Оздоблення швейного виробу

· Вибір виду оздоблення та матеріалів для оздоблення. Оздоблення виробу.

Відповідно до основного призначення виробу його оздоблення може бути повсякденним і святковим. Повсякденне оздоблення відрізняється простотою форми та виготовлення. До цієї групи відносяться ґудзики, пряжки, шнурівки, емблеми, тасьма, пояси, рулик, аплікації тощо. Святкове оздоблення більш складне і вишукане. Це кокільє, волани, вишивка, буфи, манжети, рюші, мереживо тощо.

Оздоблення швейного виробу може бути постійним (оздоблювальні строчки, ручна і машинна вишивки, рюші, складки, оборки тощо) і тимчасовим (з’ємним) – пояси, декоративні квіти, з’ємні аплікації тощо. З’ємні оздоблення роблять спідницю багатофункціональною.

Оздоблення швейного виробу виконує декоративну та утилітарну функції. Так, ґудзики одночасно є і застібкою, і оздобленням. Мережки на літніх спідницях є не лише прикрасою, але й одночасно створюють сприятливий мікроклімат для тіла.

При виборі оздоблення швейного виробу необхідно пам‘ятати, що його невідповідність призначенню спідниці, обраній тканині, перевантаження моделі різними видами оздоблень спричиняє порушення композиції одягу, знижує його естетичні якості.

 

Остаточна обробка виробу. Волого-теплова обробка виробу.

Остаточна обробка спідниці передбачає операції по обметуванню петель, чищенню, волого-тепловій обробці і пришиванню фурнітури, а саме:

1) намічання, обметування та прорізування петлі на лівій стороні пояса за допомогою спеціальних машин або вручну шовковими нитками в колір основного матеріалу;

2) видалення ниток зметування, обрізання кінців ниток;

3) очищення спідниці від виробничого пилу та ліній крейдування за допомогою щітки або шматочка тканини, змоченого водою з лицьової і виворітної сторін;

4) виконання остаточної волого-теплової обробки спідниці;

5) пришивання ґудзиків ниткою в тон фурнітури, складеною вдвоє, трьома-чотирма наскрізними стібками.

Технічні вимоги до остаточної волого-теплової обробки спідниці

1) остаточну волого-теплову обробку спідниці виконують за допомогою зволоженого пропрасовувача з виворотного боку виробу;

2) ВТО починають з дрібних деталей, поступово переходячи до великих. Зокрема, спочатку припрасовують пояс, потім – полотнище спідниці за напрямом нитки основи, починаючи від лівого бічного шва і закінчуючи біля низу виробу;

3) виконують припрасовування низу. Для цього спідницю вивертають на лицьову сторону, укладають на столі нижнім краєм до працівника, а верхній край виробу відгортають убік;

4) з лицьової сторони спідниці видаляють ласи і відпарюють;

5) виріб залишають у підвішеному стані до повного висихання.

Контроль якості швейного виробу.

Показники якості швейного виробу поділяються на такі групи:

1) функціональні – полягають у відповідності виробу своєму призначенню;

2) естетичні – розкривають міру краси швейного виробу, його виразності, сучасності;

3) ергономічні – визначають зручність у користуванні, створюють відчуття комфорту;

4) технологічні – вказують на складність виготовлення виробу, дотримання технічних вимог до виконання швів, обробки деталей та вузлів;

5) економічні – характеризують затрати на процес створення виробу та користування ним.

До якості готового швейного виробу висуваються такі вимоги:

1. Відповідність зовнішнього вигляду виробу обраній моделі.

2. Правильність добору тканини, ниток, застібки, оздоблення, фурнітури.

3. Правильність посадки виробу на фігурі.

4. Якість пошиття:

а) симетричність розташування виточок та парних деталей;

б) відповідність ручних і машинних строчок технічним вимогам на їх виконання;

в) якість обробки окремих деталей і зрізів.

5. Якість проведення поопераційної та остаточної волого-теплової обробки виробу.