Договори можуть бути диференційовані за різними критеріями. Головне, щоб ці критерії мали певне юридичне навантаження. У науці цивільного права договори звичайно підрозділяються на види
За розподілом прав і обов'язків між сторонами договори можуть бути односторонніми і двосторонніми.
За одностороннім договорам одна сторона бере на себе обов'язок перед іншою стороною здійснити певну узгоджену дію чи утриматися від неї, а інша наділяється правом вимоги без виконання зустрічного зобов'язання. Так, за договором позики позикодавець (кредитор) має право вимагати від позичальника гроші або рівну кількість речей, що характеризуються родовими ознаками, в той час як у позичальника відсутні будь-які вимоги до позикодавця (кредитора).
Договір вважається двостороннім, якщо з нього виникають права і обов'язки для сторін.
У ньому кожна сторона є одночасно і кредитором, і позичальником. Так, за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати річ у власність покупця, але може вимагати відповідної її оплати, а покупець має право вимагати передати йому річ, але зобов'язаний сплатити за неї певну ціну.
Односторонній і двосторонній договори слід відрізняти від односторонньої угоди. Угоди диференціюються на односторонні і двосторонні залежно від кількості сторін, достатніх для виникнення, зміни або припинення цивільних правовідносин волевиявлення. Договори ж поділяються на односторонні і двосторонні залежно від співвідношення прав і обов'язків кожної із сторін.
Більшість цивільно-правових договорів мають оплатний характер (купівля-продаж, поставка, майновий най ом). Так, за договором перевезення вантажу транспортна організація (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй відправником вантаж, а відправник — сплатити за перевезення встановлену плату. За загальним правилом договір вважається сплатним, якщо інше не випливає із закону, умов договору або із самої його сутності. Наприклад, одержуючи книги в бібліотеці, читач укладає договір безоплатного найму.
Договори можуть бути диференційовані за згодою на користь сторін і згодою на користь третіх осіб.
За загальним правилом права і обов'язки за договором набувають його учасники, тобто сторони. Але договір може укладатися між двома особами, а право одержує інша особа. Така угода називається договором на користь третьої особи. Характерним для цього договору є те, що третя особа одержує права, хоча ні особисто, ні через представника не бере участі в його укладенні. Таке відбувається при внесенні вкладу батьками на ім'я дітей, укладенні договору страхування життя на користь подружжя тощо.
За загальним правилом, якщо інше не передбачено нормативними актами або не випливає із змісту договору, виконання може вимагати як третя особа, так і сторона, яка уклала договір. Це право у сторони в договорі може виникнути як у разі відмови третьої особи від своїх вимог, так і з інших підстав. Але з того моменту, коли третя особа виявила бажання скористатися своїм правом, сторони, якщо інше не передбачено законодавством чи договором, не мають права розірвати договір або змінити його умови без згоди цієї особи.
Зобов'язання сторін, передбачені попереднім договором, припиняються, якщо до закінчення строку, протягом якого повинен бути укладений основний договір, його не буде укладено або жодна із сторін не надішле пропозиції про його укладення.
Досить часто у торговельному обороті учасники укладають договір про наміри (протокол про наміри). Якщо у цьому документі не виражена воля сторін надати йому сили попереднього договору, він не породжує будь-яких цивільно-правових наслідків.
Розвиток економічних відносин привів до виникнення низки нових договорів, що за своєю природою є комплексними. Наприклад, у договір лізинґу сторони можуть включати умови договору як майнового найму, так і купівлі-продажу. Такі договори називаються змішаними. До відносин сторін за змішаним договором застосовуються у відповідній частині правила про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено сторонами або не випливає із сутності договору.
Наприклад, договір може оформлятися простою письмовою формою, а сторони прийняли рішення посвідчити його нотаріально. Якщо сторони домовилися укласти договір певної форми, він вважається укладеним після надання йому встановленої форми, хоча б законом для даного виду договору такої форми не вимагалося. Якщо згідно із законом або згодою сторін для укладення договору необхідна письмова форма, то сторонам надається можливість вибору шляхів його оформлення.
Він може бути оформлений шляхом укладення єдиного документа, підписаного сторонами, і містити всі умови договору, а може бути здійснений шляхом обміну листами, телеграмами, телетайпограмами, телефонограмами, за допомогою електронних та інших засобів зв'язку, які дозволяють встановити, що договір виходить від сторони за договором. Зрозуміло, що ці документи мають містити всі основні умови договору.
Висновок:
Я навчилася правил складання цивільного договору.
