Загальні рекомендації для проведення такої бесіди.

Підбирайте “ключі” до розгадки суїциду.

Запобігання самогубству складається не лише з турботи друзів, але й зі здатності розпізнати ознаки майбутньої небезпеки. Ваше знання принципів і прагнення мати цю інформацію може врятувати чиєсь життя. Поділившись ними з іншими, ви здатні зруйнувати міфи, через які не попереджається багато суїцидів.

Шукайте ознаки можливої небезпеки: суїцидальні погрози, що передують спробі самогубства, депресію, значні зміни поведінки чи особистості людини, а також підготовка до останнього волевиявлення. Вловіть прояв безпорадності і безнадійності і визначте, чи не є людина самотньою та ізольованою. Чим більше буде людей, що усвідомлюють ці застереження, тим збільшаться шанси, що самогубство дійсно коли-небудь зникне з переліку основних причин смерті.

Віднесіться до суїцидента як до особистісті.

Допустіть можливість, що військовослужбовець дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що він не здатний і не зможе зважитися на самогубство. Іноді спокусливо заперечувати можливість того, що будь-хто може втримати людину від суїциду. Саме тому тисячі людей — усіх віків, рас і соціальних груп — роблять самогубства. Не дозволяйте іншим вводити вас в оману щодо несерйозності конкретної суїцидальної ситуації. Якщо ви думаєте, що будь-кому загрожує небезпека самогубства, дійте у відповідності зі своїми власними переконаннями. Небезпека, що ви розгубитеся, перебільшивши потенційну погрозу, — ніщо в порівнянні з тим, що хтось може загинути через ваше невтручання.

Встановіть турботливі взаємини.

Ви можете зробити гігантський крок уперед, якщо станете на позицію впевненого прийняття зневіреної людини. Надалі багато чого залежить від якості ваших взаємин. Їх варто виражати не тільки словами, але й ділом; у цих обставинах є час не для моралізування, а для підтримки.

Замість того, щоб страждати від самоосуду й інших переживань, тривожна особистість повинна спробувати зрозуміти свої почуття. Для того, хто почуває, що він нікому не потрібний, турбота й участь чуйної людини є могутніми підбадьорливими засобами. Саме у такий спосіб ви найкраще проникнете в ізольовану душу зневіреної людини.

Будьте уважним слухачем.

Суїциденти страждають через сильного почуття відчуження. У силу цього вони можуть бути не схильні прийняти ваші поради. Набагато більше вони мають потребу в обговоренні свого болю, фрустрації і того, про що кажуть: "У мене немає нічого такого, заради чого вартувало б жити".

Якщо хтось признається вам, що думає про самогубство, не засуджуйте його за ці висловлення. Спробуйте, по можливості, залишитися спокійним і розуміючим. Ви можете сказати: "Я дуже ціную вашу відвертість, адже для того, щоб поділитися своїми почуттями, зараз від вас потрібно багато мужності". Ви можете надати неоціненну допомогу, вислухавши слова, що виражають почуття цієї людини: сум, провину, страх чи гнів. Іноді, якщо ви просто мовчки посидите з ним, це буде доказом вашого зацікавленого і турботливого відношення.

Як психологи, так і неспеціалісти повинні розвивати в собі мистецтво "слухати третім вухом". Мається на увазі проникнення в те, що "висловлюється" невербально: поведінкою, апетитом, настроєм і мімікою, рухами, порушеннями сну, готовністю до імпульсивних вчинків у гострій кризовій ситуації. Незважаючи на те, що основні провісники самогубства часто завуальовані, проте вони можуть бути розпізнані сприйнятливим слухачем.

Не сперечайтеся.

Зіштовхуючись із суїцидальною загрозою, друзі часто відповідають: "Подумай, адже ти ж живеш набагато краще за інших людей; тобі слід дякувати долі". Ця відповідь відразу блокує подальше обговорення; такі зауваження викликають у нещасної і без того людини ще більшу пригніченість. Бажаючи допомогти таким чином, оточуючі сприяють зворотному ефекту.

Можна зустріти часто й інше знайоме зауваження: "Ти розумієш, яке нещастя і ганьбу ти накличеш на свою родину". Але, можливо, за ним ховається саме те, що бажає здійснити суїцидент. Ні в якому разі не виявляйте агресію, якщо ви присутні при розмові про самогубство, і постарайтеся не виражати потрясіння від того, що почули. Вступаючи в дискусію з пригніченою людиною, ви можете не тільки програти суперечку, але і втратити її саму.

Задавайте питання.

Якщо ви задаєте такі непрямі питання, як "Я сподіваюся, що ти не замишляєш самогубства?", то в них мається на увазі відповідь, яку вам хотілося б почути. Якщо людина відповість "Ні", то вам швидше за все не вдасться допомогти у вирішенні кризи.

Кращий спосіб втрутитися у кризу – це дбайливо поставити пряме запитання: "Ти думаєш про самогубство?". Воно не призведе до подібної думки, якщо в людини її не було, навпаки, коли він думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому небайдужі його переживання і хто згодний обговорити цю заборонену тему, то він часто почуває полегшення і йому дається можливість зрозуміти свої почуття і досягти порозуміння.

Слід спокійно і дохідливо запитати про тривожну ситуацію, наприкладі, "Відколи ви вважаєте своє життя настільки безнадійним?", "Як ви думаєте, чому у вас з'явилися ці почуття?", "Чи є у вас конкретні думки про те, яким чином покінчити із собою?", "Якщо ви раніше міркували про самогубство, що вас зупиняло?". Щоб допомогти суїциденту розібратися у своїх думках, можна іноді перефразувати, повторити найбільш істотні його відповіді: "Іншими словами, ви кажете...". Ваша згода вислухати й обговорити те, чим хочуть поділитися з вами, буде великим полегшенням для зневіреної людини, що боїться, що ви її засудите.

Не пропонуйте неможливого.

Одним з важливих механізмів психологічного захисту є раціоналізація. Після того, що ви почули від когось про суїцидальну погрозу, у вас може виникнути бажання сказати: „Ні, ви насправді так не думаєте". Для цих висновків найчастіше немає ніяких підстав, за винятком вашої особистої тривоги.

Причина, з якої суїцидент посвячує вас у свої думки, складається з бажання викликати стурбованість його ситуацією. Якщо ви не виявите зацікавленості і чуйності, то депресивна людина може сприйняти судження типу: "Ви насправді так не думаєте", як прояв байдужості і недовір‘я. Якщо вести з ним бесіду з турботою, то це значно знизить погрозу самогубства. У протилежному випадку його можна довести до суїциду банальними розрадами, саме тоді, коли він має потребу в щирій, турботливій і відвертій зацікавленості в його долі.

Суїцидальні люди із презирством відносяться до зауважень типу: "Нічого, нічого, в усіх є такі ж проблеми, як у тебе" та аналогічних кліше, оскільки вони різко контрастують із муками, які вони переживають. Ці висновки лише мінімізують, принижують їхні почуття і змушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Запропонуйте конструктивні підходи.

Замість того, щоб говорити суїциденту: "Подумай, який біль принесе твоя смерть близьким", попросіть поміркувати про альтернативні рішення, що, можливо, ще не приходили йому в голову.

Якщо кризова ситуація й емоції виражені, то далі слід з'ясувати, як людина вирішувала подібні ситуації в минулому. Це називається "оцінкою засобів, що можуть вирішити проблему". Вона включає вислуховування опису попереднього досвіду в аналогічній ситуації. Для ініціювання можна поставити запитання: «Чи не було у вас раніше подібних переживань?». У вас є унікальна можливість спільно розкрити способи, якими людина справлялася з кризою в минулому. Вони можуть бути корисними для вирішення і наявного конфлікту.

Постарайтеся з'ясувати, що залишається, принаймні, позитивно значимим для людини. Що він ще цінує? Відзначте ознаки емоційного пожвавлення, коли мова зайде про ''найкращий" час у житті. І тепер, коли життєва ситуація проаналізована, чи не виникло будь-яких альтернатив? Чи не з'явився промінь надії?

Вселяйте суїциденту надію.

Психотерапевти давно дійшли висновку, що дуже важливим є зосередження на тому, що люди говорять чи почувають. Коли сховані думки виходять на поверхню, лихо здається менш фатальним і більш розв'язуваними.

Надія допомагає людині позбавитись думок про самогубство. Надії повинні бути обґрунтованими: коли корабель розбивається об каміння, є різниця між надією доплисти до найближчого берега і досягти протилежного берега океану.

Оцініть ступінь ризику самогубства.

Крім надії в людині, постарайтеся визначити серйозність можливого самогубства. Адже наміри можуть відрізнятися, починаючи зі скороминущих, розпливчастих думок про такі "можливості" і закінчуючи розробленим планом суїциду шляхом отруєння, стрибка з висоти, використання вогнепальної зброї чи мотузки. Дуже важливо виявити й інші фактори, такі, як алкоголізм, вживання наркотиків, ступінь емоційних порушень і дезорганізації поведінки, почуття безнадійності і безпорадності.

Незаперечним фактом є те, що чим більше розроблено методів самогубства, тим вище його потенційний ризик. Дуже мало сумнівів у серйозності ситуації залишається, наприклад, якщо депресивний юнак, не ховаючись, дарує комусь свій улюблений магнітофон, з яким він нізащо б не розлучився. У цьому випадку ліки, зброю чи ножі варто забрати подалі.

Не залишайте людину сам на сам у ситуації високого суїцидального ризику (нестабільного МПС).

Для того, щоб показати людині, що навколишні піклуються про неї, і створити почуття життєвої перспективи, ви можете укласти з нею так званий “суїцидальний контракт”. Мається на увазі попросити про обіцянку зв'язатися з вами перед тим, як вона зважиться на суїцидальні дії в майбутньому для того, щоб ви ще раз змогли обговорити можливі альтернативи поведінки. Як це не дивно, така угода може виявитися дуже ефективною.

Зверніться за допомогою до фахівців.

Для тих що переживають суїцидальні тенденції, можливим помічником може виявитися священик. Багато священнослужителів є чудовими консультантами — розуміючими, чуйними і гідними довіри.

Іноді єдиною альтернативою допомоги суїциденту, якщо ситуація виявляється безнадійною, стає госпіталізація у психіатричну лікарню. Проте, лікарні, звичайно, не є панацеєю. Самогубство може бути зроблене, якщо хворому у короткій відпустці дозволять відвідати домашніх, незабаром після виписування з лікарні чи безпосередньо під час лікування. Дослідження показали, що істотним є те, як суїциденти сприймають ситуацію лікування, чи не розглядають вони лікарню як "в'язницю". Встановлено, що ті, хто негативно відноситься до лікування у психіатричному стаціонарі, мають найвищий суїцидальний ризик після виписування з лікарні. Після виписування з лікарні ті, хто має високий суїцидальний ризик, дуже погано пристосовуються до життя воточенні. Деякі з них надалі покінчують із собою, інші повторюють суїцидальні спроби, у силу чого знову потрапляють у лікарню.

В умовах високої динаміки психологічних процесів, які проходять у військових колективах в період реформування, скорочення військ, змін організаційно-штатної структури частин і підрозділів, що відповідно не завжди позитивно відбивається на морально-психологічному стані особового складу, вивчення індивідуально-психологічних якостей військовослужбовців необхідно проводити постійно, використовуючи всі методи та інструментарії психології.

Застосування запропонованих заходів повинно бути творчим і поміркованим в діяльності кожного офіцера. Ця робота повинна проводитись у організаційній єдності з бойовим навчанням, виконанням завдань бойової готовності.

Правильний підхід до профілактики самогубств військово-службовців націлює командирів, військових психологів і медиків на детальне вивчення всього комплексу психотравмуючих факторів, з якими стикається воїн, на розробку заходів для їхньої нейтралізації і на формування ефективних заходів зняття психологічної кризи. Впевненість у можливості скорочення кількості самогубств серед військовослужбовців базується насамперед на тім, що вирішення цього завдання не вимагає будь-яких істотних організаційних перебудов і матеріальних витрат. Уважний аналіз причин й умов самогубств переконує, що їм можна і треба запобігти.

Висновок

Таким чином, військова служба для значної частини особового складу є початковим етапом трудової та професійної діяльності. Молоді люди, призвані на військову службу, в більшості своїй не мають трудової практики й життєвого досвіду. Оскільки військова діяльність потребує високого напруження фізичних і психічних сил, то молоде поповнення опиняється у важких умовах. Опинившись у соціумі з особливими відношеннями між людьми, підвищеної владності, молодий солдат із нестійкою психікою опиняється у просторі та часі, де підвищується вірогідність морально-психологічного зриву. Такий зрив є причиною відхильної поведінки, в тому числі і суїциду.

Небезпечність суїцидальних дій походить від його джерел. Існування джерел небезпеки (одного чи декількох одночасно) створює небезпечні фактори. Прояв небезпечного фактора і вірогідність виникнення пов'язаної з цим проявом небезпечної ситуації формують загрозу здійснення суїцидальної дії. Спроба здійснити суїцидальну дію обумовлена впливом ряду небезпечних факторів:

1. Недостатня фізична готовність до несення військової служби. Джерело небезпеки - незадовільний стан здоров'я, наявність захворювань.

2. Низька трудова та психологічна готовність. Джерело небезпеки - нестійкість психічного стану та якостей, набутих унаслідок вікових особливостей, а також викривлених психологічних установок.

3. Слабка підготовленість молоді до виконання обов'язків військової служби. Джерело небезпеки - скорочення програм підготовки призовної молоді та державної підтримки установ роботі з призовним складом.

4. Цивільний період життя військовослужбовця, який проходив у несприятливому середовищі. Джерело небезпеки - шкідливі для життя та здоров'я звички, набуті в цивільному житті соціально-психологічні умови.

5. Виконання обов'язків військової служби в деформованому соціальному середовищі. Джерело небезпеки - нестатутні взаємини.

6. Слабка розвиненість позитивної мотивації на збереження та забезпечення особистої життєдіяльності. Джерело небезпеки - невірне уявлення про цінності життя та здоров'я в юнацькому віці, недостатнє виховання для майбутнього періоду військової служби.

Тепер, що стосується наявності “Системи роботи посадових осіб щодо профілактики суїцидальної поведінки військовослужбовців”.

Така система, і не одна(!), існує. Їх обсяг набагато більший від обсягу мого виступу. У них детально розписані обов’язки всіх посадових осіб щодо профілактики суїцидів. Практично будь-яка посадова особа при бажанні може створити таку систему для себе.

Головне, щоб система роботи щодо профілактики правопорушень, суїцидальних випадків, попередження конфліктних ситуацій у військовому колективі чітко визначала:

- цілі і завдання роботи;

- планування напрямків роботи;

- хто, з ким і за якими напрямками проводить роботу;

- навчання практиці попереджувальної роботи;

- вивчення і врахування індивідуальних особливостей військовослужбовців, застосування найбільш ефективних форм, методів і засобів впливу;

- організацію оперативної інформації про настрої, інтереси, запити підлеглих;

- аналіз, узагальнення передового досвіду, контроль і корегування відповідної роботи.

Щодо методичних рекомендацій із підготовки та проведення профілактичних заходів, то їх необхідність вимагає саме життя. Від кожної посадової особи необхідно вимагати, що і до якого терміну він має зробити, але якщо їй не пояснити, як це робити, то успіх навряд чи буде досягнутий. Ці рекомендації особливо необхідні молодим офіцерам та посадовим особам, які прибули з інших військових частин і ще не засвоїли специфіки завдань, які вирішує конкретна частина. Наявність таких рекомендацій дає моральне право при здійсненні контролю відкидати заяви підлеглих посадових осіб, наприклад: "Я не знав, як це зробити".

Виконання цих та інших заходів унеможливить скоєння випадків самогубства у підпорядкованих військових колективах.

 

Контрольні питання та завдання

1. Поведінкові прояви військовослужбовців із високою ймовірністю реалізації суїцидальних дій.

2. Визначення та подолання суїцидальних ситуацій.

3. Напрямки проведення психологічних та психопрофілактичних заходів у підрозділі.

4.Загальні правила проведення бесіди з людиною, схильною до суїцидальної поведінки.