Консультування як форма роботи зі студентами.

Щоб правильно зорієнтуватися в широкому потоці інформації, глибоко вивчити закономірності процесу розвитку суспільства, а отримані знання перетворити у власні внутрішні переконання, необхідно вміти самостійно вчитися й мати бажання навчатися упродовж життя.

Організація самостійної роботи і її активізація – двоєдиний процес, у якому студент не тільки об'єкт, але й суб'єкт. При цьому активність студента не менш важлива, аніж активність викладача.

Активність студента – це, насамперед, пошук і відбір найбільш досконалих і прийнятних для нього прийомів і способів самостійної роботи з метою більш глибокого засвоєння матеріалу. Викладацька активність виступає в основному як ненав'язливе, чуйне й тактовне наставництво, але разом з тим і вимогливий контроль. Роль викладача полягає в тому, щоб надати основні поняття з виучуваного предмету та вказати, у якому напрямі варто вивчати його докладніше й чому важливо таке вивчення.

Склалося чимало виправданих і традиційних форм організації самостійної роботи студентів у ВНЗ, проте визначальний вплив на рівень і якість самостійної роботи, безумовно, чинить навчальна лекція. Прочитана на високому ідейно-теоретичному рівні, у тісному зв'язку з життям, профілем вищого навчального закладу, вона активізує самостійне мислення студентів.

На загальному тлі функціонування системи форм навчального процесу варто виділити особливо навчальну консультацію, проведенню якої до теперішнього часу приділялася практично пасивна роль. В умовах перебудови навчального процесу місце й роль консультації істотно змінюється, вона здобуває іншу форму. Практично проблема консультацій вимагає глибокого осмислення, оскільки в методичному плані ця форма організації самостійної роботи студентів представлена й розроблена слабко.

Консультація – слово латинського походження. У перекладі воно означає «допомогу радою» (рада фахівця з якого-небудь питання, рада знаючої особи). Поняття та зміст консультації більш ємнісне, тому що крім того, що це форма роботи зі студентами, вона, у той же час, є дієвою формою їхнього морального виховання. Консультації активно сприяють виробленню таких важливих якостей, як дисциплінованість, працьовитість, цілеспрямованість, прагнення до пошуку істини, таких необхідних для сучасного фахівця високої кваліфікації.

Важливість консультації й консультування доводиться також тим, що відповідно до нормативних документів обов‘язкові консультації на денному відділенні становлять 6% від загального обсягу годин, відведених на вивчення конкретного навчального предмету, а на заочному – 12%.

При всьому своєму загальному значенні, за змістом консультації специфічні для різних форм навчання – денного й заочного. Різноманітні й методи консультування: питально-відповідальний, розгорнута бесіда, розгорнута бесіда на основі конспектів першоджерел, вирішення завдань і розбір конкретних проблемних ситуацій, просте спілкування, що дозволяє відпрацьовувати навички публічного виступу тощо. Для досягнення більшої ефективності консультацій необхідно дібрати відповідні форми їх проведення: групові, індивідуальні, із застосуванням технічних засобів та інші.

Групові консультації, як правило, проводяться як настановні перед заліками, іспитами, семінарами, при підготовці до написання курсових і контрольних робіт, при проведенні додаткових занять з іноземними студентами. У процесі групового консультування викладач має визначити проблему, яку намагаються розв‘язати студенти, з‘ясувати їх очікування від сумісної взаємодії, визначити розмаїття підходів до її розв‘язання, надаючи тим самим можливість обирати стратегії розв‘язання кожному з тих, хто прагне отримати консультацію.

Індивідуальні консультації повинні зайняти особливе місце, оскільки вирішують завдання щодо орієнтації на посилення індивідуального контролю за формуванням загальнокультурного обличчя кожного студента. При правильній організації індивідуальні консультації дозволяють забезпечувати диференційований підхід до студентів, краще допомагати відстаючим, стимулювати творчу роботу відмінно встигаючих студентів. Активна роль викладача полягає не тільки в допомозі студентам, а й у вмінні правильно співвіднести ступінь складності завдання з можливостями студента. Тільки врахування цих моментів дозволяє підвищити ефективність розумової діяльності студентів.

У сучасній зарубіжній психолого-педагогічній літературі (Дж.Ф. Бугенталь, K. Бакналл, М. Хемм і Д. Адамс) термін «консультування» співвідносять з терміном «керівництво», вони традиційно вживаються разом, в одному контексті, який трактується як «м‘яке» або «легке» керівництво, що відштовхується від запитів дитини. Завдання консультанта – надати допомогу суб‘єкту навчання в розв‘язанні проблемної ситуації за його ініціативою [11].

Стосовно проблем педагогічного супроводу й особистісної педагогічної підтримки студентів (Л.М. Бережнова, Є.В. Бондаревська, О.С. Газман, С.Д. Поляков та інші) консультування розглядається як форма надання допомоги людині в ситуації виникнення утруднення задля розв‘язання своїх власних проблем, труднощів і передбачає активну роботу, спрямовану на самопізнання, самоусвідомлення.

Ефективність консультацій, ступінь їхнього впливу на формування в студентів навичок самостійної роботи залежить від дотримання двох найважливіших методичних правил: по-перше, систематичність їхнього проведення протягом усього навчального року й, по-друге, активізація самостійного мислення того, хто консультується. Важливим принципом організації грамотної самостійної роботи студентів повинна бути відсутність обов'язкового, примусового підходу до консультування. Виклик на консультацію ні в якій мірі не повинен бути формою покарання за «невивчений» матеріал; прихід на консультацію повинен стати потребою в спілкуванні студента з викладачем.

Консультація має не тільки навчальне, але й велике виховне значення. Вона дозволяє прищеплювати студентам почуття постійної відповідальності за якість підготовки, активізує їхню участь у семінарських заняттях, самодисциплінує. Правильне її проведення пробуджує в студента інтерес до предмета. Однак індивідуальні консультації можуть мати негативні сторони: деякі студенти звикають працювати тільки на консультаціях, перестають готуватися до семінарів. Іноді буває, що студент намагається використати консультацію для того, щоб одержати відповідь на питання, для вивчення якого сам не приклав необхідних зусиль. Справжня допомога студентові полягає в тому, щоб повідомити деякі способи та прийоми вивчення того або іншого питання, звернути увагу на головну ідейну лінію, принципи побудови аргументів, висновків, узагальнень, систему застосовуваних доказів. Корисно, при цьому, порекомендувати навчально-методичну та довідкову літературу, роз'яснити деякі терміни, поняття.

Існує важлива вимога, що пред'являється до вдосконалення методів розкриття змісту того або іншого явища, процесу, а саме: розвиток думки студента та пізнання процесів через виявлення й усунення протиріч, недоліків, недоробок. Цей найважливіший принцип повинен стати основним на консультаціях.

Сьогодні існує чимало різновидів консультацій, які можна представити у такій класифікації [11]:

Ø Консультування за спрямованістю на суб‘єкт чи суб‘єкти самостійної навчальної діяльності поділяється на: індивідуальне; парне; малими групами; групове.

Ø Консультування за призначенням: організаційне; методичне; інформаційне; змістове (тематичне, за розділом, блоком (модулем), до вивченого курсу).

Ø Консультування за рівнем інтерактивної взаємодії: моноспрямоване (консультації отримуються лише від викладача); інтерактивне (консультації надають також студенти); інтегроване (викладач обов‘язково коментує консультації, надані студентами).

Ø Консультування на основі диференційованого підходу: для студентів, що займаються індивідуальною науково-дослідною роботою з дисципліни; для студентів, що впевнено оволодівають самостійно виучуваним матеріалом; для студентів, що відчувають певні утруднення під час виконання самостійних робіт; для студентів, які взагалі самостійно не справляються з виучуваним матеріалом.

Ø Консультування за часом проведення: відповідно до затвердженого графіку; несистематичні (за наявності ініціативи з боку студентів у разі виникнення потреби).

 

Реалізація особистісно-центрованого консультування відбувається за супроводом певного ряду умов. К. Роджерс [16, с. 24-25], зокрема, пропонує наступні.

1. Максимальна повага й інтерес до проблеми, яку прагне розв‘язати той, хто потребує консультації.

2. «Реальність особистості педагога», який поводиться адекватно до тих почуттів і станів, що він переживає у процесі взаємодії зі студентом – ініціатором консультації.

3. Абсолютне прийняття того, хто консультується, безумовне позитивне ставлення до нього у процесі консультації.

4. Можливість вибору тим, хто консультується, стратегії розв‘язання проблеми у процесі взаємодії, відкритість досвіду педагога досвіду студента.

5. Опора на самоактуалізаційну тенденцію студента в розв‘язанні проблемної ситуації під час взаємодії.

 

Кваліфіковане проведення консультацій вимагає, таким чином, від викладача істотної перебудови в одержанні глибоких і різнобічних знань, методичної майстерності, великого педагогічного такту, уміння вести довірливу бесіду, створювати атмосферу духовної й інтелектуальної близькості, взаєморозуміння. У ході саме таких бесід найбільш повно проявляється особистість студента, його індивідуальні якості, духовні запити, переконання й інтереси.

3.5. Організація самостійної роботи студентів

Самостійна робота – це вид розумової діяльності, за якої студент самостійно (без сторонньої допомоги) опрацьовує практичне питання, тему, вирішує задачу або виконує завдання на основі знань, отриманих з підручників, книг, на лекціях, практичних або лабораторних заняттях.

Вища школа поступово, але неухильно переходить від передачі інформації до управління навчально-пізнавальною діяльністю, формування в студентів навичок самостійної роботи. Відповідно до Положення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, самостійна робота студентів є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у вільний від обов'язкових навчальних занять час. Навчальний час, відведений для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і повинен становити не менше 1/3 і не більше 2/3 загального обсягу навчального часу студентів, відведеного для вивчення конкретних дисциплін [15, с. 10].

Дослідники, які займаються проблемою організації самостійної роботи студентів (С.І. Архангельський, В.К. Буряк, М.Г. Гарунов, Є.Я. Голант, Б.Г. Іоганзен, С.І. Зіновьєв, В.А. Козаков, О.Г. Молібог, Р.А. Нізамов, М.Д. Нікандров, П.І. Підкасистий та ін.), вкладають у це поняття різний зміст. Так, поняття «самостійна робота» трактують як:

 самостійний пошук необхідної інформації, набуття знань, використання цих знань для розв‘язання навчальних, наукових і професійних завдань (С.І.Архангельський);

як діяльність, що складається з багатьох елементів: творчого сприйняття й осмислення навчального матеріалу в ході лекції, підготовки до занять, екзаменів, заліків, виконання курсових і дипломних робіт (О.Г. Молібог);

 як різноманітні види індивідуальної, групової пізнавальної діяльності студентів на заняттях або у позааудиторний час без безпосереднього керівництва, але під наглядом викладача (Р.А. Нізамов);

 як система заходів, спрямованих на виховання активності та самостійності як рис особистості, на набуття вмінь і навичок раціонального отримання корисної інформації (Б.Г. Іоганзен).

 

Ряд авторів (В. Граф, І.І. Ільясов, В.Я. Ляудіс) розглядають її як систему організації педагогічних умов, що забезпечують управління навчальною діяльністю, яка відбувається за відсутності викладача. В окремих підходах самостійна робота ототожнюється з самоосвітою (С.І.Зіновьєв).

Як чітко проглядається з наведених вище визначень і тлумачень, самостійна робота розглядається, з одного боку, як різновид діяльності, що стимулює активність, самостійність, пізнавальний інтерес, і як основа самоосвіти, поштовх до подальшого підвищення кваліфікації, а з іншого – як система заходів чи педагогічних умов, що забезпечують керівництво самостійною діяльністю студентів.

Таким чином, самостійна робота студентів – це специфічний вид навчання, головною метою якого є формування самостійності суб'єкта, що вчиться, формування його вмінь, знань і навичок; здійснюється безпосередньо через зміст і методи всіх видів навчальних занять [8]. Організація й забезпечення необхідних умов для здійснення самостійної роботи студентів зі спеціальних дисциплінах є необхідним елементом підготовки майбутнього фахівця.

Викладач бере участь в організації самостійної роботи студентів, створюючи відповідні умови, під якими розуміють фактори, які діють у навчальному процесі та впливають як на навчальну діяльність, так і на її результати. При визначенні умов організації самостійної роботи необхідно враховувати, що до її результатів належать продукти діяльності, отриманий досвід, стан особистості, її внутрішні потреби до розвитку самостійності.

Самостійна робота може здійснюватися як опосередковано за допомогою використання методичних вказівок, так і безпосередньо під контролем викладача, шляхом проведення консультацій, бесід.

Ефективність організації самостійної роботи студентів і, як наслідок, самостійної навчальної діяльності в цілому, багато в чому визначається методичним забезпеченням. Усе методичне забезпечення, що постійно розробляється кафедрами, можна умовно поділити на чотири групи [11].

1. Методичні рекомендації організаційного характеру. У них надається структура та зміст виучуваного курсу, плани навчальних занять, рекомендації щодо організації самостійної роботи студентів, визначаються терміни виконання індивідуальних завдань і форми контролю знань.

2. Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів з окремих розділів виучуваних курсів, у яких практичне застосування теоретичного матеріалу розглядається на прикладі розв‘язання задач, здійснення певного роду розрахунків чи виконання вправ. Поряд з типовими пропонуються завдання пошукового характеру, а також завдання для самоконтролю знань.

3. Методичні вказівки для лабораторних робіт і практикумів, практичних занять, написання курсових і кваліфікаційних робіт та ін.

4. Програмно-педагогічні засоби навчального й контролюючого характеру.

 

Не зважаючи на ґрунтовність досліджень даної проблеми, сьогодні досить гостро постає питання організації самостійної роботи та готовності студентів до її здійснення. О.П. Сліпенька, І.В. Коц підкреслюють, що значний відсоток студентів невдоволені формами організації самостійної роботи майбутніх фахівців у ВНЗ. Вони визначають позитивні складові в організації самостійної роботи: пізнання нового через отримання додаткових 122

 

знань, формування власної думки на основі розширення кола власних інтересів і пізнань, глибоке засвоєння матеріалу, розвиток індивідуальних якостей та ін. Але, при цьому у багатьох студентів виникають певні ускладнення: відсутність уміння самостійно працювати, пов‘язувати теоретичний матеріал з практичними діями [17].

Саме вміння користуватися порівнянням та аналогією як засобами встановлення нових ознак і якостей, класифікувати та групувати вивчений матеріал, доводити правильність певного судження та власної думки, користуватися прийомами осмисленого запам'ятовування, самостійно робити висновки, задавати питання, виконувати творчі завдання – усе це активізує пізнавальну самостійну роботу студентів у ході самостійної роботи.

М.Г. Гарунов і П.І. Підкасистий вирізняють такі характеристики самостійної роботи студентів:

- вона формує в того, хто навчається, на кожному етапі його руху від незнання до знання необхідний обсяг і рівень знань, навичок і вмінь для розв‘язання пізнавальних завдань;

- виробляє в студента психологічну установку на систематичне поповнення своїх знань і вироблення вмінь орієнтуватися у потоці наукової інформації;

- є найважливішою умовою самоорганізації того, хто навчається, в оволодінні методами професійної діяльності, пізнання та поведінки;

- є знаряддям педагогічного керівництва й управління самостійною пізнавальною та науково-педагогічною діяльністю того, хто навчається, у процесі навчання та професійного самовизначення [6].

 

Виділяють наступні функції самостійної роботи студентів:

Ø пізнавальну;

Ø самоосвітню;

Ø прогностичну;

Ø коригувальну;

Ø виховну.

Пізнавальна функція визначається засвоєнням студентом систематизованих знань з дисципліни. Самоосвітня функція забезпечує формування вмінь і навичок студентів, самостійного їхнього відновлення та творчого застосування. Прогностична функція зумовлює набуття студентами вміння вчасно передбачати й оцінювати як можливий результат, так і саме виконання завдання. Коригувальна функція зумовлює вміння вчасно коректувати свою діяльність. Виховна функція – формування самостійності студента як риси характеру.

Зміна концептуальної основи та розширення функцій самостійної роботи студентів викликає зміни у взаєминах між викладачем і студентом як учасниками навчальної діяльності, коректує всі організаційні та методичні засоби забезпечення самостійної роботи студентів.

Більша частина самостійної роботи повинна зводитися до аналізу господарських і соціальних ситуацій, що дозволяють студентам засвоїти лекційний матеріал, з'ясувати застосовність теоретичних положень на практиці, формувати вміння студентів формулювати та вирішувати певне ситуаційне завдання. Тобто в самостійній роботі студентів повинні набути широкого використання активні методи навчання.

Кращий варіант самостійної роботи – індивідуальне завдання кожному студентові. Перевірка якості виконання індивідуального самостійного завдання можлива при проведенні семінару-диспуту або семінару-конференції.

Організація самостійної роботи студентів пов'язана з підвищенням якості роботи викладача, збільшенням обсягу роботи з підготовки методичного забезпечення.

Удосконалення організації самостійної роботи за допомогою консультацій вимагає регулярності їхнього проведення. Вони повинні стати складовою частиною навчального процесу. Для них необхідно виділити аудиторії, визначити час проведення. Усе це активізує навчальний процес, самостійну роботу. Процес організації самостійної роботи студентів пропонується розглядати, виходячи з таких уявлень:

 самостійна робота – це цілісна система діяльності, що включає пошук джерел знань, засобу здійснення та результати пізнавальної діяльності, вибір кола проблем, пошук і роботу з джерелами інформації;

 самостійна робота функціонує в єдності з іншими видами організаційно-педагогічних і дидактичних методів навчання.

 

Принципами організації самостійної роботи є (О.Г. Молібог):

- регламентація всіх самостійних завдань за обсягом і часом;

- забезпечення умов самостійної роботи студентів;

- управління цією роботою [12].

 

Процес засвоєння вмінь і навичок самостійної роботи студентів відбувається на ґрунті певних закономірностей, які проявляються як в об'єктивних результатах (інтерес, схильності, здібності особистості тощо), так і в суб'єктивних залежностях (вибір найбільш раціональних форм і методів її організації). Причому міра розвитку механізмів самостійної роботи, її якісних характеристик визначає здатність студентів засвоювати навчальні предмети.

Оволодіння вміннями й навичками самостійної роботи забезпечує розвиток творчого потенціалу, становлення емоційної складової особистості – почуття обов'язку, честі, гідності та відповідальності. Організація самостійної роботи студентів означає створення умов для формування вмінь планувати, організовувати, реалізовувати та коригувати власну діяльність.

У літературі виділяють групи факторів, що забезпечують успішність самостійної роботи студентів вищих навчальних закладів. До них належать [12]:

ü група організаційних факторів, що включає бюджет часу, навчальну літературу та навчально-лабораторну базу;

ü методичні фактори – планування, навчання методам й управління самостійною роботою студентів;

ü психолого-педагогічний фактор передбачає врахування психологічних якостей, які потрібні для результативного здійснення самостійної роботи з фаховою літературою, а також виховання соціальних якостей особистості, що є необхідними для такої роботи. До останніх включають і набуту здатність до самовдосконалення шляхом досить чітко визначеного відбору, опрацювання та засвоєння інформації. Така діяльність суб‘єкта потребує наявності відповідних якостей. Найважливішою з них є пізнавальна самостійність, тобто прагнення й уміння власними силами оволодіти знаннями та способами діяльності й застосовувати їх на практиці, а також інтелектуальна активність, тобто потреба знати як можна більше стосовно своєї майбутньої педагогічної спеціальності. Позитивно вмотивована й організована самостійна робота сприяє вихованню вольових якостей особистості, а також розвиває мислення, пам‘ять, увагу, здібності;

ü інформаційно-технологічний фактор визначає ступінь доступності для студентів нових інформаційних систем, а також зумовлює рівень їх комп‘ютерної грамотності.

 

З позиції дидактичних цілей можна виділити чотири типи самостійної роботи студентів [3].

Перший тип – формування в студентів умінь виявляти в зовнішньому плані те, що від них вимагають на ґрунті наданого їм алгоритму діяльності та посилань на цю діяльність, що закладені в умовах завдання. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає в розпізнаванні об‘єктів даної сфери знань при повторному сприйнятті інформації про них чи дій, пов‘язаних з ними. У якості самостійної роботи такого типу частіше за все використовуються домашні завдання: робота з підручником, конспектом лекції тощо. Загальним є те, що всі дані, що містяться в завданні, а також способи його виконання обов‘язково повинні бути представлені в явному вигляді.

Другий тип – формування знань-копій і знань, що дозволяють розв‘язувати типові задачі. Пізнавальна діяльність студентів при цьому полягає у відтворенні й частковій зміні структури та змісту засвоєної раніше навчальної інформації. До самостійної роботи такого характеру належать окремі етапи лабораторних робіт і практичних занять, типові курсові проекти, а також спеціально підготовлені домашні завдання за пояснювальною запискою алгоритмічного типу. Специфічна особливість самостійної роботи студентів такого типу полягає в тому, що в завданні потрібно повідомити ідею, принцип розв‘язання чи ідею та спосіб, що можуть бути застосовані до даних умов.

Третій тип – формування в тих, кого навчають, знань, що покладаються в основу розв‘язання нетипових задач. Пізнавальна діяльність студента при цьому полягає в накопиченні та прояві нового для нього досвіду діяльності на ґрунті засвоєного раніше формалізованого досвіду дій за вже відомим алгоритмом шляхом переносу знань, умінь і навичок. Завдання такого типу передбачають пошук, формування та реалізацію ідеї розв‘язання. Самостійна робота такого типу повинна висувати вимоги щодо аналізу незнайомих студентам ситуацій і генерування нової інформації. Для цього типу самостійної роботи студентів відносять курсові та дипломні (кваліфікаційні) роботи, ділові (практичні) ігри та ін.

Четвертий тип – створює передумови для творчої роботи. Пізнавальна діяльність студентів при виконанні цих робіт полягає в глибокому зануренні в сутність виучуваного об‘єкту, установленні нових зв‘язків і відношень, що є необхідними для виявлення невідомих раніше принципів, ідей, генерування нової інформації на більш високому рівні пізнання. Даний тип самостійної роботи студентів реалізується при виконанні завдань науково-дослідного характеру, це курсові та дипломні (кваліфікаційні) роботи, дослідницька діяльність у різного роду студентських наукових гуртках й об‘єднаннях, проблемних групах, участь студентів у розробці науково-дослідницьких тем кафедр університету тощо [3].

При виборі форм і методів навчання, типів самостійної роботи необхідно враховувати специфіку професійного становлення студентів.Високоефективною самостійною роботою студентів можна вважати таку, котра досягла наступних результатів:

 студент проявляє самостійне, творче мислення, уміє користуватися понятійним апаратом, синтезувати знання з ряду тем, вільно справляється з практичними завданнями;

 студент повністю засвоює програмовий матеріал;

 студент уміє застосовувати основні положення, принципи теорії при аналізі сучасної дійсності;

 студент глибоко вивчив першоджерела;

 студент оволодів навичками самостійної роботи (уміє здійснювати пошук необхідної літератури, її вивчати та вести записи).