Світоглядна функція моралі

 

Світоглядна (або ціннісно-орієнтаційна) функція моралі визначає мораль як складову часину узагальнених та певним чином субординованих поглядів особистості, спільноти, суспільства на зміст та характер моральних відносин. Мораль вміщує у собі життєво важливі для людини орієнтири. Вона не тільки є зведенням правил поведінки, а ще й обґрунтовує моральні вимоги. Моральна свідомість виводить людину на вищі моральні цінності, перш за все, на поняття сенсу життя. Це уявлення про призначення людини, мету життя, щастя, гідність тощо, що орієнтують на втілення цих цінностей у лінії поведінки, діяльності людини. Для цього моральна філософія має з'ясувати і картину світу, і місце людини у ньому, і ставлення людини до світу і до себе.

У моральній філософії (теоретичному рівні свідомості) світоглядні позиції базуються на етичних поняттях (добра, зла, справедливості тощо). Реалізуючи свої основні властивості (імперативність, нормативність, оцінювальність), мораль допомагає у формуванні суспільного ідеалу, вирішенні завдань суспільного життя, розумінні процесів, що відбуваються.

Таким чином, мораль існує як певна і цілісна система моральності, що має власні засоби впливу на суспільні процеси.

 

Оцінно-імперативна функція моралі

Суть її полягає в тому, що мораль осмислює дійсність такою, якою вона повинна бути, тобто як ідеальну модель належного. Це осмислення охоплює процедуру морального оцінювання дійсності, насамперед відповідності поведінки, вчинків людей найвищим уселюдським цінностям, добру. Наслідком такого осмислення є відповідні повеління. Оцінно-імперативна функція моралі реалізується через моральну оцінку (самооцінку), яка є виразом морального переконання особистості та громадської думки. Моральна оцінка здійснюється за допомогою понять моральної свідомості: добро, зло, благо, справедливість, совість, гідність, честь тощо. У моральній свідомості реальне, суще зіставляється із належним, ідеальним. Моральні оцінки носять універсальний характер, поширюються на всі дії, вчинки людини, соціальних суб'єктів. Мораль оцінює соціальні явища і процеси зі своїх критеріїв.

Комунікативна функція моралі

Справжнього морального значення будь-який вчинок людини може набути тільки в міжособистісних стосунках, у контексті спілкування. Поза спілкуванням немислимі становлення і розвиток людини як особистості, функціонування суспільства загалом. Змістовність спілкування людей значною мірою залежить від рівня їх моральної культури, яка за належних умов виявляється у доброзичливості, взаємоповазі, приязні. Саме у такій площині реалізується комунікативна функція моралі.

 

Виховна функція

Четверта основна функція моралі - виховання особистості. Мета морального виховання полягає у формуванні духовної особистості, здатної до самовдосконалення. Така особистість постає вільною і відповідальною.

Мораль, як уже не раз повторювалося, робить людину людиною. Тому-то моральне виховання завжди вважалося основою всякого іншого.

Народжений дитина ні моральний, ні аморальним. І тим і іншим він може стати лише в суспільстві, в колективі, в сім'ї, в спілкуванні.

Моральність просочує кожен крок людини. Вона формує у нього уявлення про цінності життя та його сенс. Моральність не стільки привчає до дотримання зводу правил, скільки виховує саму здатність керуватися ідеальними нормами та "вищими" міркуваннями. При наявності такої здатності до самовизначення людина може не тільки вибирати відповідну лінію поведінки, але й постійно розвивати її, тобто самовдосконалюватися.

Під впливом виховних впливів суспільства на людину, а також цілеспрямованих педагогічних впливів людина стає особистістю. Чим моральніші він, тим більш повним життям живе, тим сильніше в ньому індивідуальність, тим цікавіше він для оточуючих.

Усі конкретні переваги, які ми знаходимо у морально вихованої особистості, випливають з фундаментальної її здатності діяти як належить, виходити з ціннісних уявлень, зберігаючи при цьому свою автономію.

 

Пізнавальна функція моралі

Моральна свідомість бачить світ через призму добра і зла, обов'язку та відповідальності. Це є осмислення сенсу явищ за допомогою критерію людиномірності. Людина завжди шукає свою дорогу (шлях) у житті. Пізнання життя, вибір свого шляху здійснюється з позицій моральних критеріїв власними зусиллями. Щоб зрозуміти моральний сенс того, що існує і здійснюється у житті, необхідно до нього якось морально ставитись, для чого важливим є пізнання історичної й моральної необхідності. Зацікавлений погляд на світ, людей, самого себе дає можливість оцінити перспективи, отримати цілісне уявлення про сенс людського буття і власного. Так, за допомогою моралі людина пізнає світ морального життя, свій внутрішній світ, внутрішній світ інших людей, власні та людські моральні якості. Пізнання здійснюється з позицій загальнолюдських моральних цінностей, морального ідеалу, розуміння соціального та морального прогресу. Моральні якості людини як складники її загальної культури є важливою умовою будь-якого пізнання, у тому числі, наукового і художнього. У моральному пізнанні відіграють значну роль моральні почуття, інтуїція, а також віра. У процесі пізнавальної діяльності особистості формуються уявлення про зміст моральних відносин на почуттєвому та раціональному (теоретичному) рівнях, що дозволяє розуміти моральну сутність існуючого і прогнозувати розвиток подій. Завдяки моралі індивід одержує перші уявлення про норми поведінки, які пред'являє йому суспільство (не тільки інформацію про норми, а й про те, як ними керуватися), про добро і зло, честь і гідність тощо. Моральна свідомість загалом належить до буденного рівня, тому це пізнання має інтуїтивний характер. Щоб спростувати скептичне ставлення до пізнавальної ролі моралі, потрібно враховувати, що вона є однією з могутніх сил, які зумовлюють рефлексію, тобто осмислення людиною власних дій і їх законів; діяльність самопізнання, що розкриває специфіку духовного світу людини. Так, будь-який моральний осуд громадською думкою змушує людину замислитися над відповідною моральною проблемою, а відтак і звернутися до етики, тобто теорії моралі. Моральні проблеми постійно оволодівають свідомістю, переживаються, осмислюються. Результати такого осмислення відображаються на моральних почуттях. Саме тому їх іноді називають "почуттями-теоретиками". Отже, чогось людину навчає мораль, а чогось (глибше і ґрунтовніше) — її теоретичне мислення, пробуджене неспокоєм моральної самосвідомості, наприклад муками сумління. Зрозуміло, що пізнавальна функція моралі тісно взаємодіє із світоглядною, оцінювальною, виховною та є продовженням функції соціалізації.

 

ВИСНОВОК

 

Слід зазначити, що виділення певних функцій моралі (як і окремий аналіз кожної з них) є досить умовним, оскільки насправді вони завжди тісно злиті один з одним. Поряд із зазначеними основними функціями, нерідко виділяють і інші, зокрема, комунікативну, мотиваційну, прогностичну, оціночно-імперативну та інші. Мораль одночасно регулює, виховує, орієнтує і т.д.

Неважко помітити, що перераховані вище функції моралі взаємно перехрещуються: регулятивна функція містить у собі оціночно-імперативну, орієнтири, почасти комунікаційну (впорядковуючи спілкування людей); виховна функція містить у собі почасти оціночно-імперативну, мотиваційну; пізнавальна - орієнтуються і прогностичну і т.д.

Саме в цілісності функціонування виявляється своєрідність її впливу на буття людини. Для успішного функціонування і розвитку моралі важливо вільний, необмежений прояв всіх її функцій, їх гармонійна цілісність, єдність.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Тофтул М.Г. Етика:навчальний посібник. - К., 2006

2. Гусейнов А. А. Этика: Підручник ― М., 2004.3. Зеленкова І. Л., Бєляєва О. В. Этика: Навчальний посібник. – М.,1995.4. Скрипник А. П. Этика: Підручник. ― М., 2004.

5. Анісімов С. Ф. Мораль и поведінка. - М., 1986.

6. Кант И. Основы метафизики нравственности//Соч.: В 6 т. М., 1964. Т. 4.

7. Фортова А. Й. Сутність, структура і функції моралі. - К., 1989.