Загальна характеристика мотивів поведінки дитини

Тема 21. Розвиток мотиваційної сфери і формування самосвідомості дитини у дошкільному віці

План

1. Загальна характеристика мотивів поведінки дитини:

а) пізнавальні і змагальні мотиви дошкільника;

б) розвиток моральних мотивів у дошкільників;

в) підпорядкування мотивів у поведінці дошкільників.

2. Роль гри у розвитку мотиваційної сфери дошкільника.

3. Самосвідомість і самооцінка дошкільника.

4. Управління розвитком самосвідомості у дошкільників.

Література

1. Абрамова Г. С. Возрастная психология. – М.: Академический проект, 2001.

2. Детская психология / Под ред. Я. Л. Коломинского, Е. А. Панько. – Минск: Университетское, 1989.

3. Дьяченко О. М., Лаврентьева Т. В. Психологическое развитие дошкольника. – М.: Педагогика, 1984.

4. Заброцький М. М. Основи вікової психології. – Тернопіль: Богдан, 2001.

5. Каптерев П. Ф. Детская и педагогическая психология. – М., 1999.

6. Кутішенко В. П. Вікова та педагогічна психологія: Курс лекцій. – К., 2005.

7. Люблінська Г. О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1978.

8. Мухина В. С. Детская психология. – М.: ЗКСМО-Пресс, 2000.

9. Павелків Р.В., Цигіпало О.П. Дитяча психологія: Навч. посіб. – К.: Академвидав, 2008.

10. Психологічний словник / За ред. В. І. Войтка. – К.: Вища школа, 1982.

11. Психология личности и деятельности дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, Д. Б. Эльконина. – М.: Просвещение, 1965.

12. Смирнова Е. О. Детская психология. – М.: Владос, 2003.

13. Шаграева О. А. Детская психология. – М.: Владос, 2001.

14. Эльконин Д. Б. Детская психология. – М.: Академия, 2005.

 

Мотиваційна сфера дошкільника розвивається активно, формуються різні типи мотивів поведінки, виникають нові, типові для дошкільного віку.

Формування самосвідомості знаходиться у взаємозв'язку з розвитком мотиваційної сфери. На основі їх розвитку у дитини з'являється усвідомлення свого соціального Я і формування внутрішньої позиції.

Основою мотивів є первинні (природні) і вторинні (набуті) потреби, які відображаються у формі переживань, почуттів, інтересів, уявлень, думок, ідей, понять, моральних ідеалів, переконань тощо.

Загальна характеристика мотивів поведінки дитини

Одна і та сама діяльність може бути спричинена різними мотивами, які перебувають у певній субординації: одні відіграють провідну роль, інші – другорядну. Співвідношення їх утворює систему мотивів певного акту поведінки.

Мотив розкриває сенс, який мають для людини її дії і вчинки, їх життєве значення. Він має складний індивідуальних характер.

Мотив (франц. тоtif, лат. тоtus – рух) – усвідомлена причина дій і вчинків людини.

Будучи усвідомленим, мотив поведінки дитини є рушійною силою у її розвитку.

Під впливом розвитку внутрішньої структури особистості, зовнішніх обставин її життєдіяльності мотиви поведінки динамічно змінюються.

Мотивація – система мотивів, яка визначає конкретні форми поведінки, діяльності людини.

Розкриття причин поведінки, дій і вчинків людини передбачає аналіз сукупності мотивів, якими зумовлено конкретну поведінку. Зрозуміти дитину значно простіше, між дорослу людину, оскільки мотиви її вчинків помітні в усьому.

На різних вікових етапах мотивація обумовлюється провідними видами діяльності і соціальною ситуацією розвитку.

У дошкільному віці, дитина знає і вміє багато, але показником сформованості особистості є її внутрішня структура, яку утворюють мотиви поведінки, під впливом яких вона діє, воля та почуття.

Найбільший вплив на поведінку дітей дошкільного віку мають типові для них мотиви, пов'язані з інтересом до світу дорослих, прагненням діяти, як вони. Бажання бути схожим на дорослого керує малюком і в рольовій грі. Його часто використовують у вихованні дитини: «Ти ж великий, а великі одягаються самі», «Чоловіки не плачуть».

У поведінці дітей постійно виявляються ігрові мотиви, пов'язані з інтересом до процесу гри, які переплітаються з прагненням діяти, як дорослі. Також ці мотиви забарвлюють поведінку дитини, створюють неповторну специфіку дошкільного дитинства. Іноді вони породжують непорозуміння, коли дитина видає бажане за дійсне: «Ми з татом каталися на човні, який перевернувся...». Висловлювання про те, чого не було, не дають підстав вважати хлопчика брехуном, адже він створює уявну ситуацію, у якій з гри фантазія перемістилася у розповідь. Будь-яку справу дитина може перетворити на гру: іноді здається, що вона зайнята серйозною справою, а насправді – грається, створивши для себе вигадану ситуацію. Наприклад, під час психологічного дослідження дітям пропонували із зображень чотирьох предметів (людина, лев, кінь і віз) відібрати «зайвий». Діти назвали зайвим лева, пояснивши: «Дядя запряже коня у віз і поїде, а для чого йому лев? Лев може з'їсти і його, і коня, тому його потрібно відправити в зоопарк».

Важливе значення в поведінці дошкільника мають мотиви встановлення і збереження позитивних взаємин з дорослими та дітьми. Кожна дитина потребує доброзич­ливого ставлення оточення. Своїми діями вона намагається заслужити їхнього схвалення. Прагнення до позитивних взаємин з дорослими змушує дитину зважати на їхні думки й оцінки, виконувати встановлені ними правила поведінки.

З подорослішанням все більшого значення набуває для дітей ставлення до них однолітків. Наприклад, 3-річна дитина, яка прийшла у дошкільний заклад, перші місяці ніби не помічає інших дітей, не зважає на них у своїй поведінці (може забрати стільчик у сусіда, якщо захоче сісти).

Однак із розвитком спільної діяльності, формуванням дитячого колективу здобуття позитивної оцінки, симпатії однолітків стають дієвим мотивом поведінки дошкільника. Особливо намагаються вони здобути симпатію авторитетних у групі однолітків або тих, хто подобається їм особисто. Для вихователя важливо, щоб дитина здобувала визнання однолітків своїми особистісними якостями, стараннями і результатами в ігровій, продуктивній діяльності, а не спекулятивним шляхом.

У дошкільному дитинстві розвиваються мотиви самогубства, самоствердження. Вони проявляються у бажанні виокремитися серед інших, досягти того, щоб її поважали і слухались, звертали на неї увагу, виконували її прохання, що виражає намагання дітей виконувати головні ролі в іграх. Прагнення до самоствердження 3-5-річних дітей засвідчують приписування ними собі позитивних якостей, без особливих переживань щодо відповідності їх дійсності, перебільшення своєї сміливості, сили тощо. Наприклад, на питання, чи сильний він, малюк, не задумуючись, відповідає, що може підняти великий камінь.

За певних умов прагнення до самоствердження може спричинити і негативні прояви (вередування, впертість). Вередування подібне до проявів негативізму дітей у період кризи 3-х років, що здебільшого є наслідком неправильного ставлення до дитини, закріплення негативних форм взаємин з нею. Вдаючись до нього, дитина намагається звернути на себе увагу, довести щось дорослим. Такими зазвичай стають безініціативні діти, які не можуть задовольнити прагнення до самоствердження іншими шляхами, зокрема у спілкуванні з однолітками.

Протягом дошкільного дитинства мотиви поведінки дитини суттєво змінюються. Молодший дошкільник, як і дитина раннього віку, здебільшого діє під впливом ситуативних почуттів і бажань, не усвідомлюючи того, що змушує його до певних вчинків. Більш усвідомленою є діяльність старшого дошкільника, що виявляється у його здатності пояснити, чому вчинив так, а не інакше.

Один і той самий вчинок дітей різного віку має різні причини: 3-річний малюк кидає курям крихти, щоб подивитися, як вони збігаються і клюють, а 6-річний – щоб допомогти мамі по господарству.

Про розвиток мотивів поведінки дитини свідчать: 1) перетворення епізодичних, розрізнених (іноді суперечливих) спонукань на систему відносно послідовних мотивів. Наприклад, 6-7-річні діти, для яких має значення громадська думка, завжди зважатимуть у своїх вчинках на інтереси, оцінки товаришів. Про це дбатимуть навіть діти, які перебувають у групі в ролі лідерів. Послідовність і системність мотивів дошкільника має ще відносний і нестійкий характер, тому його поведінка нерідко буває несподіваною для вихователя, підпорядковується емоційно сильному спонуканню (образа, велике бажання), наслідком чого є порушення добре відомих, йому правил;

2) чіткий прояв спонукальної сили різних мотивів. Наприклад, завдання ігрового характеру (знайти схований прапорець) має найбільшу спонукальну силу для молодших дошкільників; трудове завдання (зробити ляльки для спектаклю) – для 5-6-річних дітей; інтелектуальні задачі (складання прапорця з мозаїки) – для старших дошкільників.

З усвідомленням себе і свого місця у світі дорослих типи мотивів поведінки дошкільника змінюються якісно: з'являються інші причини, ситуативні бажання переміщуються на задній план.