Основні фактори суспільного виробництва

 

Для здійснення процесу виробництва необхідні певні умови – фактори виробництва.

Фактори виробництва – це всі необхідні елемен­ти, які використовуються для виробництва матері­альних і духовних благ [1, c. 121].

В економічній науці поряд з поняттям «фактори ви­робництва» використовується і така категорія як «ресурси виробництва». Вони становлять сукупність природних, ка­пітальних і людських сил, які потенційно можуть бути використані в процесі виробництва. Фактори виробництва, на підміну від ресурсів, це вже реально використані в процесі виробництва ресурси. Інакше кажучи, фактори виробниц­тва – це «працюючі ресурси».

Для виробництва того чи іншого блага є свій набір фак­торів. Тому виникає потреба у їх класифікації, в об’єднанні у певні групи. В економічній науці є різні підходи до кла­сифікації факторів виробництва.

Так, марксистська теорія поділяла всі фактори вироб­ництва на дві великі групи: особистий фактор виробниц­тва та речовий фактор виробництва. Під особистим факто­ром виробництва розуміють робочу силу як сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини до праці. Під речовим фактором виробництва розуміють сукупність засобів праці, предметів праці та природних умов.

Однак такий розподіл факторів виробництва не визнаєть­ся сучасною економічною наукою. По-перше, тому, що він має занадто спрощений характер і не враховує тих змін, котрі відбулися в структурі факторів виробництва за останні півто­ра століття. По-друге, марксистський розподіл факторів виробництва має яскраво виражену соціальну спрямованість, він виходить з класового підходу до аналізу природного процесу виробництва. Відповідно до цього підходу єдиним фактором, що створює вартість та прибуток, є праця найма­ного робітника. Власники ж інших факторів виробництва виступають як нестворюючі суб’єкти суспільства.

Згодом економічна теорія звільнилась від соціально-класових, ідеологічних поглядів на фактори виробництв, розширила їх межі і досліджує їх як загальні техніко-економічні елементи, без яких процес виробництва неможли­вий в будь-якому суспільстві.

У другій половині XIX ст. ряд західних економістів всу­переч марксистській класифікації ввели в науковий обіг три фактори виробництва: працю, капітал, землю, кожен з яких створює його власнику певний вид доходу. На початку XX ст. засновник неокласичної теорії А. Маршалл поряд з названи­ми трьома факторами визначив четвертий – підприємницькі здібності щодо організації та управління виробництва [1, c. 122].

Чотирьохфакторна класифікація елементів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницькі здібності) довгий час в економічній науці вважалась класичною і наче б заверше­ною. Однак на кожному етапі розвитку суспільного вироб­ництва під впливом науково-технічного прогресу постійно з’являються нові складові процесу виробництва, які з часом досягають такого рівня розвитку і значення, що перетворюються на самостійні фактори виробництва. Тому економічна наука постійно розширює і доповнює класифікацію факторів виробництва.

Сучасна вітчизняна і світова економічна наука до скла­ду факторів виробництва відносить: працю, капітал, землю, підприємницькі здібності, науку, інформацію, екологію (рис. 7).

Праця як фактор виробництва є фізичною та інтелекту­альною діяльністю людини, спрямованою на виробництво економічних благ і надання послуг.

В економічній науці протягом останнього часу сформу­валася концепція «людського капіталу», згідно з якою пра­ця освіченого та кваліфікованого працівника розглядається як головний фактор економічного і соціального прогре­су суспільства.

Рис. 7. Фактори виробництва [1, c. 123]

 

Людський капітал – сформований у результаті інвес­тицій і накопичений людиною певний запас знань, навичок, здібностей, мотивацій і стан здоров'я, які доцільно й ефек­ти и по використовуються в тій чи іншій сфері суспільного виробництва.

Капітал – це економічний ресурс, що визначається як сукупність усіх технічних, матеріальних і грошових засобів, використовуваних для виробництва товарів та послуг.

Цей фактор виявляється в основному в двох формах: натурально-речовій та грошовій. Натурально-речовий склад капіталу представлений машинами, станками, обладнанням, спорудами, транспортними засобами, сировиною, матеріала­ми, які задіяні у процесі виробництва. Крім того, капітал виступає у вигляді певної суми грошей, необхідної підпри­ємцю, який розпочинає свою діяльність, для придбання ма­теріально-речових елементів виробництва та наймання ро­бочої сили.

Земля як фактор виробництва включає в себе землю, лісові й водні ресурси, родовища корисних копалин та інші природні багатства, що використовуються у виробничому процесі.

При цьому сама земля в цій сукупності факторів роз­глядається як основоположний фактор виробництва, що має ряд специфічних ознак.

Землю як специфічний та не відтворюваний фактор вироб­ництва необхідно берегти та раціонально використовувати.

Наука – це специфічна форма людської діяльності, спря­мована на отримання та систематизацію нових знань про природу, суспільство і мислення.

Втілюючись у виробничій діяльності людей у вигляді створення нових засобів праці, впровадження прогресивних технологій, використання нових видів енергії, матеріалів, пе­редових методів організації виробництва та праці тощо, на­ука перетворилась на головну продуктивну силу су­спільства.

Вона виступає як фактор, що інтегрує та постійно рево­люціонізує всі інші фактори виробництва (працю, капітал, підприємницькі здібності, інформацію, природокористуван­ня), збагачує їх якісно новим змістом.

Інформація в сучасних умовах є найважливішим фак­тором суспільного виробництва, який можна визначити як систему збирання, обробки та систематизації різноманіт­них знань людини з метою використання їх у різних сфе­рах життєдіяльності й насамперед в економічній сфері [1, c. 125].

Виступаючи опосередкованою ланкою між наукою та виробництвом, інформація справляє суттєвий вплив на роз­виток економічних процесів. Завдяки розвитку інформації відбувається переоцінка ролі та місця матеріально-речових факторів суспільного виробництва. Відбувається поступове скорочення матеріальних та зростання інформаційних дже­рел економічної життєдіяльності людини. Тому значно зростає інформаційномісткість виробництва, праці та продукту.

Екологічний фактор можна визначити як систему спеціалізованих видів трудової діяльності та витрат, спрямованих на раціональне використання природ­них ресурсів, охорону навколишнього середовища, а також на його відтворення. Екологічний фактор у сучасних умо­вах набуває все більшого значення як на мікро - так і на макрорівні.

На мікроекономічному рівні господарювання екологіч­ний фактор може або здешевлювати випуск конкретної продукції, або навпаки, значно збільшувати витрати вироб­ництва. Практика господарювання показала, що впрова­дження дорогих за вартістю, але економно споживаючих вихідну сировину та природозаощаджуючих новітніх тех­нологій, є, безумовно, економічно вигіднішим за всіма пара­метрами, ніж витрати підприємств на очищення та утилі­зацію відходів, що утворюються на кінцевій стадії вироб­ничого процесу. На макроекономічному рівні стало очевид­ним, що зростання суспільних екологічних витрат справляє суттєвий вплив на динаміку окремих показників господар­ської діяльності держави – продуктивність суспільної пра­ці, обсяги ВВП та національного доходу.

Підприємницькі здібності – особливий, специфічний фактор виробництва, що характеризує діяльність людини стосовно поєднання та ефективного використання всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг [1, c. 126].

Специфіка цього фактора полягає в особливому типі по­ведінки господарюючого суб’єкта, якому притаманні ініціа­тива, новаторство, гнучкість, певний ступінь ризику та відпо­відальності. Підприємницькі здібності керівника забезпе­чують розвиток та вдосконалення виробництва, його постійне оновлення, створення інноваційного середовища, зміну традиційних стереотипів в управлінні процесом виробництва та відкривають дорогу новому. Підприємницька діяльність за своєю значущістю та результативністю прирівнюється до витрат висококваліфікованої праці.

Зазначаючи роль і значення вищенаведених факторів виробництва, потрібно зауважити, що вони переплітаються і взаємодіють один з одним. Жоден з них сам по собі не спроможний виробити продукт і принести дохід. Відсутність хоча б одного з них може призвести до руйнування систе­ми і зробити неможливим сам виробничий процес.

Крім того, факторам виробництва властива взаємо­замінність, котра обумовлена специфікою споживчих влас­тивостей і конструктивними особливостями продукту, що виробляється, а також обмеженістю того чи іншого виду ресурсу.