Ознайомлення з оточуючим і розвиток мовлення

Розвиток мовлення дошкільників з важкими вадами інтелекту відбувається в спілкуванні з дорослим, через організацію спільної з ним діяльності, за допомогою оволодіння діями з предметами, іграшками. До активного мовлення дитина перейде тоді, коли у неї накопичаться необхідні враження і виникне потреба щось сказати. Педагог прагне викликати у дитини до навколишніх предметів, іграшок емоційне ставлення, привертає до них його увагу і поступово включає предмети в спільні маніпуляції, тим самим забезпечуючи знайомство з ними та їх властивостями. Наявність комунікативного чинника – емоційного ставлення до об'єкту, зверненого до дитини мовлення, взаємодії з дорослим – обумовлює виникнення мовлення у дошкільника і її подальший розвиток.

Заняття з розвитку мовлення з важко розумово відсталими дітьми дошкільного віку повинні тісно переплітатися із заняттями з ознайомлення з оточуючим, з одного боку, і заняттями з оволодіння діями з іграшками, предметами навколишнього світу – з іншого.

Початковий етап навчання і виховання дітей можна розглядати як довербальний, підготовчий до виникнення мовлення. Важливо, щоб діти в цей час якомога більше чули мовлення дорослого. Необхідно формувати у дитини активну реакцію на вербальне звернення, уміння зосереджувати увагу на зверненому до неї мовленні, бажання взаємодіяти з дорослим, уміння виконувати просту вербальну інструкцію дорослого.

Навчаючи дітей мовленню, педагог повинен прагнути до того, щоб вони не лише уміли вимовляти слова, але і осмислювали їх, щоб мовлення не перетворювалася на набір механічно завчених слів. Мовлення має бути наповненим предметним змістом. Діти вчаться співвідносити реальний предмет із зображенням, виділяти його з числа інших предметів, а також показувати і називати дії побутового характеру. Педагог розповідає невеликий епізод з дитячого життя або казку, залучаючи до участі в цьому дітей, які, наслідуючи педагога, рухами і жестами зображують тварин, предмети побуту, явища природи та ін. Кожна казка проживается дітьми, починаючи від безпосереднього сприйняття переказу педагога, обігравання її за допомогою іграшок до зображення її персонажів і подій самими дітьми.

Робота з викликання, активізації мовлення дітей і розширення їх активного словника представляє великі труднощі. Безмовленнєві діти, переважно пасивні, інертні, із слабкими інтересами, потребують створення такої емоційно яскраво забарвленої обстановки ігор і зайняття, яка викликала б у них живу реакцію і мовлення.

Гра завжди викликає інтерес і радість у дітей, вони намагаються добре виконувати свої ролі, намагаються говорити.

Надалі дітей слід навчити умінню спостерігати життя навколишнього світу (зміну погоди, життя рослин, поведінку тварин і птахів, ігри і заняття дітей, роботу дорослих). Зазвичай спостереження проходять у вигляді організованих занять – екскурсій. Діти привчаються дивитися, розглядати, порівнювати, емоційно реагувати на те, що відбувається. Все, що діти змогли побачити і запам'ятати, обговорюється на занятті. В процесі роботи з розвитку мовлення діти дізнаються призначення предметів навколишнього побуту, дізнаються і показують дії побутового характеру, по можливості називають усе це, вчаться будувати просту фразу.

У дітей розширюється пасивний словник, активізується власне мовлення, вона стає більшою мірою засобом комунікації і допомагає в подальшому навчанні.

Навчання грі.

При навчанні грі важко розумово відсталого дошкільника педагог підпорядковує свою роботу рішенню наступних завдань: впорядкування активності дітей; встановлення взаємодії дитини і дорослого через оволодіння нескладними діями з предметами; формування спільних з педагогом ігрових дій; створення ситуацій співпраці дітей і дорослого, спонукаючих до розвитку гри.

Оскільки діти не володіють адекватними, цілеспрямованими діями з іграшками і з багатьма з них незнайомі, то не всі іграшки відразу мають бути розміщені у полі зору дитини. Їх треба пред'являти по одній, поступово знайомлячи з ними дошкільника. Заняття, тривалість яких 15-20 хвилин, проводяться невеликими підгрупами по 2-3 людини і поєднуються з індивідуальними. З часом можна залучати до заняття 3-4 дітей.

Спочатку педагог "обіграє" іграшку, а діти спостерігають за його діями. Потім дії з іграшкою здійснюються дітьми разом з педагогом, з поступовим переходом в посильні самостійні ігрові дії при активному контролі з боку педагога. І той і інший етап супроводжується мовленням дорослого і дитини.

Необхідно спрямувати зусилля на формування у дітей стійкого інтересу й уваги до спільної ігрової діяльності з дорослим, на навчання дітей адекватним діям з іграшками, предметами, виконання спільно з педагогом послідовного ланцюжка ігрових дій, а також на формування навичок адекватної поведінки в процесі гри і уміння грати разом (дбайливо відноситися до іграшок, брати і класти іграшки на місце, не віднімати іграшки в інших дітей, на прохання віддати іграшку, не заважати грати сусідові і т. д.).