Поняття ефективності управління багато в чому збігається з поняттям ефективності виробничої діяльності організації. Проте управління виробництвом має свої специфічні економічні характеристики. В якості головного критерію результативності управління виступає рівень ефективності керованого об'єкта. Проблема ефективності управління - складова частина економіки управління, яка включає розгляд:
· Управлінського потенціалу, тобто сукупності всіх ресурсів, якими володіє і які використовує система управління. Управлінський потенціал виступає в матеріальній та інтелектуальної формах;
· Витрат і витрат на управління, які визначаються змістом, організацією, технологією та обсягом робіт по реалізації відповідних функцій управління;
· Характеру управлінської праці;
· Ефективності управління, тобто ефективності дій людей у процесі діяльності організації, в процесі реалізації інтересів, у досягненні певних цілей.
Ефективність - це результативність функціонування системи та процесу управління як взаємодії керованої і керуючої систем, тобто інтегрований результат взаємодії компонентів управління. Ефективність показує, якою мірою керуючий орган реалізує цілі, досягає запланованих результатів. Ефективність управління проявляється в ефективності виробництва, складає частину ефективності виробництва. Результати дії, співвіднесені з метою та витратами, - це і є зміст ефективності як управлінської категорії.
На ефективність діяльності менеджера впливає низка чинників: потенціал співробітника, його здатність виконувати певну роботу; засоби виробництва; соціальні аспекти діяльності персоналу і колективу в цілому; культура організації. Всі ці фактори діють спільно, в інтеграційному єдності.
Таким чином, ефективність управління - один з основних показників вдосконалення управління, що визначається зіставленням результатів управління і ресурсів, витрачених на їх досягнення. Оцінити ефективність управління можна шляхом порівняння одержаного прибутку і витрат на управління. Але така спрощена оцінка не завжди коректна, тому що:
1) результат управління не завжди полягає у прибутку;
2) така оцінка призводить до безпосереднього і опосередкованого результату, який приховує роль управління в його досягненні. Прибуток часто виступає як опосередкований результат;
3) результат управління може бути не тільки економічним, але і соціальним, соціально-економічним;
4) витрати на управління не завжди можна досить чітко виділити.
Принципове значення для оцінки ефективності системи управління має вибір бази для порівняння або визначення рівня ефективності, який приймається за нормативний. Один з підходів диференціювання зводиться до порівняння з показниками, які характеризують ефективність організаційної структури еталонного варіанту систем управління. Еталонний варіант може бути розроблений і спроектований з використанням всіх наявних методів і засобів проектування систем управління. Характеристики такого варіанту приймаються як нормативних. Може застосовуватися також порівняння з показниками ефективності та характеристиками системи управління, обраної як еталон, що визначає допустимий або достатній рівень ефективності організаційної структури.
Якщо управлінська діяльність повністю або частково вирішує поставлене завдання, втілюється в очікуваному результаті, причому забезпечує його досягнення на основі оптимального використання наявних ресурсів, то вона вважається ефективною. У першому випадку мова йде про зовнішню ефективності, у другому - про внутрішню.
Зовнішня ефективність інакше називається вигідністю, а внутрішня - економічністю, що показує ціну, яку довелося заплатити за отриманий результат (для цього він співвідноситься з величиною витрат). Чим результат більшою мірою перевищує витрати, тим економічніше діяльність.
Однак часто головним буває не те, у скільки разів результат більше витрат, а чи є він більш цінним.
Ефективність управління буває тактичної і стратегічної, причому вони суперечать один одному. Наприклад, орієнтація керівництва фірми на отримання сьогохвилинних вигод не залишає ресурсів для розвитку її в майбутньому.
Про ефективність управління можна також говорити, як про потенційну або реальною. Потенційна ефективність оцінюється попередньо, реальна ж визначається ступенем досягнення самих цілей, отриманими на практиці результатами. Оскільки в управлінні застосовуються різні методи, правомірно оцінювати також і їх ефективність.
Потрібно відзначити, що між економічністю і вигідністю немає однозначної відповідності. Високоекономічне управління може бути малорезультативним з точки зору досягнення самої мети, відводити від неї у бік, а результативне - неекономічним, якщо мета буде досягатися занадто дорогою ціною.
Тому на практиці між двома цими підходами завжди повинен досягатися певний компроміс, враховує вимоги конкретної ситуації.
Зміна в більш сприятливу сторону співвідношення між отриманими результатами і пов'язаними з ними витратами називається економізацію діяльності. На практиці вона можлива далеко не завжди, і нерідко має місце її стабілізація і навіть зворотний процес.
Сама економізація управління досягається кількома способами:
1) зниження витрат при тих же результати;
2) збільшення результату при меншому зростанні витрат;
3) збільшення результату при скороченні витрат (найсприятливіший варіант);
4) зменшення результату при ще більшому зменшенні витрат.
Таким чином, економізація управління далеко не завжди пов'язана зі збільшенням вигідності, оскільки абсолютний результат може навіть скорочуватися. Тому критерій вигідності приймається до уваги тільки при оцінці досягнення конкретної управлінської мети поза зв'язку з іншими завданнями.
Ефективність управління можна визначити в загальному вигляді або у відносних величинах, наприклад як співвідношення мети і отриманого результату (ступінь реалізації мети), отриманого результату і ресурсів, що використовувалися для його отримання, економічного ефекту і витрат, потреби і її задоволення, або в абсолютних величинах, скажімо, в масі прибутку.
На практиці ефективність управління можна виміряти як загальними показниками, що характеризують роботу фірми (продуктивність праці, прибутковість, зростання обсягів виробництва та ін.), Так і специфічними (економія витрат за рахунок упорядкування потоків інформації, зниження частки менеджерів у складі персоналу, зменшення числа рівнів управління і т.п.).
Ефективне управління відповідає меті і стратегії організації.
Ефективна управлінська діяльність повинна бути своєчасною, що вимагає вибору найбільш вдалого моменту для її початку, оптимальної послідовності окремих етапів, виключення невиправданих перерв і втрат часу. Важливість врахування цих обставин в умовах постійного ускладнення господарських процесів важко переоцінити.
Найважливішими умовами ефективності управління сьогодні є використання новітніх інформаційних і управлінських технологій, максимальна автоматизація та комп'ютеризація ділових процесів. Вони дозволяють звільнити людину не тільки від важкої роботи, але і від виконання рутинних операцій, що сковували його творчі можливості.
Значне зростання ефективності управлінської діяльності досягається в тому випадку, коли члени організації ототожнюють її цілі з власними, активно беруть участь в управлінні, а це можливо лише на вищому щаблі зрілості як кожного окремо, так і колективу в цілому.
Ефективне управління вимагає також формування надійних комунікацій, дозволяють своєчасно забезпечувати всіх учасників управлінського процесу необхідною інформацією, підтримувати належний рівень обміну нею, сприятливий морально-психологічний клімат.
Для оцінки ефективності управління важливе значення має визначення відповідності системи управління та її організаційної структури об'єкту управління. Це знаходить вираз у збалансованості складу функцій і цілей управління, відповідно чисельності складу працівників обсягу та складності робіт, повноті забезпечення необхідною інформацією, забезпеченості процесів управління технологічними засобами з урахуванням їх номенклатури.
2. За твердженням Л. Приходченко у більшості зарубіжних країн основою для оцінювання соціально-економічних результатів діяльності державного сектору формують показники ефективності та результативності, причому під ефективністю пропонується розуміти співвідношення між продуктом та ресурсами, які пішли на його створення з огляду на результат, а під результативністю ступінь досягнення декларованих цілей, причому у зіставлені з використаними для цього в процесі діяльності ресурсами [1, 2].
Як слушно зазначає Н. Одинцова, загальною рисою більшості з існуючих підходів до визначення ефективності державного управління є виділення двох основних груп цілей: зовнішніх, орієнтованих на вплив органу державного управління на об’єкт управління; і внутрішніх, які характеризують процес функціонування певного органу державного управління як організації [3]. Разом з тим, виділяючи дві відповідних групи критеріїв ефективності органів державного управління, автор акцентує увагу саме на другому підході, пропонуючи підвищувати ефективність за рахунок менеджменту організацій в органах влади [4]. Подібну позицію посідає і В. Дзюндзюк, відповідно до думки якого ефективність публічних організацій доцільно розглядати у нерозривному зв’язку з інструментами їх діяльності, до яких належать: переконання, фінансові засоби, правила і організаційна структура. Крім того, моделі для публічних організацій повинні містити в собі елементи, що відбивають «соціальні результати», тобто вплив діяльності організації на суспільство, тому в них доцільно включати елементи, що визначають задоволеність як кінцевим продуктом, так і соціальним результатом [5].
В. Кобзаненко пропонує здійснювати оцінку ефективності державного управління через оцінку ефективності державноуправлінських рішень, які, на його думку, є сукупністю моделей та методів з вивчення та вимірювання фактичних результатів державноуправлінської діяльності або реалізації державних програм. Автор виділяє дві складові вимірювання ефективності державного управління: технічну та економічну ефективність. Перша визначає ступінь досягнення цілей діяльності держави з урахуванням цілей розвитку суспільства, друга являє собою співвідношення вартості обсягів наданих послуг і вартості обсягів залучених в процес надання цих послуг ресурсів [6].
Слід вказати, що в основному наведені вище визначення в інструментальному аспекті приводять до необхідності виміру ефективності діяльності окремих органів державної влади та їх структурних підрозділів на регіональному рівні як ефективності організацій. На нашу думку, подібний мікроекономічний підхід не дає уявлення про всю систему державного управління, оскільки не дозволяє враховувати ефект взаємодії всіх органів державного управління, оцінити наслідки державного втручання у всю сукупність суспільних процесів. Крім того, практично немає єдиного методичного підходу до оцінки саме ефективності функціонування органу державної влади або його структурного підрозділу. Існуючі вітчизняні науково-методичні розробки [7, 8, 9] поки що не можуть задовольнити потребу в об’єктивній оцінці функціонування системи державного управління.
Інший підхід представлено в діяльності міжнародних організацій, зокрема, Світового банку, який реалізує довгостроковий дослідницький проект «Світові показники державного управління» (the Worldwide Governance Indicators), що охоплює наступні індикатори:
врахування думки населення і підзвітність державних органів (Voice and Accountability) – відображає міру, в якій громадяни мають змогу брати участь в формуванні уряду, свободу висловлення, об’єднань, наявність вільних мас-медіа;
політична стабільність та відсутність насильства (Рolitical Stability and Absence of Violence) – відображає ймовірність дестабілізації або скидання уряду неконституційними або насильницькими засобами, в т.ч. внаслідок політично вмотивованого насильства або тероризму;
ефективність урядування (Government Effectiveness) – відображає сприйняття якості послуг публічного сектору, якість і доступність державних послуг;
якість регуляторної політики (Regulatory Quality) – відображає здатність уряду формулювати та відкрито реалізовувати політики та регуляторні заходи, які дають змогу розвиватися приватному сектору;
верховенства закону (Rule of Law) – відображає сприйняття ступеня віри і дотримання суб’єктами суспільних правил, зокрема, в частині укладення контрактів, захисту прав власності, поліції, судів, а також ймовірність насильства та криміналу;
контроль корупції (Control of Corruption) – відображає міру, в якій публічна влада керується чиїмось приватними інтересами, в т.ч. розповсюдження «дрібних» та «великих» форм корупції, «захоплення» держави елітами та приватними інтересами [10].
Подібну точку зору на оцінку ефективності державного управління мають і європейські аналітики, які асоціюють її з якістю і пропонують враховувати чинники, що можуть впливати на національну конкурентоспроможність в категоріях збільшення зайнятості, створення доданої вартості та заохочення конкуренції. Серед них називають: загальне державне управління (ефективність урядування); інструменти модернізації державного управління (наприклад, електронне урядування, стратегічне управління людськими ресурсами, використання інструментів, що ґрунтуються на досвіді); адміністративний тягар на бізнес (час та вартість започаткування бізнесу, час, необхідний на отримання ліцензій, податковий тягар), ефективність системи цивільного права, корупція (в т.ч. нерегулярні платежі та хабарі, розкрадання державних коштів) [11]. Враховуючи визначення якості як ступеня вартості, придатності (застосування) певної речі або властивості для використання за призначенням, сукупність характеристик продукту (товару чи послуги) стосовно його здатності задовольняти встановлені і передбачувані норми і вимоги, слід вказати, що якість державного управління відображає ту частину ефективності, яка виражається в загальному ефекті функціонування системи державного управління – отриманні населенням послуг публічного сектору за умов посилення тиску на державний бюджет.
Таким чином, в трактуванні поняття «ефективність державного управління» варто враховувати наступні змістові аспекти:
конкретний ефект державного управління полягає в наданні населенню певних послуг;
загальний ефект державного управління полягає в цілеспрямованій зміні інтенсивності, характеру та різноманітті протікання певних суспільних процесів, що має на меті забезпечення конкурентоспроможності, економічного зростання, добробуту населення, безпеки та цілісності суспільства;
ефективність функціонування системи державного управління виражається в якості послуг, які вона надає, ступені досягнення загального ефекту її функціонування і у показниках використання ресурсів на забезпечення якості і загального ефекту кожним органом державної влади і їх сукупністю в цілому.
Висновки. Ефективність державного управління являє собою багатоаспектне поняття, яке відображає ступінь досягнення загальних цілей державного управління і якість надання послуг населенню у співвідношенні з ресурсним забезпеченням відповідної владноуправлінської діяльності. Методичний підхід до оцінки ефективності державного управління повинен враховувати такі її складові, як: 1) експертну оцінку результатів впливу державних органів на державний суверенітет, конкурентоспроможність, економічне зростання, суспільну злагоду та ін.; 2) оцінку чинників та інструментів забезпечення якості надання публічних послуг (використання інструментів та технологій, що підвищують ефективність управлінського впливу, створення умов транспарентності суспільного, в т.ч. владного, середовища, раціональності законодавчого поля, відсутність корупції та ін.); 3) ефективність реалізації окремих регуляторних елементів (наприклад, використання бюджетних коштів, управління держборгом та ін.) і діяльності окремих державних органів влади як організацій.
4.5. Ефективність функціонування комплексної системи управління персоналом підприємства правомірно розглядати як частину ефективності діяльності підприємства в цілому. Однак у даний час немає єдиного підходу до оцінки такої ефективності. Складність полягає в тому, що процес трудової діяльності працівників тісно пов'язаний і з виробничим процесом, і з його кінцевими результатами, і з соціальним розвитком підприємства. Відповідно, методика оцінки заснована на виборі критеріїв ефективності роботи організаційної, економічної і соціальної підсистем комплексної системи. У якості таких критеріїв можуть виступати цілі цих підсистем.
Задача оцінки ефективності управління персоналом підприємства полягає у визначенні:
1) економічної ефективності (характеризує досягнення цілей діяльності підприємства за рахунок кращого використання трудового потенціалу);
Критерії оцінки економічної ефективності управління персоналом підприємства повинні відображати результативність живої праці або трудової діяльності працівників.
2) соціальної ефективності (виражає виконання очікувань і задоволення потреб і інтересів працівників підприємства);
Соціальна ефективність управління персоналом підприємства в значній мірі визначається організацією і мотивацією праці, станом соціально-психологічного клімату в трудовому колективі, тобто більше залежить від форм і методів роботи з кожним працівником.
3) організаційної ефективності (оцінює цілісність і організаційну оформленість підприємства).
Даний підхід заснований на тому, що працівники підприємства виступають сукупним суспільним працівником, що безпосередньо впливає на хід його діяльності. Тому кінцеві результати такої діяльності і повинні виступати критеріями оцінки організаційної ефективності управління персоналом.
Як видно, склад показників всебічно відображає ефективність управління персоналом підприємства в економічному, соціальному і організаційному аспектах. При цьому для визначення деяких з них потрібно зібрати додаткову оперативну інформацію на основі конкретних соціологічних досліджень. У підприємствах з низьким рівнем механізації і автоматизації праці, а також у малих підприємствах переважає підхід до працівника як до виробничого ресурсу без розуміння значимості соціального менеджменту, що ускладнює впровадження прогресивних методик і використання соціальних резервів.
Організаційна ефективність управління персоналом підприємства або її недолік описуються у таких термінах, як: задоволеність працівника, тривала відсутність або прогули, плинність робочої сили, кількість гострих конфліктів, кількість скарг, а також нещасних випадків та ін. Щоб підприємство ефективно працювало, важливо враховувати кожен із зазначених компонентів; по кожному з них повинна досягатися певна мета.
Показники для оцінки організаційної ефективності управління персоналом підприємства:
1. Плинність кадрів (свідчить про рівень стабільності трудового колективу підприємства).
Висока плинність може бути наслідком поганої організації роботи з кадрами, незадовільних побутових і житлових умов, низького рівня охорони праці, дотримання техніки безпеки і механізації праці.
2. Співвідношення чисельності управлінського апарату і інших категорій працівників.
3. Надійність роботи персоналу (визначається величиною можливих збоїв у роботі всіх підрозділів підприємства через несвоєчасне надання інформації, помилки у розрахунках, порушення трудової дисципліни).
4. Рівномірність завантаження персоналу (характеризує питому вагу втрат через перевантаження працівників).
5. Рівень трудової дисципліни (відображає відношення кількості випадків порушення трудової і виконавської дисципліни до загальної чисельності працівників підприємства).
Він дозволяє судити про організаційний порядок у підприємстві і його організаційній культурі.
6. Укомплектованість кадрового складу.
Вона оцінюється:
• кількісно – шляхом співставлення фактичної чисельності персоналу з необхідною величиною (розрахованою по трудомісткості операцій) або із плановою чисельністю, передбаченою штатним розписом);
• якісно – за відповідністю професійно-кваліфікаційного рівня, освіти, практичного досвіду персоналу вимогам займаних робочих місць (посад).
Наведений склад показників дозволяє оцінити такі основні параметри організації роботи персоналу підприємства, як: економічність, надійність, рівномірність і якість. Усі разом вони характеризують організаційну ефективність роботи працівників підприємства.
10. Вибір точних економічних критеріїв, що дозволяють оцінити результати діяльності організацій і порівняти організації між собою, – це вкрай складне завдання. Теорія і практика менеджменту досі не створили єдиної і цілісної методології оцінки організаційної ефективності.
Зокрема, досить тривалий час у якості критерію ефективності використовувався критерій прибутковості як найбільш простий. Однак досить багато організацій не є прибутковими і тим не менш займають свою нішу на ринку. Значно ближчим до істини є цільовий підхід, який враховує, що кожна організація є цілеспрямованою системою, головною метою її є досягнення заздалегідь визначених цілей. Тому при оцінюванні організаційної ефективності необхідно говорити про низку параметрів ефективності, які відображають міру (ступінь) наближення організації до бажаного стану.
Параметри ефективності – це найважливіші параметри функціонування системи, що дозволяють оцінити якість вирішення проблеми і досягнення поставлених перед системою цілей. Вони вказують, наскільки реальний стан системи відповідає уявленню про те, якою вона має бути у спроектованих умовах діяльності. При виборі складу параметрів ефективності враховують те, заради чого створена система, тому для економічної організації параметрами ефективності можуть бути: вартість і (чи) тривалість створення; доход, прибуток (збитки) за фіксований період тощо. Для некомерційної організації важливо оцінити, якою мірою її діяльність дозволяє вирішити наявну проблему (забезпечити належний рівень освіти, охорони здоров’я тощо).
Таким чином, формування критеріїв ефективності організації залежить від того, з якою метою вона створюється. В залежності від кількості параметрів оптимізації говорять про монокритеріальний і полікритеріальний підхід [53, c.262]. При монокритеріальному підході оптимізують (максимізують чи мінімізують) один з параметрів ефективності (наприклад, прибуток). При полікритеріальному підході здійснюється оптимізація декількох параметрів ефективності. Така оптимізація передбачає, що деякі із визначених параметрів можуть бути на прийнятному рівні (не нижче певної величини), зате інші повинні прямувати до максимуму чи мінімуму (наприклад, максимально можлива частка ринку за наявних техніко-технологічних умов і прийнятного рівня рентабельності). Полікритеріальним підходом мають керуватися менеджери для того, щоб підтримувати усі підсистеми організації на такому рівні, який би забезпечував її життєдіяльність. Проте застосування такого підходу вимагає від менеджерів розуміння особливостей здійснення конкретного бізнесу для чіткого розмежування головних і другорядних чинників, які впливають на його перебіг (стан). Це потрібно для того, щоб врахувати важливість того чи іншого часткового критерію для забезпечення такого функціонування організації, яке б давало можливість досягти визначених цілей.
Полікритеріальний підхід може бути реалізованим через розрахунки різних комплексних критеріїв.
Адитивний критерій (А) формується діленням на число показників ефективності (n) суми добутків окремих показників на коефіцієнти вагомості відповідних параметрів
де А – адитивний критерій ефективності; і = 1, 2 ….n – кількість часткових (окремих) показників ефективності; Описание: E:\result\result\Дистанцiйне навчання (ДН)\k055\14\image003.gif – вагомість і-того параметра ефективності, яка може досить суттєво змінюватись в залежності від цілей організації та умов, в яких вона функціонує (сума їх дорівнює одиниці); bі – експертна оцінка і-того параметра ефективності за бальною системою.
Мультиплікативний критерій (М) розраховують множенням добутків окремих показників на коефіцієнти вагомості відповідних параметрів.
Недоліком критеріїв обох типів є те, що сам спосіб розрахунку передбачає можливість компенсувати низький рівень одних параметрів за рахунок надлишку інших. Навіть у теоретичному плані це невірно, тому що різні характеристики системи непорівнянні між собою. У реальному ж житті такий підхід може бути використаним лише у деяких часткових розрахунках (наприклад, для оцінки рейтингу менеджера (працівника) чи стану організації праці у тому чи іншому підрозділі підприємства). Його використання для опису стану всієї організації є некоректним. Крім того, коефіцієнти вагомості визначаються, як правило, експертним шляхом, що знижує об'єктивність оцінки.
Інший підхід до формування критеріїв полягає в тому, що одну частину параметрів ефекту (які потрібно поліпшити) відносять до чисельника, а іншу частину параметрів (які треба зменшити) – до знаменника. Головним недоліком цього підходу є те, що, зменшуючи знаменник, при незначній величині чисельника, можна забезпечити велике значення критерію. Тому такого роду критерій може бути застосований з використанням обмежень або на величину критерію, або на величину чисельника чи знаменника. Найбільш відомим з цього типу критеріїв є критерій «ефект/витрати».
Ще один підхід полягає в тому, що один з параметрів ефективності максимізують чи мінімізують, а на інші накладають обмеження. У науковій літературі найчастіше рекомендується використовувати наступні поєднання критеріїв та обмежень [53, c.263-264]:
- максимізувати прибуток (П) (чи інший параметр ефективності) при заданих обмеженнях на обсяг витрат (3з) і рівень ризику (Рз):
тах Пі при 3і £ Зз, Рі £ Рз;
де: і — номер варіанта;
- мінімізувати обсяг витрат (Зз) при заданих обмеженнях на прибуток (Пз) і рівень ризику (Рз):
min Зі при Пі ³ Пз, Рі £ Рз;
- мінімізувати рівень ризику (Рз) при заданих обмеженнях на прибуток (Пз) і обсяг витрат (Зз)
min Рі при 3і £ Зз, Пі ³ Пз.
Загалом система критеріїв, якими оцінюється ефективність діяльності організації, може бути згрупована наступним чином (табл. 14.1).
Таблиця 14.1 Критерії оцінки ефективності діяльності організації
Ознака класифікації
Зміст показника
Кількісні показники
Загальні критерії ефективності
1. Темпи зростання загальних результатів діяльності (обсягів виробництва та реалізації продукції, суми валового прибутку, частки ринку)
2. Рівень загальної рентабельності
3. Коефіцієнт фінансової стійкості
4. Коефіцієнт платоспроможності
5. Зниження витрат на 1 грн. товарної продукції
Часткові критерії ефективності
Показники ефективності використання трудових ресурсів
1.Темпи зростання продуктивності праці
2. Коефіцієнт співвідношення темпів росту продуктивності праці і темпів росту заробітної плати
3.Частка приросту обсягу виробництва в результаті росту продуктивності праці
Показники ефективності використання матеріально-технічних ресурсів
1. Фондовіддача
2. Коефіцієнт обігу оборотних коштів
3. Коефіцієнт співвідношення приросту товарної продукції до приросту обігових коштів
4. Матеріаломісткість продукції
Якісні показники
1. Підвищення рівня якості продукції та послуг
2. Стабільність персоналу організації
3. Поліпшення умов праці персоналу
Якщо заглибитися у економічну сутність вказаних критеріїв, то можна помітити, що майже всі вони спрямовані на оцінювання внутрішнього середовища організації. Але ж успіхи економічної організації завжди вимірювалися збільшенням обсягів її діяльності, що залежить не лише від здатності фірми раціонально використовувати наявні ресурси, але і від її поведінки у зовнішньому оточенні. Ефективна організація спроможна змінювати його на свою користь. Водночас зовнішнє середовище створює умови, що можуть бути як сприятливими, так і несприятливими для організації, тому необхідно говорити і про критерії глобальної ефективності економіки. Вони показують, яким чином функціонування економічної системи (більшою мірою національної, але за умов її взаємодії зі світовою) впливає на діяльність фірм. Наприклад, незначна присутність іноземних інвесторів в Україні наприкінці 90-х років ХХ ст. (незважаючи на досить високу привабливість ринку) значною мірою обумовлена несприятливим інвестиційним кліматом, який сформувався внаслідок нестабільності законів, корумпованості чиновництва, складними і незрозумілими для західних підприємців “правилами гри”. Отже, оцінка організаційної ефективності має здійснюватися з урахуванням як внутрішніх, так і зовнішніх аспектів її діяльності.
Однак здатність організації впливати на стан зовнішнього середовища здебільшого не може бути чітко визначена (крім таких загальних критеріїв, як частка ринку), тому методологія оцінки організаційної ефективності в основному зосереджується на оцінці показників внутрішньої ефективності і, зокрема, ефективності системи менеджменту.
