Намагання польської влади взяти під контроль козаків привело до активного протесту проти існуючого режиму. Перша хвиля повстань була короткою (1591-1596 рр.), а друга - тривалою (1625-1638 рр.). Головною рушійною силою народних виступів стало козацтво.
Повстання Криштофа Косинського (1591-1593 рр.) стало одним із перших великих селянсько-козацьких виступів. Козаки оволоділи всією Брацлавщиною, Київщиною та іншими землями. Косинський титулував себе гетьманом і змушував людей присягати козацькій владі замість шляхетської. Біля м. П'ятки на початку 1593 р. відбулась вирішальна битва між козаками і поляками після якої завершується перший етап цієї хвилі повстань.
У 1594 р. розпочинаються повстання під проводом С. Наливайка, М. Лободи, М. Шаули та інших. Характерною рисою цього етапу боротьби було поєднання соціальної боротьби із захистом православної церкви. На бік повстанців перейшла значна частина священників, в тому ж числі і брат С. Наливайка православний священик Д. Наливайко.
Однак ці народні виступи зазнали поразки. Протягом наступних тридцяти років великих повстань не було. Напередодні битви під Хотином, польський уряд погодився з П. Сагайдачним на збільшення реєстру до 3 тис. осіб і виплату їм платні в сумі 40 тис. злотих на рік.
Нова хвиля повстань розпочалась у 1625 р. на Київщині, де населення відмовилося виконувати феодальні повинності і самовільно проголосило себе козаками. Виступи козаків і селян відбулися під керівництвом Жмайла, Тараса Федоровича (Трясило),Павла Бута (Павлюка), Якова Остряниці, Дмитра Гуні. Ці повстання переросли в козацько-селянські війни. Вони зазнали поразки, але підняли гасло боротьби за звільнення України.
Поразка привела до нових репресій і утисків. У січні 1638 р. польським сеймом була прийнята "Ординація (упорядкування) Війська Запорозького реєстрового", яка позбавила реєстрових козаків автономії і збільшила переслідування нереєстрових козаків і біглогоселянства. Ці утиски змусили багатьох козаків і селян покидати Україну і тікати на Слобожанщину, яка входила до Московської держави і де козаки отримували пільги. З 1638 по 1648 рік воєнного протистояння між польською владою і козаками майже не було і поляки називали їх "роками золотого спокою".
Отже, козацько–селянські повстання, що відбулися наприкінці XVI - XVII ст. закінчилися поразками. Основними причинами невдач були: стихійність; неорганізованість; недосконале озброєння повстанців; локальний характер дій; малочисельність лав повсталих; тертя між козацтвом; неузгодженість дій реєстрового та нереєстрового козацтва; Проте, незважаючи на поразки козацько - селянські повстання відіграли значну роль в Історії України
23. Охарактеризуйте стан української культури у другій половині ХVІ – першій
половині ХVІІ ст.
У XVI — першій половині XVII ст. культура України розвивалася у складних умовах. Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, тяжкий іноземний гніт, спустошливі турецько-татарські напади — усе це гальмувало розвиток продуктивних сил, формування української народності і становлення української національної культури. Але й за цих несприятливих умов українська культура розвивалася на основі вітчизняних традицій попередніх віків.
Діячі української культури, беручи за основу рідну спадщину, зокрема пам’ятки часів Київської Русі, вивчаючи ідеї європейського Відродження, намагалися поширювати освіту й наукові знання, підносити гідність українського народу, розвивати українську мову й національну культуру. Для цього засновувалися школи, налагоджувалося книговидання, розвивалися світські науки: логіка, філософія, астрономія, природознавство, історія, література та ін.
Однією з найважливіших ознак розвитку національної культури є наявність єдиної мови.
Пересопницьке євангеліє — рукописний переклад Євангелія з книжної церковнослов’янської мови мовою «простою», близькою до тодішньої народно-розмовної української мови. Переклад здійснено у 1556–1561 рр. у місті Пересопниці на Волині (тепер село Пересопниця Рівненського району Рівненської області).
Формування української мови чітко простежується в усній народній творчості. Продовжувала розвиватися обрядова народна поезія — весільні пісні, колядки, щедрівки, веснянки. Особливе місце займали історичні пісні та народні думи — героїчний епос України. У них оспівується звитяга й мужність героїв-селян, козаків та їхніх ватажків — Сагайдачного, Сулими, Павлюка, Остряниці.
Освіта
В Україні у XVI — на початку XVII ст., як і раніше (у XV ст.) існували «парафіяльні» школи при монастирях, церквах, у маєтках деяких феодалів. Учителями здебільшого були дяки, які навчали дітей елементарної грамоти, молитов, церковного співу. Діти феодалів часто здобували знання у школах Польщі, Німеччини, Чехії.
Важливе значення мала Острозька школа, відкрита приблизно у 1576 р. зусиллями князя К. К. Острозького. Першим ректором цієї школи був письменник Герасим Смотрицький, учителями — видатні культурні діячі: Іов Княгиницький, Дем’ян Наливайко (брат Северина Наливайка) та ін. Острозька школа стояла на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл — академій. У ній викладалися мови — латина, польська, грецька, слов’яно-руська, а також піїтика, риторика, математика, астрономія, геометрія, музика. У цій школі навчався Петро Сагайдачний.
.У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка з 1632 р. була об’єднана з Київською братською школою, у результаті чого виникла Києво-братська, або Києво-Могилянська колегія, що стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій.
Книгодрукування
Для розвитку культури важливе значення мав розвиток друкарства. Уже наприкінці XV ст. видання книг було налагоджене у Кракові. У 1491 р. Швайполіт Фіоль надрукував чотири богослужебні книги церковнослов’янською мовою: «Осьмогласник», «Часослов», «Триодъ постная», «Триодъ кольорова». Ш. Фіоль зазнав гоніння з боку католицького духівництва, а друкарня була зруйнована.
.В Україні книгодрукування розгорнув російський першодрукар Іван Федоров, який після видання у Москві першої друкованої книги в Росії «Апостола» 1564 р. і «Часовника» 1565 р. унаслідок переслідувань вищого духівництва й частини боярства змушений був зі своїм помічником Петром Мстиславцем перейти за «литовський рубіж». У 1572 р. Федоров із Білорусі перебрався до Львова і у 1573 р. заснував там друкарню. У ній у 1574 р. був видрукуваний «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цього твору. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов’янський «Буквар».
1580 р. була надрукована «Книга нового заповіту», а в 1580–1581 рр. — славнозвісна Острозька Біблія — перше повне видання Біблії в перекладі старослов’янською мовою.
Із розвитком друкарства розвивалася література, виникали нові жанри — передмови й післямови до друкованих книжок, вірші, панегірики, інтермедії. Видатними полемістами були Герасим Смотрицький, який написав «Ключ царства небесного» (1587), Стефан Зизаній (Тустановський), Мелетій Смотрицький — «Тренос» («Плач», 1610), Іов Борецький — «Протестація» (1621) та ін.
Вершиною полемічної літератури була творчість Івана Вишенського. До нас дійшло 17 його творів, серед яких «Извещение краткое о латинской прелести», «Послание до всех обще, в Лядской земли живущих та ін. У своїх творах полеміст картає магнатів, шляхтичів, католицтво, уніатів, викриває усі вади феодально-кріпосницького ладу.
23. Охарактеризуйте стан української культури у другій половині XVI - першій половині XVIIст.
Важливою рисою формування й становлення української культури, особливо з другої половини XVI і в першій половині XVII ст., була підпорядкованість її розвитку і інтересам визвольної боротьби-українського народу проти гніту шляхетської Польщі, проти наступу католицизму й унії. Одночасно із збройною боротьбою на Україні дедалі ширше розгорталася ідеологічна боротьба, спрямована проти намагання польських феодалів і католицького духівництва денаціоналізувати й окатоличити українське населення. У XVI — першій половині XVII ст. українська мова, особливо розмовна, розвивалася далі. Офіційно-канцелярською, державною мовою в Литовській державі була «руська мова», що склалася на основі староруської мови часів Київської Русі. «Руська мова» стала важливим етапом у формуванні української і білоруської національних мов. Цікавою пам'яткою, в якій яскраво відбився процес формування української мови, є так зване Пересопницьке євангеліє — рукописний переклад євангелія «из языка болгарского на мову рускую», тобто з книжної церковнослов'янської мови на мову «просту», близьку до тодішньої народно-розмовної української мови. Переклад здійснено у 1556—1561 pp. у місті Пересопниці на Волині (тепер село Рівненського р-ну Рівненської обл.) поповичем з міста Санока Михайлом Васильовичем і архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм. Найяскравіше формування української мови і участь народних мас у творенні духовної культури виявилися в усній народній творчості. У XIV — першій половині XVII ст. продовжувала розвиватися обрядова народна поезія, що своїми початками сягає в давнішні часи,—весільні пісні, поховальні голосіння, колядки, щедрівки, веснянки тощо. Та особливе місце в усній народній творчості цього періоду займають історичні пісні та народні думи — героїчний епос України. У думах, поряд із змалюванням трагічної долі невільників у турецько-татарському полоні, оспівується боротьба проти турецько- татарських загарбників, проти польсько-шляхетських гнобителів, показується відвага й хоробрість борців, героїв-богатирів — селян, козаків та їхніх ватажків Байди, Сагайдачного, Дорошенка, Сулими, Павлюка, Острянина та ін. Для розвитку культури величезне значення мало поширення друкованих книг і початок та розвиток друкарства. В Україні книгодрукування розгорнув російський першодрукар Іван Федоров, який після видання разом із своїм помічником Петром Мстиславцем у Москві першої відомої датованої друкованої книги в Росії «Апостола» 1564 р. і «Часовника» 1565 р. внаслідок переслідувань вищого духівництва й частини боярства змушений був перейти за «литовський рубіж». У 1572 р. Федоров з Білорусі перебрався до Львова і у 1573 р. на кошти, зібрані небагатими міщанами, заснував там друкарню. З неї у 1574 р. вийшов «Апостол» — перша друкована книга в Україні, що повторювала московське видання цієї книги. Того ж року Федоров надрукував і другу книгу — перший східнослов'янський «Буквар». Через брак коштів Федоров уже в 1575 р. залишив Львів і влаштувався спочатку управителем маєтку Дерманського монастиря на Волині, а через деякий час знову зайнявся влаштуванням друкарні, тепер у м. Острозі. У цій друкарні, що містилася поруч з відомою Острозькою школою, в 1580 р. була надрукована «Книга нового завіту», а в 1580—1581 pp. — славнозвісна «Острозька біблія», перше повне видання біблії в перекладі на старослов'янську мову. З Острога Федоров повернувся до Львова, де й помер 5 грудня 1583 р. Друкарня Федорова, що через борги перейшла до рук кредиторів, незабаром була викуплена Львівським братством. Після заснування Федоровим друкарень у Львові й Острозі наприкінці XVI — у першій половині XVII ст. виникли і діяли також інші друкарні — Дерманська, Рахманівська, Луцька братська, Кременецька на Волині, Стрятинська, Крилоська біля Галича, Київська Лаврська, Почаївська, Чернігівська та деякі ін. У другій половині XVI — першій половині XVII ст., у зв'язку з наступом католицизму й насадженням в Україні уніатства, з одного боку, та розгортанням визвольного руху — з другого, загострюється боротьба і в галузі шкільної освіти. Єзуїти наприкінці XVI — на початку XVII ст. у містах України (й Білорусі) відкрили цілу низку своїх колегій — у Ярославі, Замості, Львові, Луцьку, Кам'янці- Подільському, Острозі та в деяких інших містах. Суворо регламентоване, навчання в єзуїтських колегіях було схоластичним, підпорядкованим вихованню фанатичної відданості католицизму. Відкривалися й уніатські школи. Та основна маса українського народу, за винятком частини найбільших феодалів, що полонізувалася, залишилася вірною православ'ю і не посилала дітей навчатися ні до єзуїтських колегій, ні до уніатських шкіл. Найважливіше значення мали православні слов'яно-руські школи. Серед цих шкіл одне з перших місць належало Острозькій школі, відкритій близько 1576 р. зусиллями й на кошти українського князя К. Острозького (1526—1608 рр.). Першим ректором цієї школи був відомий письменник Герасим Смотрицький, учителями — видатні культурні діячі — Іов Княгиницький, Дем'ян Наливайко (брат Северина Наливайка) та ін. Навчальний процес в Острозькій школі стояв на рівні тодішніх вищих протестантських і польських шкіл — академій. У ній викладалися мови — грецька, латинська, польська, слов'яно-руська, а також «сім вільних наук» — трівіум (граматика, піїтика, риторика} і квадрівіум (діалектика, математика — арифметика і геометрія, астрономія і музика). З Острозької школи вийшло багато видатних письменників, учених, політичних діячів, зокрема Мелетій Смотрицький, Петро Сагайдачний та ін. Острозька школа мала значний вплив і на організацію та постановку навчання в братських школах. Першою такою школою стала заснована у 1586 р. Львівським братством школа у Львові. Наприкінці XVI — на початку XVII ст.. братські школи діяли також у Рогатині, Городку, Перемишлі, Більську, Кам'янці-Подільському, Галичі, Замості, Холмі, Вінниці, Немирові, Луцьку. У Києві братська школа заснована в 1615 р. Першим її ректором був вихованець Львівської школи, відомий письменник Іов Борецький, пізніше київський митрополит. Братські школи мали демократичний характер, у них навчалися діти міщан, козаків, нижчого духівництва, дрібної шляхти. У школах вивчали старослов'янську, а часто й народну українську мову, польську й латинську мови, а також «сім вільних наук». У 1631 р. архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила заснував при лаврі нову школу, яка в 1632 р. була об'єднана з Київською братською школою, внаслідок чого виникла Києво-братська, або Києво-Могилянська колегія. Уже з перших років свого існування ця колегія стояла на рівні західноєвропейських університетів і польських академій. Крім братських шкіл, на Україні в другій половині XVI — першій половині XVII ст.. при церквах у селах і слободах існували численні парафіяльні, «дяківські» школи, в яких навчалися діти селян і козаків. Подібні школи виникли і на Запоріжжі. Передові вчені піклувалися про забезпечення шкіл підручниками. У 1591 р. у Львівській братській школі було складено і видано греко-слов'янську граматику— «Адельфотес» («Братство»), за якою учні навчалися грецької і старослов'янської мов. У 1596 р. у Вільні надрукована «Граматика словенська», автором якої був викладач Львівської братської школи Лаврентій Зизаній. У 1619 р. вийшла в світ у друкарні того ж Віленського братства «Грамматика словенская» Мелетія Смотрицького, сина відомого полеміста Герасима Смотрицького. За граматикою Смотрицького, яку Ломоносов назвав «вратами учености», близько 150 років навчалися мови учні російських, українських, білоруських і частково сербських та болгарських шкіл. Велике значення мала також книга ученого-лінгвіста Памви Беринди «Лексикон славеноросский и имен толкование», надрукована в Києві у 1627 р. У цій книзі було перекладено з слов'янської на тодішню українську мову 8 тис. слів. Розвивалася оригінальна і поширювалася перекладна література. Як і раніше, з'являлися твори ораторсько-проповідницької (проповіді, повчання, учительські євангелія), житійної, паломницької літератури, історичні твори — літописи. Одночасно з традиційними жанрами в літературі виникали і нові жанри — посвяти, передмови й післямови до друкованих книжок і різноманітного типу вірші — епіграми, емблеми, панегірики, декламації, інтермедії, полемічні, історичні, морально-дидактичні вірші та ін. У віршах прославлялася боротьба проти ворогів, оспівувалася вірність вітчизні. Та найбільше значення мала полемічна література, що особливо розвинулася у другій половині XVI — на початку XVII ст. у зв'язку з посиленням польсько-шляхетського гніту, наступу католицизму на Україну і насильницьким насадженням унії. Відомо близько 140 полемічних творів з часів XVI — першої половини XVII ст., з яких близько 80 написано католиками та уніатами і близько 60 — православними. Першим значним полемічним твором була книга відомого діяча української культури, першого ректора Острозької школи Герасима Смотрицького «Ключ царства небесного», що вийшла в Острозі у 1587 р. Головна увага автора зосереджена на викритті ворожості українському народові папства, католицизму, на правдивому показі соціальних антагонізмів, тяжкої праці поневолених селян, людей «бідних, убогих», над якими свавільно знущаються пани. Видатним полемістом кінця 80 90-х років XVI ст- був Стефан Зизаній (Тустановський), який походив з родини мірошника з села Тустановичі (звідси — Тустановський), що на Галичині. Він виступав як з полум'яними антикатолицькими й антиуніатськими усними проповідями, так і з пристрасними полемічними творами. Глибокою емоційною наснагою, високим патріотичним пафосом і болем за тяжку долю вітчизни сповнений твір Мелетія Смотрицького «Тренос» («Плач»), опублікований у 1610 р. польською мовою у Вільні. Цей твір написаний у формі голосіння-плачу Матері — православної церкви, зверненого до дітей—українських православних магнатів, що відреклися від неї і пішли за лихою мачухою — католицькою церквою. Смотрицький різко засуджує церковну унію, надзвичайно образно викриває загнивання римсько-католицької церкви, називаючи служителів Ватикану «італійськими бандитами». Важливим твором, спрямованим проти католицизму й унії, була «Протестація», складена у 1621 р. нововисвяченим митрополитом Іовом Борецьким від імені «народу руського». Виводячи походження українського народу з далекого минулого, з «Яфетового насіння», високо оцінюючи героїзм його, особливо козацтва, у боротьбі проти ворогів, підкреслюючи близькість українського і російського народів, автор різко протестує проти польсько-шляхетського гноблення, закликає народ протистояти йому, вірить у перемогу народу. Одним з найгрунтовніших полемічних творів, спрямованих проти унії на захист православ'я, була книга Захарія Копистенського, вихованця Львівської братської школи, активного діяча Київського братства, написана в 1619—1622 pp. Ця книга мала назву «Палінодія, или Книга обороны кафолической святой апостолской всходней Церкви...» Копистенський, доводячи неправомірність унії й панування католиків в Україні, з великим патріотичним піднесенням говорить про свій народ і його історію. Автор оптимістично дивиться на майбутнє українського народу, який, вважає він, не примириться з іноземним гнобленням. Вершиною розвитку полемічної літератури стала творчість Івана Вишенського (1545—1550 рр. — прибл. 1620 р.), що серед письменників-полемістів займає особливе місце. Безпосередньо він не був пов'язаний ні з братським рухом, ні з шляхетською православною опозицією. Походив із Судової Вишні, містечка у Східній Галичині (тепер Львівської обл.). На знак протесту проти польсько-шляхетського режиму Вишенський став ченцем Афонського монастиря, що був тоді одним з найбільших центрів чернецтва (півострів Афон в Егейському морі). Своїми поглядами Вишенський відрізнявся від інших полемістів. Він виступав із рішучим протестом не тільки проти національно-релігійного, а й соціального, класового гноблення, на захист простих людей — селян і міщан. Вся його творчість пройнята глибоким демократизмом, любов'ю до простого народу, ідеями соціальної рівності. Разом із тим Вишенський був полум'яним патріотом своєї вітчизни, ратував за її національно- релігійну незалежність, за її визволення з-під гніту іноземців, за вільний розвиток. До нас дійшло 17 творів Вишенського — листів і послань, які він надсилав з далекого Афону своїм землякам на батьківщину. Серед них найголовніші: «Извещение краткое о латинской прелести», «Послание до всех обще, в Лядской земли живущих», «Писаніе к утекшим от православное в-вры епископом», «Обличение діавола- миродержца» та ін. У своїх творах Вишенський картає не лише магнатів, шляхтичів, Ватикан, католицтво, уніатів, він із величезною силою викриває всі вади сучасного йому феодально-кріпосницького ладу, весь уклад життя Речі Посполитої. Продовжувалися традиції історичного літописання. Проте через численні війни, усобиці, пожежі, руйнування міст і сіл історичних творів збереглося дуже мало. Серед літописів цих часів чільне місце займає Густинський літопис, список якого знайдено у Густинському монастирі біля Прилук на Полтавщині. Невідомий автор, творчо використавши значну кількість джерел і давньоруських літописів, польських хронік та ін., виклав історію від Київської Русі до 1515 р., а потім описав зародження козацтва, розповів про введення унії та нового календаря і довів виклад до 1597 р. Він виступає на захист українського народу, православної віри, засуджує польсько-шляхетське гноблення України. Другий літопис, завершений у першій половині XVII ст., — це літопис Острозький (очевидно, автор походив з Острога), який є компіляцією з польської хроніки Мартина Бєльського і охоплює події від 1500 до 1636 р.Зароджується театральне мистецтво. З'являється віршована шкільна драма, в якій переважали релігійні та міфологічні сюжети і акторами в якій здебільшого були учні братських шкіл та студенти колегій. Особливого розвитку набула шкільна драма в Острозькій школі та Києво-Могилянській колегії. Зароджується також комедія у формі інтермедій на побутові теми, які виконувалися в антрактах між актами драми. Вперше дві українські інтермедії були виконані між актами польської драми Якуба Гаватовича «Про усікновення голови Івана Предтечі», поставленої в 1619 р. на ярмарку в містечку Кам'янці-Струмиловій у Східній Галичині. У XVII ст. бере свій початок і вертеп — ляльковий театр. Вистави відбувались у своєрідній двоповерховій дерев'яній скриньці, де на верхньому поверсі показувалися вистави на релігійні сюжети, а. на нижньому — з народного життя. Розвивалася і музична культура, основою якої була усна пісенна народна творчість. Тексти і мелодії до народних дум та історичних пісень складали переважно народні поети, композитори — кобзарі, бандуристи, вони ж були і виконавцями цих творів. Кобзарі оспівували героїчну боротьбу та перемоги народу над турками, татарами, польськими шляхтичами та іншими загарбниками й поневолювачами. Улюбленими народними музичними інструментами була бандура, кобза, сопілка, дудка, в Карпатах — трембіта. Народна музика й танці (козачок, метелиця, веснянка та ін.) були дуже популярними. Музика широко вивчалася в братських школах. У школах при церквах, монастирях, у маєтках окремих феодалів існували хорові капели. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво й живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людей, більш гуманістичний зміст і реалістичні форми художніх витворів — з другого.На Україні в різних місцевостях широко будувалися замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувалися на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині й Закарпатті (Луцьк, Володимир- Волинський, Кам'янець-Подільский, Острог, Львів, Хуст, Мукачеве та ін.). Укріплення міст Лівобережжя, де не було багатих покладів каменю, а лісу вистачало, здебільшого зводилися земляні й дерев'яні (Чернігів, Новгород-Сіверський, Стародуб, Путивль, та ін.). Як фортеці часто будувалися й культові споруди — церкви і монастирі (церква у селі Сутківцях на Поділлі, Дерманський монастир на Волині, церква Богоявления в Острозі та ін.).Архітектори України вміло поєднували в будівництві український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так, на самобутній національній основі з творчим урахуванням досягнень європейських архітекторів було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця КостянтинаКорнякта (1580 р.), вежа Корнякта (1588 р.), каплиця Трьох святителів (1578 р.) і Успенська церква (1598—1630 рр.) у Львові та ін.Значного поширення в Україні набувають скульптура і різьблення, зокрема різьблення іконостасів.Живопис, що раніш майже виключно був присвячений релігійній тематиці, тепер значною мірою набуває світського характеру. Художники звертаються до реального життя, малюють природу, побутові сцени, воєнні баталії, набув поширення портретний живопис.Навіть на іконах образам святих надають рис реальних людей (свята Марія — проста українська жінка, жінка-мати і т. ін.).Розвивається книжкова мініатюра (зокрема, в Пересопницькому євангелії),гравюра, особливо по дереву (початок покладено гравірованими ілюстраціями в «Апостолі» і «Букварі» Івана Федорова).Значних успіхів було досягнуто в Україні у литті з міді та олова і художній обробці металу. Особливого розвитку це мистецтво набуло у Львові. Відливали й художньо оформляли гармати, дзвони, ліхтарі, чаші, свічники, зброю, посуд та ін. Оздоблювали з допомогою інкрустації золотом, коштовним камінням, гравіруванням, шліфуваннямтощо.Отже, протягом XVI — першої половини XVII ст., в складних умовах роз'єднаності українських земель і відсутності єдиної української держави, розвивалась українська національна культура. З посиленням національно-релігійного й соціального гноблення, насильницької політики покатоличення й полонізації, що її проводили урядові кола й феодали Польщі, розвиток української культури наприкінці XVI —початку XVII ст. набув характеру національно-культурного відродження. Зберігаючи й розвиваючи рідну мову й культуру, український народ відстоював право на свою національно-культурну й державну незалежність, на свою самостійність.
24. З’ясуйте вимоги і перебіг народних рухів та козацьких виступів 20-30-х рр.
ХVІІ ст.
Після смерті П. Конашевича-Сагайдачного для Війська Запорозького настали складні часи. Його наступники — О. Голуб (1622-1623) і М. Дорошенко (1624—1625) поділяли принципи політики Сагайдачного — примирення. Однак порушення Польщею угоди з козаками викликало сильне невдоволення.Тисячам учасників Хотинської битви виділили незначну платню, залишили їх без жодної перспективи заробітку. Козаки розійшлися по Україні, частина подалася на Запорожжя, частина — на Дон.
