Самостійність та особливість фінансового права як галузі права зумовлена наявністю предмета та методу правового регулювання.
Фінансове право України являє собою галузь права, норми якої регулюють суспільні відносини в сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою забезпечення виконання завдань і функцій держави.
Предметом фінансового права є суспільні відносини, що виникають у процесі фінансової діяльності держави — відносини з приводу мобілізації і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів, що забезпечують виконання державою своїх завдань і функцій.
Найважливішими рисами відносин предмета фінансового права прийнято вважати такі: відносини виникають у сфері фінансової діяльності держави у процесі мобілізації, розподілу і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів; в цих відносинах завжди проявляється владно-організуюча роль держави; об’єктом цих відносин є гроші чи грошові зобов’язання, пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів; дані відносини мають владно-майновий (грошовий) характер.
Однак не всі грошові відносини, в яких беруть участь органи держави з владними повноваженнями, є фінансовими. Частина з цих відносин регулюється іншими галузями права. Фінансовими будуть лише специфічні грошові відносини, які безпосередньо пов’язані з мобілізацією, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів.
До централізованих фондів коштів належать державний бюджет і місцеві бюджети.
До децентралізованих фондів коштів належать фонди галузей народного господарства, підприємств та організацій усіх форм власності, які утворюють фонди за рахунок власного прибутку.
Під методом фінансово-правового регулювання розуміють систему прийомів і способів правового впливу на поведінку учасників фінансово-правових відносин.
Основним методом фінансово-правового регулювання є метод владних приписів, який притаманний й іншим галузям публічного права — конституційному, адміністративному, кримінальному. Але на відміну від зазначених правовідносин, учасники фінансово-правових не наділені правом оперативної самостійності, коло їх прав і обов’язків чітко визначене законодавством, а санкції фінансово-правових норм завжди мають каральний фінансовий характер. Не буває у фінансовому праві і рівності сторін правовідносин. Однак принцип нерівності сторін фінансових правовідносин не усуває можливості оскарження дій органу, наділеного владними повноваженнями, в разі перевищення ним цих повноважень.
Крім методу владних приписів, фінансово-правовому регулюванню властиві й інші методи: метод субординації, метод погодження та рекомендації. Найчастіше ці методи застосовуються не як самостійні, а в тому чи іншому поєднанні з основним методом фінансово-правового регулювання — методом владних приписів.
Під системою фінансового права розуміють об’єктивно обумовлену внутрішню його побудову, об’єднання і розміщення фінансово-правових норм у певному взаємозв’язку і послідовності.
Фінансове право, аналогічно з іншими галузями права, поділяється на два великих блоки норм — Загальну та Особливу частини.
До Загальної частини фінансового права як галузі права належать фінансово-правові норми, що закріплюють: загальні принципи, правові форми і методи фінансової діяльності держави; систему державних органів, що здійснюють фінансову діяльність, їх правовий статус; зміст, форми і методи фінансового контролю.
Норми Загальної частини фінансового права конкретизуються у фінансово-правових нормах Особливої частини. Остання містить низку великих розділів (підгалузей), які в свою чергу, складаються з фінансово-правових інститутів. До Особливої частини фінансового права належать розділи, що об’єднують норми, які регулюють суспільні відносини в сфері: державного бюджету; фінансів державних підприємств; загальнодержавних і місцевих податків і зборів (обов’язкових платежів); державного кредиту; державного страхування; державних видатків; банківського кредитування і безготівкових розрахунків; грошового обігу і валютного регулювання.
