Фінансовий механізм підприємства

Суть фінансової діяльності підприємств

 

Складовою частиною економічної політики на підприємстві є його фінансова політика. Фінансова політика виражається сукупністю заходів, які проводяться власником, адміністрацією, трудовим колективом з метою знаходження і використання фінансових ресурсів для здійснення основних функцій і завдань.

Заходи такого роду включають розробку науково обґрунтованих концепцій організації фінансової діяльності, визначення ключових напрямів використання фінансових фондів на довго -, середньо - і короткотермінові періоди, а також практичне втілення розробленої стратегії.

Концепція організації фінансової діяльності підприємства будується на підставі дослідження попиту на продукцію і послуги, оцінки різноманітних ресурсів підприємств і прогнозування результатів господарської діяльності.

Напрям використання фінансових фондів підприємства визначається виходячи з поставлених цілей, положення підприємства на ринку, розробленої концепції організації фінансової діяльності. Головною метою фінансової політики підприємства є найбільш повне і ефективне використання і нарощення його фінансового потенціалу. Але якщо комерційні підприємства мають на меті ріст доходів і прибутків пропорційно вкладеним фінансовим ресурсам, які забезпечують їх отримання, то некомерційні – прагнуть в першу чергу отримати максимальний соціальний ефект.

Фінансова політика підприємства, включає стратегічний і тактичний аспекти.

Фінансова стратегія розробляється у відповідності до глобальних завдань соціально-економічної стратегії підприємства. Вона являє собою довгострокову фінансову політику.

Фінансова тактика підпорядкована стратегії і в той же час корегує окремі напрями і способи використання та нагромадження фінансових ресурсів в рамках коротких відрізків часу. Фактично фінансову тактику слід розглядати в якості певного стану реалізації фінансової стратегії. Фінансову політику підприємства не можна розглядати у відриві від фінансової політики держави. Зовнішнє макроекономічне середовище організації завжди сильніше впливає на господарську діяльність, ніж внутрішнє мікроекономічне середовище. Тому від пріоритетів державної фінансової політики, її обґрунтованості і реальності в значній мірі залежить фінансова політика підприємства.

В сучасних умовах господарювання підприємства набули значної автономії і самостійності, але при цьому діяльність їх і надалі багато в чому визначається державною політикою і залежить від неї. Фінансова політика підприємства змістовно міняється під впливом зміни фінансової політики, яка проводиться республіканськими, обласними, місцевими органами державного управління.

 

Фінансовий механізм підприємства

Діяльність суб’єктів господарювання базується на основних принципах ринкової економіки, а саме:

економічна і юридична самостійність підприємства;

становлення вільної конкуренції;

вільне ціноутворення

недопустимість адміністративного втручання держави у справи підприємства;

здорова фінансово-ринкова система;

державна охорона основних принципів ринкової економіки.

На підставі цих принципів кожне підприємство будує свій фінансовий механізм, суть якого полягає в наступному:

економічна і юридична діяльність здійснюється самостійно;

витрати покриваються за рахунок доходів і як правило забезпечується прибутковість;

гарантується матеріальна відповідальність своїм відокремленим майном;

забезпечується матеріальна заінтересованість працівників в результатах роботи.

Отже, фінансовий механізм підприємства – це система управління фінансовими відносинами через фінансові важелі за допомогою фінансових методів. Тобто, фінансовий механізм складається з таких елементів:

· фінансові методи;

· фінансові важелі;

· правове забезпечення;

· нормативне забезпечення;

· інформаційне забезпечення.

До складу фінансових методів відносять наступні:

· самофінансування;

· планування;

· прогнозування;

· інвестування;

· кредитування;

· оподаткування;

· система розрахунків;

· матеріальне стимулювання;

· страхування;

· трастові операції;

· трансфертні операції;

· оренда;

· лізинг;

· факторинг;

· фондоутворення.

Зупинимося на основних фінансових методах.

Самофінансування. Ріст інфляції, хронічний бюджетний дефіцит і високий рівень оподаткування знижує роль зовнішніх джерел фінансування. В таких умовах перехід до самофінансування є вимушеною, об’єктивно обумовленою мірою виходу з кризи.

Зміст принципу самофінансування полягає в тому, що після оплати всіх податків і інших обов’язкових платежів з прибутку, в розпорядженні комерційної організації залишаються кошти, які забезпечують розширене відтворення і рішення всіх соціальних завдань. Тобто, самофінансування – забезпечення діяльності за рахунок власних коштів.

В країнах з розвинутою ринковою економікою рівень самофінансування вважається високим, якщо питома вага власних джерел досягає 70% і більше.

Зарубіжні економісти розраховують показник “Кеш-флоу”, який означає потік грошей або просто готівку і відображає обсяг коштів, які спрямовані на фінансування інвестицій. Визначається він за формулою:

 

КФ = А + ЧП + Г,

 

де А – амортизаційні відрахування; ЧП – чистий прибуток; Г – інші грошові засоби.

Ефективність самофінансування на підприємстві можна оцінити з допомогою коефіцієнту самофінансування і рентабельності.

Коефіцієнт самофінансування розраховується за формулою:

К_с = ,

де – П_с – прибуток, спрямований у фонд споживання; А – амортизаційні відрахування; К – кредиторська заборгованість і інші залучені кошти; К_п – позичені кошти.

Коефіцієнт самофінансування показує у скільки разів власні джерела перевищують позичені і залучені кошти.

Рентабельність процесу самофінансування визначається за формулою:

 

R_c = ,

 

де К_в – власні кошти підприємства.

Цей показник характеризує величину доходу, отриманого з кожної гривні власних коштів.

Фінансове планування виступає основним засобом регулювання фінансового ринку – сфери, де проявляються економічні відносини між продавцями і покупцями фінансових ресурсів. Центральним питанням фінансового планування є питання про фінансовий план, який відображає доходи і поступлення коштів, а також витрати і відрахування коштів протягом року.

Фінансове прогнозування – це метод ймовірності планування кількісних значень фінансових показників, в яких передбачення майбутнього спирається на досвід минулого і пропозиції стосовно майбутнього. Воно пов‘язане з прогнозуванням попиту і пропозиції на всіх ринках, які впливають на фінансовий.

Інвестування – вкладення капіталу в будь-яку сферу або цінні папери.

Кредитування – надання позики в грошовій або товарній формі на умовах повернення і терміновості.

Розрахунки – рух грошей в банківській системі від платника до отримувача.

Матеріальне стимулювання – заохочення працівників шляхом прямої виплати матеріальної винагороди за результати роботи або надання певних пільг.

Страхування – утворення і використання фондів для подолання і відшкодування втрат, збитків, понесених в результаті несприятливого збігу обставин, шляхом виплати страхового відшкодування і страхових сум.

Трастові операції – це довірчі операції банків, фінансових компаній, інвестиційних фондів з управління майном клієнта і виконання інших послуг в інтересах і за дорученням клієнтів на правах довірчої особи. Компанії, які виконують функції довірчого характеру називаються траст-компаніями.

Трансфертні операції передбачають переведення грошових коштів з одного фінансового закладу в інший, або з однієї країни в іншу. Вони включають в себе і трансфертні платежі, в тому числі виплати різного роду пенсій, субсидій і т.п. Економічний зміст трансфертних операцій полягає в перерозподілі частини коштів, які мобілізовані в доходи державного бюджету.

Оренда – винаймання майна, яке оформлене у вигляді договору, відповідно до якого орендодавач надає орендатору майно в тимчасове користування за певну винагороду – орендну плату.

Крім звичайної оренди практикується лізинг – тобто форма довгострокового найму, яка характеризується специфічними умовами використання орендованого майна з можливістю його викупу.

Факторинг – перепродаж прав на стягнення боргів (комерційні операції за дорученням), а також послуги, пов’язані з отриманням грошей за продаж в кредит.

Фондоутворення – виступає в якості одного з найважливіших фінансових методів, оскільки фінансові відносини пов’язані з утворенням, рухом і використанням грошових фондів.

Фінансові важелі – це інструменти, які служать для реалізації фінансових методів. До них належать:

· прибуток;

· дохід;

· амортизаційні відрахування;

· фінансові санкції;

· ціна;

· орендна плата;

· дивіденди;

· процентні ставки;

· дисконт;

· цільові економічні фонди;

· вклади;

· пайові внески;

· інвестиції;

· форми розрахунків;

· види кредитів;

· франшиза;

· преференції;

· курси валют і цінних паперів.

Дохід – джерело відшкодування витрат господарської діяльності і утворення прибутку.

Процентні ставки – це відносна величина у вигляді процентних платежів, які виплачуються дебіторам кредитору за певний період часу.

Термін дисконт або знижка, має кілька значень, зокрема це:

· різниця між поточною ціною цінного паперу і ціною на момент його погашення або ціною його номіналу;

· різниця між цінами на одну і ту ж продукцію з різними термінами поставки;

· зниження ціни на продукцію в результаті невідповідності її якості обумовленій в контракті;

· відхилення в меншу сторону від офіційного курсу валют.

Франшиза – це по-перше, умови страхового договору, які передбачають звільнення страховика від відшкодування збитків, які не перевищують певного розміру, а по-друге, - це дозвіл займатися певною комерційною діяльністю, використовуючи фірмове найменування, торгову марку, технологію, ліцензію, яка належить продавцю.

Під преференціями розуміють особливі пільги, переваги, які надаються однією державою іншій на засадах взаємності або в односторонньому порядку без розповсюдження на треті країни. На практиці преференції реалізуються у формі знижок з таможеного мита на всі або на деякі ввізні товари.

Правове забезпечення включає: закони, постанови Верховної ради; Укази президента; постанови уряду; статут юридичної особи.

Нормативне забезпечення включає: інструкції; нормативи; норми; методичні вказівки; інша нормативна документація.

До інформаційного забезпечення належать: звітні дані підприємств; дані статистичних збірників; дані одноразового обстеження.