішує і з цього виростає рослинка.

Ти зірвав квітку – вона зав’яла, ти зловив метелика – і він помер у тебе на долоні. Треба зрозуміти, що торкнутися природи можна тільки серцем.

Вчіться бачити та оберігати цю красу» [29, с. 78-79].

Нехай діти запам’ятають:

- Кинутий папір лежить не згниваючи 2-3 роки.

- Поліетиленові пакети не розкладаються сотнями років; уламки скла можуть поранити ногу і через багато років.

- 1 грам нафтопродуктів здатний покрити плівкою 10 квадратних метрів водної поверхні. Це дуже погано впливає на мешканців підводного світу та прибережну рослинність.

- Пожежа – найстрашніший ворог лісу, її легше попередити аніж загасити. Сліди пожежі залишаються до 50 років, а згорілий ліс не завжди відновлюється.

Нехай діти знають:

- Щоб виростити дерево потрібно багато років, а знищити його можна миттєво.

- Із одного дерева можна зробити мільйони сірників,але від одного сірника може згоріти мільйон дерев.

- Одна сосна виділяє в рік 2 т кисню.

- Один гектар лісу забезпечує киснем 200 чоловік.

- Один гектар лісу очищує від вуглекислого газу та пороху 18 мільйонів кубічних метрів повітря.

- При зборі лікарських рослин: не виривати їх з коренем; залишати найбільші рослини для насіння; не обламувати гілки калини, горобини, шипшини тощо.

- Одна велика колонія рижих мурашок за день знищує до 100 тисяч різних шкідливих комах; декілька мурашників, що знаходяться на 1 гектарі лісу. Повністю очищають його від шкідливих комах.

- За рік дощові черв’яки можуть затягнути в свої норки до 100 000 рослинних залишків на 1 га, зробивши 300 тисяч ходів. Вони перекопують грунт, розпушують його, роблять більш проникливим для води та повітря, покращують хімічний склад [29, с. 257-258].

Птахи – наші вірні друзі, помічники, вони знищують шкідників дерев.

Горобці-батьки приносять пташенятам у день до 400-500 комах та гусениць; одна синичка за день оглядає до 2 тисяч гілок, за рік знищує до 6 мільйонів личинок;

Сім’я шпаків за період гніздування знищує до 8 тисяч травневих жуків.

Завдання вчителя:

- створити умови для пізнавальної діяльності дитини;

- організувати спілкування дитини з реальним світом, з живою природою рідного краю;

- сприяти розвитку творчих здібностей формування ціннісного ставлення до рідного краю;

- високо оцінювати особисту оригінальну творчість дитини у всіх її проявах.

Учитель повинен так побудувати екскурсію, створити такі умови, щоб картини рідної природи викликали у дітей радісні почуття від зустрічі з красою рідної природи, навчити їх слухати музику лісу, спів трави, бачити ти танок сніжинок, падаючого листя насіння [29, с. 354-359].

При вивченні особливостей кожної пори року, учні повинні відчути неповторність і циклічність природних явищ та встановити зв’язок між ними.

На природі учні можуть також перевірити достовірність народних прикмет про погоду. Ось деякі з них:

- вітру немає, а ліс шумить – до дощу;

- кульбаба сплющує свою кульку – до дощу;

- ранком трава суха – до ночі чекають дощ;

- квіти сильніше пахнуть – до дощу;

- горобці літають зграйкам и – до сухої ясної поголи;

- ворони під хмари піднімаються – до негоди;

- голуби ховаються – погіршиться погода;

- ластівки низько літають – до дощу та вітру;

- ластівки літають то вниз, то вверх – перед бурею;

- дрібні пташки ховаються вдень у гніздах – до дощу;

- стрижі літають низько і кричать – до дощу;

- мурашки ховаються у свої мурашники перед дощем або до сильною бурею;

- комарі кусаються сильніше ніж за звичай, а мухи стають більш докучливі перед бурею;

- павук сховався у куток – до вітру;

- павук непорушний всередині павутини – до негоди;

- павук посилено плете павутиння – до сухої погоди;

- жабки по суші плигають – до дощу;

- жабки у воді сидять – до сухої погоди;

- риба підплигує вдень – перед дощем;

- риба не клює – перед дощем;

- кроти викидають землі більше як зазвичай – до дощу;

- земляні черв’яки виповзають на поверхню – до негоди;

- вуж на дорозі гріється – перед дощем.

Проводячи екскурсії в природу слід пам’ятати, що це діти молодшого шкільного віку і потрібно враховувати їх фізичні можливості. Діти порівняно легко втомлюються, отже, екскурсія не повинна бути тривалою [29, с. 366-367].

При проведенні екскурсії вчитель повинен дотримуватися певних правил проведення екскурсії, які законодавчо викладені у «Правилах проведення туристсько-краєзнавчих походів, експедицій, екскурсій з учнівською молоддю закладів освіти України», затверджених наказом Міністерства освіти і науки України № 237 від 24.03.2006 року (Інформаційний збірник Міністерства освіти і науки № 1 за 2007 рік).

 

 

2.2. Естетичне виховання учнів початкових класів засобами екскурсій у художні музеї

 

Образотворче мистецтво має власні специфічні засоби художньої мови, які відрізняють його від інших видів художньої діяльності людини - музики, хореографії, театральної гри тощо, більшість із цих засобів спільні для всіх видів образотворчого мистецтва (включно з архітектурою та декоративно-ужитковим мистецтвом). Первинними серед них є лінія, форма, колір. З їх комбінацій утворюється композиція - глобальне мистецьке явище, що охоплює такі поняття, як пропорції, співвідношення частин та цілого, ритм. В основі творів образотворчого мистецтва знаходиться рисунок - лінійна фіксація художнього задуму.

Усім видам образотворчого мистецтва властиві такі поняття як пластика, фактура, світлотінь, об'ємність та площинність. Могутній засіб емоційного впливу на людину - колір та пов'язане з ним поняття колориту - становить прерогативу та суть живопису. Без буяння різноманітних насичених кольорів неможливо уявити твори декоративно-ужиткового мистецтва: килими, вишивки, писанки тощо [31, с. 47-49].

Скульптура, як і архітектура, є засобом просторово-художнього формування навколишнього середовища людини. У школі знайомство з мистецтвом скульптури починається з оволодіння навичками ліплення, які виховують почуття пластичності, вчать об'ємно-просторовому сприйманню дійсності. Крім цього стимулюють діяльність головного мозку, позитивно випливають на розвиток інтелектуальної сфери і людської особистості.

Різноманітна і своєрідна образотворча мова графіки. Саме з оволодіння первинними графічними навичками - лінії, рисунку - починається вивчення основ образотворчого мистецтва в початковій школі. Саме для графіки властиве використання ефекту контрасту чорного та білого кольорів, штриха, розчерку, плями, а також фону паперу (чи іншого матеріалу - основи) як повноправних художніх засобів). У багатьох творах графічного мистецтва використовується своєрідний ефект певної незавершеності зображення, що надає великі можливості для розвитку фантазії, уяви, асоціативного мислення.

Архітектура справедливо вважається "матір'ю" образотворчих мистецтв. Вона є створеним людиною середовищем власного перебування. Саме в архітектурному просторі можливе здійснення синтезу мистецтв, тобто ідейно-художньої цілісності різних видів мистецтва (переважно архітектури, скульптури та живопису). Для архітектури особливо важливі такі художні засоби як пластичність, монументальність, симетрія та асиметрія, контраст, масштаб. Розповіді про архітектуру на уроках розширюють загальний світогляд учнів, поглиблюють їх знання про художні стилі різних епох та країн, розвивають почуття поваги до людської праці, інтерес до пам'яток культури, розуміння єдності природи та плодів діяльності людини [13, с. 60-63].

Поєднання художності та утилітарності, а також архітектонічність (художнє вираження структури, конструкції) споріднюють архітектуру з декоративно-ужитковим мистецтвом. Це найбільш древній вид художньої творчості. Він органічно пов'язаний з трудовою діяльністю людей, з народними традиціями, обрядами, фольклором, спрямований на естетично-художнє формування побуту. Декоративно-ужитковому мистецтву притаманна різноманітність форм, технологічних засобів та сфер застосування. Головним художнім засобом його є орнамент - візерунок, побудований на ритмічному повторенні різноманітних елементів - геометричних, рослинних, зооморфних, антропоморфних. Ритм, барвистість, органічне взаємопоєднання декору та форми предмета - типові риси творів декоративно-ужиткового мистецтва.

Художньо-творча діяльність, зокрема в галузі декоративно-ужиткового мистецтва, особливо близька дітям молодшого шкільного віку завдяки своїй різноманітності, доступності, близькості до домашнього середовища, поєднанню красивого й корисного. Вона сприяє вихованню естетичного ставлення до побуту, праці, інших сфер людської життєдіяльності, викликає потребу в естетично-художньому наповненні навколишнього середовища, почуття власного етнічного коріння, єдності з народом та любов до нього, бажання продовжувати народні традиції дає розуміння глибини цих традицій, єдності матеріальної та духовної культури, пробуджує інтерес до історії, етнографії, фольклору.

Кожний вид мистецтва й мистецтво взагалі звернене до будь-якої людської особистості. А це припускає, що кожна людина може зрозуміти всі види мистецтва. Педагогічний зміст цього ми розуміємо в тому, що не можна обмежувати виховання й розвиток дитини лише одним видом мистецтва. Тільки їхня сукупність може забезпечити нормальне естетичне виховання.

Живопис називають першим серед образотворчих мистецтв. Колір — головний її виразний засіб. У живописному творі глядач раніше сприймає колорит картини, її колірну гаму.

Колір основний, але не єдиний засіб художньої виразності. Є ще лінійна композиція і світлотіньове рішення, або тон. Тон картини — це міра світлоти її колориту. Бувають твори як би виткані з світла, тобто світлі по тону (наприклад, «Дівчинка з персиками» В. Сєрова) і темні («Тройка» В. Перова). Колорит і тон картини звичайно виражають основну її ідею. За задумом В. Сєрова світлий загальний тон полотна «Дівчинка з персиками» повинен передавати яскравий внутрішній світ підлітка, що стоїть на порозі дорослого життя. Глухі і неяскраві відтінки картини «Тройка» образно розкривають безрадісне існування маленьких трудівників [13, с. 154-156].

Бувають картини і іншого типу — без сюжету: пейзажі, натюрморти, портрети. Наприклад, художник написав натюрморт — букет бузку або яблука. Деякі глядачі вважають, що тут немає ідеї. Це глибока помилка. Не можна плутати поняття «сюжет» і «ідейність». Безумовно, про сюжет ідея реалізовується ясніше. Але відсутність сюжету ще не означає того, що картина не має ідеї. У безсюжетній картині ідея виражається не прямо і безпосередньо, а тонше, специфічніше. Натюрморт, що зображає яблука, може виражати ідею великої родючості і щедрості землі. Пишний букет бузку може розкривати пору розквіту сил людини.

У живописі важливу роль грає техніка виконання. За час тривалого розвитку цього вигляду мистецтва було розроблено багато прийомів малювання. Переважання в роботі тих або інших прийомів залежить від темпераменту художника, його світогляду і т. ін.

Живопис поділяється на монументальний і станковий. Монументальний живопис — це розпис будівель як зовні, так і всередині, тісно пов'язаний із архітектурою. Створюючи монументальні розписи, необхідно враховувати розміри площин, на яких буде вміщуватися живопис, масштаб зображень, кут зору глядачів. У монументальному живописі відображаються основні ідеали суспільства, його прагнення, мета, головні історичні події і т. ін.

Станковий живопис, як правило, не пов'язаний з архітектурним ансамблем. Він існує самостійно. У клубах, Будинках культури, учбових закладах, житлових приміщеннях — скрізь можна зустріти станкові твори, виконані на спеціальних мольбертах (станках, звідси і відбувається назва «станковий живопис»). Станковий живопис поділяється на жанри: побутовий, історичний, батальний, портретний, пейзажний, анімалістичний і натюрмортний [13, с. 201-203].

Кольори, як відомо, мають дуже сильну дію на психіку людини, тому певні кольори, їх взаємодія, певні композиційні розміщення мають сильну дію на відчуття, сприйняття людини.

Отже, коли мова йде про живопис предметний, або реалістичний, то ми будемо говорити про форму і матеріал предметів, які сприймаються нами завдяки світловим і кольоровим різноманітностям. Щоб правдиво зобразити натуру, треба правдиво побудувати форму, точно передати перехід світла і кольору на кожній об'ємній формі.

Живопис – це виконане фарбами за відповідними законами зображення явищ життя і природи. У живопису використовуються різноманітні фарби - олійні, гуаш, акварель, темпера і ін.

При всій різноманітності барвникового матеріалу принципи реалістичного живопису одні й ті ж. Зображення фарбами, що ґрунтується на визначенні та передачі кольорових і тональних відношень, мають загальні для всіх технік закономірності.

В живописі в більшості випадків над етюдом ведеться робота від темного до світлого. Спочатку прокладаються темні місця, тіні, які дають звучання всій картині. " Я завжди починай з тіней, - говорив Коро, - і це логічно, тому що те, що нас вражає більше всього необхідно передати в першу чергу". Закінчуючи роботу над живописом треба провести узагальнення, привести все до цільного сприйняття. Щоб побачити в натурі загальне, потрібно на неї дивитись цілісно, намагаючись бачити все відразу, а не по частинах.

Наш зір не сприймає одноразово чітко, виразно предмети на різних планах. Об'єкти на які ми спрямовуємо свій погляд, ми бачимо більш чітко, все інше, слабше, розпливчасте. У закінченому живописному етюді не може бути однакових за кольором і світлості місця - повинно бути одне найбільш світле і одне найтемніше місце. Решта всі тони розміщуються між цими крайніми по силі тонами. "У моїх картинах завжди є світла точка, але вона єдина. Ви можете помістити її куди завгодно: в хмару, у відбиток на воді чи ще кудись, але допустимий тільки один тон цього вальора" - говорив Коро [13, с. 222-223].

У живописі застосовуються природні і штучно виготовлені мінеральні барвники. Натуральні мінеральні барвники найміцніші і найстійкіші до світла. До них відносяться золотисті, жовті світлі і темні охри, натуральні сангіни - рожеві, червоні, темно-червоні, коричневі, зелені і чорні землі. Перепалювання натуральних кольорових земель дає палену сієну, палену умбру, палену охру. Крім цих пігментів в олійному живописі використовують штучні поєднання різних металів і мінеральних речовин. До них відносяться: жовті і червоні кадмії, сині і фіолетові кобальти, ізумрудна зелень, окисли хрому, жовті, оранжеві, червоні і коричневі марси, коричневий ультрамарин, церумум, свинцеві і цинкові білила. Застосовуються барвники і органічного походження: краплак, палена кістка, персикова і виноградна чорна. У нас донедавна в основному використовувались олійні фарби ленінградського виробництва, а також подольські (з Підмосков'я), на Україні такого заводу не було і немає. Проте все частіше можна у нас зустріти фарби з Західної Європи - Франції, Голландії. Велике значення має правильний вибір основи під живопис, це впливає і на якість живопису, свободу і легкість роботи, організацію колориту і довговічність живопису.

Багато художників створили в техніці гуаші різноманітні твори, навіть портрети, але в цих роботах дуже узагальнені широкі плями світла, півтону і тіні та більш детально вимальовані головні елементи (очі, ніс, рот і т.д.). В акварельних роботах часто застосовують гуашеві білила, де акварель можна змішувати з білилами і малювати натюрморти, пейзажі [14, с. 71-72].

Отже, щоб створювати картини значимі за змістом і прекрасні за формою, треба навчитися передавати засобами живопису предмети оточуючого нас світу, їх форму, колір, світло, матеріал, простір, взаємовідношення кольорових мас. Художники-реалісти виходять з тої матеріалістичної установки, що всі предмети оточуючого нас світу створені з якогось матеріалу, мають форму, світло і знаходяться в умовах реального простору. Уміння правдиво і грамотно передавати видимі властивості предметів в просторі – необхідні умови реалістичного живопису.

Проблема залучення молодших школярів до мистецтва живопису в умовах сучасного розвитку освіти є вкрай важливим напрямком педагогіки і має ще багато недосліджених аспектів. Оскільки освіта сьогодення в царині мистецтва набула особистісно-зорієнтованого спрямування, то повноцінне художнє виховання молодших школярів неможливе без розгляду аспекту особистісно-ціннісного ставлення до мистецтва взагалі і живопису зокрема. Під поняттям „особистісно-ціннісне ставлення до мистецтва” розуміємо позицію особистості (дитини), яка складається внаслідок сприйняття творів живопису і проявляється у вираженні нею естетичних почуттів, емоцій, суджень, об’єктивної оцінки, що випливають із задоволення її духовних потреб та проявляються у прагненні до відтворення сприйнятого в різних видах художньо-творчої діяльності.

 

ВИСНОВКИ

 

Широкі перспективи відкриваються перед педагогами в творчих пошуках шляхів і форм виховання багатогранного відповідального відношення до природи.

Естетичне виховання – важлива частина становлення особистості, розвитку дитини. Розуміння прекрасного, насолода мистецтвом (як предметами, так і процесом творіння) – без цього неможливо уявити собі всебічно розвинену особистість, виховання якої – мета педагогічного процесу.

На всіх етапах свого розвитку дитина осягає навколишній світ і з погляду його краси, естетики. Дуже багато що залежить від того, наскільки на цьому шляху подадуть йому підтримку дорослі.

Учбово-виховні програми дошкільних і шкільних загальноосвітніх установ відводять значне місце предметам, у складі яких дітям пропонується зануритися в світ мистецтва, як споглядаючи, вслухаючись в твори майстрів, так і створюючи самостійно свої творіння.

Винятково важливою і необхідною, як у сфері освіти, так і в сімейному вихованні, є задача навчити школярів вірно оцінювати предмети мистецтва з погляду їх естетичної і культурної цінності.

Природа – величезна багата майстерня для творчості, один з факторів, що впливає на розвиток і формування естетичних почуттів, невичерпне джерело естетичних вражень і емоційного впливу на людину. Любити природу, цінувати її красу, примножувати і охороняти її багатства, потрібно вчити дітей змалку.

Естетичне виховання – організований активний і цілеспрямований процес, який прищеплює уміння і навички бачити красиве, милуватися явищами природи, виховує звички і смаки.

Екскурсія – одна з благодатних форм виховної роботи, що сприяє розвитку допитливості, розуму, творчої уяви, пізнавальної активності учнів, вихованню любові до Батьківщини і народу. Пізнати навколишнє дає змогу

учням активно прилучатися до навчальної і громадсько-корисної праці.

Екскурсія має тісний зв'язок з попередніми та наступними уроками, але проводиться в іншій зовнішній та емоційній обстановці, ніж звичайний урок, а саме: серед природи, на виробництві, в музеї тощо.

Ефективність екскурсії залежить від її підготовки вчителем. Ця робота здійснюється у такій послідовності:

а)визначення теми екскурсії, за програмою з біології;

б)визначення його виду;

в)складання логічної схеми змісту екскурсії;

г)конкретизація змісту відповідно до тих об'єктів, які знаходяться на місці екскурсії;

д)визначення навчальної, розвивальної і виховної цілей даного уроку;

є)розробка методики проведення екскурсії;

є)підготовка учнів до екскурсії:

ж)добір необхідного обладнання.

Екскурсії розширюють кругозір учнів, розвивають спостережливість, уміння бачити те, що раніше відбувалося поза їх увагою, виробляють практичні навички і вміння – орієнтування в просторі.

Кожна екскурсія – це збагачення інтелектуального і суттєвого досвіду учнів, зміцнення національних, патріотичних, моральних, естетичних почуттів. Заздалегідь продумана і підготовлена екскурсія допоможе учневі активно пізнати навколишнє.

Екскурсії з молодшими школярами надають їм самостійність у спостереженні об’єктів природи, стимулюють їх розумову і творчу пізнавальну діяльність. Вони мають велике значення для розвитку творчих почуттів, оскільки вони привертають увагу до краси рідної природи, до багатств фарб, звуків, краси форм тощо.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Антонець М. Проблема наступності між дошкільною і початковою освітою та вихованням у педагогічній спадщині В.О.Сухомлинського // Початкова школа. – 2009. – № 9. – С. 3-6

2. Бабаніна, І. В. Естетичне виховання молодших школярів [Текст] / І. В. Бабаніна // Початкове навчання та виховання (Основа): Науково-методичний журнал. - 2008. - N 27. - С. 2-16.

3. Беспалько, Н. Країна кольорів [Текст]: (сценарій свята) / Н. Беспалько // Початкова школа: Науково-методичний журнал. - 2010. - N 12. - С. 47-48.

4. Ващенко Г. Виховний ідеал. – Полтава: Полтавський вісник, 1994. – 191 с.

5. Волкова Н. Т. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 576 с.

6. Гіптерс З. Мистецтво як засіб художньо-естетичного виховання // Рідна школа. - 2001. - № 9. - С.60 – 63.

7. Горобець Н. Формування естетичних почуттів у молодших школярів засобами мистецтва // Рідна школа. - 1999. - № 11. – С. 46 – 49.

8. Голінська, Т. М. Основні положення естетичного розвитку молодших школярів засобами поєднання різних видів мистецтва [