ЗАТВЕРДЖУЮ
Начальник кафедри
адміністративного, цивільного
та господарського права і процесу
доктор юридичних наук, професор
С.О. Ніщимна
Року
МЕТОДИЧНА РОЗРОБКА
Для проведення лекційного заняття
Розділ 1 „ Загальна характеристика права інтелектуальної власності. Авторське право та суміжні права ”
Тема № 2 „ Поняття, зміст та строк чинності авторського права ”
Форма навчання: денна.
1-й курс (2 семестр, магістри)
Для проведення у складі курсу
Тривалість: 2 академічні години
Підготувала: старший викладач кафедри адміністративного,
цивільного, господарського права і процесу,
кандидат юридичних наук
Андрущенко Тетяна Сергіївна
Розглянуто та схвалено на засіданні
кафедри адміністративного, цивільного та
господарського права і процесу
“______ “ ___________ 2016 року, протокол № ___.
Чернігів-2016
1. Мета заняття: Визначення поняття, змісту, функцій, принципів, характеристика джерел інтелектуальної власності.
Актуальність теми
Питання, які будуть розглянуті під час лекції є поняттями, необхідними, по-перше, для подальшого вивчення та розуміння навчального матеріалу щодо основних положень інтелектуальної власності.
Знання з даної теми необхідні студентам для подальшого використання отриманих знань у практичній діяльності.
Матеріал теми має безпосередній взаємозв’язок з навчальною дисципліною «Цивільне та сімейне право».
3. План заняття
| № пит. | Н а в ч а л ь н і п и т а н н я | Розрахунок часу, хв. |
| Вступна частина | ||
| 1. | Змістовна частина Поняття та правова природа авторського права. | |
| 2. | Приницпи авторського права. | |
| 3. | Копирайт як форма захисту авторських прав. | |
| 4. | Поняття «контрафакації» | |
| Заключна частина | ||
| Р а з о м: |
Організаційно-методичні вказівки
4.1. Вид лекції: інформаційна
4.2. Метод проведення лекції: поєднання елементів індуктивного та дедуктивного методів навчання (пояснення, розповідь, наведення прикладів, демонстрація)
4.3. Перелік наочних та технічних засобів навчання: дошка
4.4. Місце проведення заняття: лекційна аудиторія.
4.5. Список літератури
Основна
1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141 (зі змінами).
2. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року № 435-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44 – Ст. 35.
3. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р. N 2188-III // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 13. – Ст. 64.
4. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р. № 3687-XII // Відомості Верховної Ради України. 1994. - № 7. – Ст. 32
5. Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» від 15. 12. 1993 р. № 464-VIII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - № 7. – Ст. 34.
6. Закон України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» від 05 листопада 1997 р. № 621/97 // Відомості Верховної Ради України. 1998. – N 8. – Ст. 28
7. Верховний Суд: Постанова від 27 лютого 2009 р. № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» // Вісник Верховного суду України. – 2009. - № 3. – С. 7
Допоміжна:
8. Бошицкий Ю. Л. Проблемі захисту творців об’єктів інтелектуальної власності: Актуальні проблеми цивільного права і цивільного процесу в Україні / За ред. Я. М. Шевченко. – К.: ІДП НАУН, 2005. – С. 281-327.
9. Дахно І. І. Право інтелектуальної власності / І. І. Дахно. – К.: Либідь, 2002. – 182 с.
10. Карпухина С. И. Защита интеллектуальной собственности и патентоведение. – М. Междунар. отнош., 2004.
11. Корчагін М. Поняття інформації як цивільно-правової категорії // Юрид. журнал. 2006. – № 9. – С. 51-56.
12. Крижна В.М. Ліцензійний договір – правова форма реалізації патентних прав: Автореф. дис— канд. юрид. наук: 12.00.03 // Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - X., 1999. - 20 с.
13. Марущак А. Алгоритм створення та збереження комерційної таємниці суб’єкта господарювання: Правові засади // Інтелектуальна власність. – 2006. – № 3. – С. 29-32.
14. Модзелевский А. А. Рационализаторское предложение как объект технического творчества. – К.: Знання, 1980.
15. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України. Частина І. Н 34 [текст]. Станом на 15 січня 2014 р. / За аг. Ред. В. В. Богатиря – К.: «Центр учбової літератури», 2014. – 512 с.
16. Підпригора О. А., Харитонов Є. О. Римське право: Підруч. / О. А. Підпригора, Є. О. Харитонов. – 2-ге вид. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 512 с.
17. Право інтелектуальної власності: Акад. курс / За ред. О. П. Орлюк, О. Д. Святоцького. – К.: Видав. Дім «Ін. Юре», 2007.
18. Харитонов Є. О. Цивільне право: посіб. для підгот. до іспиту / Є. О. Харитонов, Н. Ю. Голубєва, Ю. Ю. Акіменко. – Вид. 3-ге, перероб. і допов. – Х.: Одіссей, 2013. – Ч. 2. – 256 с.
19. Цивільне право: Навч. посіб. / Нац. ун-т "Юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого", Наук. б-ка; уклад. В. В. Брагінська;. – Х., 2012. – Вип. 3.
20. Цивільне право: підручник: у 2 т. / НУ "ЮАУ ім. Я. Мудрого"; за ред.: В. І. Борисова, І. В. Спасибо-Фатєєва, В. Л. Яроцький. – Х.: Право, 2011. – Т. 1–2. Т. 1. – 656 с.,Т. 2. – 816 с.
21. Цивільне право України: Загальна частина / За редакцією професорів І. А. Бірюкова і Ю. О. Заіки. – К.: Алерта, 2014. – 510 с.
Інформаційні ресурси:
1. Сайт Верховної Ради [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http: //zakon5.rada.gov.ua/laws/show/ 435-15: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf
2. Голос України [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://www.golos.com.ua/
3. Інформаційний центр Міністерства юстиції України [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://www.informjust.kiev.ua/
4. Право України [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://pravoua.com.ua/ua/index.php?linkmy=golovna
5. Правовий експерт [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://lawexpert.com.ua
6. Український юридичний портал [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://www.zakoni.com.ua
7. Український юрист [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://ukrjurist.com/
8. Урядовий кур’єр [Елект. ресурс.]. – Режим доступу: http://ukurier.gov.ua/uk/
Порядок проведення заняття:
Вступна частина:
- перевірка наявності особового складу і готовності слухачів до проведення заняття;
- оголошення теми, мети заняття та порядку його проведення – вступне слово викладача.
Змістовна частина:
- розгляд навчальних питань заняття шляхом логічного викладення (здійснюється за переліком планових питань);
- висновки щодо розгляду кожного питання та проведення смислового зв’язку з наступним;
Заключна частина:
- нагадується тема і мета заняття, встановлюється ступінь її досягнення, робляться висновки з розглянутої теми;
- даються методичні рекомендації щодо самостійного опрацювання питань;
- визначаються завдання для підготовки до наступних семінарських і практичних занять.
5. Зміст навчального заняття
ВСТУП
В розвитку людського суспільства все більше значення набуває інтелектуальна
власність. Не буде перебільшенням твердження, що однією із найпотужніших рушійних сил розвитку цивілізації є творча діяльність людей. Людина за своєю природою схильна до будь-якої творчості, вона завжди знаходиться в процесі пошуку кращих умов життя, засобів його поліпшення, своєї безпеки, тощо. Але в силу тих чи інших причин рівень інтелектуальної діяльності в різних країнах неоднаковий. Він у першу чергу визначається рівнем усвідомлення значення цієї діяльності для розвитку суспільства, створення сприятливих умов для цього виду творчості та іншими чинниками, які певною мірою йому сприяють.
У сучасних умовах будь-який вид доцільної діяльності людини є виробництво, оборона, охорона здоров’я тощо є без належного науково-технічного забезпечення просто
неможливий, як неможливий соціально-економічний прогрес суспільства взагалі без духовного розвитку. Це щільно взаємопов’язані процеси які в свою чергу, взаємозалежні.
Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними інструментами, приладами, устаткуванням. Виробництво не може прогресувати без розвитку науки і т. інше.
Зрозуміло, що будь-який прогрес суспільства неможливий також без добре налагодженої системи освіти. Отже сучасна цивілізація тримається на трьох ”китах”, це є
освіта, наука, культура. Там де занепадає один з цих “китів” країна переходить до групи “слаборозвинутих”. Світовий досвід переконує що там, де глибоко усвідомлюють значення і роль цих трьох чинників для суспільного розвитку і приділяють їм належну увагу, країна долучається до числа держав із високорозвинутою економікою.
1. ПОНЯТТЯ ТА ЮРИДИЧНА ПРИРОДА АВТОРСЬКОГО ПРАВА
У контексті всього вищевикладеного, як випливає з преамбули Закону України «Про авторське право та суміжні права», авторське право – це особисті немайнові права й майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва, комп’ютерних програм та баз даних [8]. Відповідно, авторське право, як і інші інститути права інтелектуальної власності, предметом правової охорони має об’єктивні результати творчої діяльності. Тому, для більш глибокого розуміння його сутності, виникає необхідність встановити його об’єктивне і суб’єктивне сприйняття.
Так, зазначає Кузнєцов Ю.М., в об’єктивному розумінні авторське право – це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають у результаті створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва. А в суб’єктивному розумінні – сукупність прав, що належать автору або його правонаступникам у зв’язку із створенням і використанням здобутків науки, літератури й мистецтва [9, c. 338]. Отже, об’єднання цих двох понять дає повне уявлення про авторське право, як про інститут, який регулює і узгоджує відносин з приводу створення і використання здобутків науки, літератури та мистецтва між автором (творцем) та суспільством, при цьому переслідуючи мету створення сприятливих умов для творчої діяльності й доступу суспільства до її здобутків.
Крім визначення для вичерпного розуміння сутності авторського права, не менш важливу роль відіграє і сфера його дії, так як, розуміючи сутність права, але не знаючи межі його дії, фактично неможливо його використовувати, бо невідомо, до яких саме правовідносин і, у яких випадках воно може бути застосовано.
Так, з приводу дії по об’єктах, то відповідно до частини 1 статті 3 Закону України «Про авторське право та суміжні права», його дія поширюється на:
а) твори, у галузі науки, літератури й мистецтва (згідно частини першої статті 8 цього Закону), а саме: 1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; 3) комп’ютерні програми; 4) бази даних; 5) музичні твори з текстом і без тексту; 6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки; 7) аудіовізуальні твори; 8) твори образотворчого мистецтва; 9) твори архітектури, містобудування й садово- паркового мистецтва; 10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії; 11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні вироби тощо; 12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності; 13) сценічні обробки творів, зазначених у пункті 1 цієї частини, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу; 14) похідні твори; 15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини; 16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів; 17) інші твори. При цьому охорона поширюється, незалежно від місця їх першого оприлюднення (або не оприлюднені, але знаходяться в об’єктивній формі на території України), авторами яких або особами, яким належить авторське право і (або) суміжні права на них, є фізичні особи, які є громадянами України або не є її громадянами, але маютьпостійне місце проживання на території України, або юридичні особи, які мають місцезнаходження на території України;
б) вищезазначені твори, які вперше оприлюднені на території України або вперше оприлюднені за межами України, але після цього протягом 30 днів оприлюднені на території України;
в) передачі організацій мовлення, що мають місцезнаходження на території України і здійснюють передачі за допомогою передавачів, розташованих на території України;
г) твори архітектури й скульптури, які об’єктивно знаходяться на території України;
д) твори, які охороняються відповідно до міжнародних договорів України [8].
З приводу дії за суб’єктами та просторовою ознакою, то згідно частини 2 статті 3 цього ж Закону, його положення спрямовані на захист особистих немайнових і майнових прав:
а) суб’єктів авторського права, тобто автори творів, зазначених вище, їх спадкоємці та осіб, яким автори чи їх спадкоємці передали свої авторські майнові права, які є громадянами України або не є громадянами України, але мають постійне місце проживання на території України (для юридичних осіб — місцезнаходження на території України), незалежно від того, на якій території вперше були оприлюднені їх твори чи об’єкти суміжних прав;
б) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства й постійного місця проживання (для юридичних осіб — їх місцезнаходження), твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені на території України або не оприлюднені, але які знаходяться в об’єктивній формі на території України;
в) суб’єктів авторського права, незалежно від їх громадянства і постійного місця проживання, твори чи об’єкти суміжних прав яких вперше оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені на території України;
З приводу дії у часі (чинності у зв’язку з перебігом певних часових проміжків), то згідно зі статтею 446 Цивільного кодексу України та статтею 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», авторське право діє протягом всього строку життя автора та протягом 70 років після його смерті (з 1 січня року наступного за роком смерті автора чи останнього із співавторів), крім випадків передбачених законом. При цьому у названому законі передбачено: 1) для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено, але, якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або, якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше, ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується загальний строк, тобто в 70 років після смерті автора або останнього із співавторів; 2) у разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно в часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору;
Цікаві факти: У І.Франка було багато псевдонімів — Джеджалик, Брут Хома, Мирон, Живий, Кремінь, Марко, (близько 100 псевдонімів); Микола Гоголь-Ст. Теріалів; П. Глечик; Н. Р.; ОООО; Пасічник Рудий Панько;
3) авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації; 4) авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування; 5) будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до не оприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора, а строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений; 6) особисті немайнові права автора охороняються безстроково.
Авторське право виконує чотири функції:
Перша з них - визнання авторства та охорона творів науки, літератури і мистецтва. Авторське право встановлює охорону цих творів з моменту їх створення. Авторське законодавство не дає загального визначення поняття твору. Під твором слід розуміти будь-яку відповідає вимогам закону ідеальну систему науково-технічних категорій (твори науки), літературних і художніх образів (твори літератури і мистецтва). В законі даються визначення лише окремих видів творів, зокрема аудіовізуального твору, бази даних, програми для ЕОМ і твори декоративно-прикладного мистецтва.
Друга функція проявляється у встановленні режиму використання творів. Норми авторського права передбачають, хто і на яких умовах має право використовувати твір охороняється. В силу ст. 138 ЦК власник авторського права має виключне право на використання. Треті особи мають право використовувати твір лише за згодою власника виняткових авторських прав.
Авторське право не регламентує процедуру практичного застосування творів. Воно лише визначає, що є, наприклад, відтворенням твори, його виконанням, показом, оприлюдненням і т. п. Регламентація процесів практичного використання охоронюваних авторським правом творів виходить за рамки авторського права і цивільного права в цілому.
Третя функція авторського права виражається в наділенні авторів творів науки, літератури, мистецтва та інших право-власників комплексом особистих і майнових прав.
Захист даних прав утворює зміст четвертої функції авторського права.
2. ПРИНЦИПИ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Принципи авторського права:
а) принцип свободи творчості-означає, що кожен є вільним у виборі сфери творчої діяльності, способу її здійснення, презюмується рівність в здійсненні своїх прав автора;
б) принцип поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства-полягає в тому, що поряд з винятковим правом автора використовувати свій твір (відтворювати будь-яким способом, передавати права третім особам і т. Д.) Законом передбачені випадки, коли забезпечується громадський інтерес (випадки використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди). Суспільство зацікавлене не тільки в ефективному захисту авторського права, а й у вільному доступі до авторських творів;
в) принцип невідчужуваності особистих немайнових прав автора-означає, що ні за яких обставин права, що відносяться до особистих немайнових, не підлягають будь-якої передачі третім особам в силу їх невідчужуваною природи. Особисте немайнове право автора невід'ємно від особистості, нерозривно пов'язане з особистістю автора і не передається третім особам навіть в разі волевиявлення учасника на таку передачу. З метою ефективного використання твору і захисту авторського права з цього принципу є вилучення (право оприлюднити твір, право на захист честі, гідності та ділової репутації автора);
г) принцип свободи авторського договору- даний принцип означає, що автор є вільним у виборі контрагентів, умов авторського договору, а також передбачає недійсність договору при відсутності добровільного волевиявлення учасника укласти договір.
3. КОПИРАЙТ ЯК ФОРМА ЗАХИСТУ АВТОРСЬКОГО ПРАВА
Копірайт являє собою виключне право відтворювати оригінальні авторські роботи, зафіксовані в будь-якому відчутному середовищі виразу, виготовляти похідні роботи, основані на оригінальній роботі, а також виконувати або виставляти роботу у випадку музичних, драматичних, хореографічних і скульптурних робіт. Охорона за копірайт не поширюється на ідеї, процедури, процеси, системи, методи функціонування, концепції, принципи чи відкриття, незалежно від форми, в якій вони описані, пояснені або втілені. Замість цього копірайтна охорона обмежується конкретним авторським виразом ідеї, процесу, концепції і т. п. в відчутному середовищі.
Охорона з копірайту автоматично присутня у всіх авторських роботах з моменту їх створення. Встановлений мінімальний стандарт за терміном дії копірайтної охорони. У випадку фізичної особи таким терміном є життя автора плюс 50 років. У випадку корпоративної структури це 50 років після закінчення календарного року уповноваженої публікації або, при відсутності публікації, після закінчення календарного року створення роботи (стаття 12 ТРІПС). Строк дії охорони для записаних живих виконань складає 50 років для виконавця і продюсера і 20 років для мовника твору. Нещодавно Сполучені Штати відновили свою систему охорони копірайтних робіт в рамках "Акту про електронний копірайт в новому тисячолітті". Наприклад, у Сполучених Штатах копірайт на роботу індивідуального автора, створену 1 січня 1978 р. або пізніше цієї дати, зберігається протягом його життя плюс 70 років після смерті автора. Однак якщо робота створена за наймом, копірайт діє 120 років з моменту її створення або 95 років з моменту першої публікації, в залежності від того, який з цих термінів коротший.
Виключні права, які надаються власнику копірайту, не включають в себе право забороняти іншим особам добропорядне використання роботи власника. До можливих видів добропорядного використання відносяться критика, коментарі, повідомлення новин, викладання або освіта і дослідницька діяльність. Сутність роботи, скопійований обсяг і вплив копіювання на комерційну цінність роботи - всі ці фактори враховуються при визначенні того, чи є уповноважене використання "добропорядним".
Для того щоб гарантувати охорону з копірайту, твір, який розглядається, має бути оригінальною авторською роботою, зафіксованою в відчутному середовищі виразу. Авторські роботи, що підпадають під це означення, можуть включати в себе: літературні роботи (у тому числі комп'ютерні програми); музичні твори та супроводжуючі їх тексти; та драматичні твори і діалоги; пантомімні та хореографічні роботи; зображувальні, графічні та скульптурні роботи; кінематографічні та інші аудіовізуальні роботи; звукозаписи.
Важливо зазначити, що закони багатьох країн не обмежують тип або форму роботи, оскільки автори продовжують винаходити нові способи самовираження.
Перевірка на оригінальність роботи звичайно складається з двох елементів. По-перше, авторська робота повинна виходити від автора в тому сенсі, що має бути дійсно незалежно створена автором, а не скопійована з інших робіт. По-друге, робота повинна містити достатній обсяг творчості для того, щоб являти собою щось більше, ніж тривіальність.
Щоб претендувати на охорону за копірайтом, робота повинна бути зафіксована в відчутному середовищі виразу. Робота є зафіксованою тоді, коли її втілення в відчутному середовищі досить постійне або стійке для того, щоб її можна було сприймати, відтворювати або іншим чином повідомляти протягом періоду часу, що не є швидкоплинним. Засіб, спосіб або середовище фіксації не мають значення.
У більшості країн реєстрація копірайту відносно проста і недорога. Хоча копірайтна охорона діє з того моменту, коли робота фіксується у відчутній формі вираження, в деяких країнах реєстрація копірайту приносить важливі додаткові вигоди. Хоча деякі члени СОТ, в тому числі Сполучені Штати, зберігають систему реєстрації робіт, що охороняються копірайтом, Угода ТРІПС виключає використання таких формальностей, як реєстраційна система, як обов'язкова вимога для іноземних громадян до порушення юридичних дій щодо припинення порушення копірайту або відшкодування витрат, пов'язаних з його примусовим здійсненням, включаючи оплату послуг адвокатів. Тому, наприклад, Сполучені Штати можуть вимагати, щоб громадяни США, але не іноземні автори, реєстрували свої роботи у відомстві США з копірайту. Крім того, в деяких країнах реєстрація копірайту служить презумпцією доказу дійсності копірайту та володіння ним. Дія копірайту заснована на простому принципі: якщо ти не можеш захистити те, що тобі належить – це означає, що це тобі не належить.
Індустрія копірайта відіграє колосальну роль в економіці США. За оцінками Міністерства торгівлі США, галузі економіки США, які захищають права на свої вироби за допомогою копірайта, забезпечують 5% валового внутрішнього продукту Сполучених Штатів і є однією з найуспішніших експортних статей США, що приносять більше виручки за рахунок продаж за межами США, чим сільське господарство, автомобіле- і авіабудування. Темпи створення нових робочих місць в індустрії копірайту в три рази перевищують темпи зростання решти економіки США. Джек Валенті, глава Асоціації кіновиробників Америки, один з відомих захисників існуючих правил поведінки з авторськими правами, вважає, що порушення копірайту щорічно наносять кіновиробникам США збиток, що становить, за найскромнішими оцінками, 3 млрд дол. За даними консалтингової фірми Viant, щодня через Інтернет нелегально викачується 350 тис. кінофільмів.
Копірайт (соруright - право на відтворення) - це форма захисту інтелектуальної власності. Право на копірайт неможливо отримати за схемою, яка використовується для отримання патенту. Процес оформлення патенту - складний і трудомісткий. На відміну від нього, згідно з американським законом про копірайт, останній виникає негайно після закінчення роботи над авторським твором, незалежно від того, де і коли ця робота була опублікована і чи була опублікована взагалі, а також чи були зареєстровані права автора на його творіння. Проте управління у справах копірайту США пропонує послуги з реєстрації копірайтів, що у разі судового розгляду дозволяє обгрунтувати законність права володіння інтелектуальною власністю. Втім ніяких дозволів не вимагається, щоб автор почав використовувати знак копірайту. Копірайт захищає літературні, музичні, хореографічні, графічні, архітектурні твори, фотографії, ігри і т. д. Твір, захищений копірайтом, а також будь-яка його частина не може бути використана без дозволу власника.
Копірайтом, проте, не можуть бути захищені ідея, процедура, процес, принцип і т. д. - оскільки, наприклад, заборона на використання тієї або іншої ідеї виключить її з користування людством і зробить неможливим створення нових і оригінальних робіт на її основі. Консалтингова організація ІРWatehdog ілюструє цей принцип таким прикладом: роман про дві світові війни може бути захищений копірайтом, але сама ідея написання нових романів на цю тему копірайтом захищена бути не може. Закон декларує, що твори, захищені копірайтом, можуть бути використані для критики, коментарів, повідомлень засобів масової інформації, навчання і викладання, а також наукових досліджень. Проте при цьому твір повинен використовуватися чесно, з використанням ряду правил, найбільш відомим з яких є коректне посилання на джерело і пряме цитування не більше двох абзаців оригінального тексту.
Графомани і маловідомі літератори подають до суду на авторів популярних романів, звинувачуючи їх у викраданні сюжетів зі своїх творів. Аналогічні суперечки періодично проходять між софтверними компаніями: в кінці 1990-х років компанія Microsoft погодилася виплатити компанії Аррlе солідну компенсацію за те, що частково використовувала ідеї Аррlе при створенні програми Windows.
Фактично жоден автор не може бути упевнений в тому, що його твір не може бути визнаний плагіатом, оскільки щось подібне було створено декілька десятиліть тому. Причина цього полягає в тривалих термінах дії копірайту. Раніше законодавство США декларувало, що право на копірайт може зберігатися впродовж 14-ти років, проте може бути продовжено і, ймовірно, може пролонгуватися до нескінченності. Професор юридичного факультету Стенфордського університету Лоренс Лессиг, автор книги "Майбутнє ідей", підрахував, що за останні 40 років Конгрес США продовжував терміни дії копірайту 11 разів. У 1998 році, коли це відбулося востаннє (був прийнятий закон Соруright Теrm Ехtension Асt), була прийнята така формула: авторські права на той або інший твір зберігаються до кінця життя його автора плюс 70 років. Це означає, що величезні масиви інформації знов залишаються недоступними для суспільства. Рішення Конгресу було оспорено в суді, але в 2003 році Верховний суд США підтвердив його правомочність.
Лессиг став ідейним натхненником групи американських інтелектуалів, що створили неформальний рух з умовною назвою Сору Left. Ця назва має потрійний сенс. Якщо слово "копірайт", можна буквально перевести, також, як "Права копія", то Сору Left - це "Ліва копія". Крім того, назва має значення "Забути копію". Спочатку цей вираз використовували програмісти, щоб показати, що частина написаного ними програмного коду може бути використана всіма охочими. З погляду прихильників Лессига, автори, що захищають права на свій твір, можуть цілком компенсувати свої працевитрати за 14 років. Проте головними захисниками максимального продовження термінів дії копірайту є спадкоємці авторів, а також компанії, які різними способами вступають у володіння спадщиною творця. Джеймс Глассман, науковий співробітник Інституту американського підприємництва, вважає, що проблема захисту інтелектуальної власності стала однією з причин того, що технологічна революція перетворюється з дороги до свободи - в дорогу до рабства. Число творів, патентів і торгових марок, які потребуватимуть захисту, збільшується щодня. Нині викрадачі чужої інтелектуальної власності не пов'язані державними кордонами і можуть діяти в різних країнах і континентах. Отже, неминуче збільшуватимуться витрати власників авторських прав на відстежування подібних порушень. Зрештою, власники копірайту можуть стати рабами своєї власності - значна частина їх зусиль йтиме не на створення нового, а на захист старого.
Якщо власники авторських прав зможуть ефективно контролювати те, як суспільство розпоряджається їх власністю, то, теоретично, вони зможуть стягувати платню, наприклад, за передрук декількох написаних ними абзаців в чужій книзі. Саме тому Джонатан Циттран, відомий юрист, засновник дослідницького центру Вerkman Center for Іnternet and Society, вважає, що дії американських законодавців неконституційні і фанатичні.
Роберт Бойнтон, що опублікував статтю з красномовною назвою "Тиранія копірайту" в журналі Тhe New York Times Magazine, дійшов висновку, що єдиним достовірно вільним простором, де закони щодо захисту копірайту не діють повною мірою, є Інтернет. Проте ера тотальної свободи у всесвітній мережі добігає кінця. Кіновиробники і компанії звукозапису останні два роки використовують програми, які дозволяють виявляти в мережі користувачів, що нелегально викачують кіно або музику. Також розроблено програмне забезпечення, яке дозволяє знаходити в мережі шматки тексту, скопійовані з того або іншого джерела. Подібні програми (наприклад Соруfinder або Тhenticate) використовують юридичні фірми, які захищають інтереси письменників і журналістів, а також самі засоби масової інформації (за повідомленням агентства Associated Press, газета USA Тоday застосовувала його, щоб довести, що один з її журналістів займався плагіатом). Вже існують сайти, де будь-який творець тексту, вивішеного в Інтернеті, може зареєструвати його і в майбутньому відстежувати - чи не викрали інші інтернетчики слова і пропозиції, що належать йому.
Цікаві істочні факти:
У 2003 році управління у справах копірайту США одержало більше 600 тис. заявок на реєстрацію авторських прав. У 500 випадках в реєстрації було відмовлено, оскільки подавці заявок були визнані плагіаторами. За станом на 2001 рік в базі даних управління було близько 30 млн. творів, захищених копірайтом.
1790 рік. Вперше прийнятий закон, що вводить правило копірайту. Закон захищає авторів книг, карт і креслень. Автор твору володіє правами на своє творіння впродовж 14-ти років і після закінчення цього терміну має право продовжити його ще на 14 років. Реєстрація проводиться в місцевих судах. У тому ж році літератор Джон Беррі з Філадельфії захистив копірайтом свою книгу "Книга Філадельфійської вимови".
1802 рік. Копірайтом дозволене захищати будь-які видання, що вийшли з друкарні.
1831 рік. Право на копірайт отримують композитори. Нотні записи їх творів заборонено передруковувати і продавати без дозволу. Термін дії копірайту продовжений до 28 років з правом пролонгації ще на 14 років.
1856 рік. Копірайтом дозволено захищати драматичні твори.
1865 рік. Копірайт розповсюджується на фотографії.
1870 рік. Всі роботи із реєстрації авторських прав бере на себе бібліотека Конгресу США. Право копірайту поширене на художників і скульпторів. Окремо відмічено, що копірайт не забороняє перекладати літературний твір іноземною мовою або створювати сценічні інсценування на його основі.
1886 рік. Підписано першу повномасштабну Міжнародну угоду про захист авторських прав - Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів. Метою конвенції було - забезпечити взаємне визнання авторських прав різними державами і встановлення міжнародних норм для їх захисту. Європейські країни домовилися створити єдину процедуру реєстрації авторських прав, а не реєструвати копірайт в кожній окремій державі. Бернська конвенція неодноразово переглядалася і доповнювалася. Наприклад, в 1908 році було ухвалене рішення встановити термін дії копірайту в строк життя автора плюс 50 років. США приєдналися до Бернської конвенції тільки через століття - в 1988 році.
1891 рік. США уклали першу угоду про міжнародний захист авторських прав. Ухвалення цього закону ініціювали американські письменники. Оскільки США в той час ще не приєдналися до Бернської конвенції, тодішні пірати почали активно видавати в США книги європейських письменників за дуже низькою ціною. Продукція американських письменників з цієї ж причини стала продаватися погано.
1897 рік. Музичні твори заборонено виконувати без дозволу автора.
1909 рік. Прийнято правило, згідно з яким авторські права отримуються після першої публікації (обнародування) твору. Термін дії копірайту збільшений - дозволено продовжувати на 28 років.
1912 рік. Копірайтом дозволено захищати кінофільми, які раніше вважалися галуззю фотографії.
1952 рік. У Женеві підписана Всесвітня конвенція про авторське право.
1953 рік. Копірайтом дозволено захищати абсолютно всі літературні твори.
1971 рік. У Парижі переглянута Всесвітня конвенція про авторське право.
1978 рік. Термін дії копірайту знов продовжений. Тепер він діє до смерті автора і залишається у силі ще 50 років.
1980 рік. Копірайтом дозволене захищати комп'ютерні програми.
1982 рік. У законодавство США вносяться доповнення, які дозволяють засудити порушників закону про копірайт до великих штрафів і тюремного утримування.
1983 рік. Знаковий судовий процес. Британська Енциклопедія подала до суду на органи шкільного утворення США, звинувативши їх тому, що вони виготовляють для шкіл навчальні телепередачі, в яких активно використовують інформацію Енциклопедії. Ці передачі транслюються по багатьох школах, крім того, доступ до записів мають всі охочі школярі і їх батьки. Суд став на сторону Британської Енциклопедії, порахувавши, що педагоги порушили закон про авторські права.
1987 рік. Відомий письменник Джером Селінджер подав до суду на письменника Иена Хемілтона, який підготував його літературну біографію. Селінджер звинуватив Хемілтона в незаконному використанні своїх листів, одержаних Хемілтоном від адресатів Селінджера. Суд заборонив публікацію біографії.
1990 рік. Копірайтом дозволено захищати архітектурні проекти, комп'ютерну графіку, художні інсталяції і перформанси.
1991 рік. Об'єктом судової суперечки стали телефонні книги. Одна компанія-видавець подала до суду на іншу, звинувативши її в тому, що вона надрукувала аналогічну інформацію. Суд ухвалив, що адреси і телефони жителів того або іншого міста не можуть захищатися копірайтом, тому що є "колекцією фактів", яку кожен має право збирати і публікувати.
1992 рік. Заборонено переписувати і відтворювати музичні записи без дозволу власників прав на них. Приватний звукозапис дозволений виключно для домашнього користування.
1993 рік. Перший процес про порушення прав копірайту в Інтернеті. Журнал Рlayboy засудив власника інтернет-сайту, який вивісив на ньому відскановані фотографії дівчат з журналу.
1994 рік. Заборонений нелегальний запис виступів музикантів і перезапис відеокліпів. У тому ж році відомий музикант Рой Орбісон подав до суду на групу 2 Live Crew, яка зробила пародію на один з його хітів. Суд встав на сторону 2 Live Crew.
1995 рік. Прецедентний судовий процес про порушення авторських прав в Інтернеті, коли один з користувачів сервера вивісив на ньому матеріали, захищені копірайтом, а власник авторських прав подав до суду на власника сервера. Суд виправдав інтернетчика.
1996 рік. У Женеві представники 160-ти країн світу підписали документи про створення Всесвітньої організації із захисту інтелектуальної власності (ВОІВ).
1998 рік. Термін дії копірайта продовжений. Він діє до смерті автора і плюс 70 років після цього.
1998 рік. Новий закон обмежив можливості використання комп'ютерів для копіювання і відтворення творів, що захищаються копірайтом. Копірайтом дозволено захищати форму корпуса судна.
2001 рік. Журналіст, позаштатний співробітник газети New York Times, виграв процес проти цього видання. Причиною позову стало те, що New York Times виклала ряд його матеріалів в базу даних, яка була запропонована для комерційного використання.
4. ПОНЯТТЯ «КОНТРАФАКАЦІЇ»
Контрафакція, що фактично перекладається як підробка, використовується в юридичній літературі у вигляді двох основних варіантів: 1) як порушення авторського права або суміжних прав; 2) використання компаніями на своїх товарних знаках знаків, що позначають продукцію інших компаній з метою обману кінцевого споживача.
Згідно з дослідженням Міжнародної торгової палати (МТП) контрафактні товари складають від 5 до 7 % світової торгівлі, що досягає $ 960 мільярдів у 2015 року. Проте реально розмір прибутку більший, оскільки дана галузь бізнесу має потаємний характер, особливо в частині оподаткування. За підрахунками загальні втрати, з якими стикаються країни по всьому світу у зв'язку з контрафактною продукцією, становлять $ 600 млрд, а найбільші збитки у зв'язку з цим переживають США.
У законодавстві України немає прямого використання поняття «контрафакт». Замість нього передбачені терміни «фальсифікація», «підробка» тощо.
В Україні діє ряд правових положень про відповідальність за такі правопорушення, які передбачені статтями 54, 55, 431, 432 Цивільного кодексу України, главами 16 і 36 Господарського кодексу України, а також спеціалізованими законами: «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» та «Про захист від недобросовісної конкуренції».
До того ж, Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність у статтях 512, 164-9 (порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності та незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних).
Кримінальний кодекс України вказує на міру відповідальності у статтях 216 і 229 за незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених і одержаних чи підроблених контрольних марок для маркування упаковок примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, а також за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» такі дії віднесені також до недобросовісної конкуренції, яка розуміється як будь-які дії в конкуренції, що суперечать торговим та іншим чесним звичаям у господарській діяльності. Закон встановлює визначення неправомірного використання позначень і копіювання зовнішнього вигляду виробу. У якості відповідальності за порушення правил конкуренції пропонується відшкодування шкоди і вилучення контрафактного товару за результатами судового розгляду.
Інтернет став одним з найважливіших каналів торгівлі підробленими товарами. Наприклад, Управління торгового представника США прогнозує, що онлайн-продаж піратської та контрафактної продукції скоро в рази перевищить обсяг продажу таких товарів вуличним методом. Європейська комісія повідомила, що топ-шість категорій товарів, вилучених митними органами ЄС, були замовлені поштою або перевозилися кур'єром у зв'язку з оформленням інтернет-замовлень.
Аналогічна проблема є і в Україні: безліч контрафактної продукції реалізується через інтернет-магазини. Однак законодавством України не передбачені спеціальні заходи впливу на онлайн-магазини.
Разом з тим, за кордоном уже існують деякі правові способи боротьби з цією проблемою. Наприклад, деякі країни Європи мають законодавство, яке регулює зобов'язання третіх осіб, чиї послуги використовуються для полегшення IP порушень. Наприклад, стаття 8 (3) Директиви ЄС 2001/29 / ЄС встановлює для держав-членів правило, що особи, чиї права були порушені, мають право вимагати від сайтів-посередників компенсацію, а статті 9, 11 Директиви ЄС 2004/48 / EC вказують, що діяльність таких інтернет-сайтів зовсім може зупинитися.
У жовтні 2014 року Високий суд Великобританії прийняв рішення щодо блокування діяльності інтернет-компанії, оскільки через неї було здійснено замовлення підробки годинників популярних ТМ (Cartier International AG про British Sky Broadcasting Limited [2014] EWHC 3354 (Ch)). Заявниками були компанії-власники торгових марок Cartier, Montblanc, IWC і інших марок (всі разом, "Richemont"), які подали в суд на п'ять роздрібних інтернет-провайдерів у Сполученому Королівстві, які в сукупності мають частку ринку в 95 % інтернет користувачів у Великобританії. Суд постановив, що кожен з інтернет-провайдерів був «посередником» у значенні статті 11 Директиви про виконавче провадження прав ІВ. Зокрема, інтернет-провайдери відіграли «істотну роль в цих порушеннях», а також «що рекламні оголошення і пропозиції на продаж пропонувалися більш 95 % користувачів інтернету у Великобританії». Суд прийняв рішення про блокування роботи сайтів на зазначеній території.
Це рішення стало орієнтиром, основою для застосування статті 8 (3) про заблокування на всій території Європейського Союзу діяльності інтернет-ресурсу. Стаття 8 (3) також може бути використана проти інших посередників, в тому числі доменних імен реєстрів / реєстраторів, хостинг-провайдерів, пошукових систем, провайдерів платежів і рекламодавців.
Для формування рішення по компаніям Richemont використовувалися вже наявні прецеденти Європейського суду (СЕС) щодо інтернет-посередників.
Стаття 14 Директиви ЄС про електронну комерцію (2003/31 / EC) забезпечує захист інтернет-посередників від відповідальності за протиправні дії, яка має місце на своїх сайтах. Зокрема, стаття 14 передбачає, що постачальник послуг не несе відповідальності, якщо:
- провайдер не має фактичних даних про незаконну діяльність або інформацію щодо вимог про відшкодування шкоди, не знає про факти або обставини, з яких незаконна діяльність або інформація очевидна;
- провайдер по отриманню таких знань діяв оперативно і негайно видалив або відключив доступ до інформації.
Стаття 14 була інтерпретована для захисту інтернет-посередників, які діють в суто пасивній формі. Наприклад, у трьох випадках, пов'язаних з Google у Франції, Європейський суд ухвалив, що Google повинна бути захищена від відповідальності відповідно до статті 14 щодо претензії, що Google порушила права на товарний знак в рамках своєї програми AdWords. Суд визначив, що дії компанії Google були «технічними, автоматичними і мали пасивний характер», а також ухвалив, що лише надання послуг компанією Google, на які посилався позивач, не було достатнім, щоб прийняти щодо Google міри відповідальності.
На противагу цьому рішенню, за позовом L'Oréal SA до eBay International AG Європейський суд ухвалив, що торгові інтернет-майданчики, такі як eBay, можуть бути визнані відповідальними за порушення товарного знака, якщо вони здійснюють дії, що виходять за рамки лише інформування. Сайт eBay в даному випадку придбав послугу пошуку за ключовими словами (таких як Google AdWords). Дані слова відповідали товарам L'Oréal, за допомогою яких споживач частіше перенаправлявся до сайту, на якому розміщувалися в тому числі і фальсифіковані товари L'Oréal.
Суд постановив, що у випадках, якщо інтернет-оператори не просто інформують, а, наприклад, замовляють послугу ключових слів або надають рекламні пропозиції з продажу підроблених товарів, суди мають право застосовувати запобіжні заходи для припинення таких порушень та превенції їх здійснення в майбутньому.
Рішення по групі компаній Richemont сигналізують про рух Європи в бік більшої відповідальності за діяльність інтернет-посередників. Крім того, система Notice and Takedown, введена в дію відповідно до Директиви по електронній комерції, гарантує, що після того, як відбувається повідомлення, онлайн-посередники повинні видалити дані, які порушують авторські права, інакше – понесуть передбачену законом відповідальність.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ, ВКАЗІВКИ ТА ЗАВДАННЯ НА САМОСТІЙНУ РОБОТУ
1. Вивчити матеріали лекції.
2. Доповнити конспект лекції необхідним навчальним матеріалом згідно плану семінарського заняття та методичних вказівок до нього.
3. Підготувати реферати на запропоновані теми і виступити з ними на семінарському занятті.
Теми рефератів:
1. Відмінність авторського права від суміжних прав.
2. Порядок переходу твору в суспільне надбання.
3. Поняття права слідування та основні підходи до застосування права слідування.
4. Особливості реалізації авторського права в країнах Західної Європи..
Практичні завдання і теми для самостійних досліджень:
1. Відмінність авторського права від суміжних прав та патентного права.
2. Інтелектуальна власність і ком’ютерне авторське право.
3. Особливості здійснення авторського права в шоу-бізнесі
Питання для самоконтролю:
1. Поняття копирайту?
2. Що таке контрафакація?
3.Що таке твір ужиткового мистецтва?
4. Що не може бути об’єктом авторського права?
5. Класифікаця результатів творчої праці?
Старший викладач кафедри
