Додатковий та резервний капітал

Додатковий капітал — це сума приросту майна підприємства, яка виникла в результаті переоцінки (індексації), безоплатно одержаних необоротних активів та від емісійного доходу.

Додатковий вкладений капітал характеризує суму емісійного доходу (різниця між продажною і номінальною вартістю первісно розміщених акцій), отриманого в результаті реалізації акціонерними товариствами власних корпоративних прав.

До іншого додаткового капіталу належить інший вкладений засновниками підприємств (крім акціонерних товариств) капітал, що перевищує статутний капітал, раніше внесений такими засновниками без прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу

Основними напрямами використання додаткового капіталу є:

— покриття балансових збитків

— збільшення статутного або пайового капіталу.

До обмежень додаткового капіталу належить заборона його використання на збільшення статутного чи пайового капіталу або викупу корпоративних прав, якщо на балансі підприємства є непокриті збитки, а також – заборона його розподілу з метою виплати дивідендів

Резервний капітал (у широкому розумінні):

частина капіталу підприємства, призначена для покриття можливих у майбутньому непередбачених збитків, втрат.

Основними напрямами використання резервного капіталу є:

— покриття збитків

— Виплата боргів у разі ліквідації підприємства

— Виплата дивідендів за привілейованими акціями

До формування статутного капіталу підприємства резервний капітал можна використовувати тільки на покриття збитків

Згідно із законодавством підприємство зобов’язане формувати резервний капітал шляхом відрахування щорічно 5% від чистого прибутку до досягнення 25% статутного капіталу (для АТ – 15%)

В економічній літературі резерви підприємства прийнято класифікувати за такими ознаками:

джерелами формування;

способом відображення у звітності;

обов’язковістю створення.

За джерелами формування резерви поділяють на:

капітальні резерви — формуються за рахунок коштів власників та інших осіб (відображаються за статтями «додатковий вкладений капітал» та «інший додатковий капітал»);

резервний капітал, сформований за рахунок чистого прибутку підприємства (резервний капітал у вузькому розумінні);

резерви, які створюються за рахунок збільшення витрат підприємства.

За способом відображення у звітності резерви поділяють на відкриті та приховані. Відкриті резерви можуть бути засвідчені в балансі за статтями «Додатковий капітал» та «Резервний капітал», а приховані резерви жодним чином не фігурують у балансі.

За обов’язковістю створення виокремлюють обов’язкові та необов’язкові резерви. Створення перших регламентується чинними нормативними актами. Останні ж формуються з ініціативи менеджменту підприємства та його власників. До обов’язкових резервів належать резерв сумнівних боргів і резервний капітал. Усі інші резерви, наприклад резерв дивідендів, резерв виконання гарантійних зобов’язань, є необов’язковими.

Зрозуміло, що основне призначення резервів полягає в забезпеченні виконання захисної функції власного капіталу підприємства.

Підприємства можуть спрямовувати на покриття збитків усі види резервів, а також за певних обставин — статутний капітал. Зрозуміло, що насамперед на покриття збитків слід направити нерозподілений прибуток (за його наявності). За вичер­пання такого прибутку для таких цілей слід використати приховані резерви і резервний капітал, створений за рахунок прибутку. У разі дефіциту і цих джерел на погашення непокритих збитків можна спрямувати капітальні резерви (додат­ковий капітал). Останньою можливістю покриття збитків є спроба отримати санаційний прибуток у результаті зменшення статутного капіталу.

Інформація про рух резервного капіталу міститься у Звіті про власний капітал підприємства. У цьому ж звіті відображається динаміка капітальних резервів.