Філософія, її предмет і функції.
Вперше термiн «фiлософiя» з’явився у вжитку вiдомого давньогрецького мислителя Піфагора (прибл. 570—497 р. до н. е.), який вважав, що «мудрiсть» — це якiсть, притамакна лише богам, а люди здатнi тiльки до не прагнути, поважати, любити й. А як назву специфiчноi галузі знань його вперше вжив славетний давньогрецький фiлософ Платон (429—347 р. до н. е.). Фiлософія (грец. — любов до мудростi) — теоретичний свiтогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у свiтi, в людинi i суспiльствi. Як унiверсальний спосіб самоусвідомлення людиною само себе, сутностi свiту і свого призначення в ньому філософія започатковуеться у VII—VI ст. до н. е. в таких осередках людсько цивилiзацii, як давні Iндия та Китай, досягнувши своєї класичної форми у давнiй Греції.
Предмет філософії, та проблематика, яка привертала увагу мислителів, історично змінювались. Якщо виходити із загальної спрямованості філософії, то її можна визначити як осягнення всезагального розумом. Найбільш загальні засади сущого такі, як: буття — небуття, простір — час, причинність, сенс людського існування, істина, добро, свобода і т. ін. — загальності, з яких "конструюється" світ, в якому ми живемо, і складають предмет філософії. При цьому філософія намагається звести всі ці різні загальності до одного принципу — Бога, матерії тощо і пояснювати їх, виходячи із цього принципу. Філософія передбачає здатність підноситись до всезагального. Вона є певною настановою на всезагальне. На основі всезагального (ідей, принципів) філософія намагається пізнати і пояснити світ. Філософію можна назвати теоретичним світоглядом. Основні функції філоофії: — свiтоглядна функцiя, пов’язаяа передусiм iз систем- ним абстрактно-теореткчким, понятiйним пояснениям свiту; — загальнометодологiчна функцiя, що полягас у формуваннi загальних принципiв i норм одержання знакь, її координацiї та iнтеграцiї; — пiзнавальна (гносеологiчна) функцiя, що полягас в поясненнi найбiльш загальних принципiв буття та вихiдних основ нашого мислення; - прогностична функцiя, яка розкривае загальнi тенденцїї (передбачення) розвитку людини i свiту; — критична функцiя з її принципом *пiддавай усе сумнiву», виконуючи антидогматичну роль у розвитку знань; — аксiологiчна фуякцiя з її вимогою дослiдження об’екта з точки зору найрiзноманiтнiших цiнностей; — соцiальна функцiя, завдяки якiй соцiальне буття не зтиiпе одержуе необхiдну iятерпретал,iто, а й може зазнати змiя; — гуманiстiгчна функцiя, яка шляхом утвердження позитивного сенсу i мети життя, формування гуманiстичних цiнностей та iдеалiв виконуе роль iнтелектуальної терапїї, — освiтня функцiя, пов’язана з впливом фiлософії на свiдомiсть людей.
Світогляд, його специфіка, структура, функції.
Кореневими філософськими питаннями завжди були питання світогляду.Світогляд це – сукупність поглядів, оцінок, норм і установок, які визначають відношення людини до світу в цілому і виступають в якості орієнтирів і регуляторів її поведінки. Світогляд – це одна з форм свідомості людини, невід’ємний атрибут життєдіяльності людей. Це досить складне утворення людської свідомості, яке складається зі знань, вірувань, оцінок, ідеалів, переконань, уявлень, почуттів, в яких виражається відношення людини до світу. Знання – це певний узагальнений образ світу..Рівні знань: світоглядний – (навіщо?), теоретичний – (чому?), емпіричний – (що?), технологічний – (як?).Світогляд не є лише сукупністю знань і уявлень про світ, це своєрідний синтез видів знань і уявлень про світ, це внутрішня робота і самоздобуття.Термін „світогляд" запровадив Кант. Він стверджував що світогляд - інтегральне духовне утворення, яке спонукає до практичної дії, до певного способу життя та думки.За способом існування світогляд поділяється на груповий та індивідуальний. Структура світогляду за Фроловим: за ступенем самосвідомості та характером формування поділяється на (рівні) життєво-практичний (буденний-базується на досвіді, включає навики, традиції, досвід кожної людини) і теоретичний (різновидом якого є ф-фія).
Виділяють 2 сторони світогляду: 1) інтелектуально-пізнавальна, 2)емоційно-психологічна.
Елементи С.: 1)світорозуміння (буденне і теоретичне), 2)світовідчуття, світосприйняття.
Життєво-практичний рівень включає лише буденне світорозуміння. Щоб вийти на теоретичний рівень світорозуміння, необхідно знати ф-ю. Ф-я - це теоретично сформульований С., вона вивчає не частину дійсності, а весь світ в цілому. Будь-який світогляд об’єднує наявність переконань. Це ядро, смисл світогляду, оскільки переконання втілюють ідею в практичну діяльність. Ф-фія є способом теоретичного вирішення світоглядної проблематики.
