Основні методи, що застосовують в транспортному праві.
Порівняльний метод. Він дає змогу вивчати транспортно-правові явища, порівнюючи їх, визначаючи їх подібність, тотожність або відмінність як на державному рівні, так і на рівні різних країн.
Статистичний метод. Його призначенням є вивчення кількісних показників і їхніх змін у транспортно-правовому процесі, обробка отриманих результатів для наукових і практичних цілей.
Спеціально -юридичний метод. Цьому методу притаманний опис транспортно-правової науки, юридичних норм, які стосуються транспортної сфери тощо. Даний метод дає змогу встановлювати зовнішні ознаки транспортно-правових явищ, визначати як поняття транспорту, так і їхнє формулювання.
До елементів транспортно-правової структури належать: правові норми та правові інститути.
Під правовим інститутом слід розуміти таку організацію транспортних правових норм, за якою вони складаються в певні групи, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини.
Прикладом транспортного правового інституту можна вважати ту сукупність однорідних норм права, яка регулює суспільні відносини у сфері залізничного транспорту.
На сьогоднішній день існують такі інститути транспортного права:
• інститут залізничного транспортного права;
• інститут повітряного транспортного права;
• інститут автомобільного транспортного права;
• інститут водного транспортного права, який увібрав в себе такі дві групи норм, що складають відповідно морське й річкове транспортне право.
• інститут трубопровідного транспортного права.
Під функціями транспортного права розуміють основні напрями науково-пізнавальної та навчальної діяльності, що характеризують сутність, зміст, соціальне призначення транспортного права, його завдання й мету в системі правових наук.
Можна виділити такі функції транспортного права.
Евристична — наукова діяльність у сфері транспортного права базується на значній кількості теоретичних положень, сукупність яких дозволяє спрямовувати дану діяльність на відкриття нових закономірностей, що виникають у процесі розвитку транспорту і транспортного права. Ці відкриття дають змогу з іншого боку поглянути на сучасне, зробити оцінку минулого й зазирнути в майбутнє.
Онтологічна – цій функції властиве те, що вона призначена пізнати транспортно-правові явища, тобто дослідити предмет транспортного права. І як наслідок цього можна вважати пояснення даного дослідження.
Прогностична — охоплюючи певну систему знань, оволодіваючи певними закономірностями розвитку суспільних відносин у сфері транспорту, наука «Транспортне право» визначає тенденції розвитку цих явищ, робить погляд у майбутнє, передбачаючи напрямки розвитку даних явищ.
Комунікативна — дає змогу вирішити такий підхід, як застосування нових знань і досягнень інших галузей знання у сфері юридичних наук і навпаки.
Системоутворююча — визначає місце, роль і значення транспортного права в системі правових наук
Під принципами транспортного права розуміють керівні засади, теоретичні ідеї, яким притаманні універсальність й загальна значущість, що відображають суттєві положення транспортного права.
Система принципів транспортного права включає:
– принцип відповідальності. - за невиконання чи неналежне виконання обов'язків учасники транспортного процесу несуть відповідальність;
– принцип планування. Планування являє собою засновану на врахуванні об'єктивного закону, планомірного пропорційного розвитку транспортного процесу свідомо цілеспрямовану діяльність з визначення пропорцій в галузі транспорту, розробки, затвердження планів, доведення їх до виконавців тощо;
– принцип законності. Він полягає в тому, щоб кожний суб'єкт — учасник транспортного процесу — діяв у межах наданих йому прав, виконував передбачені обов'язки, суворо керувався приписами законів й інших нормативних актів;
– принцип доцільності. Його сутність полягає в тому, що транспортний процес повинен забезпечувати своєчасне, повне та якісне задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях
Норма права — це загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, що встановлюється і охороняється компетентними органами держави. У правовій науці найпоширенішою є ідея про триелементну побудову правової норми, відповідно до чого вона логічно складається з диспозиції, гіпотези й санкції.
Гіпотеза — це частина транспортної правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких наступає чинність правил, що встановлені в диспозиції.
Диспозиція — це частина транспортної правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб'єкти — учасники транспортних суспільних відносин.
Санкція — це частина транспортної правової норми, що містить вказівку на ті правові наслідки, що наступають через порушення правила, зафіксованого в диспозиції, чи умови, зазначеної в гіпотезі.
Транспортному праву притаманна також класифікація правових норм, яку можна диференціювати за такими напрямами:
а) за функціональною спрямованістю:
- регулятивні (встановлюють юридичні права і обов'язки суб'єктів транспортних відносин)
- охоронні (передбачають державний припис за вчинення правопорушення і містять відповідні санкції);
б) за предметом регулювання
- матеріальні: з ях допомогою здійснюється вплив на суспільні відносини шляхом прямого і безпосереднього закріплення порядку утворення транспортних органів, їх діяльності та встановлення правового статусу, прав і обов'язків суб'єктів транспортних правовідносин
- процесуальні - встановлюють процедуру здійснення прав і обов'язків учасників транспортних відносин;
в) за формою (характером) припису:
- зобов'язуючі - містять припис щодо обов'язкового вчинення відповідних дій;
- забороняючі - містять приписи щодо заборони вчинення тих чи інших дій;
- дозволяючі - надають право діяти на власний розсуд;
- заохочувальні - стимулюють відповідні дії суб'єктів транспортних відносин;
- рекомендаційні - містять поради відносно доцільності окремих дій при певних умовах транспортних відносин;
г) за межею дії:
- за простором (загальнодержавні, регіональні, місцеві);
- часом (безстрокові, строкові, разові)
- суб'єктами (регулюють діяльність у сфері транспортних відносин фізичних осіб, юридичних осіб, соціальних спільнот)
