Екологічна та соціально-економічна оцінка стану навколишнього середовища.

Зовнішні економічні зв’язки ті їх роль у розвитку продуктивних сил України та регіонів.

Зовнішні зв’язки (ЗЗ) – це взаємообмін з іншими країнами світу продуктами матеріального виробництва, енергією, інформацією, послугами на основі міжнародного поділу праці; співробітництво політичних органів, спрямоване на ефективне розв’язання глобальних проблем людства; здійснення культурних, освітянських та інших громадських та особистих контактів. Однією з найважливіших форм зовнішньоекономічної діяльності є міжнародна торгівля. Вона характеризується такими основними показниками: обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішьоторговельного балансу, географія торгівлі. Найбільш істотною її характеристикою є товарообіг – обіг товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва до сфери споживання. Показниками міжнародного товарообігу є експорт (вивезення) та імпорт (ввезення) товарів або капіталів.Для будь-якої країни дуже важливим є співвідношення суми експорту та імпорту – зовнішньоторговельне сальдо. В Україні цей показник в останні роки і, зокрема, в 1998 р. був негативним.

89.Економічний механізм охорони навколишнього середовища.Економічний механізм охорони навколишнього природного середовища містить цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств та окремих працівників. Лімітування природокористування — дієвий елемент механізму охорони навколишнього природного середовища. Існують підприємства, котрі, з екологічної точки зору, краще було б закрити або перепрофілювати, тобто перевести на випуск іншої продукції, що завдавало б менше шкоди навколишньому середовищу. Наприклад, целюлозопаперовий комбінат можна перепрофілювати в меблеву фабрику. Проте, з економічної точки зору, а часом і з соціальної, це не завжди реально, оскільки підприємство може бути постачальником потрібних суспільству товарів та робочих місць. У цьому випадку його діяльність в галузі природокористування деякий час регулюється не нормативами ГДС та ГДВ, а індивідуальними лімітами, тобто ТПВ.Важливим економічним методом управління є правильне застосування матеріального стимулювання — забезпечення зацікавленості, вигідності для підприємства та його працівників природоохоронної діяльності. При цьому передбачається застосування не лише заохочувальних заходів, але й покарань. До заохочувальних заходів належать: — встановлення податкових пільг (сума прибутку, з котрого стягується податок, зменшується на величину, що повністю або частково відповідає природоохоронним видаткам;— звільнення від оподаткування екологічних фондів та природоохоронного майна;— застосування заохочувальних цін та надвишок на екологічно чисту продукцію;— застосування пільгового кредитування підприємств, котрі ефективно здійснюють ОНПС (зниження процента за кредит або безпроцентне кредитування);— запровадження спеціального додаткового оподаткування екологічно шкідливої продукції та продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій; — штрафи за екологічні правопорушення.

Екологічна та соціально-економічна оцінка стану навколишнього середовища.

Екологічна оцінка стану навколишнього природного середовища передбачає розгляд таких основних критеріїв: 1) зменшення негативного антропогенного впливу на навколишнєприродне середовище

; 2) збільшення кількості і поліпшення якості придатних до використання природних ресурсів; 3) забезпечення природних процесів, біологічної різноманітності тощо. Соціально-економічна оцінка стану навколишнього природного середовища ґрунтується на таких критеріях: 1. підвищення комфортності проживання населення; 2. поліпшення фізичного стану людини і зниження захворюваності, збільшення тривалості життя; 3. поліпшення умов праці і відпочинку; 4. створення сприятливих умов розвитку освіти, культури, соціальне, комунальне, житлове забезпечення, підвищення рівня свідомості людини; 5. приріст виробництва основних видів продукції на душу населення; 6. досягнення оптимальних темпів приросту національного доходу, темпів зростання продуктивності праці; 7. збільшення виробництва екологічно чистої продукції; 8. зниження собівартості виробництва продукції; 9. збільшення технічного рівня, удосконалення техніки і технології виробництва; 10. підвищення матеріального добробуту населення.