З досвіду роботи вихователя

Таємниці лісу

 

Заняття

на колективний перегляд

підготувала вихователь

молодшої групи

Вознюк О.Є

26.01.2015

Завдання:
- уточнити знання про диких тварин, про їх оселях, дитинчат;
- вживати іменники у Т. п. з прийменником «З» (Хто з ким живе?)
- засвоєння категорії давальної відмінка (Кому що дамо?)
- розвивати пам'ять, зорове сприйняття, мислення;
- вправляти у використанні прийменників в, на, під (Хто де живе?),
у правильній вимові поставлених звуків
- практичне вживання іменників з суфіксами:
-онок, - енок, -ат, -ят
- вчити відповідати на запитання повним пропозицією;
- формувати зв'язне мовлення;
- виховувати вміння слухати один одного.
Обладнання: - ілюстрація Незнайко, шапочки тварин, мультимедійні слайди: їжак, ведмідь, лисиця, заєць; картинки із зображенням дитинчат: більчат, ежат, зайчиків, ведмедиків та тіней «частування» для них; олівці, листочки із завданням «Хто де живе?».

План заняття

1. Організаційний момент.
Діти сидять на стільчиках півколом.
- Де ми вчора побували?(- У лісі Країни Знань.)
- А про що дізналися, поділимося з гостями.
Але спочатку давайте розімніть язички.
2. Артикуляційні та мімічні вправи
(перед настільними дзеркалами):
Посміхніться - знайдіть оченятами сонечко.
Здивуєтеся - знайдіть повітряного змія
Огорчитесь - Розсердитеся - І знову посміхніться - зубки «парканом».
«Млинець» - «чашка» - «футбол» - «конячка»- «вітерець» -
«свистелочка»-так дзюрчить струмочок,
«звенелочка»- так перші комарики дзвенять,
«шипелочка»- так шелестять на весняному вітерці листочки,
«жужжалочка»- так дзижчать прилетіли на первоцвіти бджілки.
Всі язички розім'ялися, (дзеркала прибрали) пора починати.
3. Сюрпризный момент. Поява Незнайка.
Здрастуйте, хлопці! А у мене така книжка цікава є! В ній все про всіх відомо! От тільки я не зміг відгадати, про кого прочитав, допоможете мені? (Читає загадки про диких тварин).
1. Загадки. (Після відгадування загадки, на екрані з'являються слайди з тваринами).
* Грудочка пуху, довге вухо, стрибає спритно, любить морквину.
Як ви здогадалися, що це заєць?
* Ходить влітку незграбно, а взимку він смокче лапу. (Ведмідь.)
Як ви здогадалися, що це ведмідь?
* Руда, хитра, курей тягає. (Лисиця).
* Під соснами, під ялинками лежить клубок з голками.(Їжак)
Як ви здогадалися, що це їжачок?
- Як можна назвати цих тварин? (Дикі тварини).
Де живуть ці тварини?
Незнайко: - Я знаю, що у кожного звіра в лісі є дитинчата.
Але не пам'ятаю, як їх звуть.
Вихователь: - А хлопці знають дитинчат. Надіньте шапочки дитинчат диких тварин. Пограємо, і нагадаємо Незнайку, як вони називаються..
2. Дидактична гра: «Знайди свою маму».
Діти надягають шапочки тварин (зайча, лисеня, ежонка, ведмедика) і знаходять своїх мам, відповідаючи на питання.
Вихователь: - Ти хто?
Я - лисеня.
- Хто твоя мама?
- Моя мама - лисиця.
Вихователь: Підійди до своєї мами. З ким живе лисиця?
(Лисиця живе з лисеням)

Я - ведмедик, моя мама - ведмедиця.
Вихователь: - Підійди до своєї мами. З ким живе ведмедиця?
(Ведмедиця живе з ведмежам).

Я - ежонок, моя мама - їжачиха.
Вихователь: - Підійди до своєї мами. З ким живе їжачиха?
(Їжачиха живе з ежонком.)

Я - зайченя, моя мама - зайчиха.
Вихователь: - Підійди до своєї мами. З ким живе зайчик?
(Зайчик живе з зайченям.)
Кожен знаходить свою пару. Незнайко хвалить хлопців. Діти знімають шапочки.

5. Фізкультхвилинка
Вийшов зайчик погуляти. (Ходьба на місці)
Почав вітер вщухати.
Зайчик маленький втомився -
Хоче сховатися в кущах. (Присідання)
Ось він скаче вниз по схилу, (Стрибки на місці)
Забігає в ліс зелений
І лине поміж стовбурів,
Серед трави, квітів, кущів.

Діти сідають за столи.
6. Розвиток тонкої моторики пальців рук.
Вправа «Хто де живе?»
Незнайко: - зі своєї книжки я дізнався, що у всіх тварин є своє житло, і тепер знаею, де живуть звірі та як називаються їх житла.
Вихователь: Хлопці теж знають, зараз вони покажуть нам розкажуть, хто де живе. (Роздає листочки із завданням кожній дитині)
Завдання: - Подивіться, хто намальований на картинці, знайдіть, хто де живе і проведіть доріжку від звіра до його помешкання. - Нагадайте, як треба сидіти за столом?
Одна дитина дає установку:
- Ноги разом, спину прямо, між грудьми і столом відстань - долоню. Сядьте правильно.
Зразкові питання дітям:.-Де живе білка?
Відповідь: Білка живе в лісі на дереві - в дуплі.
7. Вправа «Частування»
Незнайко: Всі малюки люблять різні ласощі. Я з книжки дізнався, чим ласують різні звірі. А ви знаєте?
Подивіться - я приготував картинки звірят. (Розкладаються картки).
На них ласощі для звірят заховані, є лише їх тіні.
Ви повинні сказати, кого і чим ви будете пригощати:

- Хто у тебе?- У мене зайченята (ведмежата, ежата, білченята).
- Що даси зайчатам і чому?
- Я дам зайчатам гілочки, травичку, капусту, моркву, тому що всі зайченята люблять ласувати гілочками, травою, капустою, морквою. І т. д.
8. Гра: «Де ми були - ми покажемо, кого зустріли - розповімо»
Вихователь: - Дякую, тобі, за цікаве завдання. Ми теж знаємо цікаву гру.
- Давайте навчимо Незнайка нашій грі?
Діти стають у хоровод. Дається установка на гучну, чітку мову, правильну вимову звуків. Діти йдуть по колу, вимовляють хором слова:
Де ми були - ми покажемо, кого зустріли - розповімо.
По закінченні слів зупиняються.
-Ми були в лісі, під кущем (присіли-«вушка»)...(на дереві, в норі, у барлозі) бачили...
Незнайко запитує - Кого бачили?- зайця (білку, лисицю, ведмедя)-
- Хто розповість про зайця? білку? (ведмедя, лисицю?) (одна дитина розповідає віршики, інші діти імітують рухи тварин.)
«Ось маленький зайчик»
Ось маленький зайчик Підняти вказівний і середній пальці вгору- «вушка»
Він ворушить вухами, підтримуючи інші великим пальцем, повертати
Під ялинкою сидить, з боку в бік. Ворушити «вушками»
Від страху весь тремтить. Швидко трясти рукою вправо-вліво.
А раптом біжить лисичка, «Пробігтися» м'яко, як лисичка пальцями по долоні
А раптом крадеться вовк. Постукувати пальцями по долоні, як «нишпорить» вовк.
Від страху наш зайчик Згинати і випрямляти пальчики- «вушка».
Пустився навтьоки. «Пробігтися» пальцями по долоньці і заховати руки за спину
«Сидить білка на візку...»
Сидить білка на візку,
Продає вона горішки:
Лисичці - сестричці,
Горобцю, синичке
Ведмедику толстопятому,
Заиньке вусатому.
«У лисиці гострий ніс»
У лисиці гострий ніс,
У неї пухнастий хвіст,
Шуба руда лисиця
Невимовної краси.
Лисиця павою походжає,
Шубу пишну погладжує.
«Я - клишоногий ведмедик»
Я - клишоногий ведмедик.
Звати мене Топтижка.
Я дуже мед люблю.
Взимку в барлозі сплю.
9. Підсумок.
Незнайко: - Спасибі, хлопці я багато дізнався від вас нового, тепер я буду Знайка! Мені пора з вами прощатися, я побіжу в Сонячне місто і розповім усім жителям які ви розумниці. Можна, я ще прийду до вас у гості?
До побачення!

 

Культурний та економічний розвиток України буде неможливим без виховання у підростаючого покоління національної свідомості та гідності. І якщо ми хочемо виховати сильну людину, яка здатна допо­магати іншим, гармонійну людину, то повинні з дитинства привчати дитину до праці, праці духовної, інтелектуальної, фізичної. Це одна з головних умов протистояння бездуховності, накопиченню, бездіяль­ності, лінощам, дармоїдству, а на сьогоднішній день — ще й таким негативним явищам, як наркоманія та хуліганство, що значно помо­лодшали і зачіпають навіть дітей. Тому альтернатив тут немає. Тільки різноманітна розвиваюча праця в змозі виховати людину й громадя­нина.

У справі виховання молоді велику роль відіграють традиції народ­ної педагогіки. Вся народна система виховання заснована на трудовій ідеї. Праця є першоосновою людського життя, провідним засобом виховання та створення матеріальної і духовної культури. Емпіричні педагогічні знання як досвід народу знаходять вияв у фольклорних творах з дидактичним змістом, у звичаях та обрядах, святах, якими супроводжуються найважливіші події в житті сім'ї та громади, в іїрах та іграшках, в одязі, в харчуванні тощо.

Українська етнопедагогіка покладає на батьків піклування про своїх дітей. Ось чому найпершим осередком, в якому дитина залу­чається до праці, виступає сім'я. Виконуючи різні справи, члени родини весь час перебувають у взаємодії. Таким чином, праця істотно впливає на людські стосунки, на формування морального ставлення до людей.

Народна система залучення дітей до праці у сім'ї поетапна і багатогранна. У загальній трудовій атмосфері сім'ї навіть народження дитини розглядається як поява на світ майбутнього працівника. У народі побутував звичай: дівчинці відтинали пуп до гребеня, щоб вміла добре прясти, а хлопчикові — до сокири, щоб був добрим майстром.

Засобами трудового виховання в народній педагогіці виступають фольклор, ігри та іграшки, систематична участь дитини в трудових операціях, процесах, продуктивній праці.

Зміст і характер праці в трудовій родині відповідав потребам і умовам соціально-економічного життя, а трудове виховання здійсню­валось через безпосереднє залучення дітей до праці батьків. При цьому зберігалася наступність, зумовлена віковими можливостями дітей. Так, залучаючи дітей до сільськогосподарських робіт, найперше їм доручали пасти худобу. З віком дитини змінювались види свій­ських тварин, які вона пасла у такій послідовності: кури, гуси, вівці, поросята, корови, коні. При чому, до випасання коней, тим більше нічного, залучалися тільки хлопці. Досить цікаво описує обов'язки пастухів, їх співпрацю, піклування старших (10—12-річних) дітей про молодших (7-річних) О. Воропай. Дівчаток якнайраніше треба привчати до хатньої роботи, а хлопчиків до роботи в госпо­дарстві. І хоча в сучасних умовах важко знайти посильну роботу для 4—Ч>-літніх дітей, батьки повинні наголошувати щораз на тому, що їм потрібна допомога дітей. Адже, якщо мама все й зробить втричі швидше, дочка,коли виросте, не захоче нічого робити, бо не вмітиме.

Трудове навчання й виховання в народній педагогіці умовно поділяють на три етапи: вступний або ігровий (від 2-х до 6—7 років), помічний або визначальний (від 7 до 15 років), основний або завер­шальний (від 15 до 20 років).

На першому етапі, протягом 2—3 років, дитина за правильного виховання набуває деякої самостійності (в їді, у вмиванні, в одяганні та роздяганні), засвоює правила користування предметами та елемен­тарні норми поведінки. І, звичайно, вступає в працю психологічно, засвоюючи слова "праця", "працьовитий", "працювати". Ефективним засобом трудового виховання на цьому етапі (до 7 років) виступає український фольклор, зокрема, такі його жанри, як колискові пісні, пестушки, утішки, різні заклички, в яких славиться праця ("Ой люлі,люлі", "А люляй мій, люляй", "Колисала би-м та", "Сину мій любенький", "Ладі-ладусі", "Сорока-ворона", "Кую-кую чобіток", "Зайчику, зайчику" та багато інших). Персонажі тут наділені казковими, барвистими рисами, приваблюючими для малят.

Розглянемо цикл колискових пісень про котика: "Ой, котику, котику", "Ходить кіт по горі", "Ой, ну люлі, коточок" тощо, які закликають котика працювати — дитину колисати, дрова рубати, копати грядку, ловити рибку, піч топити, мести хату й сіни, вчитися шити, молотити.

Киця, яка ухиляється від праці, зазнає навіть фізичного пока­рання: "Бити кицю, бити — не хоче робити". Ганебно і красти. За те, що кіт "вкрав у баби квітку", "стала Галя кота бить, щоб не вчився так робить". І як висновок:

— Не вчись, коте, красти,

А вчись, коте, роботу робити.

Бери ціп, іди на тік

Жита молотити ("А ти, коту, кітку").

Таким же мотивом пройняті колискові пісні "Ой, ну люлі, коточок", "Ой був собі коточок".

І, навпаки, той котик, який сумлінно працюватиме, буде "дити­ноньку колихати", одержить нагороду:

— Дамо тобі папи та у твої лапи,

Дамо тобі сала, щоб дитина спала. ("Коте сірий").

Та найвища нагорода — пошана від людей. Не випадково колис­кова пісня "Ой був собі коточок" закликає:

— Не вчись, котику, красти,
А вчися робити —
черевички шити.

Та й не дорогії — по три золотії. Будуть люди купувати, будуть тебе шанувати.

Наведені вище та інші поетичні звертання до котика збуджують у дитини інтерес і повагу до праці.

Не менш важливий педагогічний сенс щодо цього мають і інші пісні, які широко побутували в українській родинній етнопедагогіці. Дружну й наполегливу працю славить, наприклад, пісня "Два півни­ки". Бабуся не хоче продати бичка (пісня "Та продай, бабусю, бич­ка"), бо віїі багато працює. А звідси цілком логічно перед дитиною постає висновок, що коли на світі працює все живе і гарний лише той, хто працює, то й вона повинна працювати, бо без праці жити

не можна. У багатьох колискових піснях мати, звертаючись до свого сина чи доньки із закликом працювати, висловлює надію, що з них будуть гарні трудівники, помічники батьків:

— Люлі — люлі, дитино,
Поїдемо по сіно,
Візьмемо тебе з собою,
Ти нам будеш слугою.

Або забавлянка "Потягусі-потягусі":

— На Галю ростусі, щоб Галочка росла,
Росла-виростала, щоб Галочка своїй мамці скоріш в поміч стала. Діток колихала і хату доглядала.

Або пісенька "Кукуріку, півнику, дарма":

— Дивись, яка дівчина гарна —
І хліб пече, і хрін товче,

І розсаду полива, і на хлопців погляда.

Ще звернемо увагу на обрядові пісні. Більшість обрядових пісень зв'язано з працею людей коло землі. У кожну пору господарського року виконувалися певні обряди та відповідні їм пісні. Найважливіші серед цих пісень — колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові. Коляд­ки і щедрівки — величальні пісні, які славили людину-трудівника. Висловлювалися побажання щастя, здоров'я, доброго врожаю і приплоду худоби. Веснянками закликали добрий урожай. Найпоши­реніша дитяча веснянка "Ой весна, весна, днем красна". Або свято Сороків. На це свято виткали "соловейчиків", "голубочків", "жайво­ронків", присипали їх маком, цукром. Ці незвичайні іграшки — обереги роздавали дітям. Малеча влаштовувала ігри з цим печивом, біга­ла наввипередки по вулицях, садах, городах, вітала усіх з весною. Чулися пісні-заклички:

Пташок викликаю з теплою краю — Летіть, соловейки, на нашу земельку, Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки...

Або Жайвороночки, прилетіть до нас, Тепло-літечко принесіть нам, Зима надоїла — весь хлібчик з'їла.

Дуже врочисто відзначалося закінчення жнив. Люди співали обжинкових пісень, уславляючи хліборобську працю, дякуючи щедрій ниві, пишаючись добрим врожаєм.

Працелюбність українського народу знайшла своє відображення у казках. Здебільшого тут змальовані працьовиті персонажі (Іва-сик Телесик, Котигорошок). Вони розумні, чесні, правдиві, скромні, людяні, доброзичливі. В казках засуджуються ледарі і нероби. Вони зображені як хвалькуваті, брехливі, з черствим і холодним серцем, здатним на жорстокість і злочин. Герої казок за чесну і сумлінну працю одержують нагороду, а за бездіяльність зазнають покарання ("Дідова дочка і бабина дочка" тощо).

Широко представлена праця, знаряддя праці, її результат в українських загадках. Такі загадки спонукають дитину замислю­ватись над значенням людської праці, виховують почуття поваги до трударя, бережливе ставлення до знарядь і результатів праці: "Літом служить, а зимою зуби сушить" (Борона), "Внизу роги, а зверху хвіст" (Вила), "Двоє держать, двоє пхають, а двоє дивляться чи попа­дає" (Пальці тримають голку, засиляють нитку, а очі дивляться).

Багато прислів'їв та казок розкривають ставлення людини до праці: "Праця людину годує, а лінь марнує", "Щоб людиною стати, треба працювати", "Землю прикрашає сонце, а людину праця".

Народна педагогіка прагне дати підростаючому поколінню всебіч­ну трудову підготовку. До організації праці вона висуває конкретні вимоги:

—подбати про вдалий початок роботи. В народі кажуть: "Добрий початок — половина справи";

—працювати енергійно, а не "як мокре горить", зосереджено, не поспішаючи і не відволікаючись від головного ("Хто спішить, той людей смішить");

—бути витриманим, наполегливим, організованим, не боятися труднощів ("Вовків боятися — в ліс не ходити");

— доводити розпочату справу до кінця ("Кінець — справі
вінець").

Як уже зазначено, засобом трудового виховання є українські народні ігри. Саме народні ігри побутової та трудової спрямо­ваності відображають у своєму змісті повсякденну працю людей та знайомлять із професіями, окремими елементами трудового процесу ("Жили у бабусі....", "Ой сусіди, сусідоньки", "Куй —куй, ковалі...", "Як було у баба..", "Мак", "Редька", "Шевчики", "Бондар" тощо).

Не будемо детально зупинятися на специфічних особливостях народних ігор. Звернемо увагу лише на одну — ігри, завдяки своїй структурі, дозволяють об'єднати від 10 до 20 дітей, тобто всіх бажаю­чих грати. Це має неабияке значення для вправляння дитини у трудо­вих діях та запам'ятанні послідовності трудових операцій.

Наведемо фрагмент народної української гри "Редька":

— Бабо, дай редьки! — Скопай свою грядку! "Сусідка" обхо­дить навколо, імітуючи копання.

— Бабо, дай редьки! — Посади собі. Обходить кругом, начеб­то садить.

— Бабо, дай редьки! — Посапай собі. Імітуючи сапання, об­ходить кругом.

— Бабо, дай редьки! — Підгорни собі. Підгортає навколо.

— Бабо, дай редьки! — Прополи собі. Полючи, обходить нав­коло.

— Бабо, дай редьки! — Вирви собі.

Ой, як непросто поласувати редькою! В грі перед дитиною пое­тапно розкрито трудовий процес вирощування городини. І тому її реальна допомога на городі деякою мірою полегшує працю батьків.

Цікавим в народній педагогіці може бути і той факт, що навіть навчання в парафіяльних школах починалося із закінченням циклу осінніх робіт. Навчальний рік закінчувався з настанням перших теплих днів, і діти поверталися до участі в господарсько-побутовій праці.

Використання ідей та традицій народної педагогіки збагатить зміст і методику трудового виховання в сім'ї і сучасних дошкільних закладах, закладе основи працелюбності у дітей, почуття любові до свого народу, до його звичаїв та трудових традицій.

 

Значну роль у розумовому вихованні та розвитку інтелекту дитини відіграє математичний розвиток. Математика має унікальний розвиваючий ефект. Її вивчення сприяє розвитку пам’яті, мовлення, уяви, емоцій; формує наполегливість, терпіння, творчий потенціал особистості. Математика – один із найбільш важких навчальних предметів. Педагог дошкільного закладу повинен дати дитині відчути, що вона зможе зрозуміти, засвоїти не тільки окремі поняття, але і загальні закономірності.

Отже, одним із найбільш важливих завдань педагогів є розвиток у дитини інтересу до математики в дошкільному віці. Але неможливо уявити дитинство без потішок, лічилок, загадок, словом, без усної народної творчості. Тому прилучення до математики через використання усної народної творчості допоможе дитині швидше і легше засвоювати навчальну програму.

Зазначимо, що під час навчання використовуються різноманітні літературні засоби (казки, історії, вірші, прислів’я, приказки). Це свого роду інтеграція художнього слова та математичного змісту. В художніх творах в образній, яскравій, емоційно насиченій формі представлений деякий пізнавальний зміст, „інтрига”, нові (незнайомі) математичні терміни (наприклад, тридев’яте царство, велетень тощо).

Зазначимо, що у дидактичних цілях часто використовуються твори, в назвах яких присутні вказівки на числа (наприклад, „Дванадцять місяців”, „Вовк і семеро козенят”, „Троє поросят” тощо). В якості одного з виховних прийомів застосовуються спеціально складені для дошкільнят вірші, наприклад С. Маршака „Веселий рахунок”, А. Ахматової „Урок лічби” та інших. Дані описи цифр, фігур сприяють формуванню яскравого образу, швидко запам’ятовуються дітьми.

Особливої ролі в освітньому процесі набувають особистісний, розумовий, мовний, емоційний та інші аспекти розвитку. Пізнавальний розвиток – це складний комплексний феномен, що передбачає розвиток пізнавальних процесів (сприйняття, мислення, пам’яті, уваги, уяви), які є різними формами орієнтування дитини в навколишньому світі та регулюють її діяльність. У пізнавальному розвитку важливу роль відіграє математичний розвиток, який в той же час не може здійснюватися поза особистісним, мовним та емоційним.

Спираючись на дослідження О. Носової, математичний розвиток дошкільників є досить складним, комплексним і багатоаспектним. Він складається із взаємопов’язаних і взаємозумовлених уявлень про простір, форму, розмір, час, кількість, їхні властивості й відносини, які необхідні для формування у дитини „життєвих” і „наукових” понять.

Основне трактування поняття „математичний розвиток” дошкільнят було закладено і в роботах О. Венгера і на сьогодні є найбільш поширеним у теорії і практиці навчання математики дошкільнят.

Виділившись із дошкільної педагогіки, методика формування елементарних математичних уявлень стала самостійною науковою та навчальною областю. Предметом її дослідження є вивчення основних закономірностей процесу формування елементарних математичних уявлень у дошкільнят в умовах суспільного виховання.

У наш час завдяки зусиллям науковців і практиків України (Н. Баглаєва, О. Брєжнєвої, Л. Гайдарживської, Л. Зайцева, О. Кононко, Л. Плетневської, С. Татаринової, К. Щербакової створена, успішно функціонує і удосконалюється науково обґрунтована методична система з розвитку математичних уявлень у дітей і розглядається як логіко-математичний розвиток. Логіко-математичний розвиток становить собою сукупність якісних змін у пізнавальній діяльності дитини, що відбуваються у наслідок розвитку математичних уявлень та пов’язаних із ними логічних операцій. На власному досвіді впевнилась, що велике значення при рішенні логічних задач є ілюстрація, яка може бути предметною і схематичною, графічний запис, що сприяє створити чітке уявлення ситуації, яка розглядається в задачі.

Щоб заняття були цікавими, діти не втомлювалися, будую заняття казкою, грою, заняття-подорожі, використовую різні методи і прийоми навчання, різні дидактичні ігри, задачі-ігри, головоломки, задачі на пошук, конструювання.

Використовуючи завдання з логіко-математичного розвитку, думаю, що особливу увагу треба приділяти розкриттю сюжету нестандартної вправи, домагатися щоб діти усвідомлювали кінцеву мету завдання; під час самостійного виконання дітьми завдання не слід обмежувати у виборі способів досягнення мети.

Відповідно до вимог Базової програми розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» розроблено багато матеріалу з логіки. Цей матеріал спрямований на активізацію пізнавальної діяльності дітей, розвиток та корекцію сенсорних функцій, вміння орієнтуватися в просторі, формування уявлень про предмети і явища, зв’язки і закономірності у навколишньому світі.

Свою роботу з логіко-математичного розвитку спрямовую на вирішення таких завдань:

- навчити дітей логічно мислити;

- робити правильні висновки, доводити розпочату роботу до кінця;

- використовувати різні прийоми вирішення завдання;

- легко і швидко використовувати набуті знання у різних життєвих ситуаціях.

На думку К. Щербакової, основні елементи логіко-математичнного розвитку – це мета, методи, засоби й форми організації роботи, які тісно пов’язані між собою. Основною серед них є мета, оскільки вона веде до виконання соціального замовлення суспільства дитячим садом, готуючи дітей до вивчення основ наук (у тому числі і математики в школі).

Математика справді може забезпечити розумовий (логіко-математичний) розвиток дитини. Але для цього весь освітньо-виховний процес з дітьми треба організувати так, щоб вони мали змогу вправлятися у виконанні математичних і логічних операцій, щоб кожна дитина могла реалізувати свої інтереси та здібності повною мірою та була впевнена у свої можливостях досягти очікуваного результату.

 

З досвіду роботи вихователя

Виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості справі зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнані проблемами загальнодержавного масштабу.

У Державних національних програмах «Освіта» («Україна ХХ1 століття»), «Діти України», «Національній програмі патріотичного виховання громадян, розвитку духовності», Законах України «Про освіту», «Про дошкільну освіту», Національній доктрині розвитку освіти України як стратегічні визначаються завдання виховання в особистості любові до Батьківщини, усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей громадянина –патріота України як світоглядного чинника.

Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню

народу, формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає

трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури

особистості, розквіту національної самосвідомості і грунтується на визнанні

пріоритету прав людини. Суспільства, яке функціонує на засадах гуманізму,

свободи, верховенства закону, соціальної справедливості, гарантує умови для

зростання добробуту народу. Суспільства, яке є єдиним дієвим механізмом

розбудови не олігархічної, а народної демократії, правової України, виступає, з одного боку, джерелом опозиції державній владі, а з іншого - взаємодоповнює її, реалізуючи свої розвивальну і контролюючу функції.

Оскільки патріотизм набуває нині особливого значення, відтак виникає гостра потреба у розробці системи роботи з дітьми дошкільного віку щодо формування у них любові до рідного краю, яка б дала можливість для всебічного розвитку особистості майбутнього громадянина–патріота України шляхом ознайомлення дітей з культурою, традиціями та звичаями українського народу.

Доповнити роботу з дошкільнятами допомагає звернення до усної народної творчості, зокрема казок, легенд, прислів’я, пісень, балад, дум тощо.

Вагоме місце в духовній сфері нашого народу належить казці – найпопулярнішому серед дітей виду усної народної творчості. Казки задаровують малят образністю рідного слова, красою співучої української мови, своєю щирою наївністю, допомагають їм подивитися на навколишній світ іншими очима. Народна казка потрібна кожній дитині як духовне джерело. Я в роботі використовую такі чарівні казки, як «Івасик - Телесик», «Царівна - жаба», «Дідова дочка і бабина дочка» та інші, головні позитивні персонажі – носії добра й справедливості – виходять переможцями над будь-якими злими силами, а негативні герої – носії зла – неминуче бувають покарані. Творити добро у нелегкій, із захопливими пригодами боротьбі допомагають звірі, птахи, риби, різні сили природи. Чи не найбільшу групу серед українських народних казок становлять соціально – побутові. В них розповідається про буденне життя людей, побут або реалії людського життя. Саме тому трапляється у літературі ще й друга назва цих казок – «народні оповідання». Це дидактично – повчальні твори, які використовують педагоги, які зображують людське життя, любов до праці, до землі, до рідного краю, тісний зв’язок життя кожної людини з його роллю «Правда і Неправда», «Біда», «Ледащиця», «Мудра дівчина» тощо, сімейно – антагоністичні казки «Два брати», «Гостинець батькові».

В свою чергу я намагаюсь донести до вихованців основний пафос цих казок соціально – побутової тематики – викриття несправедливості, допомогти дітям глибше пізнати минуле, виховаюти любов до рідної України, гордість за минуле, громадянські почуття, високі моральні якості. Я вважаю, слід надавати важливе значення вихованню у дітей позитивного ставлення до родинних традицій й поваги до батьків, пропонуючи дітям прислів’я та приказки.

· Одна мати вірна порада.

· На сонце тепло, а біля матері – добре.

· Шануй батька й неньку, то буде тобі скрізь гладенько та інші.

А ще пропонують відгадати дітям загадки:

Красивий, щедрий, рідний край

І мова наша – солов’їна.

Люби, шануй, оберігай

Усе, що зветься … (Україна)

Найрідніша, наймиліша,

Всіх вона нас пестить, тішить,

Завжди скрізь буває з нами.

Відгадайте: хто це? (Мама)

Цінним фольклорним джерелом, що стверджує патріотичність як моральну якість українця, є історичні пісні. Саме українська козацька пісня підкреслила головну національну ідею, заради якої слід боротися та жити.

«Гей, у лузі червона калина, гей, гей похилилася.

Чогось наша славна Україна, гей, гей засмутилася.

А ми ж тую червону калину, гей, гей, та піднімемо,

А ми ж тую славну Україну, гей, гей, та розвеселимо!»

(«Розлилися круті бережки»)

Зважаючи на вікові особливості дітей педагоги я користуюся засобами пробудження уяви, динамічно проводячи заняття та беручи до уваги образне мислення дошкільнят вони часто організовують свята української народної музики та фольклору, обрядові свята «Ми маленькі козачата», «Зима з весною зустрічається» українські вечорниці, тематичні вечори «Україна – це я», вечори народної казки «На галявині казок», конкурси читання віршів. Програма дошкільного закладу з художньо – естетичного виховання та навчання дошкільнят включає розділ «Фольклор», де розкриваються народні традиції, звичаї, обряди, які об’єднують минуле й майбутнє народу. Енциклопедією життя, праці, побуту є народний календар, який я використовую у роботі в групі «Дзвіночки».

«Казка – благородне і нічим не замінене джерело виховання любові до Вітчизни»

Особливо цінною для сучасної практики є педагогічна спадщина талановитого українського педагога-новатора В.Сухомлинського. Цю найважливішу закономірність виховання видатний педагог визначав по-своєму: виховувати маленьку дитину так, щоб у неї були цінності душі, які дісталися їй дорогою ціною. Саме в дошкільному віці, коли дитина дуже чутлива до емоційних впливів і схильна до наслідування, створюються сприятливі умови для того, щоб поступово розкрити їй зміст народної і світової спадщини через мистецькі твори, етику людських взаємин, сформувати перший практичний досвід прояву душі стосовно рідних та близьких людей, рідної домівки, отчого краю з його природою, історією і традиціями, рідної мови, - всього, з чого для кожного починається Батьківщина. «Батьківщина починається для дитини з шматочка хліба і ниви пшениці, з лісової галявини і блакитного неба над маленьким ставом, з пісень і казок матері над колискою».Я намагаюсь будувати виховний процес з дітьми на гуманістичних та патріотичних ідеях В.Сухомлинського, викладених у його літературних творах для дітей на тему родинних стосунків, шанування свого народу, любові до рідної домівки і краю з його людьми, природою, традиціями. А також реалізувати ідеї видатного педагога про створення освітнього закладу як осередку культури, де «…панують чотири культи: Батьківщини, людини, книги і рідного слова».

Педагог створив сам понад тисячу казок, казки писали і його вихованці. Василь Олександрович твердив, що фантастичні казкові образи відкривають дитині не тільки красу, аще й істину, бо примушують співпереживати, битися серденьку, шукати виходу із ситуації, що склалася. Казки В.Сухомлинського – вічна мудрість життя, вони спонукають думати, робити висновки. На моє переконання, казка являється невід’ємним компонентом формування патріотичних якостей дошкільнят. Казки В.Сухомлинського, які зібрані у його збірках «Казки школи під голубим небом», «Чиста криниця», «Вічна тополя», сприяють утвердженню доброчинності в дітях. Під час занять із моїми вихованцями я неодноразово спостерігала як казка допомагає пробудити в дітях зерна любові до Батьківщини, до свого народу, як вона зачаровує учнів образністю рідного слова, красою української мови.

Наприклад, казку «А що там за лісом?» я використовувала з метою розвитку у дітей патріотичних почуттів, формування любові до оточуючих, а казку «Чого ж ти вчора не шукав моїх окулярів?» – виховання поваги до старших, вдячності їм. Можливості виховання любові до рідної країни ми бачимо також у казках «Сонце заходить», «Лелеки прилетіли» та інших. Казка «Кашу варила, діток годувала» виховує любов до матері, повагу до неї, справедливість.

Ці та інші казки допомагають дитині усвідомити такі складні поняття як Батьківщина, рідний край, патріотизм та інші.

Роботу з казкою я проводила за такою технологією:

1) читання казки вихователем;

2) бесіда за змістом казки;

3) малюнок за сюжетом казки;

4) ігри за казкою;

5) театралізація.

На основі казки Сухомлинського «Деркач і Кріт» я пропоную дітям «створити» Батьківщину для Крота так, як її вони собі уявляють. В процесі роботи діти створили місто Кротівськ. З піску виліпили будиночки, «посадили» дерева. Вигадали кроту сім'ю. Після цієї роботи ми разом з дітьми склали казку «Як Кріт полюбив свою країну».

Тому я вважаю, що педагогічні казки В. Сухомлинського нібито опосередковані, непомітні зовні, але активно та ефективно виховують у дітей найкращі почуття щиросердності і любові до всього прекрасного,до рідної землі, формують перші навички людяності у взаєминах між юними особистостями, патріотичні,гуманістичні почуття, родинні цінності, естетичні почуття.

Таким чином, спостерігається пряма залежність: що глибше проникають діти у скарбницю національної матеріальної й духовної культури, осмислюють досягнення своєї нації, то глибші їхні національні почуття, стійкіші прагнення до навчальної та трудової діяльності.

Тому особливо важливу роль у своїй роботі ми відводимо народознавству, що допомагає відкри ти дітям красу рідної землі, творчості таланови тих земляків, а також плекати духовність дошкільнят, навчати критично оцінювати вчинки — свої та інших людей, спонукати до засвоєння мудрості, накопиченої предками.

Системний підхід у роботі сприяв формуванню пізнавальних здібностей та

інтересів дітей, що забезпечує наступність між дошкільним закладом та школою у розв’язанні питань з патріотичного виховання.

А найголовніше наше досягнення – діти сформувалися духовно, тобто у них виникає не лише потреба пізнавати, а й жити для інших. Сподіваємося, що вони виростуть справжніми патріотами, які любитимуть Україну, пишатимуться нею.

Досягти таких результатів допомогла й спільна робота а з батьками. Механізми реалізації роботи з батьками відбувались через різні форми роботи: збори, засідання батьківського комітету, консультації, бесіди, виставки, свята, розваги, дозвілля. Нами були проведені й нетради

ційні форми роботи з батьками: «українські вечорниці», дні відкритих дверей, виставки - конкурси спільних робіт дітей та батьків. Широко використовую папки-пересувки. В естетично оформленому батьківському куточку постійно поповнюю інформацію з народознавчих питань та надаю поради й рекомендації щодо патріотичного виховання.

Цікаво проходять різні родинні заходи, присвячені українському

народознавству, вечори розваг, святкові ранки. Адже не секрет, що

теперішнє молоде покоління батьків набуває знання з народознавства ра

зом з дітьми, завдяки спільній роботі сім`ї і дошкільного закладу.

Українські національні традиції і є тим живильним ґрунтом, на якому сходять перші паростки патріотизму в чистих душах наших

вихованців, що саме вони і є важливим і могутнім чинником навчання й виховання, розвитку особистості й оздоровлення нації і суспільства.

Підсумовуючи вище сказане, можемо дійти висновку, що з раннього дитинства людина має розуміти, що вона знаходиться в потоці історії, що вчинки кожної людини залишають свій слід, віддзеркалюються в історії і будуть оцінюватися наступними поколіннями, впливати на їх долю. Народні і сімейні традиції, перекази, легенди, гордість за свою країну, за своїх батьків і дідів – невід`ємна частина формування національної свідомості людини та патріотичних почуттів.