Інституційні зміни розвитку фінансового регулювання економіки

Система державного фінансового регулювання є інструментом забезпечення відтворювальних процесів в економіці, спрямованим на реалізацію відповідних пріоритетів соціально-економічного розвитку країни. Однією із вагомих складових даної системи є середньострокове бюджетне прогнозування, оскільки обґрунтовує напрями використання бюджетних коштів у майбутньому з урахуванням визначених цілей розвитку економіки та соціальної сфери держави. Важливим є збільшення часових періодів фінансово-бюджетного прогнозування, яке використовується в сучасній політиці державного управління. На сучасному етапі розробляються середньострокові програми, формується довгострокова стратегія розвитку країни, окремих галузей суспільного виробництва та складових фінансової системи, які закріплюються в затверджуваних документах у формі стратегій, концепцій, програм. Формування системи стратегічного фінансово-бюджетного прогнозування і планування сприяє визначенню довгострокових кількісно вимірюваних цілей, що дають характеристику очікуваному рівню розвитку соціальної сфери та економіки країни, та передбачає аналіз можливих альтернативних сценаріїв розвитку.

Система фінансового прогнозування та індикативного планування сприяє розвитку конкуренції між програмами соціально-економічного розвитку, що підвищить дієвість фінансового регулювання. Крім того, це створить належні умови для повноцінного впровадження програмно-цільового методу як на місцевому так і на державному рівні у бюджетний процес, посилить дієвість моніторингу та експертної оцінки за виконанням бюджетних програм, сприятиме підвищенню рівня наукоємності бюджетного процесу в цілому.

Зазначена система повинна включати: вибір пріоритетів економічного розвитку, інструменти та механізми їх реалізації, відповідні інститути організації економічної діяльності та методи контролю за досягненням очікуваних результатів. Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку фінансових відносин зроблено важливі кроки до запровадження системи стратегічного прогнозування та планування, зокрема затверджено Стратегію сталого розвитку «Україна ‒ 2020», де визначено першочерговий перелік реформ та програм, що потребують реалізації, відповідні індикатори успішності досягнення поставлених результатів; у Бюджетному кодексі визначено імперативну норму що запровадження середньострокового бюджетного прогнозування, сформовано та виконуються програми економічного та соціального розвитку. Водночас, з метою посилення ефективності функціонування даної системи слід підвищити ступінь відповідальності уповноважених державних інституцій за досягнення планових результатів цільових програм та бюджету, посилити рівень координації та взаємоузгодженості складових системи державного фінансового регулювання економічного розвитку.

Необхідно зауважити, що взаємозв'язок таких складових бюджетного та грошово-кредитного регулювання як суб'єкт, об'єкти, правила, механізми, інструменти є важливою і необхідною передумовою їх скоординованої реалізації. Характер механізмів та інструментів, які використовуються при проведенні монетарної та бюджетної політики, дозволяють розглядати їх як взаємодоповнюючі засоби державного фінансового регулювання економічного розвитку [5].

Крім того, використання відповідної сукупності заходів державного фінансового регулювання економіки не в змозі одночасно забезпечувати досягнення таких цілей, як досягнення макроекономічної стабільності, усунення та зменшення наслідків «провалів ринку», стимулювання економічного розвитку, досягнення оптимального перерозподілу національного доходу між членами суспільства. Ці цілі часто суперечать один одному, і потрібно знайти рішення, що забезпечує певний компроміс між ними.

Ведучи дискусію про державне фінансове регулювання економічного розвитку, слід виділити довгострокову та короткострокову компоненту економічного розвитку, при чому заходи фінансового регулювання відрізняються для підтримки економічного зростання в залежності від поставлених завдань та часових горизонтів. Під короткостроковим слід розуміти період, в якому можна змінити використання факторів економічного зростання, а під довгостроковим ‒ період, в якому можуть змінюватися як обсяги задіяних у виробництві факторів, так і
проходить зміна технологічних укладів. У довгостроковому періоді для підтримки, з боку держави, економічного зростання, насамперед, слід проводити структурні зміни економіки, сприяти інституційним перетворенням фінансової системи. При чому результативність трансформаційних перетворень фінансового сектору та економіки загалом відбуватиметься із часовим лагом та з урахуванням ефективності та адаптивності заходів інститутів, що формують та реалізують державне фінансове регулювання.

Згідно дослідження Д. Родріка до основних передумов забезпечення економічного розвитку на довгостроковій основі належать: рівень технологічного укладу економіки, наявні фактори виробництва, інституційне середовище, ступінь інтегрованості економіки у світовому, а також географічне розташування країни. При чому рівень інституційного середовища характеризує якість формальних та неформальних суспільних рамок взаємодії економічних агентів, правил і ступеню впливу та масштабів державного фінансового регулювання, які створюють відповідні умови для забезпечення соціально-економічного розвитку. Лауреат Нобелевської премії з економіки Р. Солоу у своєму дослідженні дійшов висновку, що роль державного фінансового регулювання у забезпеченні довгострокового економічного розвитку є незначною. На його думку, в довгостроковому періоді темпи зростання економіки визначаються темпами зростання населення та технологічного прогресу [11].

Разом з тим, на сучасному етапі ряд міжнародних досліджень, в тому числі виконанні фахівцями та експертами Міжнародного Валютного Фонду свідчать про об'єктивну необхідність використання системи державного фінансового регулювання не тільки для досягнення короткострокової макроекономічної стабілізації, але й для створення сприятливих умов для забезпечення економічного розвитку на довгостроковій основі, підвищення добробуту населення. З метою реалізації зазначеного слід поступово змінювати структуру державних видатків, в тому числі бюджетних шляхом зростання частки продуктивних видатків та обмеження непродуктивних при підвищенні якісного рівня функціонування бюджетних інститутів. Заходи державного фінансового регулювання щодо стимулювання економічного зростання повинні бути спрямовані, насамперед, на збільшення обсягів і підвищення якості факторів виробництва, зокрема людського капіталу. В свою чергу, цілі та завдання діяльності державного інституту у сфері грошово-кредитного регулювання також відрізняються в залежності від часового періоду.

Загалом на центральний банк покладено наступні завдання:

забезпечення цінової стабільності, сприяння досягненню фінансової стійкості та стабільності банківської системи, підтримка фінансових посередників в період кризи ліквідності. Реалії розвитку вітчизняної економіки, які констатують відсутність потенціалу відновлення економічного зростання за рахунок короткострокових заходів фінансового стимулювання зумовлюють потребу активізації діяльності держави у сфері забезпечення та підтримки довгострокового економічного зростання.

Варто враховувати, що вплив державного фінансового регулювання на економічні та промислові процеси відбувається з часовим лагом. Крім того, лаг впливу грошово-кредитного регулювання є диферентним у порівнянні з тривалістю лагу відповідного впливу бюджетного регулювання. Визначено, що грошово-кредитне регулювання характеризується вищим рівнем результативності в довгостроковому періоді, тоді як результативність бюджетної політики проявляється, насамперед, в середньостроковому та короткостроковому періодах. Завдання щодо забезпечення стабільності національної грошової одиниці та інфляційного таргетування мають більш довгостроковий характер аніж формування та виконання бюджету на відповідний рік. Забезпечення інтенсивного економічного зростання на довгостроковій основі потребує одночасного використання інструментів, операційних важелів, механізмів податкового, митного, бюджетного, грошово-кредитного, валютного регулювання.

Взаємоузгодження бюджетного та грошово-кредитного регулювання потребує підвищення якісного рівня інституційного забезпечення як державного управління так і економіки в цілому. Інституційний аспект координації вищезгаданих складових системи державного фінансового регулювання, значним чином, пов'язаний із взаємодією державних інститутів, які й здійснюють дане регулювання. Важливою передумовою реалізації виваженого та результативного грошово-кредитного регулювання є дотримання принципу незалежності Центрального банку. Державний інститут, що формує та реалізує грошово-кредитну політику має бути незалежним від державного інституту, що формує та реалізує податкову, митну та бюджетну політику при досягненні цілей грошово-кредитної політики. Зазначене передбачає, право у відмові надання емісійних чи прямих кредитних фінансових ресурсів Міністерству фінансів або ж місцевим органам влади для виконання відповідного бюджету.