Які джерела водопостачання Ви ЗНАЄТе? ОпиШітЬ Їх...

Джерело водопостачання повинне забезпечувати необ­хідну кількість води з урахуванням збільшення водоспоживання на перспективу, безперебійно постачати воду, яка вимагає мінімальних витрат на очищення та подачу споживачу. Крім того, потужність джерела має бути такою, щоб відбір води на потреби об’єкта не порушував би складну екологічну систему. Розріз­няють поверхневі та підземні джерела водопостачання.

Поверхневі джерела водопостачання (річки, озера, кана­ли, водосховища) характеризуються значними змінами якості води в окремі сезони року. Якість води річок, озер, водосховищ значного мірою залежить від інтенсивності атмосферних опадів, танення снігу, сільськогосподарської та виробничої діяльності людини в зоні водозабору.

Річкова вода має значну каламутність, особливо в період весняних повеней і злив, багата органічними домішками і містить велику кількість мікроорганізмів. Поряд із цим вміст солей і жорсткість води, як правило, незначні. Води озер і водосховищ характеризуються меншою каламутністю, але можуть мати значну забарвленість внаслідок розвитку водоростей і планктону. Якість води поверхневих джерел, як правило, не відповідає вимогам держстандартів, тому її потрібно відповідно очищати та знезаражувати. При використанні поверхневих вод слід також враховувати вимоги санітарно-епідеміологічної служби, органів рибоохорони, водного транспорту та інспекції з охорони водних ресурсів.

Підземні води за умовами залягання поділяють на ґрунтові безнапірні та напірні міжпластові (артезіанські). При­родні виходи на поверхню землі ґрунтових вод утворюють так звані джерельні води. До підземних вод також належать інфільт­раційні води, які є поверхневими водами, що фільтруються через дно і береги річок чи водоймищ та дренуються з пласта водо­приймальною спорудою.

Підземні води (ґрунтові, артезіанські, джерельні) в основному не містять нерозчинних домішок, не мають кольору, відрізняються високою прозорістю і їх досить часто можна використовувати без очищення для господарсько-питних потреб. Порівняно з поверхневими підземні води більш мінера­лізовані і, як правило, мають вищий вміст заліза.

При виборі джерела водопостачання за санітарною надій­ністю перевагу слід віддавати (в такій послідовності) викорис­танню артезіанських, ґрунтових, підруслових вод річок, а також поверхневих вод річок, озер, водосховищ. У всіх випадках необ­хідно проводити техніко-економічні розрахунки та обґрун­тування.

На всіх джерелах водопостачання та водопровідних спорудах господарсько-питного призначення для забезпечення санітарно-епідеміологічної надійності систем централізованого і місцевого водопостачання населених пунктів встановлюють зони санітарної охорони відповідно до вимог СНиП 2.04.02–84.

Зона санітарної охорони поверхневих джерел водопос­тачання в точці забору води складається з трьох поясів. Перший – зона суворого режиму. До нього входять джерело водо­постачання і водопровідні споруди для забору, очищення і зберігання води. Межі першого пояса санітарної охорони річки повинні бути: вверх проти течії – не менше 200 м від водозабору; вниз за течією – не менше 100 м від водозабору. Для водосховищ (озеро, водосховище) межі першого поясу мають бути не менше 100 м у всіх напрямках.

Територію першого поясу зони санітарної охорони дже­рела водопостачання, ділянок водопровідних споруд ого­роджують, упорядковують і озеленяють. Планування даної території має забезпечити відведення поверхневого стоку за межі зони. На території першого поясу забороняються всі види будівництва (крім водопровідних), проживання людей, випуск стоків, купання, напування і випас худоби. Забороняється використовувати територію під городні ділянки, прати білизну, ловити рибу, застосовувати для рослин отрутохімікати, органічні та мінеральні добрива. Ця територія повинна охоронятися від доступу сторонніх осіб.

Другий та третій пояс санітарної охорони – зона обмеження. На цій території не допускається випускати стоки і виконувати роботи, які можуть призвести до зменшення кількості або погіршення якості води у джерелі водопостачання. Розміри другого поясу встановлюються з розрахунку, щоб дотікання води від меж і до водозабору було не раніше ніж за 5 діб при середньомісячних витратах води 95%-ї забезпеченості. Вниз за течією води повинно бути не менше 250 м. Третій пояс має такі ж самі розміри, що й другий.

Підземні джерела водопостачання також повинні мати три пояси зони санітарної охорони. Межі першого поясу зони санітарної охорони (суворого режиму) встановлюють залежно від ступеня захищеності водоносних горизонтів від забруднень з поверхні землі та гідрогеологічних умов на визначеній віддалі від водозабору: для надійно захищених горизонтів – не менше 30 м; для недостатньо захищених горизонтів – не менше 50 м.

Межі другого поясу встановлюються з розрахунку, що при мікробному забрудненні води час пересування води від межі до водозабору повинен бути 100 – 400 діб. Третій пояс враховує хімічні забруднення джерела водопостачання. Тривалість часу пересування хімічних забруднень і повинна бути такою ж, як і тривалість експлуатації водозабору, але не менше 25 років.

 

75.ЯкІ матеріали та обладнання застосовують для внутрішніх водопроводів. …

Внутрішній водопровід являє собою систему інженерних пристроїв з труб, приладів, установок та арматури, призначену для подачі води від зовнішньої мережі водопостачання або від джерела споживачеві всередині будівлі. Кордоном між зовнішньою мережею і внутрішнім водопроводом служить фланець у першій засувки на вводі після перетину зовнішньої стіни будівлі.

Внутрішній водопровід будівель складається з наступних основних елементів: введення або декількох введень); водомірного вузла; розподільних магістралей; стояків і підводок до санітарних приладів; водорозбірної, запірної і регулюючої арматури; пристроїв для створення напорів (насосів, баків); пристроїв для гасіння пожеж, поливання та ін.

Введення являє собою трубопровід, що з'єднує зовнішню водопровідну мережу з водомерным вузлом, встановленим в будівлі або в спеціальному приміщенні (центральному тепловому пункті - ЦТП).

Водомірний вузол служить для вимірювання кількості води, що поданої в будівлю, і складається з водолічильника і арматури, необхідної для його відключення.

До складу водомірного вузла може входити також обвідний лінія з запірною арматурою.

Установки для створення напорів (насосні, гідропневматичні) призначені для підвищення напору в мережах, внутрішнього водопроводу постійно або в окремі проміжки часу протягом їх експлуатації.

Запасні та регулюючі ємності забезпечують запас води в системі, необхідний для безперебійного постачання споживачів при аварії або у разі невідповідності режимів подачі води зовнішньою мережею та водоспоживання в будівлі.

Водопровідна мережа служить для розподілу води між споживачами. При постачанні водою групи будівель, що живляться від одного вводу водопровідні мережі ділять на внутрішні і внутрішньоквартальні.

Водозабірна арматура призначена для регулювання подання витрати води споживачам.

 

 

Трубопровідна арматура (запірна та регулююча) використовується для управління потоком води.

Внутрішній водопровід може бути обладнаний так само пристроями для регулювання тиску в трубах, приладами автоматичного контролю за його роботою та ін

Кількість елементів внутрішнього водопроводу і їх взаємне розташування залежать від прийнятої системи водопостачання і визначаються вимогами до безперебійної подачі води, співвідношенню тиску в зовнішній і внутрішньої мережах.

В житлових і громадських будівлях з урахуванням якості споживаної води, а також санітарно-гігієнічних, технологічних та техніко-економічних вимог застосовуються такі системи внутрішнього водопроводу:

господарсько-питна, призначена для подачі води тільки на господарсько-питні потреби (для пиття, приготування їжі, умивання, миття продуктів, прання, промивання унітазів, прибирання приміщення і т. д.);

об'єднана х о з я й с т в е н н о-питна та протипожежна, за якою подається вода як на господарсько-питні потреби, так і для локалізації, попередження розповсюдження та гасіння вогню в будівлях;

роздільна господарсько-питний і протипожежний, в цій системі витрата води на внутрішнє пожежогасіння подається за окремим водопроводу;

роздільна питна і господарсько-протипожежна, призначена для подачі води непитьевого якості до писсуарам, зливних бачків унітазів, до внутрішнім і зовнішнім поливальних і пожежних кранів по одному трубопроводу, а питного якості - з іншого. При влаштуванні до будинку такої системи водопостачання у місцях установки водорозбірної арматури на господарсько-протипожежному водопроводі щоб уникнути інфекційних захворювань встановлюють вказівники, які застерігали людей від використання води для питних цілей. В цій системі не допускаються ніякі з'єднання трубопроводів для питного і непитьевого якості води;

технологічна - для подачі води в окремих громадських будівлях і спорудах на спеціальні технологічні потреби (водопостачання басейнів, водолікарень та ін).

У житлових будинках заввишки до 12 поверхів влаштовують тільки господарсько-питну систему Внутрішнього водопроводу, від 12 до 16 - об'єднану господарсько-питну та протипожежну, а при висоті будівель понад 16 поверхів, як правило, передбачають роздільні господарсько-питну та протипожежну системи.

В залежності від величини тиску і витрати в зовнішніх водопровідних мережах і режиму водоспоживання в житлових і громадських будівлях застосовуються різні схеми водопостачання.

Проста схема застосовується у випадках, коли тиск в зовнішньої мережі достатньо для створення перед водорозбірною арматурою напору, необхідного для її нормальної роботи. Завдяки своїй простоті ця схема є найбільш поширеною для будівель заввишки до 5-6 поверхів.

Схема з регулюючою ємністю рименяется, коли тиск в зовнішньої мережі буває протягом кількох годин у добу менше необхідного для подачі води до найбільш віддаленої і високорозташованих водорозбірної точки будівлі. У цьому випадку в період підвищення тиску в зовнішній мережі, наприклад вночі, вода накопичується в баку, а в години зменшення тиску нижче необхідного живлення системи здійснюється від бака. Схема з регулюючою ємністю застосовується так само для забезпечення запасу води і рівномірних напорів на підводках до змішувальної водорозбірної арматури, наприклад, у лазнях, душових павільйонах, пралень.

Схема з постійною або періодичною підкачкою води використовується при постійній або тривалій нестачі тиску в зовнішній водопровідної мережі.

Схема з регулюючою - ємністю і підвищите льони мі насосами застосовується, якщо тиск у зовнішній мережі недостатньо для роботи внутрішнього водопроводу, а постійна робота підвищувальних насосів недоцільна через нерівномірності водоспоживання. Пуск і зупинка насоса виробляються автоматично в залежності від рівня води в баку.

Схема з розривом струменя, з запасними місткостями і повысительными насосами застосовується у випадках, коли потрібно отримати велика витрата води, який не може забезпечити зовнішня мережа, і необхідно забезпечити обмін води в резервуарах.

Схема з повысительными насосами і гидропневматическими установками застосовується у протипожежних та об'єднаних господарсько-протипожежних системах багатоповерхових будівель для зберігання регулює та протипожежного запасу води.

Водопостачання висотних будівель (17 і більше поверхів) влаштовують по зонній схемі. Зонированная система водопостачання являє кілька самостійних систем, які поділяють будівлю по висоті на окремі зони (приблизно за 12...16 поверхів в кожній зоні).

Перша зона, що включає нижні поверхи, зазвичай забезпечується напором зовнішньої водопровідної мережі,а наступні - повысительными насосними установками.

Схеми зонного водопостачання можуть бути з послідовною подачею води з більш низькою зони в більш високу, з подачею води у всі зони однією групою насосів, з паралельною подачею води у всі зони насосами різних груп.

В даний час в якості основної форми забудови міст прийнята система житлових мікрорайонів. Постачання водою таких мікрорайонів забезпечується через центральні теплові пункти (ЦТП) мікрорайонної мережі. Микрорайбнная мережа складається з введення з'єднує зовнішню водопровідну мережу з будівлею ЦТП та квартальної мережі 6, що транспортує воду від ЦТП до внутрішніх мереж окремих будівель. На великих квартальних мережах мікрорайонів розміщують також пожежні гідранти на відстані не більше 150 м один від одного. Мікрорайонні мережі прокладають по внутрішньо-квартальних проїздів паралельно будівель на відстані 5-10 м. Для зменшення витрат на ремонт і обслуговування інженерних комунікацій труби мікрорайонної мережі прокладають ст. прохідних або непрохідних каналах і тунелях. Такі канали влаштовують від ЦТП до будинків так, щоб мінімальна відстань між стінами каналу і будівлею було не менше 5 м.