Основні жанри музичних радіопередач

Радіоінтерв’ю – комунікативний акт між інтерв’юіруємим, журналістом та слухачем. Його мета – отримання актуальної. цікавої інформації від компетентної, обізнаної людини. Суть цього жанру – чергування запитань та відповідей, котрі являють єдине смислове та емоціональне ціле, об’єднане однією темою.

Специфіка радіоінтерв’ю полягає в тому, що кореспондент записує матеріал на цифровий, аналоговий носій, або відразу передає цей матеріал в ефір.

Структурно радіоінтерв’ю складається з 3-х частин:

1. Невеликого вступу

2. Основної частини

3. Висновків

У вступі слухачі вводяться в тему, представляється співрозмовник, при цьому важливо підкреслити, чому журналіст звернувся саме до цієї людини, посилаючись на його авторитет та компетентність. Важливо на початку висловити актуальну тему та оволодіти слухачами с першої хвилини. Для цього досвідчені журналісти шукають найбільш цікаве питання, використовують незвичайний зачин, інтригуючий початок.

В основній частині радіоінтерв’ю відбувається розвиток теми, розкривається суть діалогу та теми. Висновок підводить підсумок діалогу.

Важливо не допускати що б вступ був дуже затягнутим, інтерв’ю в такому випадку перевантажується думками журналіста. По закінчені треба обов'язково повторити прізвище співрозмовника. Якщо інтерв’ю звучить більше 10 хвилин, співрозмовника треба ще раз представити в середині розмови.

Дуже цікаво відбувається якщо інтерв’ю проходить в інтерактивній формі, коли слухач має змогу долучатись до розмови та ставити свої запитання гостю по телефону, електронній почті та по іншим видам зв’язку.

Інтерв’ю має композицію та сюжет. Їх основу покладають питання журналіста. Саме вони визначають якість матеріалу та йогу внутрішню структурну організацію.

Питання – це головний «інструмент» журналіста в інтерв’ю. Слід уникати таких постановок питань, в котрі вже закладена відповідь або її частина. В противному випадку можна почути лише однозначні: «Так», «Ні», «Звісно», «Я з вами згоден».

Ось фрагмент інтерв’ю на Українському державному національному радіо (транслювалось в прямому ефірі 02.01.09) з керівником ансамблю народної музики «Балалайка» (мова йде про новорічний святковий концерт, на якому виступали артисти):

Корреспондент: В мене таке питання: Вам, напевно, цікаво дивитись на концерті за поведінкою дітей? Так?

Відповідь. Так.

На думку професора В.В. Лизанчука у підручнику «Основи радіо-журналістики», треба було запитати: «Що ви відчуваєте, коли спостерігаєте поведінку дітей на концерті?»

Також не треба питання передувати фразами «Чи не могли би ви відповісти на таке запитання?», «Я хотів запитати вас…», «Мене хвилює питання…» і таке інше. Ці фрази зайві, журналіст повинен формулювати зміст питання відразу.

Є випадки у практиці радіожурналістики, коли журналіст, заздалегідь дізнається потрібну інформацію у співрозмовника, а потім включає її в своє питання, тим самим збіднюючи відповідь. Про це свідчить запис передачі Донецького державного обласного радіо «Молодь і перспектива» від 27.01.11, яка є в додатку до цієї курсової роботи під номером 3. Гостем цієї програми був вокаліст гурту «Douglas» - Євген Шрага, ведучий – Олег Жигайло заздалегідь дізнався у гостя про досягнення його музичного колективу та загальну діяльність, а потім почав вести прямий ефір та задавати тіж самі питання. Автору курсової роботи про це розповів Євген Шрага.

Бесіда – цей жанр дуже схожий з інтерв’ю, але в цілому вони дуже різні. Ці два різновиди розділяються між собою роллю, яка відведена в них журналісту. В інтерв’ю журналіст тільки задає питання, а в бесіді він рівноправний учасник діалогу: може виказувати свою власну думку, коментувати думку співрозмовника, сперечатися з ним тощо.

Найбільш поширений обсяг інтерв’ю – від 2 до 8 хвилин. Оптимальне інтерв’ю вмістить 5-6 питань.

Існує також проблемне інтерв’ю – з елементами аналізу, відміткою ситуації.

Інтерв’ю-портрет – дає більш повне уявлення про людину, воно може звучати до 20 хвилин і містити питання, спрямовані не тільки на отримання інформації, скільки на розкриття внутрішнього світу героя. В такому інтерв’ю журналіст допомагає своєму співрозмовнику проявити себе в повній мірі.

Протокольне інтерв’ю – несе офіційну інформацію о зустрічі відомого музиканта, наприклад в аеропорту або вокзалі, передає розмову про якусь значну музичну подію, думки людей про якогось виконавця та інше. Питання такого інтерв’ю зазвичай стандартні та відомі на перед.

Інтерв’ю-анкета – передбачає оперативне експрес-опитування в концертному залі, в клубі, на стадіоні і таке інше.

Прес-конференція - вид інтерв’ю, яке проводиться коли є значима музична подія, та якась організація або окремий музичний діяч, пов'язаний з цією подією, бажають дати коментарії та відповісти на питання що цікавлять громадськість.

Звичайно всі учасники прес-конференції відповідають на запитання журналістів які пов’язані з загальною темою.

Прес-конференція триває від 30 хв. до 3-х годин.

Участь в «круглому столі», дискусії, диспуті – це можуть бути, наприклад, традиційні обговорення в прес-клубах музичних конкурсів, фестивалів, по гарячим слідам отзвучавших концертів, музичних спектаклів, прослуховувань, в присутності багатьох, включаючи, можливо, і самих авторів.

Виступ на дискусії, диспуті, може перейти в усну рецензію, хоча, як правило,він орієнтований на проблемність, на полеміку, на зіткнення різних позицій. Для журналіста, який бере участь у цих діалогах, важлива здатність відстоювати свої художні погляди на основі плюралізма думок, причому факт спонтанності роздумів дозволяє в усному проблемному виступі бути особливо гострим, полемічним.

Репортаж з місця подій (фойє концертного залу, театру, артистична кімната («гримерка»), підходи на вулиці тощо). – це розповідь очевидця який став свідком якоїсь значної музичної події. Існує три видів репортажу, кожен з яких – подієвий, проблемний, пізнавальний – моделює ти, чи інші аспекти жанру. Класичним видом жанру є репортаж, ідучий до ефіру прямо с місця подій.

Проблемний репортаж – зазвичай починається з місця якогось дійства. Проблема ставиться та розглядається на конкретних фактах. Сам жанр не дає можливості поглибиться в корні проблеми. Його ціль – дати слухачам уявлення про проблему за допомогою документальних записів.

Пізнавальний репортаж – може вмістити тільки інформацію, але може й зачіпати якусь проблему. Головна його ціль – познайомить слухачів з чимось новим, цікавим, що відбувається в світі музики.

Репортаж – жанр синтетичний: він може включати в себе елементи нарису, інтев’ю, коментарів. Опис місцевості та часу, обстановки не повинен бути затягнутим, в іншому випадку вони будуть руйнувати єдність матеріалу. Захоплення ліричними відступами, другорядними деталями, відволікає увагу слухача.

Інтерв’ю в радіорепортажі береться безпосередньо на місці подій. В ньому обов’язково присутня атмосфера події що відбувається. Журналіст повинен направляти розмову на характеристику самої події або на проблему, яку обговорюють учасники репортажу.

Репортаж потребує невеликого висновку, в котрому журналіст повинен підвести підсумок, дати маленьке резюме, бажано повторити, що і де проходило.

Загалом репортаж є одним з найважливіших та найпоширених жанрів саме оперативної радіожурналістики.. Тут, поряд з інформацією та популяризацією художніх подій, в завуальованій формі може реалізовуватися і проблемно-аналітичний аспект. Бліцінтерв’ю з слухачами, оціночні судження у вигляді розмов про враження, подобу соціологічних міні-опитувань на теми мистецтва, його ролі та місця у житті учасників діалогу і тд. – все це в ефектній подачі журналіста, з вмілим коментарем може відтворити перед слухачем достатньо складну панораму сучасної культури та життя, яка тягне до міркувань на рівні проблемного виступу.

Музичний репортаж безпосередньо с місця художньої події набуває все більше популярності у всесвітній практиці. Спеціальні авторські репортажі про події – основна складова усіх інформаційних блоків у розділах культури. Їх цінність в можливості не тільки розповісти, але й дати почути фрагмент, тобто всебічно відзначити контури події. У цього жанру стабільне місце в ефірі та велике майбутнє.

Огляд – радіоогляди ланцюгів минулих музично-культурних подій як цілісності, поряд з репортажами – важливий компонент музично-інформаційного мовлення. Такі передачі по стежкам минулих подій мають можливість фрагментально чи повністю (за допомогою музичних ілюстрацій) в начальному вигляді ознайомити з ними слухача.

На відміну від репортажу, огляд зажди оцінний. Він має право містити вагому рецензовану складову, а також проблемний коментар, з можливим виходом в більш широке коло запитів. Тут можуть реалізовуватись, виховальні, пропагандиські, оціночні та аналітичні задачі музичної журналістики та критики. Все залежить від професійної оснащеності журналіста.

Завдяки оглядам зацікавлена загальне суспільство також отримує можливість брати участь у поточному музичному житті: і пасивно - спостерігаючи, роздумуючи, формуя власні погляди та оцінки, і активно - в результаті сформованих відносин слухати музичні передачі, відвідувати музичні заходи, тобто у якості підготовленого слухача входить в музично-культурний процес.

Музична передача, як цілісна художня форма знаходиться на стику власно музичної журналістики та авторської художньої праці в оригінальному вигляді творчості. Від журналістики йдуть її інформаційні, просвітницько-виховні властивості: така передача основується на запозиченому музичному матеріалі з цілю його пропаганди. Від художньої творчості – її драматургія і режисура, побудова синтетичної видовищно-музикально-словесної форми як закінченого твору.

Побудова подібної музичної передачі, як і її можлива наступна оцінка (критикою), потребує зосередити увагу на таких складових, як:

1. Ідея (ціль передачі: інформація, розвага, просвіта, аналітика)

2. Музична основа (відбірний музичний матеріал, його стилістична сумісність; джерело – безпосереднє музикування в студії, студійні записи, фрагменти трансляцій, і таке інше.; якість аудіо приподнесення)

3. Сценарій

4. Образотворчий ряд

5. Режисура

6. Монтаж

7. Журналістська праця (використання різних форм та жанрів усної журналістики)

8. Особистість ведучого

 

Авторська музична передача – одна з найбільш складних форм усної музичної журналістики. Вона передбачає, що її основні компоненти – ідея, сценарій, підбір музичного матеріалу, форми журналістської праці – в основному скупчені в руках автора.. Хоча в цілому така передача – колективна праця, в котрій окрім автора можуть приймати участь режисер, художник, редактор, оператори, інженери та багато інших людей.

Радіозвіт – це розповідь про подію з місця де вона відбувається. Звіт записується, як правило, після закінчення події про яку ідеться в темі, на відміну від репортажу. Журналіст повинен свідомо відбирати потрібні моменти з події для розповіді.

Звіт в журналістики, як правило, відрізняється від наукового офіційного звіту більш короткою формою. В основі ділового звіту полягає опис підсумків певній праці, шляхи досягнення її результатів. В журналістському звіті, якщо мова іде про висвітлення конференції, концерту, кореспондент відбирає потрібну, цікаву інформацію, недоцільно марнувати ефір на деталі, крайнощі, подробиці. Головне – представити суть, стан проблем та шляхи їх вирішення.

Мета радіозвіту - дати слухачам уявлення про зміст, розвиток події, передати її самі важливіші моменти. Як правило час довжини події не співпадає з часом відведеним в ефрі для звіту, тому журналіст повинен розповідати лише про значні подробиці, стискаючи тим самим час.

Огляд музичної преси – це інформаційний матеріал, котрий переслідує ціль довести до аудиторії про найбільш сенсаційні матеріали, які опубліковані в тому чи іншому печатному періодичному виданні.

Огляди також бувають й чисто рекламного характеру, коли в ефір йдуть лише захоплюючі заголовки та коротесенькі інтонації до матеріалів.