Вступ
Навчальні плани майже усіх вищих закладів освіти, які готують фахівців за спеціальністю „Правознавство”, передбачають вивчення спеціальних курсів, присвячених кваліфікації злочинів. Такі курси мають різні назви, на їх вивчення відводять неоднакову кількість годин, відрізняються форми звітності. Але головний їх зміст збігається – вони присвячені теоретичним та практично-прикладним проблемам, які виникають у зв’язку з кримінально-правовою оцінкою діянь, які заподіюють чи можуть заподіяти істотну шкоду і принаймні формально передбачені кримінальним законом.
Водночас, вивчення спецкурсів, про які йдеться, пов’язано з низкою труднощів, які виникають через те, що:
- чинне законодавство, по суті, не містить положень, які б регламентували порядок застосування кримінально-правових норм, зокрема й щодо кваліфікації. На відміну від правил призначення покарання правила кваліфікації не закріплено в законі, вони існують лише як теоретичні положення чи звичаєві норми, вироблені практикою;
- роз’яснення Верховного Суду України з питань кваліфікації окремих видів злочинів у багатьох випадках суперечливі;
- у теорії кримінального права відповідні положення висвітлено неоднозначно, багато актуальних питань у спеціальній літературі взагалі не розглянуто;
- навчальний процес у цій частині не забезпечено підручниками чи навчальними посібниками, курсанти приречені вести пошук матеріалу в багатьох розрізнених і неузгоджених між собою статтях, текстах виступів на конференціях, фрагментах монографій.
До того ж, у теорії та на практиці до останнього часу було прийнято вести мову лише про кваліфікацію злочинів, інші ж аспекти кримінально-правової кваліфікації залишаються поза увагою правників. Одним із наслідків цього є фактичне збереження неодноразово засудженого обвинувального ухилу і в теоретичному дослідженні, і в практичній діяльності, інакше кажучи, діяв, а почасти і продовжує діяти підхід, згідно з яким будь-яке діяння, яке оцінювали з позицій кримінального закону, апріорі вважали злочином.
Спеціальний курс „Теорія кваліфікація злочинів ” має своїм завданням сформувати у курсантів, студентів, слухачів глибокі теоретичні і практичні знання щодо використання їх у професійній діяльності співробітників органів національної поліції, інших правоохоронних і судових органів.
Курс завершує вивчення матеріального кримінального права України і покликаний забезпечити узагальнення, поглиблення і розширення знань курсантів із Загальної та Особливої частин кримінального права, привити їм самостійні навички кваліфікації злочинів, підготувати до практичного застосування кримінального законодавства.
Вивчення курсу повинно сприяти вихованню у курсантів, студентів, слухачів поважного ставлення до закону про кримінальну відповідальність як важливого засобу захисту людини, її прав та свобод, проголошених Конституцією України, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань.
В умовах дії нового Кримінального кодексу України зазначений спеціальний курс покликаний також поєднати знання курсантів, студентів, слухачів, одержані за час попереднього навчання, з новими законодавчими положеннями.
Метою спеціального курсу є: 1) поглиблене знання законодавчих та теоретичних проблем, пов’язаних з теорією кваліфікації злочинів, кваліфікації попередньої злочинної діяльності, множинності злочинів, злочинів, вчинених у співучасті; 2) детальне вивчення роз'яснень Пленуму Верховного Суду України з вказаних проблем та судової практики; 3) вміння тлумачення кримінального закону та положень постанов Пленуму Верховного Суду України; 4) вироблення вміння правильної кваліфікації та відмежування злочинів.
Питання 1. Урахування стадії вчинення злочину
Урахування стадії вчинення злочину при його кваліфікації полягає в:
- побудові формули кваліфікації, яка щодо кожної зі стадій має специфічний вигляд;
- вирішенні питань конкуренції закінчених та незакінчених злочинів;
- визнанні сукупності у випадках, коли попередня злочинна діяльність є самостійним закінченим злочином.
Поняття закінченого злочину
Визначаючи момент закінчення злочину потрібно враховувати:
1) опис злочину в Особливій частині КК. Що більше ознак злочину названо в диспозиції статті КК, то більше їх потрібно для того, щоб були підстави вважати злочин закінченим (наприклад, для того щоб вважати закінченим злочин, передбачений ст.296 КК, необхідна наявність не менше трьох ознак вказаних в диспозиції цієї норми);
2) фактичне виконання об’єктивної сторони злочину. Злочин може бути визнано закінченим лише тоді, коли є всі обов’язкові ознаки об’єктивної сторони (наприклад, ст.263 КК; виконання однієї з дій вказаних в диспозиції норми є закінченим злочином).
За загальним правилом, злочин визнають закінченим, якщо у фактично скоєному є всі ознаки посягання, передбачені кримінально-правовою нормою.
Злочин з матеріальним складом вважають закінченим тоді, коли настали суспільно небезпечні наслідки посягання, передбачені диспозицією (наприклад, ч.4 ст.152 КК як зґвалтування, що спричинило особливо тяжкі наслідки).
Якщо у статті Особливої частини названо кілька обов’язкових наслідків злочину, то такий злочин є закінченим з моменту настання всіх обов’язкових наслідків. При цьому один з наслідків, вказаний у диспозиції статті є проміжним на шляху до іншого (інших) – кінцевого. Настання лише одного (проміжного) наслідку не дає підстав кваліфікувати злочин як закінчений, настання ж тільки кінцевого наслідку, без проміжного, говорить про те, що має місце якийсь інший склад злочину.
Коли у статті Особливої частини названо кілька наслідків альтернативно, то для визнання злочину закінченим достатньо настання хоча б одного з таких наслідків (наприклад, ч.2 ст.270 КК – порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, якщо воно спричинило загибель людей, майнову шкоду в особливо великому розділі або інші тяжкі наслідки).
Злочин з формальним складом вважають закінченим тоді, коли повністю виконано (завершено) діяння, назване у диспозиції статті Особливої частини як ознака складу такого посягання (наприклад, ст.213 КК – “Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом”; при вчиненні однієї з дій вказаних в диспозиції норми цей злочин вважається закінченим).
Якщо у диспозиції статті Особливої частини названо кілька обов’язкових діянь, то такий злочин вважають закінченим з моменту виконання всіх обов’язкових діянь.
Злочин з формальним складом з кількома альтернативними діяннями є закінченим тоді, коли повністю виконано хоча б одне з альтернативних діянь (наприклад, злочин, передбачений ст.307 КК вважається закінченим, коли вчинено хоча б одна з дій вказаних в диспозиції норми).
Злочин з усіченим складом вважають закінченим з моменту початку виконання суспільно небезпечного діяння, вказаного у диспозиції статті Особливої частини (наприклад, розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного з насильством небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства).
Питання 2. Момент закінчення окремих видів злочинів
На триваючий злочин повністю поширюється загальне правило: злочин кваліфікують як закінчений (тобто без посилання на ч.1 ст.14, ч.2 або ч.3 ст.15 КК, а лише за статтею Особливої частини) тоді, коли у скоєному є всі ознаки, передбачені диспозицією статті Особливої частини. Оскільки законодавство передбачає триваючі злочини лише з формальним складом, то їх кваліфікують як закінчені тоді, коли виконано діяння, яке є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони (наприклад, ст.263 КК – незаконне зберігання вогнепальної зброї).
Продовжуваний злочин, який складається з кількох проступків, кваліфікують як закінчений тоді, коли виконано останню з дій, достатніх для визнання посягання злочином, другу – за умов повторності (неодноразовості), третю – за умов систематичності (наприклад, вчинення декількох розкрадань чужого майна, які охоплювались єдиним умислом винного).
Продовжуваний злочин з матеріальним складом є закінченим тоді, коли розмір шкоди стає достатнім, щоб визнати посягання, яке складається з кількох деліктів, злочином (наприклад, вчинення декількох розкрадань чужого майна, які охоплювались єдиним умислом винного, що перевищило три неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Складений злочин кваліфікують як закінчений за умови, що є закінченими всі посягання, які його утворюють.
Дії кожного зі співучасників кваліфікують як посягання з тією стадією, яку вчинив виконавець злочину.
Момент закінчення основного і кваліфікованих видів одного й того ж злочину, а також кваліфікованих видів, які виділяють за різними кваліфікуючими ознаками складу, може не збігатися (наприклад, ч.1 ст.358 КК передбачає відповідальність за підроблення документів з метою збуту або їх збут; у першому випадку злочин вважається закінченим з моменту підроблення документу, а в другому – з моменту його збуту).
