Універсали Центральної Ради

Зазначав М.Грушевський.

 

Слайд 5:

Політичні сили в складі УЦР:

Автономісти

(виступали за автономію України в складі Росії)

УСДРП – Українська соціал-демократична робітнича партія – С.Петлюра, В.Винниченко, М.Порш

УПСФ – українська партія соціалістів-федералістів – Д.Дорошенко, С.Єфремов, О.Лотоцький

УПСР – українська партія соціалістів-революціонерів – М.Грушевський, О.Севрюк, В.Голубович

Самостійники

(виступали за незалежність України)

УПСС – українська партія соціалістів-самостійників – О.Макаренко, І.Липа, І.Луценко

УДХП – українська демократично-хліборобська партія – С.Шемет, В.Липський

Слайд 6:

На початку 1902 p. М. Міхновський із групою однодумців заснував Українську народну партію (УНП), для якої написав "Десять заповідей" і "Програму". У 1905 р. він разом із соратниками по УНП висвітлив своє бачення конституційних основ існування України як "спілки вільних і самоправних земель, утворених на підставі своїх природних особливостей та окремішностей і заселених українцями" у проекті "Основного закону "Самостійної України" Спілки народу українського".

 

«Одна, єдина, неподільна, від Карпат аж до Кавказу самостійна, вільна, демократична Україна — республіка робочих людей.»

М.Міхновський

 

Слайд 7:

Головував на II з'їзді РУП — УСДРП (Української соціал-демократичної робітничої партії". До 1914 р. жив у Австрії, Франції, Італії, потім нелегально приїхав в Україну, де його застала світова війна. Жив нелегально в Катеринославі, Москві, продовжував революційну та літературну роботу, брав участь у виданні легального журналу "Промінь". Після Лютневої революції прибув до Києва і брав участь в організації Української Центральної Ради, редагував орган ЦК УСДРП "Робітничу газету". У кінці червня 1917 р. очолив Генеральний Секретаріат (до 22 січня 1918 p.). Під час Гетьманщини став головою Українського національного союзу, потім очолив Директорію. Вийшов з її складу й емігрував. Після закордонної конференції УСДРП (вересень 1919 р.) вийшов з партії і організував у Відні Закордонну групу Української комуністичної партії (УКП), від імені якої видавав газету "Нова доба". У 1920 р. на короткий час повернувся в Україну. З 1934 р. жив у Франції; відмовився співробітничати з фашистами.

«Всяка державна будова тільки тоді може бути непохитною, коли в її основу покладено не примус, а добру волю її складових частин.»

В.Винниченко

 

 

Слайд 8:

На з'їзді С. Петлюра був обраний до складу УГВК, з 21 травня обраний головою цієї організації. Водночас увійшов до складу Центральної Ради. 28 червня обраний до складу Генерального Секретаріату на посаду Генерального секретаря з військових справ. Головним завданням С. Петлюри як військового діяча була українізація армії. Працюючи над створенням української армії, зустрів спротив частини членів УЦР — зокрема вкрай пацифістську позицію займав Винниченко. Втім рішеннямТимчасового уряду посада генсека з військових справ не була затверджена^[12]. Офіційно поновлений на посаді 13 листопада, в той же час віддав наказ українським військам зайняти всі найважливіші урядові об'єкти Києва.

«В боротьбі виростає сила, розвивається свідомість, набирає животворної енергії національна воля, боротьба ставить на порядок денний питання про організацію національних сил, про сталеві, міцні форми цієї організації…»

С.Петлюра

Слайд 9:

Універсали Центральної Ради

І універсал:

• Дата проголошення: 23(10) 1917 р.;

• Причини: автономія України у складі Росії;

• Значення: став етапом розвитку Української революції

ІІІ універсал:

• Дата проголошення: 7 листопада 1917 р.;

• Головна причина: проголошення Української Народної Республіки (УНР)

• Значення: став програмою масштабних соціально-економічних та політичних перетворень в Україні.

Слайд 10:

IV універсал:

• Дата проголошення: 22 січня 1918 р.;

• Причини: загроза захоплення більшовиками України;

• Основний зміст: проголошення УНР самостійною, незалежною, вільною, суверенною державою;

• Результати: створення самостійної Української держави.

Слайд 11:

Причини падіння Центральної Ради

• Відсутність політичного досвіду, наївний романтизм лідерів;

• Відсутність загальнонаціональної програми реформ;

• Непослідовність політики, невирішеність нагальних проблем – аграрної, робітничої