Непотокові методи організації виробництва

Під методом організації виробництва розуміють сукупність засобів і прийомів організації виробничого процесу в просторі і в часі. Існують два методи організації виробництва: непотоковий і потоковий [2].

Непотоковий метод застосовується в одиничному, дрібносерійному і середньосерійному виробництві, де оброблюються окремі предмети праці або їх партії, що мають різні технологічні маршрути обробки. Непотоковий метод практично поєднує в собі два методи, що мають подібні характеристики: індивідуальний і партійний.

Непотокове виробництво є досить складним в організаційному відношенні і не забезпечує можливості реалізації основних принципів раціональної організації виробничого процесу. Непотоковий метод характеризується рядом ознак:

ü на робочих місцях оброблюються різні за конструкцією і технологією виготовлення предмети праці;

ü робочі місця оснащені в основному універсальним устаткуванням;

ü технологічне устаткування розміщується за однорідними групами – без визначеного зв’язку з послідовністю виконання операцій;

ü предмети праці в процесі виготовлення переміщуються складними маршрутами, що обумовлює великі перерви в процесі їхнього виготовлення. Після кожної операції деталі, як правило, надходять у цехові проміжні склади і знаходяться там доти, доки не звільниться робоче місце для виконання наступної операції. Кожен робітник одержує деталі для виконання наступної операції не безпосередньо з попередньої операції, а з проміжного складу чи від контролера ВТК. Ще більші перерви утворюються за умов міжцехових передачах (наприклад, з механічного цеху у термічний чи гальванічний, а потім назад у механічний).

Кількість виробничого устаткування розраховується за технологічно однорідними групами верстатів за формулою

(5.2)

де О_і – кількість устаткування (обладнання) і-ої технологічної групи; п – кількість найменувань деталей, що оброблюються на і-ому устаткуванні; N_j – річна програма оброблюваних деталей j-го найменування; t_ij – норма часу на обробку j-ої деталі на і-ому устаткуванні; З_п.з – витрати часу на переналагодження і-ого устаткування та інші підготовчо-заключні роботи у відсотках до машинного часу; Т_e – річний ефективний фонд часу одиниці і-ого устаткування, год.; k_н – планований коефіцієнт виконання норм виробітку на і-ому устаткуванні.

Найважливішим параметром, що справляє значний вплив на ефективність організації непотокового виробництва, є розмір партії, тобто кількість однойменних деталей, що безперервно оброблюється на кожній операції без переналагодження устаткування.

В одиничному і дрібносерійному виробництві при виготовленні деталей для разових замовлень невеликих серій у якості партії деталей приймається кількість їх загальної потреби.

У серійному виробництві, коли деталі потребуються періодично чи постійно, але їх обробкою устаткування повністю не завантажене, партія деталей визначається з урахуванням конкретних виробничих умов.

Величина партії неоднозначновпливає на ефективність виробництва.

Збільшення партії деталей сприяє зменшенню кількості переналагоджень устаткування, в результаті чого поліпшується його використання і знижуються витрати на підготовчо-заключні роботи (переналагодження устаткування, одержання і здачу роботи). Крім того, спрощується планування й облік виробництва.

Зменшення партії деталей обумовлює зниження запасів деталей у незавершеному виробництві і, як наслідок, зменшення виробничої і складської площі, зниження потреби в оборотних коштах.

Суперечливий вплив розміру партії деталей на техніко-економічні показники роботи вимагає встановлення оптимальної її величини.

Оптимальним є такий розмір партії, за якого загальні затрати на її виготовлення будуть мінімальними, у т.ч. затрати на незавершене виробництво.

На практиці застосовують метод розрахунку величини партії деталей, який включає два етапами:

1. На першому етапі розраховують мінімальний (розрахунковий) розмір партії:

, (5.3)

де t_{п.з .} – норма підготовчо-заключного часу на партію деталей, хв.; t_j – норма штучного часу на одну j -у деталь з урахуванням коефіцієнта виконання норм виробітку, хв.; – відсоток допустимих норм часу на підготовчо-заключні роботи в штучному часі.

Розрахунки величини партії ведуться за тією операцією, для якої співвідношення t_п.з до t_j є найбільшим. Розмір партії, розрахований за даною операцією, приймається і для всіх інших операцій, що виконуються над деталлю в даному цеху.

2. На другому етапі здійснюється корегування розрахункового розміру партії деталей з урахуванням зручності планування й організації виробництва. При цьому враховується ряд вимог:

ü розмір партії має бути не меншим від змінного виробітку робітника;

ü партія має дорівнювати чи бути кратною місячній програмі випуску деталей, або навпаки – місячна програма випуску деталей має бути кратною партії;

ü у цехах має бути забезпечене місце для збереження деталей.