Франчайзинговый пакет, который называют также франчайзинговой лицензией или франшизой - это основа франчайзинговой системы

Франчайзинг, види

Франчайзинг – система відносин, які базуються на контрактних засадах, де одна сторона – франчайзер – на визначених умовах надає іншій стороні – франшиза – використовувати власну назву, технології та (або) ноу-хау для ведення особистої діяльності, зберігаючи при цьому повну юридичну та економічну незалежність.

Вивчаючи необхідні матеріали та роблячи відповідні висновки, було встановлено, що систему франчайзингу можна вважати ефективною та дієздатною через те, що вона приносить зиск як для великого підприємства, так і для незначного (малого) підприємства.

Залежно від того, на якій стадії готовності продукція передається франчайзером для франчайзі з метою подальшої її реалізації, виділяють такі три види франчайзингу:

1) товарний (інші назви – торговий, збутовий);

2) виробничий (промисловий);

3) діловий (бізнес-формат).

Сутність товарного франчайзингу полягає в отриманні франчайзі права реалізації продукції, що поставляється йому франчайзером. При цьому франчайзі має право і зобов'язаний використовувати у своїй діяльності торговельну марку франчайзера, а також його технології та ноу-хау, необхідні для успішної реалізації продукції.

Під виробничим франчайзингом розуміють такий вид співробітництва між сторонами франчайзингової угоди, за якого для франчайзі надається право виробництва та збуту товарів (виконання робіт, надання послуг) із застосуванням вихідних сировини та матеріалів, поставлених йому франчайзером.

Третім видом франчайзингу є діловий франчайзинг, який ще називають «франчайзинг бізнес-формату». При цьому франчайзер продає ліцензію приватним особам чи іншим компаніям на право відкриття магазинів, кіосків, або цілих груп магазинів для продажу покупцям набору продуктів і послуг під ім'ям франчайзера.При діловому франчайзингу потрібно, щоб франчайзі оплачував постійні внески, а також робив внески в рекламний фонд, що знаходиться у віданні франчайзера. Франчайзер може здати в оренду франчайзі основні фонди, запропонувати йому фінансування; він вправі також виступати і як постачальник для своїх франчайзі.

 

14.Франчайзинг, переваги і недоліки

Основною перевагою, котру мають франчайзери (правовласник) при вступі до системи франшизи, є чітка можливість створення єдиної мережі підприємств з доволі низькими виробничими видатками. Це в тому випадку, коли можна порівнювати з розширенням власного виробництва та мережі збуту, тобто франчайзинг надає можливість франчайзеру (правовласнику) скоротити свої інвестиції та знизити фінансові ризики.

Певний економічний зиск отримують й потенційні франшизи (малі підприємства): можливість на більш вигідних умовах відкрити власну справу; франшизи отримують можливість знизити початкові видатки; можуть використовувати маркетингові та рекламні послуги франчайзера; отримання стабільної підтримки від правовласника (франчайзера).

Поруч з такими перевагами, котрі отримують обидві сторони франшизної угоди, така форма ведення бізнесу має й певні недоліки, котрі виникають у процесі співпраці. Франчайзер та франшиза стають елементами єдиної системи, тобто у франшизі вони виявляються двосторонніми заручниками, залежать один від одного.

Варто відмітити те, що будь-яка франшизна система має свої як переваги, так і недоліки. А тому вона потребує аналізу у тій ситуації, котра вже склалася. Попри короткий строк існування та використання франчайзинга на вітчизняному ринку товарів та послуг, існують вже як позитивні, так і негативні приклади розвитку бізнес-справ за допомогою франчайзинга.

Переваги франчайзера

Розширення бізнесу з мінімальними інвестиціями.

Отримання додаткових

Уникнення законодавчих бар'єрів.

Економія загальногосподарських витрат.

 

Переваги франчайзі

Приєднання до бізнесу, що успішно розвивається.

Навчання персоналу і контроль над веденням бізнесу з бокуфранчайзера..

Поширення успішного досвіду в рамках франчайзингової мережі.

Надання інших вигод з боку франчайзера.

Часткове фінансування з боку франчайзера

Переваги, пов'язані з високою купівельною спроможністю франчайзера. Оскільки франчайзер має в своєму розпорядженні розвинену франчайзингову мережу, він може здійснювати оптові закупівлі всього необхідного для діяльності франчайзі, а, отже, має можливість добиватися строгого дотримання якості і деяких знижок від постачальників.

Вигоди, пов'язані з ексклюзивними правами розподілу. Якщо ця умова передбачена в договорі, тоді франчайзер не має право надавати більше франшиз на відповідній території.

Переваги, які надає франчайзинг, не поступаються перед його недоліками, тим паче, що ефект останніх може бути значно зменшений шляхом правильної розробки франчайзингового договору і чіткої організації роботи франчайзера.

Недоліки франчайзера

Невдачі одного франчайзі поширюються на всю мережу. Франчайзер майже безсилий в таких випадках, що-небудь зробити. Страхування від невдач може ґрунтуватися на передбачення можливих ризиків до підписання договору (для того, щоб вони були включені в нього). У разі ж серйозних порушень, він буде вимушений розірвати договір або не продовжувати його на новий срок. Таким чином, франчайзер залежить від бажання і здатності франчайзі дотримуватися "правил гри".

Недоліки франчайзі

Вартість франшизи.

Строге дотримання стандартизованих процедурОбмеження, що стосуються закупівель.

Обмежений асортимент товарів.

Невідповідні програми навчання.

Територію франшизи неможливо нав'язувати споживачам

Франчайзі не має права самостійно продати свою франшизу., рішення про покупця франшизи і розподіл одержаної суми між франчайзером і франчайзі належить звичайно франчайзеру.

 

 

15. Основні пон франчайзинг

Франчайзинг (фр. franchise — пільга, привілей) — це форма співпраці між юридично та фінансово незалежними сторонами (компаніями та/або фізичними особами), в рамках якої одна сторона (франчайзер), що володіє успішним бізнесом, відомою торговою маркою, ноу-хау, комерційними таємницями, репутацією та іншими нематеріальними активами, дозволяє іншій стороні (франчайзі) користуватися цією системою на певних умовах.

Франчайзер (од англ. franchiser — правовласник, од фр. franchissage — пільга, привілей) — сторона франчайзингової угоди; фізична чи юридична особа, яка продає франчайзі ліцензію на використання своєї торгової марки, методів ведення бізнесу, ноу-хау та виробничої системи.^[1]

· Франши́за — частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування^[1].

Франчайзинговый пакет

Франчайзинговый пакет, который называют также франчайзинговой лицензией или франшизой - это основа франчайзинговой системы

В состав стандартного франчайзингового пакета входит:

· торговая марка

· ноу-хау

· руководство по франчайзингу

· услуги, которые предоставляются франчайзером в пользу франчайзи

· отчисления в пользу франчайзера

 

16.Сутністьфраншизив системі франчайзингу, її функції щодо франчайзера та франчайзі.

Франчайзинг - це форма збутової (торговельної), виробничої та матеріально-фінансової інтеграції великого чи середнього (за умов його конкурентоспроможності) та малого підпри­ємництва в торгівлі, що є способом організації і ведення бізнесу між незалежними суб’єктами підприємницької діяль­ності та передбачає тривале договірне співробітництво, при якому франчайзер(підприємство-власник) передає франчайзі(фізична особа — підприємець або юридична особа) за платню право на продаж товарів і послуг під торговельною маркою франчайзера, надає технічну, консультаційну, маркетингову підтримку в обмін на зобов’язання франчайзі продавати ці товари або послуги відповідно до концепціТ (стратеги розвитку) франчайзера.

Відповідно до сутності франчайзингу у франчайзингоеих відносинах беруть участь щонайменше дві сторони, між якими укладається франчайзинговий договір. Особа, яка надає франшизу, називається «франчайзер» (правовласник), а особа, яка одержує франшизу, — «франчайзі» (користувач). Франчайзі ніколи не є повним власником товарного знака, а лише має право використовувати товарний знак на період виплати щомісячних внесків. Суми цих внесків, обумовлені у франчайзинговомудоговорі (контракті), є предметом перего­ворів.

Франчайзер— це суб’єкт підприємництва, що передає в право користування свій товарний знак, торгову марку, ноу-хау, технологію ведення бізнесу. Франчайзердосліджує ринок, створює та пропонує успішний продукт чи послуги, розвиває та витрачає кошти на просування бізнесу, створює відомий бренд, формує хорошу репутацію і позитивний імідж. Після того, як франчайзердовів працездатність своєї бізнес-концепції та успішну відтворюваність свого бізнесу, він може почати пропонувати підприємцям, які хочуть повто­рити подібний успіх, купити франшизу.

Франчайзі — це фізична особа — підприємець чи юри­дична особа, що купує можливість навчання і допомогу при створенні бізнесу у франчайзераі виплачує сервісну плату(роялті) за використиння товарного знака, торговельної марки, ноу-хау і системи ведення робіт франчайзера. Франчайзі сам оплачує витрати на створення бізнесу.

17. Сутність та класифікаціяфранчайзинговихторговельних мереж.

Франчайзингова торговельна мережа - це мережа, створена суб’єктами підприємництва, яка діє на ринку під однією торговельною маркою на умовах франчайзингу, до складу входять підприємство франчайзерата одна чи декілька бізнес-одиниць франчайзі, що функціонують на основі отри­маних від нього франшиз, основним видом діяльності яких є роздрібна або оптова чи оптово-роздрібна торгівля і надання послуг оптовим покупцям і кінцевим споживачам.

Ознака кла­сифікації

1)Вид діяль­ності фран­чайзер

Франчайзингові роздрібні торго­вельні мережі, що функціонують під егідою:

• товаровиробника - Такі ФРТМ використовують товарний франчайзинг. Франчайзі стає єдиним продавцем даного товару на закріпленій території та ексклюзивним представником торговельної марки франчайзера. Франчайзі зобов’язується закуповувати продукцію тільки у свого франчайзераі цілком відмовляється від реалізації аналогічних товарів інших підприємств, що можуть скласти конкуренцію. Крім вимоги мережевої організації-франчайзера працювати тільки з асортиментом її продукції, інших жорстких вимог з організації бізнесу, як правило, не висувається При створенні такої ФРТМ 1 франчайзі одержують загальні рекомендації щодо оформлення магазину, зовнішньої реклами і викладання товару.

•оптового посередника;роздрібного торговця - використовують франчайзинг бізнес-формату. Відмінною рисою є висока стандартизація і регламентація всіх операцій. Організація такої мережі розуміється як організа­ційна структура, «типова» для будь-якого магазину мережі.Крім детальної регламентації діяльності, у ФРТМ цього типу передбачається тісний контакт франчайзера і франчайзі, постій-ний обмін інформацією між ними, чітка узгодженість маркетннгових планів і програм, загальна інформаційна система, однакові | ціни, устаткування, спільна реклама.Франчайзерможе вимагати так звану «жорстку» систему обліку товарів і формування товарного асортименту, що полягає у цілко­витому повторенні франчайзі загальної технології роботи мережі.

2)Масштаб діяльності (географічне розміщення суб'єктів підприєм­ництва - франчайзі)

•Місцева - ФРТМ знаходиться в одному населеному пункті

- міськаФРТМ створюється в містах і селищах міського типу й обслу говує в основному їх жителів

- Сільська ФРТМ створюється в райцентрах і обслуговує в основному їх жи­телів та навколишньої сільської місцевості

• Регіональна ФРТМ знаходиться в населених пунктах певного регіону

•МіжрегіональнаФРТМ знаходиться в населених пунктах різних регіонів

•Національна ФРТМ створена національними контрагентами та функціонує в межах країни

•Міжнародна ФРТМ створена національними та іноземними франчайзерамиі функціонує в інших країнах:

•Транснаціональна ФРТМ створена в певній країні та функціонує в багатьох країнах світу

3)Кількість торговель­них марок

•Проста ФРТМ, що створені суб’єктами підприємництва, які діють на ринку під однією торговельною маркою на умовах франчайзингу і до їхнього складу входять підприємство франчайзерата одна чи декілька бізнес-одиниць франчайзі, що функціонують на основі отриманих від нього франшиз

•ДиверсифікованаФРТМ, до складу яких входять бізнес-одиниці франчайзі, що координуються одним фран­чайзером, але діють на ринку під різними ТМ

4)Рівень ексклюзивних прав

•Ексклюзивна На зазначеній території створюється та працює ФРТМ тільки одного франчайзі від безпосереднього франчайзера

•Типова На зазначеній території створюється та працює ФРТМ, всередині якої функціонують декілька роздрібних торговельних об’єктів франчайзі та франчайзера

5)Кількість торговельних об’єктів франчайзі, що входять до складу ФРТМ

•Особливо мала – до 10 ТО •Мала – 11-50 •Середня – 51-200 •Велика – 201-500 •найбільша – більше 500

6)Вид торговельних об’єктів, що входять до ФРТМ:

•Мережа торговельних центрів • Мережа торговельно-розважальних центрів • Мережа торговельних автоматів •Мережа, до складу якої входять інші види ТО

7)Типи торг об’єктів у ФРТМ: •однотипна – входять ТО одного типу; •багатотипна

8)Ціновий рівень на товари, що реалізуються в франчайзингових ТО: • з низьким рівнем цін • з середнім рівнем цін • з високим рівнем цін

 

 

18. Види добровільних об’єднань у роздрібній торгівлі та принципи їх формування.

В умовах посилення кризових процесів в економіці України ефективною формою взаємодії з постачальниками для одиничних магазинів, посередників оптової ланки може бути об’єднання зусиль і створення закупівельного союзу.

Закупівельні союзи це об’єднання зусиль незалежної групи магазинів або оптових посередників та невеликих тор­говельних мереж щодо централізованих закупівель великих оптових партій товарів у заздалегідь визначеної сукупності постачальників, ведення спільного складського господарства і загальна політика у сфері просування (рекламні кампанії), досягнення як комерційних, так і некомерційних цілей. Прибуток кожного з учасників є пропорційним до обсягу зроблених ним закупівель.

В основу створення закупівельного союзу покладено досягнення комерційних цілей - зниження закупівельних цінпостачальників, вигідні умови за договорами поставок завдяки збільшенню обсягу замовлення, а також проведення єдиної маркетингової політики для всіх членів.

Створення закупівельного союзу є економічно вигідним, якщо після 3—6 місяців його діяльність починає приносити прибуток.Організація торговельного закупівельного союзу, як правило, передбачає створення юридично самостійної ком­панії, яка представлятиме інтереси торговців. У світовій практиці закупівельні союзи — розповсюджений інструмент, що дає змогу невеликим роздрібним торговцям підтримувати своє становище на висококонкурентних ринках.

Умови створення закупівельного союзу: наявність у учасників об’єднання магазинів однакових талів, передусім за товарною спеціалізацшщ; відсутність перетинаня зонобслуговування магазинів та інших учасників об’єднання (відстань, наприклад, між магазинами повинна становити кілька кілометрів); готовність власників йти на діалог та працювати у команда, відстоювати інтереси всіх членів об’єднання, чіткий розподіл відповідальності

 

Іншим видом добровільного об’єднання роздрібних торговців є стратегічні та промислово-закулівельні альянси. Стратегічний альянс - об’єднання з метою взаємного залучення споживчих потоків з різних товарних категорій для збільшення спільних продажів (об’єднання неконкуруючих мереж).

 

19.Основні аспекти застосування системного підходу у торгівлі у сучасних умовах.

При вирішенні питання управління компанією віддають перевагу комплексній системі автоматизації (переважно класу ERP). ERP-система (англ. EnterprіseResourcePlannіngSystem – система планування ресурсів підприємства) – це корпоративна інформаційна система, яка призначена для автоматизації обліку і управління. Як правило, ERP-системи будуються по модульному принципу й охоплюють усі ключові процеси діяльності компанії. Серед представлених на ринку систем управління також варто виділити такі основні продукти як SAP forRetaіl, OracleRetaіl, LS Retaіl NAV (на базі MіcrosoftDynamіcs NAV) і 1С Роздріб на базі 1С Підприємство. SAP forRetaіl – це комплексне рішення, що охоплює всі аспекти ведення бізнесу в роздрібній торгівлі. Система включає могутні інструменти управління асортиментом, планування постачань і поповнення запасів, фінансового обліку і податкової оптимізації. Продукт досить функціональний, але буде корисний скоріше масштабній мережі гипермаркетів, чим середньому роздрібному підприємству. Дана система припускає методологічно складне впровадження по багаторівневих планах робіт. OracleRetaіl – це система для роздрібних мереж. При інтеграції з ERP і СУБД Oracle рішення стає сильним інструментом планування поповнення й оптимізації запасів. До складу системи входять модулі планування й оптимізації торговельної діяльності: планування асортименту, управління життєвим циклом продукції, розміщення товарів, управління процесом уцінки товарів. 1С Роздріб – це продукт російських розробників на платформі 1С Підприємство. Модуль призначений для автоматизації касових місць. Рішення підтримує стандартний базовий функціонал – планування постачань, дисконтні програми, формування цінників і етикеток і т.п. Відносним недоліком можна вважати невеликий досвід розробників у даній сфері в порівнянні з SAP, Oracle і LS Retaіl. Варто також звернути увагу на Aldata G.O.L.D. – серію модулів для роздрібної торгівлі. На вітчизняному ринку дане рішення практично не представлене. У цієї системи є характерна риса – вся база даних знаходиться в центральному офісі. З одного боку, це дає можливість додаткового контролю діяльності магазинів, з іншого боку – створює деякі труднощі, адже абсолютно всі операції відбуваються в режимі онлайн, і у випадку відсутності зв'язку, робота магазина цілком зупиняється. LS Retaіl – це рішення, розроблене однойменною ісландською компанією на базі MіcrosoftDynamіcs NAV. Його відмінна риса – використання того ж самого програмного забезпечення і на касових місцях, і в операційних відділах філій і в центральних офісах. Велика перевага системи – інтерфейс додатків Mіcrosoft, з яким найчастіше знайомі майбутні користувачі системи, отже, навчання проходить значно швидше. Крім цього рішення включає всі необхідні інструменти планування, інтегрується з устаткуванням у торговельному залі і на касах та працює в режимі реплікації (передачі даних з магазинів у центральний офіс через визначені проміжки часу, тобто немає необхідності в постійному з'єднанні з центральним офісом).

 

20.Автоматизовані системи управління корпоративною торговельною мережею.

Більшість спеціалістів при вирішенні питання управління компанією віддають перевагу комплексній системі автоматизації (переважно класу ERP). ERP-система (англ. EnterprіseResourcePlannіngSystem – система планування ресурсів підприємства) – це корпоративна інформаційна система, яка призначена для автоматизації обліку і управління. Як правило, ERP-системи будуються по модульному принципу й охоплюють усі ключові процеси діяльності компанії. Серед представлених на ринку систем управління також варто виділити такі основні продукти як SAP forRetaіl, OracleRetaіl, LS Retaіl NAV (на базі MіcrosoftDynamіcs NAV) і 1С Роздріб на базі 1С Підприємство. SAP forRetaіl – це комплексне рішення, що охоплює всі аспекти ведення бізнесу в роздрібній торгівлі. Система включає могутні інструменти управління асортиментом, планування постачань і поповнення запасів, фінансового обліку і податкової оптимізації. Продукт досить функціональний, але буде корисний скоріше масштабній мережі гипермаркетів, чим середньому роздрібному підприємству. Дана система припускає методологічно складне впровадження по багаторівневих планах робіт. OracleRetaіl – це система для роздрібних мереж. При інтеграції з ERP і СУБД Oracle рішення стає сильним інструментом планування поповнення й оптимізації запасів. До складу системи входять модулі планування й оптимізації торговельної діяльності: планування асортименту, управління життєвим циклом продукції, розміщення товарів, управління процесом уцінки товарів. 1С Роздріб – це продукт російських розробників на платформі 1С Підприємство. Модуль призначений для автоматизації касових місць. Рішення підтримує стандартний базовий функціонал – планування постачань, дисконтні програми, формування цінників і етикеток і т.п. Відносним недоліком можна вважати невеликий досвід розробників у даній сфері в порівнянні з SAP, Oracle і LS Retaіl. Варто також звернути увагу на Aldata G.O.L.D. – серію модулів для роздрібної торгівлі. На вітчизняному ринку дане рішення практично не представлене. У цієї системи є характерна риса – вся база даних знаходиться в центральному офісі. З одного боку, це дає можливість додаткового контролю діяльності магазинів, з іншого боку – створює деякі труднощі, адже абсолютно всі операції відбуваються в режимі онлайн, і у випадку відсутності зв'язку, робота магазина цілком зупиняється. LS Retaіl – це рішення, розроблене однойменною ісландською компанією на базі MіcrosoftDynamіcs NAV. Його відмінна риса – використання того ж самого програмного забезпечення і на касових місцях, і в операційних відділах філій і в центральних офісах. Велика перевага системи – інтерфейс додатків Mіcrosoft, з яким найчастіше знайомі майбутні користувачі системи, отже, навчання проходить значно швидше. Крім цього рішення включає всі необхідні інструменти планування, інтегрується з устаткуванням у торговельному залі і на касах та працює в режимі реплікації (передачі даних з магазинів у центральний офіс через визначені проміжки часу, тобто немає необхідності в постійному з'єднанні з центральним офісом).

Сучасний етап розвитку ринку програмних продуктів можна охарактеризувати динамічним ростом як кількості, так і популярності гнучких, легких в адаптації українських систем. Перевага останніх складається також в урахуванні національних особливостей ведення бізнесу і вітчизняного законодавства. Але в той же час, за своїми можливостями і рівнем розробки модулів системи, українське програмне забезпечення значно відстає від західних аналогів.Отже, при застосуванні автоматизованих систем управління на торгівельних підприємствах відбувається підвищення керованості і гнучкості бізнесу, збільшення його ринкової вартості й інвестиційної привабливості, а також поліпшення іміджу безпосередньо менеджменту, який використовує найбільш прогресивні інструменти управління. Якщо говорити про зміни, що піддаються кількісній оцінці, то вони спостерігаються переважно в складі скорочення видаткових статей операційної діяльності і підвищення показників оборотності й ефективності.

 

21. Нерухомість в с-мі орендного менеджменту торговельної мережі.

Якість об'єктів торговельної нерухомості, територіальне їх розміщення, функціональність і т.д., що залежить від орендної операції безумовно впливатимуть, на ризикостійкість підприємства, оскільки стабільність та надійність відносин з орендо- давцем є запорукою постійності.

Організація оренди об'єктів торговельної нерухомості здійснюється за допомогою орендних опе- рацій, можливість проведення яких сприяє забезпеченню економічної стійкості підприємства торгівлі. Забезпечення високого рівня економічної стійкості підприємств торгівлі характеризується постійним здійсненням та моніторингом безлічі господарських операцій, тому, орендні операції можна визначити як господарські. Господарська операція – будь-яка документально оформлена і виражена у грошовій формі юридично і економічно значуща дія суб'єкта господарської діяльності, пов'язана з рухом грошових коштів або матеріальних цінностей. Отже, орендну операцію в торгівлі доцільно визначити як вид господарської операції, що виникає при використанні об'єкту торговельної нерухомості і за- безпечує досягнення конкретних цілей підприємства.

Орендна операція є проявом дії внутрішніх організаційних факторів, що діють на економічну стійкість підприємства торгівлі, оскільки якість її здійснення буде залежати від адекватності і ефек- тивності вибору об'єкта оренди самими управлінцями. При цьому, від такого вибору буде залежати ефективність та результативність діяльності об'єкта. Слід наголосити, що орендна операція, саме для торгівлі є надзвичайно важливим фактором.

У нинішніх умовах нестабільної економічної та політичної ситуації розвивати бізнес в Україні важко. Тому орендодавці йдуть назустріч своїм клієнтам, забезпечуючи комфортні умови для розміщення на комерційних площах торгово-розважальних центрів. Орендні ставки трохи просіли цього року через нестабільність української гривні. У доларовому еквіваленті оренда приміщення площею 100-200 кв. м в середньому коштуватиме приблизно 40 дол./кв. м на місяць без урахування ПДВ. Ситуація із зростанням вакантності привнесла до сфери індивідуальні умови. Комунікація орендаря і орендодавців все частіше проходить за індивідуальною і лояльною схемою:

- надання знижок;

- фіксація курсу долара;

- оплата з відсотка від товарообігу;

- оплата у гривневому еквіваленті;

- компенсація ремонту.

Торгові центри розробляють нові концепції, напрямки для залучення клієнтів. У ТРЦ найбільший попит на продовольчу продукцію.

 

22.Сутність, функції, види ринку нерухомості, його субєкти та обєкти.

Ринок нерухомості — це певний набір механізмів, за допомогою яких передають права на власність і пов'язані з нею інтереси, встановлюють ціни й розподіляють простір між різними конкуруючими варіантами землекористування.

Ринку нерухомості, це комплекс відносин, пов'язаних зі створенням нових та експлуатацією вже існуючих об'єктів нерухомості.

Основні процеси функціонування ринку нерухомості - це розвиток (створення), управління (експлуатація) й обіг прав на нерухомість.

Національний ринок нерухомості являє собою сукупність регіональних і локальних ринків, істотно відмінних один від одного асинхронністю розвитку, рівнем цін та ризиків, ефективністю інвестицій в нерухомість й особливо станом законодавства, політичною та, соціальною стабільністю тощо.

Ринок нерухомості, як будь-яка саморегулююча система, характеризується попитом, пропозицією, ціною, інфраструктурою.

До основних функцій ринку нерухомості належать:

- подання інформації про ціни, попит і пропозицію;

- посередництво — встановлення зв'язків між споживачами, попитом й пропозицією;

- вільне формування цін на об'єкти нерухомості та захист прав власності;

- перерозподіл інвестицій в об'єкти нерухомості;

- забезпечення свободи підприємництва;

- ефективність вирішення соціальних програм.

Загальна класифікація об'єктів нерухомості передбачає їх поділ на: Будівлі і споруди, земельні ділянки, ліси і багаторічні насадження, ділянки надр, водні об’єкти підприємства, прирівняні до попередніх предмети, майнові права та інше. У свою чергу всі будівлі і приміщення за цільовим призначенням поділяються на:

• житлові - сільські будинки, котеджі, багатоквартирні будинки, інфраструктура житлового будинку тощо;

• для комерційної діяльності - офіси, ресторани, магазини, склади, стоянки, заводські, енергетичні будівлі і споруди, гаражі для оренди, інші споруди;

• спеціальні (громадські) - школи, інститут та інші навчальні заклади, театри, будинки культури, лікарні, адміністративні, спортивні та інші споруди.

 

На ринку нерухомості сформувалися і активно діють різні фізичні і юридичні особи (Суб'єкти ринку), Що сприяють підвищенню ефективності його обороту. Залежно від позиції на ринку всіх його учасників можна умовно класифікувати на три групи:

• Продавці - власники нежитлових об'єктів, зокрема іноземні (домогосподарства, підприємства всіх форм власності, фонди держмайна, органи, уповноважені місцевою владою);

• Покупці-інвестори, що вкладають власні, позикові чи залучені кошти і забезпечують їх цільове використання (юридичні і фізичні особи, іноземні інвестори, інші країни);

• Посередники - інфраструктури, які організовують функціонування ринку відповідно до встановлених у державі норм. Це, в першу чергу, професійні учасники, якими є агентства оцінювачів, підприємці і фірми-ріелтери, юридичні фірми, рекламні агентства, біржі нерухомості, страхові компанії, ділери, уповноважені особи, некомерційні організації, банки та інші особи, що обслуговують процеси на ринку нерухомості.

• законодавче встановлення правил і обмежень;

• облік і реєстрація прав на комерційні об'єкти і угод з ними;

• розподіл державних будівель, споруд комерційного призначення і передача їх у власність, оренду чи користування;

• стимулювання приватизації і націоналізації підприємств.

 

23. Девелопмент в системі професійних послуг на ринку нерухомості.

Девелопмент – більш високий рівень управління нерухомістю в порівнянні із звичайними рієлтерськими операціями. Керівник нерухомістю (в системі девелопмента) повинен мати широкі і глибокі знання з цивільного права, фінансового менеджменту, інвестиційного аналізу, теорії і практиці управління інвестиційними проектами і ін.

Управління нерухомістю включає всі види діяльності і всі операції з нею: будівельні, інвестиційні, володіння і користування, посередницькі (рієлтерські), заставні, трастові, обмінні і ін.

Об'єктами девелопмента виступають не тільки окремі будівлі (житлові, офісні, соціальної інфраструктури) і майнові комплекси підприємств всіх форм власності, але і відповідні системи – весь житловий фонд (муніципальний, ЖБК, відомчий, приватний) країни або регіону.

Суб'єктами девелопмента є всі учасники відносин, пов'язаних з нерухомістю: власники, власники і користувачі, орендарі, інвестори, професійні посередники (рієлтери), уповноважені державні органи і організації інфраструктури.

Управління нерухомістю (девелопмент) може бути зовнішнім і внутрішнім: а) внутрішнє управління – це регламентація діяльності кожної організації – учасника ринку нерухомості її власними нормативними документами (статутом, правилами, положенням, інструкціями); б) зовнішнє регулювання виражається у встановленні державою і його уповноваженими організаціями, а також міжнародними угодами норм і правил поведінки кожного учасника ринку нерухомості.

За суб'єктах, що здійснюють управління нерухомістю, виділяються п'ять видів регулювання: 1) державне регулювання ринку нерухомості на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях різними державними органами і організаціями відповідно до виконуваних функцій; 2) самоврядування ринку нерухомості професійними його учасниками і їх об'єднаннями – асоціаціями рієлторів і іншими громадськими організаціями; 3) громадські дії – думки мешканців мікрорайонів і реакція широких шарів суспільства на операції з нерухомістю (наприклад, загальне неприйняття ваучерної приватизації державного майна), яка у багатьох випадках служить основою для нормативних актів, положень і т.д.; 4) управління певним нерухомим майном; 5) укладання повного пакету контрактів, що забезпечують функціонування і використання об'єктів відповідно до його цільового призначення.

 

24. Типи орендарів ТЦ та основні критерії їх вибору

Основоположним для торговельного центру критерієм класифікації торговельних орендарів є тип попиту на пропонований ними асортимент товарів. Відповідно до даного критерію підприємства торгівлі, ресторанного господарства і сервісного обслуговування у торговельному центрі можна підрозділити на 3 груп.

 

Наступним критерієм класифікації торговельних орендарів у торговельному центрі є ступінь участі у створенні та спрямуванні потоків відвідувачів (у деякому сенсі даний критерій класифікації є похідним від попереднього). Відповідно до зазначеного критерію орендарів торговельного центру поділяють на якірні, базові, середні та малі.

Якірні орендарі − є крупними магазинами або підприємствами сфери послуг з відомою торговельною маркою, куди покупець може поїхати цілеспрямовано (частіше за все якірний орендар є підприємством з цільовим типом попиту). Сегмент, що обслуговують такі підприємства, як правило, досить широкий. Якірні орендарі є основними «генераторами» потоків відвідувачів − у цьому і полягає їх основна функція. Важливість цієї групи орендарів для торговельного центру проявляється в зменшенні орендної плати за 1 м2 орендованої площі, яка, в середньому, у п’ять разів більша, ніж у решти орендарів.

Якірні орендарі покликані, перш за все, привернути відвідувачів до торговельного центру. Генерувати внутрішні потоки в середині торговельного центру можуть й інші орендарі. Розглянемо типи якірних орендарів за спеціалізацією відповідно до їх здатності створювати хороший потік відвідувачів (типи орендарів представлені в порядку зменшення сили тяжіння, згідно з результатом опитування відвідувачів):

• Супермаркет, гіпермаркет − великий магазин з середнім або низьким рівнем цін і широким асортиментом продовольчих та непродовольчих товарів повсякденного попиту. Відвідується регулярно. Сила тяжіння даного підприємства прямопропорційна рівню цін.

• Підприємства ресторанного господарства в торговельних центрах (фудкорти, блоки ресторанів, кав’ярні) практично всюди користуються успіхом. Підприємства ресторанного господарства в торговельному центрі виступають генераторами як зовнішніх, так і внутрішніх потоків відвідувачів.

• Розваги (дитяче дозвілля, дитячий розважальний комплекс, родинні розваги, спортивні розваги, кінотеатр, інтернет-кафе, гейм-зона та ін.)..

• Дитячі товари. Великий дитячий магазин з універсальним асортиментом.

• Магазин DIY (будівельні і оздоблювальні матеріали, товари для будинку і саду.)

• Модні товари (одяг, взуття, аксесуари).

• Інтер'єрний супермаркет, меблевий центр − відвідуються рідко, але планово.

• Супермаркет (гіпермаркет) побутової техніки.

Базові орендарі є важливою складовою будь-якого торговельного центру. Інколи базових орендарів називають «міні якорями», вони обов’язково володіють брендом. У ці магазини покупці також можуть приїжджати спеціально, проте, їх бренд або вужче позиціонується, або він менш відомий (популярний) ніж бренд якірного орендаря. Базових орендарів можна поділити на: генераторів внутрішніх потоків відвідувачів торговельного центру та другорядних генераторів зовнішніх потоків.

Згідно з законом Парето якірні і базові орендарі, як правило, складають не більше 20% від загальної кількості орендарів і привертають у торговельний центр не менше 80% відвідувачів. Займають вони від 15% до 20% площі торговельного центру.

Середні орендарі також можуть володіти брендом, проте його популярність значно поступається першим двом групам, принаймні, в обслуговуваному торговельним центром сегменті. Успішний середній орендар − це магазин, в який відвідувачі заходять попутно, згадуючи після візуальної ідентифікації (або просто бажають до нього зайти). Фактично, до середніх орендарів можна віднести магазини, що мають власні зали для обслуговування відвідувачів і не віднесені до перших двох груп. Середні орендарі цікавлять торговельний центр тільки в сукупності через їх участь у створенні синергетичного ефекту. За своїми характеристиками середні орендарі можуть наближатися до базових або, навпаки, до малих. У будь-якому випадку це споживачі потоків відвідувачів. Відповідно орендна плата для них вище і варіюється залежно від співвідношення показників генерації і споживання потоку відвідувачів. Основна функція середніх орендарів − забезпечення доходу торговельного центру.

Малі орендарі, зазвичай, розташовуються в проходах, кутах або просто на порожній площі. Їх не можна назвати магазинами, швидше це відповідним чином оздоблені прилавки, які, зазвичай, розташовуються на ринках. У них здійснюються в основному імпульсні, незаплановані покупки. Орендатори такого типу є чистими «споживачами» потоку відвідувачів, оскільки самі привернути їх у торговельний центр не в змозі Орендна плата за квадратний метр орендованої площі у малих орендарів набагато вище, ніж у будь- якого іншого типу операторів, хоча площа, яку займає кожен з них рідко перевищує 10 м2.

 

 

25. Переваги і ризики розташування магазину у складі ТЦ. Фактори, які впливають на ефективність роботи магазину у складі ТЦ.

Прибутковість магазину буде безпосередньо залежатиме від того, наскільки вдало вибрано місце розташування. Для залучення великої кількості відвідувачів слід розмістити в багатолюдному місці, наприклад, в торговому центр

Торговельні центри — це тип розміщення торговельних підприємств і одиниць, що передбачає поєднання в одному будинку або в комплексі споруд різних за видами, типами, основною спеціалізацією, формами власності суб'єктів роздрібного торговельного середовища. Об'єднання різнопрофільних і споріднених торговельних підприємств викликано не тільки об'єктивною потребою роздрібних торговців скоротити видатки з улаштування й утримання своїх підприємств, але й раціонально використати ефект синергізму. Суть цього ефекту закладена глибоко в психології покупців і полягає в тому, що торговельний центр або комплекс завжди приваблює більше покупців, аніж кожен з окремих магазинів поодинці.

Зазвичай торговий центр має один або кілька великих магазинів, які будуть залучати основну частину покупців («якірні» орендарі), і велика кількість малих і середніх підприємств роздрібної торгівлі. Об'єднання великої кількості магазинів під одним дахом викликає ефект синергізму: торговий центр приваблює більше покупців, ніж ті ж магазини окремо.

Ефективність торговельного центру обумовлена наявністю синергетичного ефекту, який включає три складові:

- Зовнішній синергетичний ефект торговельного центру пов’язаний з тим, що два магазини, які знаходяться поряд привертають більше відвідувачів, ніж ті самі магазини, але розміщені в деякому віддаленні один від одного. Пояснюється це економією часу і засобів, які споживачеві довелося б витратити на дорогу з одного магазина в іншій, і, можливо, на його пошук. Даний синергетичний ефект виражається в додатковому залученні відвідувачів.

- Внутрішній синергетичний ефект торговельного центру заснований на стимулюванні відвідувача до здійснення незапланованих покупок близьким розташуванням взаємодоповнюючих відділів.

- Економія на масштабі в торговельному центрі обумовлена спільним використанням усіма торговельними операторами приміщень і персоналу, таких як навантажувально-розвантажувальна зона, служба охорони і обслуговуючий персонал та інше, що дозволяє кожному конкретному оператору витрачати менше коштів на їх утримання, і робить торговельний центр привабливішим місцем розміщення для багатьох магазинів з економічної точки зору. На практиці торговельні центри часто використовують даний синергетичний ефект для створення більш комфортних умов для відвідувачів і торговельних операторів, ніж може собі дозволити окремо розташований магазин. Даний синергетичний ефект виражається в підвищеній комфортності торговельного центру, що ґрунтується на економії засобів торгівлі.

Розташування магазину в торговому центрі має ряд переваг, основними з них є: велика кількість споживачів, залучених широким розмаїттям товарів і послуг; зручність розташування та близькість до споживача; спільне планування і пропорційний розподіл загальних витрат; близькість до автомобільних магістралей і наявність місця для паркування;можливість працювати круглий рік, не наражаючись на сезонні перепади.

До недоліків слід віднести:- Негнучкий робочий графік: роздрібні магазини повинні працювати тільки в робочі години торгового центру;- Високий рівень орендної плати. Як наслідок потенційні орендарі, яким потрібні великі площі, підшукують собі інші варіанти;- Контроль з боку менеджерів торгових центрів;- Обмеження асортименту з боку власників торгового центру;- Можливість дуже жорсткої конкуренції;- Значну перевагу одного або декількох великих магазинів, які будуть залучати основну частину покупців, над малими і середніми магазинами.

Торговий центр є сучасним перспективним типом підприємств роздрібної торгівлі, який володіє високою споживчою корисністю, природу якої складає концентрація підприємств торгівлі, ресторанного господарства, сервісного обслуговування та дозвіллєвої інфраструктури, пов'язана з економією часу споживачем, що є відображенням синергетичних ефектів торговельного центру (зовнішнього, внутрішнього синергетичного ефектів та економії на масштабі).

 

26. Сутність та класифікація торговельних центрів

У умовах формування нової системи обслуговування населення виникає необхідність класифікації і визначення типу (формату) існуючих об'єктів, а також об'єктів, що перебувають на стадії проектування або будівництва.

Що стосується торгових центрів, то для них основними характеристиками є місце розташування, навколишня інфраструктура, а також формат об'єкту (внутрішня складова). Торговий центр, розташований в міському середовищі, знаходиться в хороших умовах вже тому, що відвідувачі можуть швидко дійти або доїхати до нього.

За фізичних характеристиками центри розділяються на відкриті і закриті, однорівневі і багаторівневі.

За типом планування - від характеру покладу і розташування основних торгових галерей та розміщення великих орендарів основними планувальними схемами торгових центрів є:

- Лінійне планування передбачає спільне використання єдиної зони облаштую кількома торговими об' єктами, що примикають один до одного або знаходяться безпосередньо поруч.

- Кластерний центр - торговий квартал, що включає кілька окремих будівель, об' єднаних вулицями або пішохідними тротуарами.

- Г-образне планування, зазвичай з 2-ма або 3-ма основними, великими орендарями.

- П- подібне планування.

- Комплекс з внутрішнім розкриттям: компактна формою будівля, в якій основний рух здійснюється з одного центрального молу, з одним або кількома рівнями.

- Пасаж.

Основною комерційної характеристикою торгового центру вважається "корисна", що приносить гроші від оренди площа. Ефективність архітектурного рішення легко можна оцінити, перевіривши, яку частку " корисна" площа займає в загальній площі будівлі, і який відсоток припадає на громадські зони.

У торгових центрах відкритого типу громадські приміщення займають не набагато більше 1% від загальної площі будівель. У критих спорудах не здається в оренду площа не повинна перевищувати 10-15%. Це пов'язано з тим, що існують різні орендні ставки для підприємств торгівлі, розваг, харчування та послуг, офісних приміщень. Великі орендарі платять за кожен свій квадратний метр значно менше, ніж маленькі магазини.

Класифікація торгових центрів по концепції (спеціалізації і спрямованості):

- Універсальні

- Центри з широким і глибоким асортиментом товарів і послуг.

 

28. Суть, цілі, принципи та завдання категорійного менеджменту у торговельній мережі

Суть категорійного менеджменту

Кожна категорія розглядається як окрема бізнес-одиниця зі своїми показниками обороту і прибутковості, своїми цілями і стратегіями. Впровадження категорійного менеджменту сприяє зміні традиційних взаємовідносин ретейлеров і виробників у бік більшої співпраці в контексті взаємного обміну інформацією, даними про продажі і спільній побудові бізнесу.

 

Основні завдання, які вирішує категорійний менеджмент:

- аналіз ринку товарів і послуг з попиту і пропозиції, з виробленням продукції, що максимально задовольняє можливий попит кінцевого покупця;

- оптимізація складських запасів і товарних потоків продукції, на основі вироблення і реалізації продукції підвищеного попиту за оптимальною ціною на ринку;

- чітке розбиття усіх товарних груп на категорії (наприклад " телевізори" в групі побутової техніки або " бакалія" (вужче - " крупа", " макарони") в групі сухих продуктів харчування і т. д.);

- вивчення споживчого попиту населення по кожній з категорій товару;

- оптимізація управління фінансами в кожній категорії товару;

- моніторинг усієї необхідної маркетингової інформації;

- вироблення чіткої асортиментної політики;

- визначення правильного позиціонування товару на ринку і цінової політики;

- рекламна і промо програма просування продукції на ринку, задіювання при необхідності інструментів трейд-маркетинга і бренд-менеджмента;

- оптимізація усього ланцюжка руху товару;

- грамотна кадрова політика;

- аналіз впливу різних груп товару один на одного;

- облік різних інтересів виробника і ритейлера.

 

Основними принципами категорійного менеджменту можна вважати наступні:

· Побудова товарної матриці на підставі купівельних переваг і сприйнять.

· Формування асортименту торгової точки як сукупність товарних категорій.

· Відповідальність категорійного менеджера за увесь ланцюжок руху товару вибраної категорії товарів.

29. Сутність категорійного менеджменту та процес його впровадження у торговельній мережі

Виділяють ряд передумов, що свідчать про необхідність впровадження на підприємстві категорійного менеджменту:

– недостатнє зростання товарообігу і (або) валового доходу;

– відтік покупців або незначне збільшення їхньої кількості;

– відсутність балансу в асортименті;

– періодична відсутність товару на полицях;

– розбіжності з постачальниками щодо питань асортименту;

– висока вартість споживчого кошика в порівнянні з конкурентами;

– розширення бізнесу й організація нового формату підприємства.

 

На етапі впровадження категорійного менеджменту практично всі підприємства, за рідкісними виключеннями, стикаються з цілим рядом проблем, які мають системний характер і виходять далеко за межі одного закупівельного підрозділу. Нерозуміння їх може привести не тільки до труднощів при переході на систему категорійного менеджменту, неефективності змін, але і серйозно нашкодити бізнесу в цілому:

– небажання вищого керівництва визнати необхідність змін в управлінні асортиментом і відсутність чітких стратегічних планів розвитку компанії і магазинів;

– невідлагоджена організаційна структура компанії, нечіткий розподіл обов'язків між відділами і, найголовніше, нерозуміння того, що це позбавляє підприємство можливості розвиватися;

– неврахування потреб покупців при роботі з асортиментом магазину і труднощі в сприйнятті постачальників як союзників, з якими потрібно ділитися інформацією;

– нестача навиків при роботі з новими інформаційними технологіями і комп'ютерними системами та відсутність в компанії підготовлених фахівців в області управління асортиментом як на рівні керівництва, так і на рівні виконавців.

Виходячи з позиції інформаційно-комунікаційного підходу, категорійний менеджмент слід розглядати як процес управління стратегічними бізнес-одиницями товарними категоріями з інформаційно-комунікаційними центрами, в ролі яких виступають категорійні менеджери, що забезпечують координацію основних бізнес-функцій та комунікацій, представляють собою джерело формування і акумулювання інформаційних потоків підприємства, діяльність яких спрямована на підвищення ключових показників результативності та задоволення потреб покупців.

Для впровадження категорійного менеджменту у торговельній мережі слід побудувати оптимальний алгоритм ухвалення рішення щодо включення номенклатури в асортимент та необхідного їй рівня інформаційно-комунікаційної підтримки.

 

 

30. Сутність процесів глобалізації світової економіки

Одним з найбільш значущих процесів у розвитку світової економіки на межі XX-XXI століть є глобалізація, як новий етап інтернаціоналізації господарського життя.

На питання, що таке глобалізація, в чому її сутність, значна частина вчених розуміють глобалізацію як етап постіндустріального розвитку суспільства, в основі якого - зростаюча роль знань і значні зрушення від виробництва матеріальних благ до виробництва послуг і інформації.

Інша суть цього процесу вбачають у інформаційній революції, в структурній трансформації економічної реальності, в утворенні і функціонуванні мережевих структур. Багато вчених вважають, що глобалізація - це процес економічного об'єднання, переходу національних економік до глобальної, розвитку світових фінансових, технологічних, товарних потоків і послуг. Зазвичай виділяють три аспекти глобалізації: глобалізація як розвиток світогосподарських зв'язків, глобалізація як розвиток міжнародних економічних організацій і глобалізація як загострення глобальних проблем.

Отже, глобалізація економіки - це якісно нове явище в процесі розвитку людства. Це більш висока стадія міжнародної інтернаціоналізації і інтеграції, їх подальший розвиток, коли тривалий час кількісні зміни, що накопичувалися призвели до якісного стрибка. Глобалізація стала однією з найбільш впливових сил, яка визначає хід розвитку нашої планети. Нинішній етап глобалізації істотно, якісно, а не тільки кількісно, відрізняється від усіх попередніх етапів інтернаціоналізації і інтеграції. Основні відмінності цього етапу такі:

- господарські зв'язки набувають дійсно світового характеру, відбувається загальна лібералізація ринкових зв'язків;

- революція у сфері новітніх, інформаційних технологій приводить до формування глобальної інформаційної мережі, комунікаційні засоби роблять можливим загальнопланетарне спілкування;

- глобалізація виступає як нова якість взаємопов'язаності і взаємозалежності людства, характеризується створенням наднаціональних організацій, інститутів і утворень;

- велика соціальна роль освіти, знань, людського капіталу. За даними Світового банку нині на традиційний, фізичний капітал приходиться лише 16% загального обсягу світового багатства, ще 20% - на природний капітал, інші - 64% - складають людський капітал (людський потенціал);

- зростає однорідність товарів, що поставляються на світовий ринок. Формуються загальні форми і норми спілкування поведінки, одягу і етикету, побутових зручностей тощо;

- змінилися форми підпорядкування сильними державами більш слабких, трансформувалися методи експансії;

- стрімко зростає тиск однієї цивілізації на інші, світ все більше віртуалізується та ін.

Отже, сутність глобалізації, основна тенденція її розвитку - формування єдиного взаємозалежного світу, взаємодія і взаємовплив різних співтовариств, культур і цивілізацій. Головними суб'єктами процесу глобалізації, що утворюють його інституціональну систему, виступають національні держави, міжнародні і регіональні організації, транснаціональні корпорації і банки, міжнародні фінансові центри.

 

Транснаціоналізація сфери торгівлі

Що стосується посилення залежності економік різних груп країн від зовнішнього ринку, особливо тих, які перебувають на периферії світового розвитку, то до початку XXI ст. вже понад 20% глобального ВВП реалізовувалося каналами міжнародної торгівлі, тоді як в 1960 р. цей показник становив усього 13,1%.

В даний час основна частка світової торгівлі припадає на розвинені країни світу, що є результатом їх спеціалізації на виробництві високотехнологічної наукомісткої продукції, в якій закладена висока інтернаціональна вартість.

Значно вищі рівні експортних квот (насамперед за рахунок низьких обсягів ВВП) характерні для країн, що розвиваються (майже 28,8% в 2011 р), ніж для розвинутих країн, що показує їх набагато більшу залежність від зовнішнього ринку.

При цьому обсяги експорту цих держав в абсолютному вираженні залишаються незначними, що пояснюється їх переважно вузькопрофільною, однобічною орієнтацією у зовнішній торгівлі.

Хоча багато країн, що розвиваються відмовилися від суто сировинної спеціалізації і переходять по мірі можливості до експорту готової промислової продукції, через неможливість системного освоєння сучасних досягнень науково-технічного прогресу вони виявляються нездатними встигати за змінами в характері виробництва і структурі попиту на світових товарних ринках.

Під впливом поглиблення транснаціоналізації національних економічних систем країн світу та формування глобальної моделі поділу праці не тільки розвиваються стійкі виробничі зв'язки між країнами, але все більше трансформуються відносини обміну з міждержавних у внутрішньо фірмові (внутрішньо корпоративні).

 

 

31. Диверсифікація діяльності торговельних мереж: сутність, мотиви, та ризики здійснення.

Успіх підприємства в умовах ринкової економіки залежить від здатності адаптуватися до змін у середовищі його діяльності: передбачати і змінювати структуру виробництва, розробляти і впроваджувати у виробництво нові види продукції і технології, правильно визначати напрями інвестицій тощо.

 

Диверсифікація діяльності підприємства означає оновлення товару і ринку підприєм­ства одночасно, вихід за межі основного бізнесу, яким підприємство займалось досі, проникнення в нові галузі та сфери економіки. У західній економічній науці «диверсифікація» означає проникнення підприємств у нові для них сфери діяльності, які не пов’язані з основним виробництвом.

 

Для суб'єктів торгівлі стратегія диверсифікації у своїй більшості передбачає розробку нових видів продукції одночасно з освоєнням нових ринків, забезпечуючи отримання прибутку та подальшу стабільність роботи в майбутньому, проте довготривалість фінансового результату від упровадженням такого управлінського рішення визначає і збільшення ризикованості та потребує значних витрат.

 

Диверсифікація є привабливою з точки зору інвестування капіталу підприємства та зменшення рівня ризику, особливо якщо подальша експансія в основних сферах діяльності є обмеженою. Вона відіграє суттєву роль у забезпеченні стратегічного розвитку підприємства, сприяючи стабілізації його доходів, посиленню конкурентних позицій, підвищенню прибутку й рентабельності, що ґрунтовно впливає на рівень капіталізації та збільшення ринкової вартості суб'єкта

 

Серед мотивів, які обумовлюють прийняття рішення керівництвом корпоративних торговельних структур щодо диверсифікації діяльності, слід зазначити наступні:

- збільшення частки ринку;

- вихід на нові ринки – при прийнятті рішення про вихід на новий ринок набуває важливості критерій привабливості обраної сфери діяльності за показником рентабельності витрат;

- забезпечення охоплення різних сегментів ринку;

- забезпечення зростання фінансово-економічних показників;

- отримання економічної вигоди від прояву ефекту масштабу;

- ефективне використання вільних фінансових ресурсів і наявної матеріальнотехнічної бази;

- оптимізація та скорочення операційних витрат;

- забезпечення приросту потоку покупців завдяки урізноманітненню товарної пропозиції;

- формування прихильності та лояльності споживачів до відомої торгової марки;

- розподіл комерційних ризиків між різними видами діяльності та уникнення залежності від кон’юнктури одного ринку;

забезпечення комплексного задоволення попиту споживачів завдяки урізноманітненню сформованих каналів продажу товарів;

- уникнення загострення прямої конкурентної боротьби між існуючими господарюючими структурами;

- використання сформованої позитивної репутації відомого бренду.

 

Диверсифікація діяльності є складним і багатоаспектним процесом: з одного боку, сама по собі диверсифікація – це підхід до зниження ризиків у діяльності для забезпечення необхідного рівня економічної ефективності; з іншого реалізація диверсифікації несе у собі нові потенційні ризики, які можуть вплинути на загальну економічну ефективність.

 

Процесу диверсифікації діяльності корпоративних підприємницьких мереж у торгівлі незалежно від її напрямів і форм притаманні наступні ризики:

- незнання або недостатнє вивчення специфіки нового ринку та особливостей купівельної поведінки споживачів;

-погіршення загальної економічної ситуації у країні;

-загострення конкуренції за рахунок активізації наявних конкурентів і виходу на ринок нових суб’єктів підприємницької діяльності;

-неспрогнозовані фінансові втрати внаслідок погіршення кон’юнктури обраного ринку;

-відсутність управлінського досвіду в обраній сфері діяльності;

-неефективна організаційна структура управління та розподіл відповідальності між бізнес-одиницями;

-ризик втрати ключових конкурентних переваг в основній сфері внаслідок так званого «розпорошення зусиль» між додатковими видами діяльності в результаті відволікання ресурсів на їх розвиток;

-погіршення іміджу відомого бренду в разі негативних наслідків діяльності.

 

 

32. Організаційні форми функціонування торговельних мереж.

Відповідно до вирішуваних завдань торгові мережі можуть мати різну організаційну структуру і різні форми взаємодії між її структурними підрозділами, обумовлені розподілом владних повноважень і ступенем автономності елементів мережі. Залежно від делегування владних повноважень розрізняють мережі з жорсткою централізацією функцій і децентралізовані мережі.

 

Торговельна мережа, в якій вся повнота влади зосереджена в одній точці - центрі управління, називається централізованою. У цьому випадку взаємодія з зовнішнім оточенням іконтроль за елементами мережі здійснює центр управління. Структура такої мережі є вертикальною, а елементи повністю залежними від центру управління.

 

Мережі з жорсткою централізацією властиві:

1) консолідоване замовлення постачальнику;

2) поставка товару в магазини через розподільчі центри;

3) введення нової товарної номенклатури тільки в центральному офісі;

4) єдина система ціноутворення.

У тій мірі, в якій владні повноваження розподіляються між елементами мережі, має місце децентралізація структури торгової мережі.Ступінь децентралізації залежить від рівня автономності елементів мережі: якщо елементи мережі здійснюють свою діяльність на принципах самоокупності та беруть участь в доходах, отже, їм надано право приймати основну частину, яка зачіпає їх діяльність рішень (організація закупівель, маркетинг, мерчендайзинг і т.д.).

 

Взаємодія між елементами мережі заснована на договірних відносинах, тобто носить ринковий характер.Центр управління має право тільки перерозподілу прибутку відповідно до загальних цілей і завдань компанії. Напівавтономність елементів мережі характеризується правом самостійно приймати рішення по обмеженому колу питань, при цьому центр управління залишає за собою право розпорядження фінансовими ресурсами і контролю за їх діяльністю.

При формуванні торговельної мережі того чи іншого типу необхідно враховувати співвідношення витрат на зовнішні зв'язки і витрат, обумовлених організаційним побудовою. Оскільки в централізованих мережах потоки інформації сконцентровані в головному офісі та основні рішення приймаються там, остільки трансакційні витрати тут мінімальні. Розширення самостійності елементів мережі призводить до збільшення кількості зв'язків і, відповідно, до зростання трансакційних витрат, але дозволяє швидше реагувати на зміни споживчих переваг.

Відповідно до специфіки взаємодії і форми розподілу власності розрізняють:

1. Корпоративні торговельні мережі.

2. Торговельні мережі, засновані на розподілі привілеїв.

3. Торговельні мережі, засновані на об'єднанні незалежних власників.

 

Відповідно до приведеної типології мереж виділяють декілька форм організації мережевих структур. Форми, найпоширеніші в торгівлі:

 

Дистриб'юторська мережа (дистриб'ютор – від англ. distribution – розподіл). Вона заснована на висновку тривалих контрактів фірм-виробників з незалежними посередниками на оптову закупівлю товару І його збут безпосереднім споживачам, дрібним роздрібним торговим організаціям або через свою агентську мережу.

 

Франчайзинг (від англ. franchise – привілей) – поширена форма відносин і інтеграції крупного і малого бізнесу. Головне підприємство – франчайзер – відповідно до договору надає право іншому підприємству – оператору (франчайзі) – здійснювати торгівлю певними товарами під своєю торговою маркою.

 

33. Зарубіжна практика застосування обмежувальних заходів щодо розвитку торговельних мереж

Регулювання діяльності торговельних мереж включає два напрямки з яких один передбачає власне регулювання діяльності торговельних мереж. Оскільки дана проблема на сьогоднішній день не має критичного для функціонування незалежних торгових операторів значення, процес впровадження обмежувальних заходів можна розділити на два етапи.

На першому етапі встановити дозвільну реєстрацію нових торгових мереж з тим, щоб регіональна влада могла регулювати їх чисельність і розмір в залежності від стану споживчого ринку.

На другому етапі обмежити кількість годин роботи мережевих магазинів в тиждень, а також режим роботи у вихідні дні, внести зміни в чинне законодавство, зменшивши нижню межу розміру зниження продажної ціни товару.

Прикладом зарубіжної практики обмеження виступають Великобританія та Данія, де частка іноземних торговельних компаній становить 60-70%. У відповідь на активізацію впливу мережевих структур на розвиток роздрібної торгівлі у країнах було прийнято обмежувальні заходи щодо ведення торговельної діяльності, зокрема, щодо суворого контролю кількості магазинів, площа яких перевищує 700 – 2500 кв. м, регулювання графіків роботи об’єктів (годин і днів роботи), обмеження цінової конкуренції.

 

Зокрема, у Німеччині існує обмеження щодо будівництва торговельних об’єктів, площа яких становить більше 2500 кв. м, у Франції та Німеччині площа дискаунтерів не повинна перевищувати 700 кв. м.

 

В Ірландії більше десяти років існує заборона на будівництво гіпермаркетів, площа яких перевищує 3000 кв. м. У Бельгії проекти торговельних об’єктів площею більше 1500 кв. м у містах і 600 кв. м у сільській місцевості потребують спеціального узгодження. В Італії магазини площею більше 250 кв. м повинні мати відповідну ліцензію.

 

Також в окремих країнах встановлена загальна кількість робочих годин магазину на тиждень: у Німеччині вона складає 80 годин і є найнижчим показником в Європі, Великобританії – 168, Нідерландах – 96, Франції – 144 години. Тільки з 1 червня 2003 р. у Німеччині набув чинно