Соціалістична правова система

 

Соціалістичне право виникло з утворенням радянської держави 1917 р., а згодом – соціалістичне право – виникає після утворення інших соціалістичних країн у післявоєнні роки.

Соціалістична система була виділена в науці зрівняльного права за її цільовою направленістю. Тут право розглядається як знаряддя і засіб революційного перевлаштування суспільства, побудови нового ладу. Ця система охоплювала колишній СРСР і соціалістичні країни.

На соціалістичні правові системи Європи, Азії і Латинської Америки, які складали соціалістичний табір, значний вплив зробила перша соціалістична правова система – радянська. Національні правові системи зарубіжних соціалістичних держав являлись і являються різновидами радянського права. Тому на прикладі права СРСР можна розглянути основні риси, які притаманні соціалістичному праву.

Характерні риси правової системи:

1. Базується на марксистському вченні.

2. Значну роль у формуванні права відіграє партійна доктрина.

3. Заперечувалося існування приватного права, вся сфера дій вважається публічною.

4. Формально схожа на романо – германську:

- існує поділ на галузі і підгалузі;

- єдине джерело права це нормативно-правовий акт;

- переважає кодифікація.

5. Хоча термінологія і подібна до романо – германської системи, але зміст термінів дуже сильно відрізняється.

Для радянського права характерна концепція правової норми, яка мало чим відрізняється від французької чи німецької концепції. Виходячи з цього, деякі західні автори, особливо англійці і американці, відмовляються бачити в радянському праві оригінальну систему, і тому відносять її до романо – германської правової сім’ї. [13, с. 128–129]

Соціалістичні юристи одностайно захищали протилежну тезу. Для них право – це надбудова, відображення відповідної економічної структури. Радянські автори заперечували, тільки те, щоб відмінності в системах праві зводилися тільки до формальних моментів, без розгляду змісту будови галузей права. В державі соціалістичній і не соціалістичній постають різні проблеми, які розглядаються марксистсько-ленінським вченням під новим, індивідуалістичним кутом зору.

Соціалістичне право має яскраво виражений класовий характер. Єдине, або основне у соціалістичного права, є спочатку революційна творчість виконавців, а пізніше, нормативно – правові акти, у відношенні яких декларувалось, що вони виражають волю трудящих, переважної більшості населення, а потім всього народу, керованого комуністичною партією. Із нормативно – правових актів, що приймалися, більшу частину складали підзаконні (таємні і напівтаємні накази, інструкції і т.д.), які фактично виражали перш за все і головним чином волю і інтереси партійно – державного апарату.

Соціалістичне право розглядається як реалізація марксистської – ленінської доктрини. Те, що стосується категорій і інститутів, то тут неможна не визнати оригінальністю радянського права. По зовнішньому вигляду в ньому збережені категорії і інститути романо – германської системи, однак за своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права, хоч зовнішньо і залишається такою ж, як і система романо – германського типу, але існують і значні відмінності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право.

Конституційне право у вищій мірі відрізняється від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Радами всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизму – ленінізму – це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від яких би то не було упереджених думок і політичних обставин.

Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політикою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади.

Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (г своєю суттю вони корінним образом оновлені. В суспільстві нового типу, заснованим на іншій економічній системі, і яка керується іншими ідеалами, виникають зовсім інші проблеми.

Радянська система права, хоч зовнішньо і залишається такою ж, як і система романо – германського типу, але існують і значні відмінності: сімейне право відокремлено від цивільного, зникло торгове право, з’явилось колгоспне і житлове право.

Конституційне право у вищій мірі відрізняється від конституційного права західних країн. Особливо характерні дві риси: ведуча роль, відведена комуністичній партії, та здійснення влади і управління Радами всіх рівнів. Оригінальність соціалістичного права не зводиться лише до характеристики конституційного права, теж можна сказати і про інші галузі: адміністративне право, кримінальне, трудове, цивільне і т.д.

Ще одним важливим аспектом соціалістичного права є заперечення приватного права. Права, за думкою теоретиків марксизму – ленінізму – це не більш чим аспект політики, інструмент, в руках панівного класу. В цій концепції не залишається місця для приватного права, яке претендувало б на незалежність від яких би то не було упереджених думок і політичних обставин.

- Для соціалістичної правової системи залишились чужими ідеї панування права і думки про те, що потрібно вишукувати право, яке відповідає почуттю справедливості, заснованому на примиренні, погодженні інтересів приватних осіб і суспільства. Право носило імперативний характер, було пов’язане з державною політикою, являлось її аспектом, забезпечувалося партійною владою і примусовою силою правоохоронних органів. В теорії виключалась можливість для судової практики виступати в ролі утворювача норм права. Їй відводилася лише роль суворого тлумачення права. Це принципова позиція в якійсь мірі підкріплювалась і відсутністю в країні судової «касти», яка претендувала б на те, щоб стати незалежною від державної влади.

1. Не дивлячись на конституційний принцип незалежності суддів і підлеглості їх тільки закону, суд залишався інструментом в руках панівного класу (групи), забезпечував його панування і захищав його інтереси. Судова влада не намагалася контролювати законодавчу і виконуючу гілки влади.

1. В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право являється «інструментом в руках панівного класу чи партії» – така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель. [15, с. 178]

Представники: Куба, В’єтнам, частково Китай, північна Корея, КНДР.

В теперішній час, в результаті змін, які пройшли в першу чергу в колишнім СРСР, соціалістичне право (за винятком деяких країн) практично перестало існувати. І це, в котрий раз доводить, що коли держава ставить себе вище права, коли право є «інструментом в руках панівного класу чи партії» – така держава заздалегідь обрікає себе на руйнування і загибель.

 

2.4 Мусульманське право

 

Мусульманське право як система виникла ще в VII–X cт. в Арабському Халіфаті. Основний зміст мусульманського права – витікаючі із ісламу правила поведінки віруючих і покарання (звичайно релігійного змісту) за невиконання даних правил. Мусульманське право поширюється тільки на мусульман. Але все рівно, навіть в тих країнах, де мусульмани є основною частиною населення, воно доповнюється законами і традиціями, кодифікується і модифікується e зв’язку з виникаючими новими суспільними відносинами. Внаслідок цього, виконується релігійне мусульманське право і право мусульманських держав.

Характерними рисами мусульманського права є:

Представляє собою одну із багатьох сторін релігії ісламу, яка встановлює визначені правила і об’єкт вірування, а також вказує віруючим на те, що можна робити, а що не можна.

Специфічна система джерел права:

Релігійний текст (коран).

Судовий прецедент (судова практика).

Правова доктрина.

Нормативно – правові акти (фірмани) регулюють питання адміністративного і кримінального права.

Розповіді про життя пророка Мухамеда (сунни).

Правовий звичай (адати) регулюють, наприклад, кровну помсту.

Специфічні правові норми (імперативні).

Своєрідна структура права, умовно правові норми можна поділити на:

Правові норми які стосуються особистого статусу людини;

Правові норми які регулюють сферу злочину;

Правові норми які регулюють майнові відносини між особами.

В основі мусульманського права лежить чотири джерела:

Священна книга Коран, складена із висловлювань Аллаха, котрий звертається до останнього із пророків і посланців, Магомета.

Сунна – збірник традиційних правил, які торкаються дій і висловлювань Магомета, відтворені цілим рядом посередників.

Іджма – конкретизація положень Корану у викладені видатними вченими-ісламістами.

Кияс – роздуми про ті явища життя мусульман, які не охоплюються попередніми джерелами мусульманського права. [5, с. 357 – 358.]

Цікавим є той факт, що норми Шаріату виконуються населенням мусульманських країн і сприймаються як обов’язкові правила поведінки.

В країнах з мусульманським правом конституція не вважається основним законом, цю роль грають Коран, Сунна, Іджма і Кияс.

Мусульманські юристи і богослови вважають, що врегулюванню нормам Корану і Шаріату підлягають як релігійна, так і етична сторони суспільного життя, взаємовідносини громадян як між собою, так і з державою. Вони стверджують, що ці норми, освячені волею Аллаха, найбільш сильні за своєю дією, чим конституційні норми, написані людиною. Наприклад, в Саудівській Аравії немає писаної Конституції, її місце займає Коран.

Також можна відмітити, що норми мусульманського права мають відносну незалежність по відношенню до постулатів ісламу.

1. Правові системи різних мусульманських держав, не дивлячись на їх спільність у головному, мають і істотні відмінності в структурі права, правових закладів, правовій культурі, правового регулювання.

Великий вплив на розвиток правових систем мусульманських держав в наш час роблять правові системи Заходу – романо – германська і загального права. Так, поряд з комплексом мусульманських норм «особистого статусу» (право-суб’єктивність, шлюб, заповіт, наслідування), людини співвідносити свою поведінку з космічною гармонією. Той, хто прагне поводити себе правильно, повинен любити лише праведні вчинки, не порушувати встановлену природою рівновагу, підпорядковувати власні інтереси збереженню гармонії. Правила, яких слід дотримуватися, під назвою «лі», не є однаковими для всіх, а залежать від статусу людини, його статі, фаху, службового становища, сімейного стану. Право з позицій конфуціанства має дуже загальний характер, не враховує багатоманітності людських відносин. Водночас правила «лі» дають можливість досить точно обумовлювати поведінку сторін у конкретній ситуації. Попри все втручання офіційних судових органів не в змозі відновити порушену гармонію. Тому перевагу в конкретних ситуаціях слід віддавати узгоджувальним процедурам, домагаючись відновлення прав шляхом взаємних поступок і терпіння.

Прибічники школи легістів дотримувалися протилежної позиції і відверто ворогували з конфуціанцями. Людина за своєю сутністю егоїстична, тому її інтереси повинні бути обмежені законодавством і засобами державного примусу. Проте китайська державність протягом понад 2000 років ґрунтувалася на філософському вченні Конфуція. З роками його прибічники визнали закони як необхідну форму регулювання відносин у суспільстві. [3, с. 304]

Інтенсивний розвиток законодавства в сучасному Китаї за континентальним зразком, проголошення його особливого шляху не виключає збереження багатьох інститутів традиційного права і морально-етичних передбачень у суспільстві.

Звичаєве право держав Африки, Азії та Океанії являє собою унікальну правову систему, коріння якої сягають тисячоліть.

Ці правові системи мають велику різноманітність конкретних форм. Форми залежать від стадії розвитку суспільства, наявності (відсутності) та особливостей колоніального режиму в минулому і впливу колишніх метрополій на державу нині; особливостей джерел; відносної недоступності для впливу інших держав.

Неповторність системи традиційного права полягає в збереженні звичаю як важливого регулятора суспільних відносин та його державного визнання. Звичай тією чи іншою мірою відомий усім правовим системам, проте в романо-германському та англо-саксонському праві він виконує допоміжну (субсидіарну) роль.

Звичаєве право африканських держав має переважно неписаний характер і передається з покоління в покоління окремими на­родами або племенами, що робить його іноді єдиним джерелом права і дає уявлення про особливості культури цих народів.

Звичаєво-правові системи здебільшого спрямовані на захист інтересів спільноти людей (роду, племені, родини, селища), а не суб'єктивних прав конкретних осіб. Наприклад, шлюб – це угода між родинами, за якою наречений чи його представник розрахо­вується за майбутню дружину викупом або зобов'язується відпрацювати за неї. Правила про успадковування майна побудовані так, щоб родина ніколи не втрачала контролю над майном.

Для оцінки звичаєвого права як архаїчного не має достатніх підстав, оскільки навіть тепер рішення, прийняті за його норма­ми, рідко заперечуються сторонами. За даними ряду дослідників, у колишніх франкомовних колоніях лише один відсоток справ доходить до офіційних судів. Мабуть, жодна з національних пра­вових систем світу не має такої високої ефективності розгляду юридичних справ.

Слід відзначити тенденцію до поступового формування за­гальних правових принципів на африканському континенті під впливом норм міжнародного права і міждержавних об'єднань, а також ідей становлення ринкових відносин та демократії. [2, с. 77]

Представники: Китай, Монголія, держави Індокитаю, Малайзія, Бірма, Японія, південна Корея, Філіппіни.

Отже можна зробити висновок, що право Далекого Сходу базується на особистому статусі людини, регулятором відносин є мораль, а не право, це все відіграє важливу роль в суспільних відносинах.

 

Система звичаєвого права

 

Розглядаючи і характеризуючи соціально-політичний устрій і правові системи африканських держав, необхідно спочатку врахувати особливості традицій, як правових елементів, їх різноманіття і складність, так як вони існують в економіці, політиці, і праві цих країн.

Характерними рисами є:

- основне джерело права – правовий звичай;

- великий правовий партикуляризм;

- нормативні акти (писані закони) мають вторинне значення;

- правовий прецедент не набуває певного значення як джерело права;

- вузька сфера правового регулювання.

Хоч країни африканського континенту і були довгий час колоніями більш сильних держав, які нав’язували свої правові системи, але не дивлячись на це збереглися і місцеві правові звичаї і релігійно-юридичні норми. В багатьох країнах існують колоніальні законодавства, щоб знайти необхідні умови для подальшого розвитку. Перш за все це стосується конституційного законодавства, але все рівно ще до цього часу діють багато актів колоніального періоду.

Однією із найхарактерніших рис, які властиві праву африканських країн, є їх неоднорідність. Крім цього, те що тут діє колоніальне законодавство, величезний вплив справляє і національне право, а в деяких країнах і доволі таки поширена система релігійно правових норм, що регулює в основному цивільні і шлюбно-правові відносини. Майже скрізь розповсюджений правовий звичай, що регулює взаємовідносини, які характерні для родоплемінної організації суспільства і феодалізму.

Серед умов, котрі вплинули на те, щоб соціальні звичаї переросли в правові, головними є сила традицій, внутрішня необхідність виконувати традиції, належність до одного роду, племені, статі і віку, розвиток патріархально-феодальних відносин, укріплення влади родоплемінної знатті, затвердження в традиціях майнової і соціальної нерівності. Але найголовнішим фактором стало утворення держав, коли традиції отримали дозвіл вже з боку державної влади, тобто остаточно отримали правову форму.

В правових системах африканських держав переплітаються і органічно співіснують три види права: загально-територіальне, релігійне і звичайне. Як раз ця цілісність і органічність і є дуже цікавою особливістю цих правових систем. Але в теперішній час значення звичайного права зменшується і підвищується значення загально-територіального права. Модифікуючись, звичайне право стає писаним і об’єднується з загально-територіальним.

У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, стало розвиватися і еволюціонувало.

Представники: країни екваторіальної Африки, Мадагаскар, певною мірою Індія.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі вирішено актуальна наукова проблема, що полягає в обґрунтуванні концепції становлення та функціонування правових систем сучасності.

Отримані в процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:

1. Уточнений автором поняттєво-категоріальний апарат дозволив розглянути правову систему суспільства як одну із підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.

2. Обґрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб’єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій: персоніфікованістю та правосуб’єктністю. Установлено, що інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідний для її функціонування, забезпечуються її структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи суспільства як цілісного явища. Поява, в ході розвитку та ускладнення правової системи, закономірно розміщених, взаємодіючих, взаємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин, зумовлена об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища. Виявлено, що інституційна, функційна та нормативна частини є доцільними та необхідними, які відображають структурну організацію правової системи, її стійкість та мінливість (трансформування).

3. Виявлені ознаки, що характеризують правову систему як цілісне, відносно самостійне правове явище, а саме: 1) наявність єдиних елементів правової системи - суб’єктівзагально-територіальним.

У зв’язку з колоніальними завоюваннями і впровадження європейського права, насильницькій трансформації традицій в правову форму, звичайне право змінилося, стало розвиватися і еволюціонувало.

Представники: країни екваторіальної Африки, Мадагаскар, певною мірою Індія.

ВИСНОВКИ

У курсовій роботі вирішено актуальна наукова проблема, що полягає в обґрунтуванні концепції становлення та функціонування правових систем сучасності.

Отримані в процесі дослідження результати дозволяють зробити наступні висновки:

1. Уточнений автором поняттєво-категоріальний апарат дозволив розглянути правову систему суспільства як одну із підсистем соціальної системи, завдяки її спрямованості на досягнення такої мети як правопорядок, що є необхідною умовою функціонування та розвитку суспільства.

1. 2. Обґрунтовано положення, що єдиними елементами правової системи суспільства є суб’єкти права, так як лише вони наділені необхідними властивостями для забезпечення її мети та реалізації функцій: персоніфікованістю та правосуб’єктністю. Установлено, що інтегративні властивості правової системи суспільства, стан рівноваги, необхідний для її функціонування, забезпечуються її структурою – стійкою єдністю суб’єктів права та постійних зв’язків між ними, що зумовлюють функціонування правової системи суспільства як цілісного явища. Поява, в ході розвитку та ускладнення правової системи, закономірно розміщених, взаємодіючих, взаємозалежних інституційної, функційної, нормативної частин, зумовлена об’єктивними закономірностями її внутрішньої будови (структури), спрямованістю на досягнення правопорядку та необхідністю забезпечення функціонування правової системи як цілісного явища. Виявлено, що інституційна, функційна та нормативна частини є доцільними та необхідними, які відображають структурну організацію правової систем и, її стійкість та мінливі сть (трансформування).

2. 3. Виявлені ознаки, що характеризують правову систему як цілісне, відносно самостійне правове явище, а саме: 1) наявність єдиних елементів правової системи - суб’єктівжави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенко та інші; За ред. В.В. Копєйчикова. – Стер. Вид. – К.: Юрінком Інтер, 2000. 320 с.

3. Комаров С. Теория государства и права. – М.: Норма, 2003. – 448 с.

4. Коран. – М.: АСТ, 2004. - 2350с.

5. Лубська М. Мусульманське право: Сутність, джерела, структура. – К.: Монографія. «Академвидав», 2009. – 256 с.

6. Луць Л.А. Європейські міждержавні правові системи та проблеми інтеграції з ними правової системи України (теоретичні аспекти): Монографія. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2003. – 304 с. Рецензія: Святоцький О.Д. Теоретично-правове дослідження європейської інтеграції // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 20. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2010. – С. 561-562.

7. Луць Л.А. Загальнотеоретичні аспекти порівняльного правознавства // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 1996. – Вип. 33. – С. 10-15.

8. Луць Л.А. Співвідношення правової, економічної та політичної систем суспільства // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, 2001. – Вип. 5. – С. 13-21.

9. Луць Л.А. Поняття соціальної системи як основа дослідження правової системи суспільства // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, 2001. – Вип. 6. – С. 6-14.

10. Лубанець Л.О. Категорії системного аналізу – методологічні основи дослідження правової системи // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2001. – Вип. 36. – С. 47-53.

11. Лубанець Л.О. Типологізація сучасних правових систем світу: загальнотеоретичні та порівняльно-правові аспекти // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при НАВС України. – Львів, 2001. – Вип. 2(15). – С. 34-42.

12. Лубанець Л.О. Міждержавна правова система: загальнотеоретичні та міжнародно-правові аспекти // Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – Львів, 2001. – Вип. 5. – С. 122-128.

13. Лубанець Л.О. Структура міждержавно-правової системи: загальнотеоретичні аспекти // Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – Львів, 2001. – Вип. 6. – С. 125-132.

14. Лубанець Л.О. До питання поняття “правова система суспільства” та його місця серед інших правових понять // Проблеми законності: Республ. міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 2002. – Вип. 55. – С. 15-24.

15. Луць Л.А. Колізійно-правовий механізм як складова частина взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та України // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Одеса, 2002. – Вип. 16. – С. 395-403.

16. Луць Л.А. Основні заходи та способи європейської правової інтеграції // Право України. – 2002. - № 5. – С. 146-148.

17. Луць Л.А. Структура правової системи суспільства: загальнотеоретичні аспекти // Право України. – 2002. - № 9. – С. 7-10.

18. Луць Л.А. Проблеми взаємодії національних та міждержавно-правових систем // Правова держава: Щорічник наукових праць Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 13. – К., 2002. – С. 394-400.

19. Луць Л.А. Деякі аспекти взаємодії правових систем Ради Європи, Європейського Союзу та держав-учасниць // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 16. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 11-17.

20. Луць Л.А. Тенденції розвитку сучасної правової системи України та проблеми правової реформи // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 17. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 3-6.

21. Луць Л.А. Деякі аспекти реформування інституційної та функційної частин сучасної правової системи України // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 18. – К.: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 40-46.

22. Луць Л.А. Правова система ЄС: міжнародно-правові та загальнотеоретичні аспекти // Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – Львів, 2002. – Вип. 9. – С. 96-103.

23. Луць Л.А. Юридичні колізії у правових системах: загальнотеоретичні проблеми // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України: Зб. наук. статей. – Івано-Франківськ: Прикарпатський університет ім. В. Стефаника, 2001. – Вип. 9. – С. 26-32.

24. Луць Л.А. Трансформація нормативної частини сучасної правової системи України – вимога часу // Право України. – 2003. - № 3. – С. 117-121.

25. Луць Л.А. Інтеграція правової системи України з правовими системами Ради Європи та Європейського Союзу // Вісник Львівського університету. – Серія міжнародні відносини. – Львів, 2002. – Вип. 7. – С. 59-67.

26. Луць Л.А. Правова інтеграція: загальнотеоретична характеристика // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – Львів, 2004. – Вип. 39. – С. 79-86.

27. Lutz L.A. Integration problems of Ukraine's and European Union's Legal systems // REVIEW of Comparative Law. – Lublin: KUL, Poland, 2004. – Vol.9. – P. 163-175.

28. Луць Л.А. Методологические возможности типологизации правовых систем // Право и демократия: Сб. науч. труд., БГУ. – Минск, 2004. – Вып. 15. – С. 38-49.

29. Новейшая история стран Европы и Америки. – М.: ВЛАДОС, 2001. – Ч. 1

30. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консум, 2001. – 656 с.

31. Скакун О.Ф. Теория государства и права. – Х., – 2000. – 704 с.

32. Словничок юридичних термінів: Навч. посіб. Уклад. В.П. Марчук. – К.: МАУП, 2003. – 128 с.

33. Стретович В. Правова система України: загальна характеристика сучасного етапу формування. // Право України-1998. – №2.-с. 3.

34. Тихомиров Ю.А Курс сравнительного правоведения. – М.: НОРМА, 1996

35. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 688с