Безробіття у світовій економіці та його подолання

У різних країнах і на різних етапах їх економічного розвитку рівень природного безробіття різний. Він залежить від багатьох факторів, зокрема міграційних і демографічних процесів, соціальної забезпеченості населення, розбіжностей у темпах економічного зростання за секторами економіки й галузями виробництва, систем підготовки та перепідготовки кадрів, інформаційних служб зайнятості, податкової системи тощо.

Безробіття ― це проблема не окремих країн, а всього світу в цілому. В 2010 році рівень безробіття в світі залишиться на високому рівні. У багатих індустріально розвинених країнах він навіть збільшиться приблизно на 3 млн. чоловік. З 2007 року кількість безробітних в світі збільшилася майже на 34 млн. і досягла 212 млн. чоловік. Тільки за 2009-й роботи позбулися близько 27 млн. чоловік. При цьому 12 млн. з них є жителями індустріально розвинених країн Західної Європи і Північної Америки, а також Японії. По 4 млн. нових безробітних з'явилося в минулому році в Східній Європі і Латинській Америці. У Африці, Азії і на Близькому Сході кількість людей, що не мають робочого місця, практично не змінилася. Так, за два минулих року 10 млн. випускників середніх шкіл виявилися незатребуваними на ринку праці. Це найвищий показник з моменту початку ведення подібної статистики в 1991 році.

У вересні 2011 року рівень безробіття в США становить 9,6% за даними Міністерства праці країни. Число робочих місць у несільськогосподарських галузях країни у вересні 2011 р. порівняно з попереднім місяцем знизилося на 95 тис. Впродовж останніх 16 місяців кількість безробітних американців перевищує 9% працездатного населення. Проте рівень безробіття в широкому розумінні (наприклад, з урахуванням тих людей, які взагалі перестали шукати роботу, і тих, хто вимушено трудиться не повний робочий день) у США набагато вищий і, за даними низки економістів, перевищує 20%. Якщо тенденція, як чекають аналітики, збережеться до нового року, буде встановлений своєрідний рекорд: так довго на такому високому рівні показники безробіття трималися лише на початку 1980-х.

Існують різноманітні методи боротьби з безробіттям. Часто вони випливають з тієї концепції, якої ті або інші сучасні економісти дотримуються при пояснення причин безробіття. Мальтузіанці пропонують обмежити народжуваність. Прихильники класичної теорії ринку праці – заходи по зниженню заробітної плати.

Кейнсіанські програми в короткочасному періоді пропонують суспільні роботи за рахунок бюджету держави; в довгостроковому періоді – державні замовлення приватному сектору, заходи по стимулюванню інвестиційного попиту, при цьому особливе значення надається зниженню облікової ставки процента.

Монетаристи пропонують зменшення державного бюджетного дефіциту, ухилення від планування соціальних програм, приборкання інфляції і створення здорового ринкового середовища, в якому обов’язково буде присутнє розорення неефективних підприємств і висування на передній план сильних, адаптованих товаровиробників. Зокрема монетаристи пропонують не знижувати, а підвищувати облікову ставку процента. Вони вважають, що ефективно діючий ринок викличе зростання виробництва, і, як наслідок – зростання попиту на робочу силу. Платою суспільства за монетарний шлях розвитку ринку є жебрацтво, злодійство і соціальна напруга в суспільстві. Досвід України, яка використовувала монетарні важелі розвитку економіки, - наочний тому приклад.

У програмах, розроблених в Україні, узагальнюються конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

• формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

• створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

• регулювання трудових міграцій;

• забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

• сприяння професійній мобільності;

• розвиток соціально-трудових відносин;

• удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

• сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства