Магістерську роботу друкують за допомогою принтера на одному боці аркуша білого паперу формату А4 (210×297 мм) через півтора міжрядкових інтервали до тридцяти рядків на сторінці, 14-м кеглем. Таблиці та ілюстрації можна подавати на аркушах формату АЗ.
Обсяг основного тексту магістерської роботи 3,2-4,5 авторських аркушів (130-180 тис. знаків).
До загального обсягу роботи не входять додатки, список використаних джерел, таблиці та рисунки, які повністю займають площу сторінки. Але всі сторінки зазначених структурних одиниць підлягають суцільній нумерації.
Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм.
Допускається наявність не більше двох виправлень на одній сторінці.
Текст основної частини поділяють на розділи, підрозділи, пункти та підпункти.
Заголовки структурних частин «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «ДОДАТКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», друкують великими літерами по центру рядка. Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. В кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка.
Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та текстом повинна дорівнювати 2 інтервали.
Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки.
Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер проставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці (за зразком: Додаток А).
Зміст подають на початку магістерської роботи. Він містить найменування та номери початкових сторінок усіх розділів, підрозділів і пунктів (якщо вони мають заголовок). Зразок оформлення змісту подано у додатку Б.
Такі структурні частини, як зміст, вступ, висновки, список використаної літератури, джерела, додатки не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати: «1. ВСТУП» або «Розділ 6. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.
3.1. Назва роботи
Назва магістерської роботи має бути стислою, конкретною, відповідати спеціальності та суті дослідженої проблеми, вказувати на предмет і мету дослідження. Одночасно формулюється наукова новизна і практична значущість результатів дослідження, тобто робоча гіпотеза.
У назві не бажано використовувати ускладнену, узагальнюючу чи псевдонаукову термінологію. У назві треба уникати слів «Дослідження…», «Аналіз…», «Вивчення…».
3.2. Вступ
Розкриває сутність і стан наукової проблеми (задачі) та її значущість, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтування необхідності проведення дослідження.
Актуальність теми обґрунтовується описом і оцінкою сутності проблемної ситуації за дослідницьким напрямом. Критерій актуальності вказує на необхідність і своєчасність вивчення й вирішення проблеми для подальшого розвитку теорії та практики в конкретній галузі.
3.2.1. Мета дослідження
Мета магістерської роботи визначає загальну стратегію наукового дослідження та конкретний напрям наукового пошуку. Формування мети супроводжується визначенням конкретних завдань, які передбачається вирішити відповідно до поставленої мети. Тобто, мета – це висвітлення результатів дослідження. Мета дослідження повинна узгоджуватись із назвою роботи і містити не тільки очікувані результати, а й вказувати на яких наукових передумовах вона базується, чим і як досягається (із залученням яких наукових гіпотез, ідей, явищ, законів та ін.). Зазвичай мета полягає у вирішенні поставленої наукової проблеми (наукового завдання) та в розробленні на цій основі рекомендацій щодо підвищення ефективності заходів (процесів, механізмів тощо) в певній галузі наукової або практичної діяльності.
Між метою і кінцевим результатом дослідження має бути тісний зв'язок. Поставлену мету обов'язково треба досягти. І неодмінно перевірити, чи чітко визначене досягнення мети у висновках.
Мета дослідження реалізується через конкретні завдання, які потрібно вирішити відповідно до цієї мети. Не слід формулювати мету як «Дослідження…», «Вивчення…», тому що ці слова вказують на засіб досягнення мети, а не на саму мету.
Приклад:
Мета. Визначення підходів оптимізації управління військовим госпіталем на основі системного підходу.
3.2.2. Об’єкт та предмет дослідження
Об’єкт дослідження – це процес або явище, що породжує проблемну ситуацію та обране автором для вивчення.
Приклад:
Об’єкт дослідження – процес управління військовим госпіталем.
Предмет дослідження – міститься в межах об’єкта та відображає властивості, що досліджуються. До складу предмету дослідження може увійти інструмент отримання нового знання про об’єкт.
Приклад:
Предмет дослідження – умови та фактори, що впливають на процес управління військовим госпіталем.
Як взаємопов’язані категорії наукового процесу об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне та часткове. В об’єкті виділяється його предметна сторона (властивість об’єкта, дія над об’єктом), що становить предмет дослідження, і саме на нього спрямовуються основні зусилля дослідника, оскільки предмет дослідження визначає назву роботи. Об’єкт і предмет дослідження повинні містити елементи новизни або досліджуватись у нових умовах.
3.2.3. Завдання дослідження
Завдання дослідження являють собою деталізовану й «прив’язану» до конкретних умов ціль дослідження з орієнтацією на його гіпотезу. Завдання дослідження обов’язково підтверджуються відповідними висновками.
Формулювання завдань краще розпочинати словами:
«визначити…»;
«дослідити…»;
«вивчити…»;
«встановити…»;
«оцінити…»;
«розробити…»;
«обґрунтувати…»;
«проаналізувати…»;
«виявити…».
3.2.4. Практичне значення отриманих результатів
В роботі, що має теоретичне значення, треба подати відомості про наукове використання результатів досліджень або рекомендації щодо їх використання, а в роботі, що має прикладне значення, - відомості про практичне застосування отриманих результатів або рекомендації щодо їх використання. Відзначаючи практичну цінність отриманих результатів, необхідно подати інформацію про ступінь готовності до використання або масштаби використання, надати короткі відомості про впровадження результатів досліджень із зазначенням назв організацій, в яких здійснена реалізація, форм реалізації та реквізитів відповідних документів.
3.2.5. Особистий внесок слухача
У випадку використання в роботі ідей або розробок, що належать співавторам, разом з якими були опубліковані наукові праці, слухач повинен відзначити цей факт у роботі з обов’язковим зазначенням конкретного особистого внеску в ці праці або розробки. Підрозділ подається лише за наявності в автора магістерської роботи публікацій зі співавторами.
3.2.6. Апробація результатів роботи
Вказується, на яких конференціях, симпозіумах, семінарах, нарадах оприлюднено результати досліджень, що включені до роботи. Наведення у магістерській роботі даних про апробацію результатів дослідження та публікації є бажаними, але не обов’язковими.
3.2.7. Публікації
Вказують, у скількох монографіях, статтях наукових журналів, збірниках наукових праць, матеріалах і тезах конференцій, авторських свідоцтвах опубліковані результати роботи.
3.3. Розділ І (огляд літератури)
В першому розділі окреслюються основні етапи розвитку наукової думки за проблемою. Стисло, критично висвітлюючи роботи попередників, необхідно назвати ті питання, що залишились невирішеними, а отже, необхідно визначити своє місце у розв’язанні проблеми. Бажано закінчити цей розділ коротким резюме стосовно необхідності проведення дослідження. Загальний обсяг огляду літератури не повинен перевищувати 20% обсягу основної частини кваліфікаційної роботи.
Пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів, реферативних журналів, бібліографічних довідників, засобів Інтернету. В процесі підготовки до написання дипломної магістерської роботи підбираються і вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Особливу увагу необхідно приділити періодичним виданням і засобам Інтернету, де оперативно публікуються результати наукових досліджень працівників та спеціалістів.
Методика вивчення літературних джерел як основа наукового дослідження у дипломній магістерській роботі залежить від характеру та індивідуальних здібностей – загальноосвітнього рівня, його спеціальної підготовки, ерудиції та інших якостей. Проте доцільно дотримуватись загальних правил обробки літературних джерел. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, науковими статтями, монографіями), а потім з прикладною. Ознайомлення з літературою включає огляд змісту, ознайомлення з вступом та анотацією. Розділи, які мають особливе значення для дослідження проблеми ретельно обробляються з точки зору наявності в них ідей і пропозицій для вирішення проблемних питань.
Аналітичний огляд літературних джерел є основою для складання плану роботи і методики дослідження.
3.3.1. Вимоги до цитування та посилання на використані джерела
При написанні кваліфікаційної роботи автор повинен посилатися на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться у роботі. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документу, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст. Посилатися слід на останні видання публікацій.
У випадку якщо автор використовує електронну форму існуючого друкованого наукового фахового видання, то посилання здійснюються на матеріали, розміщені у друкованому паперовому виданні.
Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел із великою кількістю сторінок, тоді в посиланнях необхідно вказувати номери сторінок.
Посилання в тексті на джерела слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділених двома квадратними дужками, наприклад, „... у роботах [1-7]...“. Допускається наводити посилання на джерела у виносках, при цьому оформлення посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера.
При посиланнях на ілюстрації, таблиці, формули, рівняння зазначають їх номери.
При посиланнях слід писати: „...на рис. 1...“, „...у табл. 2...“, „...за формулою (1)...“, „...у рівняннях (1-8)...“.
При повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації необхідно вказувати скорочено слово «дивись», наприклад „...див. рис. 1...“ або „...див. табл. 1...“.
Для підтвердження власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу слід наводити цитати. Необхідно точно відтворювати цитований текст для уникнення спотворення змісту закладеного автором.
Загальні вимоги до цитування:
текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий“;
цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він зберігається;
кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;
при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точними у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;
якщо необхідно виявити ставлення автора до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;
коли автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, а саме після тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім дефіс і вказуються ініціали автора статті, а весь текст застереження вміщується у круглі дужки. Наприклад, (курсив наш. – С.І.), (підкреслено мною. – С.І.), (розбивка моя. – С.І.).
3.4. Розділ ІІ (матеріали та методи дослідження)
У другому розділі розкривається методика дослідження. Тут має бути подано обґрунтування вибору об’єкту дослідження, визначення факторів і діапазонів їх змін, доведення достовірності результатів дослідження. Доведення достовірності і результатів дослідження не повинно зводитися до переліку застосованих у роботі методів і засобів, а обробка даних – подаватися без конкретизації та узгодженості теоретичних передумов з експериментальними і практичними результатами, без аналізу їх точності й адекватності. В цьому розділі автор повинен вказати конкретні шляхи і способи отримання наукового результату. Необхідно описати методи використані під час наукового дослідження, основні етапи роботи, характер експериментальних даних. Використані методи повинні описуватись конкретно для кожного із завдань, які ставилися в дослідженні. При описі методів не потрібно заглиблюватися в деталізацію математичних прорахунків, особливо якщо вони загальновідомі. Наприклад, не слід наводити формули розрахунків середніх та їх помилок, коефіцієнту Ст’юдента, коефіцієнтів кореляції тощо. У випадку, якщо існує декілька варіантів використання окремого методу або декілька формул для розрахунків, необхідно конкретизувати обраний варіант і дати цьому відповідне пояснення. Наприклад, чому використані непараметричні методи порівняння та які саме. Або які критерії використані при перевірці вибірки на нормальність.
Методи і формули, що використані у роботі, повинні містити посилання на відповідні літературні джерела, з яких вони були запозичені.
3.5. Розділ ІІІ (результати дослідження та їх обговорення)
В даному структурному елементі магістерської роботи викладають результати власних досліджень. Автор повинен дати оцінку достовірності одержаних результатів (характеристик, параметрів), при необхідності порівняти з аналогічними результатами інших науковців, обґрунтувати потребу у додаткових дослідженнях. Виклад матеріалу підпорядковують одній провідній меті, чітко визначеній автором.
Змістовну частину даного елемента роботи складає основний текст – яким є методично оброблений і систематизований автором матеріал. Його викладення повинно характеризуватися об’єктивністю, науковістю та чіткою логічною послідовністю. Основний матеріал дослідження повинен містити повне обґрунтування отриманих наукових результатів.
3.5.1. Таблиці
Цифровий матеріал, як правило, оформляють у вигляді таблиць відповідно до рис. 1.
Таблиця __
Назва таблиці
 |
| ||||
| ||||
Боковик (графа для заголовків рядків) Графи (колонки)
Рис. 1. Приклад оформлення таблиці
Таблицю слід розташовувати безпосередньо після тексту, у якому вона згадується вперше, або на наступній сторінці. На всі таблиці мають бути посилання в тексті.
Таблиці нумеруються арабськими цифрами порядкової нумерації.
Таблиця може мати назву, яку друкують малими літерами (крім першої великої) і розміщують над таблицею та наводять жирним шрифтом.
Якщо рядки або графи таблиці виходять за межі формату сторінки, таблицю поділяють на частини, розміщуючи одну частину під іншою, або поруч, або, переносячи частину таблиці на наступну сторінку, повторюючи в кожній частині таблиці назви її граф і бокову частину.
При поділі таблиці на частини допускається заміна назви її граф або бокової частини відповідно номерами граф чи рядків, нумеруючи їх арабськими цифрами у першій частини таблиці. Але необхідно зазначити, що такі громіздкі таблиці є не бажаними, слід по можливості членувати їх на 2-3. Зміст таблиці має бути проаналізованим у тексті.
Слово „ Таблиця ____“ зазначається один раз зправа над першою частиною таблиці, над іншими частинами таблиці пишуть: „ Продовження таблиці ____“ із зазначенням номера таблиці і наводиться курсивом.
Заголовки граф таблиці починаються з великої літери, підзаголовки – з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком.
Підзаголовки, що мають самостійне значення, пишуть із великої літери. На кінці заголовків і підзаголовків таблиць крапки не ставлять. Заголовки й підзаголовки граф подають в однині.
3.5.2. Рисунки та схеми
Ілюстрації мають використовуватися тільки у тих випадках, коли вони розкривають, пояснюють або доповнюють інформацію, що міститься у роботі. Наявність їх дозволяє автору зробити більш чітким, точним та образним виклад матеріалу.
Ілюстрації (креслення, рисунки, графіки, схеми, діаграми, фотознімки) слід розміщувати безпосередньо після тексту, де вони згадуються вперше, або на наступній сторінці. На всі ілюстрації мають бути посилання у тексті.
Ілюстрації повинні мати назву, яку розміщують під ілюстрацією. За необхідності під ілюстрацією розміщують пояснювальні дані (умовні позначення). Тематичний заголовок ілюстрації повинен містити текст із якомога стислою характеристикою зображенного.
Ілюстрації позначаються словом „Рис.___“, який разом із назвою ілюстрації розміщують після пояснювальних даних. Після назви ілюстрації крапка не ставиться.
Ілюстрації слід нумерувати арабською цифрою після якої ставиться крапка.
Приклад:
Рис. 1. Характеристика структури зовнішніх чинників, які впливають на стійкість функціонування аптечних закладів в умовах НС
Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази основним змістом яких є те, що міститься у підписі ілюстрації. Вони мають бути проаналізованими та обгрунтованими в тексті.
У тій частині тексту, що пов’язана з ілюстрацією, і де необхідно вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круглих дужках, або зворот типу: „…як це видно з рис. 1“, або „…як це показано на рис. 1“
3.5.3. Формули та рівняння
Формули та рівняння розміщують безпосередньо після тексту, в якому вони згадуються, посередині сторінки.
Вище й нижче кожної формули або рівняння повинно бути залишено не менше одного вільного рядка.
Формули і рівняння слід нумерувати порядковою нумерацією арабськими цифрами.
Номер формули або рівняння зазначають на рівні формули або рівняння в дужках у крайньому правому положенні на рядку.
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів, що входять до формули чи рівняння, слід наводити безпосередньо під формулою у тій послідовності, в якій вони наведені у формулі чи рівнянні.
Пояснення значення кожного символу та числового коефіцієнта слід давати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають з абзацу словом "де" без двокрапки.
Приклад:
„Відомо що,
, (1)
де М1,М2 – математичне очікування;
G1, G2 – середнє квадратичне відхилення міцності.“
Переносити формули чи рівняння на наступний рядок допускається тільки на знаках операцій, які виконуються, повторюючи знак операції на початку наступного рядка. Коли переносять формули чи рівняння на знакові операції множення, застосовують знак „х“.
Якщо у роботі тільки одна формула чи рівняння, то її теж потрібно нумерувати. Формули, що йдуть одна за одною й не розділені текстом, відокремлюють комою.
3.6. Висновки
Викладаються найбільш важливі наукові та практичні результати, отримані в роботі, які повинні містити формулювання розв’язаної наукової проблеми (задачі), її значення для науки і практики. Далі формулюють висновки та рекомендації щодо використання здобутих результатів. В першому пункті висновків коротко оцінюють стан питання. Далі у висновках розкривають методи вирішення поставленої в роботі наукової проблеми (задачі), їх практичний аналіз, порівняння з відомими розв’язаннями.
У висновках необхідно:
наголосити на якісних та кількісних показниках здобутих результатів;
обґрунтувати їх достовірність;
викласти рекомендації щодо використання результатів дослідження у практичній діяльності органів влади.
Висновки повною мірою мають давати відповідь на поставлені у магістерській роботі завдання, у них відображуються основні результати дослідження.
Рекомендується починати кожен з висновків з дієслів доконаного виду (наприклад: «проаналізовано…», «досліджено…», «встановлено…», «розглянуто…», «рекомендовано…» тощо).
3.7. Вимоги до оформлення джерел літератури
Список використаних джерел – елемент бібліографічного апарату, який містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків (або додатків при їх наявності).
Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т. ін. [при цьому враховують відповідність бібліографічного опису вимогам ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 “Система стандартів з інформації, бібліотечної та видавничої справи. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання”].
Джерела можна розміщувати двома способами:
в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків;
у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні магістерських робіт).
Зразки оформлення бібліографічних посилань наведено у додатку А.
3.8. Оформлення додатків
До додатків за необхідності доцільно включати допоміжний матеріал:
проекти нормативно-правових документів, розроблених особисто магістрантом або таких, у розробці яких він брав безпосередню участь;
діаграми, графіки, результати статистичних вимірювань;
таблиці допоміжних цифрових даних;
протоколи й акти впровадження;
інструкції та методики, опис алгоритмів і програм вирішення задач на ЕОМ, розроблених у магістерській роботі;
допоміжні ілюстрації.
Додатки розміщують після висновків магістерської роботи на наступних її сторінках у порядку появи посилань у тексті роботи.
Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово “Додаток _______” і велика літера, що позначає додаток.
Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.
