Методи емпіричного психологічного дослідження

Спостереження, експеримент, бесіда, інтерв'ю, анкетування, соціометрія, референтометрія, біографічний метод, тестування, вивчення продуктів діяльності, узагальнення незалежних характеристик тощо — це емпіричні методи психологічного дослідження. Розглянемо деякі з них докладніше.

Спостереження

Метод спостереження широко використовується у військовій психології. Він полягає в систематичному і цілеспрямованому сприйнятті психічних явищ з метою вивчення специфічних виявів у конкретних умовах та з'ясування змісту цих явищ. Використовується в процесі до­слідження явищ, що сприймаються безпосередньо як метод наукового пізнання. Змістовно він відрізняється від спостереження в буденному житті. З його допомогою можна вивчати психічні процеси, властивості, стани, утворення, зовнішні вияви почуттів, дій і поведінки воїнів у різних умовах їхньої життєдіяльності. Аналіз матеріалів, отриманих при всебічному спостереженні, дає можливість пізнавати думки й почуття, взаємини й мотиви, настанови та інші психічні явища, недоступні безпосередньому сприйманню, але які дають можливість знаходити характерні тенденції в розвитку психіки, планувати обґрунтовані шляхи управління нею, формувати необхідні бойові, морально-патріотичні та психічні якості.

Спостереження стає науковим методом тоді, якщо воно не обмежується тільки констатацією фактів, а науково роз'яснює психічне явище, яке вивчається.

Методика спостереження включає:

- вибір ситуації та об'єкта спостереження;

- узагальнення теоретичних уявлень про досліджувану реальність і виділення мети дослідження;

- побудову програми або схеми спостереження у вигляді переліку ознак явищ, одиниць спостереження з їх детальною презентацією, а також способи і форми фіксації результатів спостереження (щоденні нотатки, відеореєстрація тощо);

- опис вимог до організації роботи спостерігача;

- опис способу обробки та подання отриманих даних.

Розрізняють спостереження неструктуризоване (недостатньо фор­малізований процес реалізації методу) і структуризоване (високий сту­пінь стандартизації, використання спеціальних документів, бланків, досягнення достатньої подібності даних, отриманих різними спостері­гачами).

Крім наведених, існують й інші види спостереження: включені, польові, лабораторні, систематичні, несистематичні, об'єктивні та суб'­єктивні.

Включеним спостереженням називається такий його вид, коли офіцер-дослідник, безпосередньо залучений до процесу дослідження, кон­тактує, діє разом з учасниками дослідження. Зазначений вид часто ви­користовується в процесі дослідження соціально-психологічних явищ підрозділу та військово-професійної діяльності воїна.

Спостереження називається польовім, якщо воно відбувається в при­родних для досліджуваного психічного явища умовах. Іноді необхідно організовувати лабораторний вид спостереження, який створює мож­ливість спрямованої організації умов, характеру та специфічних особ­ливостей розгортання досліджуваного явища.

Систематичне спостереження провадять регулярно і протягом ви­значеного проміжку часу, а несистематичне — часто в незапланованих ситуаціях, у разі взаємодії з явищами, що не очікувались і не вклю­чалися до програми спостереження.

Об 'єктивне (або зовнішнє) спостереження спрямоване на зовніш­ній бік перебігу різноманітних психічних процесів та соціально-психо­логічних явищ. Суб'єктивне спостереження — це внутрішнє спосте­реження або самоспостереження. Самоспостереження являє собою процес споглядальної взаємодії з власними внутрішніми психічними явищами. Воно невід'ємне від спостережень за зовнішніми виявами.

Спостереження розглядається як самостійний метод, але частіше застосовується з якимось іншим: наприклад, під час бесіди, групового або індивідуального тестування, анкетування тощо. Спостереження під час бесіди розпочинається вже тоді, коли воїн зайшов до кімнати. У ході бесіди відзначаються своєрідні вияви особистості, що відобража­ють особливості її характеру, емоційно-вольової сфери, пізнавальної діяльності тощо. Спостереження під час психологічного дослідження допомагає помічати особливості поведінки воїна, отримати низку до­даткових відомостей, що характеризують його психічні процеси, дис­циплінованість, емоційну мобільність, працездатність та інші якості.

Таким чином, спостереження є складником психологічного дослід­ження, позитивна якість якого полягає в тому, що воно дає можливість вивчати психічні процеси та явища у природних умовах.

Експеримент

Експеримент у військовій психології — один з основних методів наукового пізнання. Він відрізняється від спостереження тим, що дає змогу активно, скеровано впливати на досліджуване психічне явище. Під час експерименту офіцер-дослідник планомірно маніпулює однією або кількома змінними та реєструє зміни, що відбуваються з досліджу­ваними явищами. Його доцільно застосовувати у тих випадках, коли офіцерові відомі елементи гіпотези, які необхідно перевірити.

Позитивним у цьому методі є те, що сам дослідник може виконувати

— спричиняти досліджуване ним явище, замість чекати, коли випадковий потік явищ надасть йому можливість це явище спостерігати;

— чітко враховувати різні умови, що впливають на досліджуване явище;

— змінювати умови, за яких явище виявляє свої характерне-тики, замість того, щоб сприймати їх у випадковому контексті ситуацій;

-—маніпулювати різними варіантами умов дослідження, які дають можливість виявити закономірності перебігу тих чи інших процесів і явищ за конкретних умов і ситуацій;

— визначити в ході експерименту кількісні закономірності між різнорівневими явищами, взаємодія яких моделюється в конкретній процедурі дослідження;

— повторювати дослідження й тим самим нагромаджувати дані і на їх основі судити про типовість або випадковість

вияву явища, яке вивчається;

— визначити надійність висновків під час використання ін­ших методів дослідження.

Експеримент може бути лабораторним і природним. Лабораторний відбувається у штучних (лабораторних) для досліджуваного явища умо­вах, коли офіцер-дослідник навмисно організовує ситуацію для з'ясу­вання психічного явища або окремих його характеристик, ініціює очі­куваний процес і моделює всі необхідні для цього умови. У зв'язку з цим експеримент провадиться у спеціальному приміщенні, обладнаному сигнальними та реєструвальними пристроями. Він дає змогу фіксувати зовнішні впливи, відповідні реакції, дії, вчинки воїна. Зміст такого екс­перименту полягає в тому, що офіцер-дослідник ставить перед воїнами завдання виконувати в лабораторних умовах певні дії, які за своєю структурою близькі до реальних дій у певній, конкретній військовій діяль­ності.

Результати лабораторного експерименту завжди аналізуються із вра­хуванням таких його особливостей, як штучність експериментальної ситуації, аналітичність та абстрактність процедури експерименту; ускладнювальний ефект впливу дослідника на перебіг та результати екс­перименту. Отже, за допомогою цього виду експерименту можна одер­жати об'єктивні дані про перебіг і розвиток різних психічних явищ у конкретних умовах.

Своєрідним варіантом експерименту, що являє собою ніби проміж­ну форму між спостереженням та експериментом, є метод природного експерименту, запропонований О.Ф. Лазурським. Він провадиться у звичайних життєвих умовах, при цьому експериментальному впливові піддаються умови, в яких відбувається військова діяльність, сама ж ді­яльність досліджуваного спостерігається в її природному вияві. Воїни не знають, що вони — об'єкт спостереження. Проте вибір природної ситуації не є випадковим. Дослідження відбувається згідно з умовами, а процеси, що пізнаються, розвиваються природно, без втручань офіцера-дослідника. Цінність цього методу полягає в тому, що він зближує експериментальне дослідження з життєдіяльністю особового складу і дає змогу вивчати різні вияви психіки воїна в природних умовах бойо­вої та гуманітарної підготовки.

Недоліками цього виду експерименту є складність виділення для спостереження окремих елементів у цілісній діяльності воїнів, а також труднощі у застосуванні прийомів кількісного аналізу.

Одним із видів природного експерименту є психолого-педагогічний, за яким воїнів вивчають безпосередньо в процесі їхнього навчання, ви­ховання, психологічної підготовки. Цей експеримент дає змогу вивчати ефективність окремих методів навчання, виховання, різноманітних ме­тодичних прийомів впливу на воїнів тощо.

У практиці педагогічної психології, яка вивчає психологічні умови посилення ефективності навчання та виховання, актуальним є психоло­го-педагогічний (або формівний) експеримент. Цей метод забезпечує спостереження за зміною психічних характеристик особистості у про­цесі активного педагогічного впливу офіцера-дослідника на воїна. Ме­тод не обмежується реєстрацією фактів, а завдяки створенню спеціаль­них ситуацій розкриває закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку та становлення особистості військовослужбовця, виявляючи можливості оптимізації цього процесу.

Саме тому цей метод можна широко застосовувати у вивченні фак­торів формування і розвитку особистості воїна, забезпечувати поєднання психологічних досліджень із педагогічним пошуком та проектуванням найефективніших способів, прийомів і форм військово-педагогічного процесу.

Методика реалізації психолого-педагогічного експерименту

Вона має три етапи.

Перший етап — констатуючий експеримент першого порядку, спрямований на визначення наявних на момент експерименту характе­ристик та властивостей досліджуваного явища. В експерименті беруть участь дві групи учасників: основна (або основна вибірка) та контроль­на (контрольна вибірка). Основна група проходить через усі процедури експерименту та цикл формівних впливів, контрольна група є еталоном (взірцем), за яким будуть орієнтуватися розвивальний та формуючий ефекти експерименту.

Другий етап — власне формуючий експеримент. Він реалізується за допомогою спеціально побудованої офіцером-дослідником експеримен­тальної моделі розвивальних та формуючих впливів на об'єкт досліджен­ня. Особливо важливим моментом формівних впливів є аналітична мо­дель розвивального ефекту експерименту — своєрідний (ідеальний об­раз) сподівань офіцера-дослідника щодо результатів експерименту. Ця модель спеціально конструюється та вибудовується дослідником на під­готовчому етапі дослідження, в якому бере участь основна група учас­ників.

Третій етап — констатуючий експеримент другого порядку. На цьому етапі влаштовується контрольне дослідження, в якому беруть участь обидві групи учасників. Мета дослідження — зняття емпірич­них показників предмета пізнання після процедури формівних впливів. Показники контрольної групи є еталоном порівняння для формівного ефекту, досягнутого в роботі з основною групою. Надалі результати дослідження підлягають відповідному аналізу та використовуються для обґрунтування певних дій під час навчально-виховного процесу для розвитку особистості військовослужбовця.

Етапи будь-якого експерименту:

1) ідентифікація і формування проблеми;

2) виділення й визначення змінних;

3) формулювання гіпотез та визначення мети експерименту;

4) конструювання моделі експерименту, яка включає всі елементи, умови та відношення;

5) здійснення експерименту;

6) обробка експериментальних даних, їх кількісний аналіз, наукова інтерпретація, формулювання практичних рекомен­дацій.

Метод опитування

Разом з іншими методами використовується і метод опитування.

Метод опитування (бесіда, інтерв'ю, анкетування) базується на ці­леспрямованому отриманні інформації через усне або письмове опиту­вання. Він передбачає такі вимоги:

— заздалегідь розробленої програми прямих та опосередко­ваних запитань;

— забезпечення лаконічного формулювання, однозначності та конкретності запитань, а також їх послідовності від прос­тих до складних;

— розробки надійної системи критеріїв оцінок запитань;

— забезпечення офіцером-дослідником умов і ситуацій, що¹ стимулюють та заохочують військовослужбовців до відпо­відей;

— забезпечення офіцером-дослідником зручної форми фікса­ції відповідей та їх обробки.

Бесіда у військовій психології — емпіричний метод одержання ін­формації через мовну комунікацію. Вона є допоміжним методом пси­хологічного дослідження для уточнення висновків та результатів, отри­маних іншими методами. В окремих випадках бесіда — це основний засіб отримання фактичних даних, застосовується також як спосіб уве­дення досліджуваного в ситуацію психологічного експериментування: від чіткої інструкції до вільного спілкування в ході психологічної кон­сультації.

Бесіда може бути формалізованою і неформалізованою. Перша пе­редбачає стандартну постановку запитань і реєстрацію відповідей на них, що дає змогу чітко групувати й аналізувати отриману інформацію.

Неформалізована бесіда провадиться за гнучкішою схемою, що дає можливість послідовно ставити запитання, ґрунтуючись на ситуації, яка склалася. У ході такої бесіди, як правило, можна досягти тісного кон­такту між дослідником і досліджуваним, що сприяє отриманню повні­шої та глибшої інформації.

Вимоги до методу бесіди:

1. Конкретне визначення дослідником мети бесіди.

2. Чітке планування системи запитань, яка має відповідати ін­дивідуально-психічним особливостям досліджуваного, бути зрозумілою, динамічною і конкретною. Крім того, у ході бесіди зміст запитань має залежати від змісту відповідей військовослужбовця.

3. Бесіда має бути невимушеною і доброзичливою.

4. Офіцер-дослідник має дотримуватися таких правил спілку­вання з досліджуваним:

— ставити військовослужбовцеві прямі й опосередковані запитання;

— уникати неконкретних запитань, враховуючи психічний стан співрозмовника;

— прийняти думку досліджуваного;

враховувати думку досліджуваного;

— виявляти до нього педагогічний такт.

5. Не проводити бесіду поспіхом, у збудженому стані.

6. Обирати таке місце і час проведення бесіди, щоб ніхто цьому не заважав.

Бесіда — це своєрідний (образний) вид спілкування, це наука і мис­тецтво водночас, що мають базуватися на знанні психіки військовослуж­бовця й постійно удосконалюватися.

Інтерв'ю у військовій психології є способом отримання соціально-психологічної інформації за допомогою усного опитування.

В основі інтерв'ю лежить звичайна бесіда. Проте, на відміну від неї, ролі співбесідників закріплені, нормовані, а цілі задані «ззовні» про­грамою та завданнями психологічного дослідження. Специфіка інтер­в'ю полягає в тому, що отримана інформація певною мірою формуєть­ся в процесі спілкування офіцера-дослідника з опитуваним, а отже, несе на собі слід цього спілкування. Від характеру останнього, від тісноти контакту і ступеня взаєморозуміння сторін у багатьох випадках зале­жить успіх інтерв'ю, повнота і якість отриманої інформації.

Розрізняють два види інтерв'ю: вільні — нерегламентовані темою та формою бесіди, та стандартизовані — за формою вони близькі до ан­кети із закритими запитаннями. Проте межі між цими видами рухомі (з цього приводу окремі автори виділяють також напівстандартизоване інтерв 'ю і залежать від складності проблеми, мети й етапу дослідження.

Цей метод застосовується для:

— формулювання робочої гіпотези на ранніх стадіях дослід­ження;

— збирання даних;

— доповнення, уточнення, розширення та контролю даних, отриманих іншими методами.

Анкетування — метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет. Анкета — впорядкований за змістом і формою набір запитань, що має вигляд опитувального листа. Цей метод у військовій психології використовується з метою з'ясування даних біографічного характеру, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних настанов та особистісних рис опитуваних. Залежно від характеру необхідної інформа­ції та способів їх отримання використовуються різні типи анкетування:

— суцільне (охоплюються великі групи військовослужбовців) і вибіркове. (охоплюється конкретна група опитуваних);

—усне (за типом інтерв'ю) та письмове (робота з бланковими анкетами);

— індивідуальне та групове;

— безпосереднє (за умовою безпосередньої взаємодії) та за­очне (поштою, телефоном тощо).

Для будь-якого типу анкетування необхідне попереднє розв'язання двох методичних проблем: по-перше, визначення обсягу та забезпечен­ня однорідності вибірки; по-друге, забезпечення репрезентативності вибірки. Ці параметри дослідження зумовлюють його завершеність та достатність. Анкетування має забезпечувати отримання таких відпові­дей, які є правдивими стосовно й опитуваного, і проблеми досліджен­ня. Тому суттєве значення має побудова анкети на основі теоретичних уявлень про сутність предмета дослідження, і відповідно до цього оби­раються параметри оцінок, типи запитань, визначається кількість та порядок запитань, що мають ставитися.

Отже, надійність даних анкетного опитування залежить від таких умов:

— відповідності запитань програмі дослідження;

— вилучення «зайвих» та відбору необхідних запитань;

— додержання правил розвитку теми;

— ясності формулювання запитань, їх однозначності;

— чіткості варіантів відповідей (у закритих запитаннях);

— достатнього простору для відповідей на відкриті запитання;

— однозначності усіх елементів виміру в часі, частоті подій, згоді-незгоді («так» чи «ні») із запропонованими варіанта­ми відповідей;

— відсутності будь-яких натяків на бажану відповідь;

— наявності контрольних запитань;

— наявності комбінацій прямих та опосередкованих, особис­тих та неособистих запитань.

Надійність даних анкетного опитування перевіряється двома шля­хами: повторним опитуванням за тією самою процедурою і тих самих осіб (так визначається стійкість інформації); контролем даних анкетно­го опитування іншими методами (опитуванням третіх осіб, спостере­женням, бесідою тощо).

Правила формулювання запитань:

- кожне запитання має бути логічно окремим;

- слід уникати маловживаних, Іноземних слів, вузькоспеці­альних термінів і слів з подвійним значенням;

- не можна ставити занадто довгі запитання;

- якщо запитання стосується того, з чим опитуваний недостатньо ознайомлений або не знає спеціальних термінів, слід зробити відповідне роз'яснення;

- кожне запитання має бути конкретним;

- докладно вказувати всі можливі варіанти відповідей, які необхідно мати на увазі опитуваному, або не вказувати жодного;

- пропонувати опитуваному тільки такі варіанти відповідей, кожна з яких може бути сприйнята однаковою мірою;

- формулювати запитання таким чином, щоб уникати стерео­типних, шаблонних відповідей;

- уникати вживання в запитаннях слів, які можуть викликати негативне ставлення опитуваних до дослідження;

- запитання не мусить мати характеру навіювання.

Таким чином, анкетне опитування є порівняно економним методом збирання даних, який дає змогу аналізувати й обробляти дані за допо­могою статистики.

Класифікація запитань цієї групи методів (бесіда, інтерв'ю й анке­тування):

— відкриті (не дають опитуваному ніякого варіанту керівниц­тва ні за формою, ні за варіантом його відповідей);

— закриті (пропонують зробити вибір лише з числа вказаних варіантів відповідей);

— прямі (наприклад, «Чи задоволені Ви своєю службою?»);

— непрямі (наприклад, «Вважають, що... А як гадаєте Ви?).

 

Процедура опитування

1. Підготовка місця опитування. Якщо це бесіда або інтерв'ю, то сама морально-психологічна атмосфера має сприяти відвертій розмові, ні­хто і ніщо не має заважати невимушеному спілкуванню офіцера-дослідника з військовослужбовцем. При анкетуванні умови вважаються задо­вільними, якщо є місця для сидіння кожному опитуваному, можливість зручно заповнити анкету, а також якщо опитувані можуть сидіти на до­статній відстані, щоб самостійно відповідати.

2. Офіцер-дослідник називає себе й пояснює мету свого приходу, мету дослідження, як і де використовуватимуть його результати. Якщо це анкетування, то він пояснює правила заповнення анкети.

Перед опитуванням дослідник прагне створити дружню атмосферу. Стороннім особам, які не беруть участі в дослідженні, пропонується звільнити приміщення. Опитуваних забезпечують ручками, олівцями та іншими необхідними матеріалами.

3. Основна фаза опитування (бесіди, інтерв'ю, анкетування). Поча­ти бесіду — справжнє мистецтво: від цього залежить достовірність ін­формації. Щоб воїн зміг дати необхідні відомості, потрібно його до цього підготувати і поступово підвести до проблеми дослідження. Не можна відразу ставити основні запитання. Співрозмовник до відповіді на них ще не готовий, його свідомість ще не зорієнтована на тему опитування, йому необхідна попередня психологічна розминка.

Офіцер-дослідник має ставити запитання по пам'яті або читати їх за планом. З цього приводу немає єдиної думки. Головне — під час спілкуван­ня не має бути невдалих пауз, а надто коли дослідник вивчає план бесіди або має намір поставити запитання. Однак запитання по пам'яті краще, оскільки питання за планом надає спілкуванню занадто офіційного харак­теру. Якщо співбесідник не розуміє запитання або відповідає на нього не­правильно, дослідник має застосувати зондування, тобто повторити його в тій самій або іншій формі.

Аналіз відповідей на запитання здебільшого залежить від уміння офіцера-дослідника уважно слухати співрозмовника. Уміння слухати — найваж­ливіший прийом бесіди (у тому числі також інтерв'ю). Щоб навчитися слу­хати співрозмовника, необхідно додержуватись таких умов: підтримувати постійну увагу та стійкий візуальний контакт; використовувати мову актив­них поз та жестів; уміти уважно мовчати; обмежувати кількість запитань; звертатися до співрозмовника за уточненнями; вміти перефразувати його думку й підсумовувати інформацію; використовувати психологічний мік­роклімат на активне слухання конкретної людини; уміти запам'ятовувати почуте й побачене.

Як під час бесіди (інтерв'ю), так і в процесі анкетування офіцер-дослідник, щоб досягти бажаних результатів, має бути дружнім, чемним, говір­ким, об'єктивним. Він має виявляти серйозний інтерес до думки опитува­ного, стримуватися від будь-яких критичних суджень щодо відповідей опи­туваного, не засуджувати його висловлювань, не нав'язувати і не виявляти своїх думок щодо запитань. Він має створити і весь час підтримувати таку психологічну атмосферу, в якій опитуваний почував би, що його добре ро­зуміють і що він може не соромлячись виражати свою думку, не боячись догани, іронії, насмішки.

Під час заповнення анкет дослідник мусить не допускати, щоб до опи­туваних підходили і зазирали в анкети інші члени колективу, а тим паче представники командування, запобігати різним висловлюванням опитува­них уголос і не допускати обговорення різних тем, зокрема проблем, що стосуються опитування.

4. Закінчення опитування. Після опитування офіцер-дослідник обов'­язково має подякувати опитуваним, вибачитися за те, що потурбував.

Аналіз бесіди (інтерв'ю) ефективний, якщо результати фіксуються. Існує низка засобів реєстрації даних бесіди (інтерв'ю): дослівний за­пис; запис по пам'яті; механічний звукозапис. Дані, отримані за допо­могою методу опитування, доповнюються іншими методами.

Біографічний метод

Цей метод у військовій психології має широке застосування і є системою засобів дослідження, діагностики, корекції та проектування життєвого шляху людини. Нині — це єдиний метод, який дає змогу вивчити особистість у процесі її розвитку. Цей метод емпірич­ного пізнання почали розробляти в першій чверті XX ст. (М.О. Рибніков, Ш. Бюлер). Спочатку обмежувалися ретроспективним описом минулих етапів життя людини, а надалі почали включати аналіз актуаль­них та можливих подій (майбутня автобіографія, керована фантазія, гра­фіки життя тощо), дослідження кола спілкування (додаткові біографії лі­нії стосунків суб'єкта). Наприклад, Микола Рибніков розглядав автобіо­графію як психологічний документ особистості та її історії. Він розділяв спонтанні автобіографії, коли ініціатива ретроспективного погляду на вла­сне життя належить самій особистості, та провоковані, коли дослідник використовує прийом спонукання досліджуваного говорити про себе за визначеним планом. Такий прийом гарантує однорідність зібраного ма­теріалу, що дає можливість порівнювати, поєднувати, узагальнювати факти.

Сучасні біографічні техніки спрямовані на реконструкцію життєвих програм і сценаріїв розвитку особистості. Аналізові підлягають також просторові та часові характеристики службового, родинного, духовно­го життя військовослужбовця, взаємодії його з природним та соціаль­ним середовищем.

Застосування біографічного методу передбачає отримання різнома­нітної об'єктивної інформації, для чого можна використовувати опиту­вання, тестування, інтерв'ю. Додаткову інформацію можна отримати під час аналізу свідчень очевидців, бесіди та опитувань близьких лю­дей, під час первинного аналізу спогадів сучасників. Також успішно можна використовувати модифікації методу вивчення результатів діяль­ності, коли аналізуються щоденники й листи, будуються криві продук­тивності й діаграми життєвих вимірів активності особистості.

Тестування

Тести широко застосовують у різних галузях психоло­гічної науки, у тому числі й військовій психології. Тестування — це метод психологічної діагностики, провідним організаційним моментом якого є застосування стандартизованих запитань та завдань (тести), що мають певну шкалу значень. Метод використовується для стандартизо­ваного вимірювання індивідуальних відмінностей особистості.

У збройних силах тестові методики почали використовувати на початку Першої світової війни. Так. у СШ А на початку цієї війни було розроблено тестові методики для оцінки призовників у різні роди військ. Цей захід розглядався у США як таємна психологічна зброя. Було обстежено 1 млн. 700 тис. солдатів та 40 тис. офіцерів. За отриманими даними диференціюва­ли військовослужбовців у військові частини для чорнових робіт, військові школи та комплектування військових частин за родами військ. Після Пер­шої світової війни тести широко використовували для профвідбору та проф­орієнтації.

У СРСР у 20-ті рр. тести використовувались, але через брак спеціалістів часто неуспішно, що стало однією з причин дискредитації тестів. З 30-60-х рр. XX ст. тести почали використовувати під час добору льотчиків.

Нині у Збройних силах України тестування широко використовується для: військово-професійної підготовки й добору; діагностики розвитку осо­бистості військовослужбовця; військової освіти; психологічного консуль­тування тощо.

Цей метод дає змогу з певною вірогідністю визначити актуальний рівень розвитку у військовослужбовців необхідних навичок, знань, особистісних характеристик тощо.

Методика тестування умовно поділяється на три етапи:

— вибір тесту (зумовлений метою тестування і ступенем до­стовірності й надійності тесту);

— проведення тесту (обумовлюється інструкцією до нього);

— інтерпретація результатів тесту (визначається системою теоретичних припущень відносно предмета дослідження).

За функціональною ознакою тестів щодо предмета дослідження роз­різняють тести інтелекту, тести креативності, тести досягнень, критеріально - орієнтовані, особистісні тощо.

Тести інтелекту — методи психологічної діагностики виявлення розумового потенціалу індивіда. У більшості з них досліджуваному на спеціальному бланку пропонують вказати запропоновані логічні відно­шення класифікації, аналогії, узагальнення між термінами, поняттями, явищами. Своє рішення він викладає або в письмовій формі, або робля­чи відповідну помітку на запропонованому бланку відповідей. Іноді завдання складаються з малюнків, геометричних фігур тощо. Успіш­ність дій досліджуваного визначається за кількістю правильно розв'я­заних завдань, за нею ж виводиться коефіцієнт інтелекту. Найбільш поширені та відомі тести: структура інтелекту Амтхауера; шкала вимі­рювання інтелекту Векслера; шкільний тест розумового розвитку тощо.

Тести креативності — сукупність методик для вивчення й оцінки творчих здібностей особистості. Здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко вирішувати про­блемні ситуації було виділено серед інтелектуальних здібностей в окре­мий тип і названо креативністю. Фактори творчих досягнень особисто­сті вивчають за двома напрямами: а) аналіз життєвого досвіду й індиві­дуальних особливостей творчої особистості; б) аналіз творчого мислення та його продуктів (фактори креативності: гнучкість і чіткість мислен­ня, чутливість до проблем, оригінальність, кмітливість та ін.). Найбільш відомі тести креативності: тести, створені Дж. Ґілфордом разом зі спів­робітниками (1958), Є. Торренсом (1962), та методика дослідження ін­телектуальної активності особистості — «Креативне поле», створена Д.Б. Богоявленською.

Тести досягнень — методика психологічної діагностики, що вияв­ляє ступінь володіння особистістю конкретними знаннями, навичками, вміннями. Тести досягнень близькі за змістом до тестів спеціальних здібностей, але, на відміну від них, виявляють те, що було засвоєно до­сліджуваними під час виконання певної діяльності з конкретними зав­даннями та вимогами, а не узагальнені вміння, які формуються в про­цесі нагромадження життєвого досвіду.

Розрізняють три види тестів досягнень:

— тести дій (для виявлення вміння виконувати дії з викорис­танням механізмів, матеріалів, інструментарію);

— тести письмові (завдання подаються на спеціальних блан­ках і полягають у виборі правильної відповіді на запитан­ня — вербальне або графічне);

— усні тести (на заздалегідь підготовлену систему запитань даються усні відповіді, під час їх оцінювання враховується правильність формулювання відповідей).

Тести досягнень широко використовуються в іноземній психологіч­ній службі (наприклад, у школах), у вітчизняній же психологічній прак­тиці вони широкого застосування не мають.

Тести особистісні — методики психодіагностики, за допомогою яких вимірюються різні якості особистості та її характеристики: настанови, цінності, відношення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні власти­вості, типові форми поведінки.

Тести особистісні мають кілька сот різновидів, тому дуже важливим є правильне тлумачення та відповідальне використання результатів цих тестів. Вони, як правило, мають одну з трьох форм:

— шкали та опитувальні листи;

— ситуативні тести або тести діяння, в яких подаються перцептивні, когнітивні або оцінні завдання, оцінку себе, своїх особистісних характеристик тощо;

— проективні методи.

Поряд зі змістовими класифікаціями методів тестування існують також інші. За особливостями завдань, які використовуються в проце­дурах, тести можуть поділятися на вербальні та практичні; за формою процедури дослідження: групові й індивідуальні. Залежно від обмежень у часі — на тести швидкості та результативності.

Проективні методи

Проективні методи в психології — сукупність методик цілісного вивчення особистості, яка базується на психологічній інтерпретації ре­зультатів створеної експериментальної ситуації. Метод забезпечується сукупністю проективних методик, основною метою яких є вивчення особистості як одного цілого. Методики поділяють на:

— асоціативні (наприклад, тести Гольцмана, Роршаха та завершення незакінчених речень);

— інтерпретаційні (наприклад, ТАТ);

— експресивні (наприклад, психодрама, малюнок люди­ни, малюнок тварини, якої не існує, тощо).

Проективні методи мають значні можливості в дослідженні індиві­дуальних виявів особистості. Проте вони не відповідають вимогам пси­хометричних інструментів, оскільки не виключають впливів на відпо­віді індивіда в проективному тесті багатьох ситуаційних факторів: ін­струкцій, особистості експериментатора, психічних (тимчасових) ста­нів досліджуваного тощо. Крім цього, існує проблема надійності та валідності проективних тестів. У зв'язку з цим використання проективних методів потребує широкої теоретичної підготовки офіцера-дослідника та наявності практичного досвіду з реалізації методик цього типу.

Розглянемо деякі з цих тестів. Тест Роршаха полягає в тому, що дослід­жуваному почергово демонструють 10 карток, на яких зображені чорнильні плями різних конфігурацій та кольору. Розглядаючи кожну картку, воїн має відповісти на запитання: «Що це може бути?» На підставі одержаних відпо­відей поряд з іншими показниками визначається багатством уяви, здібність до синтезу, критичність розуму, інтелектуальна активність.

Тематичний апперцепційний тест (ТАТ), створений американськими психологами, складається з 29 картин із певним зображенням, крім того, пропонується одна картина без зображення, на якій досліджуваний за влас­ним бажанням може зобразити будь-що. Для правильного оцінювання одер­жаних даних необхідно мати певні відомості про минуле і теперішнє до­сліджуваного.

Вивчення продуктів діяльності

Вивчення продуктів діяльності — один із найпоширеніших методів психологічного дослідження. Цей метод у військовій психології являє собою систему дослідницьких дій, спрямованих на збирання, система­тизацію, аналіз та тлумачення продуктів діяльності особистості. Під продуктом діяльності воїна мають на увазі реально-практичні та іде­альні за формою вияви його активності щодо військової служби. Цей метод потребує високого професіоналізму офіцера-дослідника: за об'єк­тивним результатом діяльності досліджуваного він має відновити не тільки хід цієї діяльності й динаміку мотивів, а й суб'єктивний компонент цієї діяльності. Вивчення продуктів діяльності поєднує кілька дослі­дницьких та аналітичних процедур, серед яких виділяють:

1) аналіз особистих документів — листів, фотографій, щоденників, автобіографій тощо, якісно-кількісний аналіз яких дає цінний матеріал для психодіагностики, дослідження жит­тєвого шляху особистості;

2) аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації — записи розмов, дискусій, нарад, різноманітні накази, оголошення, розпорядження, газети, радіо- і телепередачі тощо; застосовується для вивчення соціаль­них процесів, явищ та їх проекції на діяльність і поведінку військовослужбовця;

3) аналіз продуктів діяльності — система процедур, спрямо­ваних на дослідження та тлумачення змістовних результа­тів діяльності воїна (військово-професійних, суспільних, поведінкових тощо).

Вивчення продуктів діяльності як метод психологічного досліджен­ня широко використовується у військово-психологічній науці як у до­слідницькій, так і вжитковій сфері. За певних умов цей метод може ви­користовуватись у дослідженні як основний, проте найчастіше висту­пає як допоміжний.

Математичні методи

Математичні методи мають широке застосування у військовій психології. Вони належать до методів аналізу, інтерпретації і тлумачен­ня даних теоретичного та практичного дослідження, їх використання зумовлено певними причинами: 1) математичні методи дають змогу зро­бити процес дослідження психічних явищ більш чітким, структуралізованим та раціональним; 2) вони необхідні для обробки великої кіль­кості емпіричних даних (їх кількісних показників), для узагальнення та організації в «емпіричну картину» дослідження.

Залежно від функціонального призначення цих методів та потреб психологічної науки виділяють дві групи математичних методів:

— методи математичного моделювання;

— методи математичної статистики.

Методи математичного моделювання застосовуються: 1) як за­сіб організації теоретичного дослідження психічних явищ через побудо­ву моделей досліджуваних явищ та виявлення так им чином закономір­ностей функціонування й розвитку змодельованої системи. Моделювання — це відтворення характеристик певного об'єкта на іншому об'єкті, спеціально створеному для вивчення. Цей об'єкт є моделлю. Потреба у моделі в психологічних дослідженнях постає тоді, коли дослідження об'­єкта в цей момент неможливе, виникають певні труднощі. 2) як засіб побудови алгоритмів дій воїнів за різноманітних службових ситуацій бо­йової та повсякденної діяльності, побудова на їх основі пояснювальних, розвивальних, навчальних та інших комп'ютерних моделей.

Статистичні методи — це методи прикладної математичної ста­тистики, що застосовуються здебільшого для оброблення експеримен­тальних даних. Основна мета застосування статистичних методів — обґрунтованість висновків у психологічних дослідженнях завдяки ви­користанню ймовірності логіки та ймовірності моделей.

Виділяють такі напрями використання статистичних методів: — описова статистика, яка передбачає групування, табелювання, графічний вираз та кількісну оцінку даних; теорія статистичного висновку, яка використовується в психологічних дослідженнях для передбачення результатів за даними обстеження вибірок;

теорія планування експериментів, яка застосовується для виявлення та перевірки причинних зв'язків між змінними. Найбільш поширеними методами є: кореляційний, регресив­ний та факторний аналізи.

Кореляційний аналіз — це комплекс процедур статистичного до­слідження взаємозалежності змінних, що перебувають у кореляційних відношеннях, тобто він характеризує ступінь взаємозв'язку досліджу­ваних явищ. При цьому переважає їхня нелінійна залежність, тобто зна­ченню будь-якої окремо взятої змінної може відповідати певна кількість значень змінної іншого ряду, що відхиляються від середнього в той чи Інший бік. У прикладних військово-психологічних дослідженнях кореляційний аналіз виступає одним з основних методів статистичної обробки кількісного емпіричного матеріалу. Для кількісного виразу рангових змінних використовуються коефіцієнти рангової кореляції. Вони обчис­люються за допомогою різних формул (наприклад, за формулою Спірмена).

Регресивний аналіз — це метод математичної статистики, який дає змогу вивчати залежність середнього значення будь-якої величини від варіації Іншої величини або кількох величин. Поняття регресивного ана­лізу ввів Ф. Гальтон, який довів факт визначеного співвідношення між зростом батьків та їхніх дітей. Він помітив, що в батьків найнижчого зросту діти дещо вищі, а в батьків найвищого зросту — нижчі. Такого роду закономірність він назвав регресією. Регресивний аналіз викорис­товується переважно в емпіричних психологічних дослідженнях, пов'я­заних з оцінкою будь-якого впливу (наприклад, впливу мотивів військовослужбовця на його поведінку тощо), при конструюванні психологіч­них тестів.

Факторний аналіз — метод багатовимірної математичної статисти­ки, який використовується у процесі дослідження статистичне пов'яза­них ознак з метою виявлення деяких прихованих від безпосереднього спостереження факторів. За допомогою цього аналізу не просто встано­влюється зв'язок між змінними, що перебувають у стані перетворень, а визначається міра цього зв'язку та виявляються основні фактори, що лежать в основі таких перетворень.

Таким чином, математичні методи в цілому можуть бути досить ефек­тивними й корисними в організації психологічних досліджень, проте необхідно пам'ятати, що математичний метод, як і будь-який інший, має свою сферу застосування та певні дослідницькі можливості. Засто­сування його зумовлено предметом дослідження та завданнями дослід­ницьких дій офіцера-дослідника.

Отже, знання методики військово-психологічного дослідження й додержання її принципів організації завжди допоможе запобігти неефек­тивним діям, процедурним дослідженням і сприятиме досягненню мети дослідження та отриманню об'єктивної інформації.