Мотивація та стратегія залучення іноземних інвестицій у глобальному середовищі.

У сучасному світі практичо всі країни залучені до процесів міжнародного співробітництва.

Основними тенденціями розвитку міжнародної інвестиційної діяльності у сучасних умовах є: випереджаючий ріст іноземного інвестування в порівнянні з ін. формами міжнародного співробітництва, ріст значимості ПІІ як інструменту освоєння нових ринків і встановлення контролю над виробництвом пояснює зростання їх частки в загальному обсязі інвестування, домінування промисл розвинутих країн як центрів залучення капіталу, зростання частки ТНК в експорті капіталу, росте суперництво за інвестиційні ресурси між основними світовими центрами – Європою, ПН Америкою та ПД-СХ Азією, абсолютна перевага недержавних форм експорту капіталу(60% світових інвестицій належить приватному капіталу, 30%-державному, 10%- кап між нар фін орг.)

Чинниками, які активно впливають на зростання ПІІ і зумовлюють випереджаючі темпи зростання ПІІ порівняно з темпами зрост світової торгівлі є: інтеграція виробництва, зростаюча роль ТНК, економічна політика промислово-розвин країн,спрямована на підтримку ек зростання і рівня зайнятості; прагнення країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою здолати кризовий стан економіки і соціальної сфери екологічні чинники, що спонукають розвинуті країни переводити шкідливе вир-во у країни, що розвиваються. При участі в ПІІ уряду додатковим мотивом може бути досягнення певних політичних цілей: забезпечення стратегічними ресурсами, розширення сфери впливу з боку уряду.

ПІІ становлять основу панування ТНК на світовому ринку. Вони дозволяють ТНК використовувати підприємства в зарубіжних країнах для виробництва і збуту продукції і швидко розповсюджувати нові товари і нові технології в між нар масштабі, тим самим підвищуючи свою конкурентоспроможність.

Важливою тенденцією, що визначає розвиток міжнародного ринку інвестицій є проведення національними урядами і між нар організаціями політики лібералізації іжнар інвестиційного простору і вироблення уніфікованих норм держ регулювання інвестиційних процесів. Вони містяться як у двосторонніх, так і в багатосторонніх міждерж, регіональних угодах про захист капіталовкладень, які діють у рамках між нар ек організацій.

В умовах фін глобалізації інвестиційні ресурси переміщуються згідно з принципом господарської доцільності і концентруються в регіонах, де можна досягти найбільшої ефективності. Приплив ПІІ стає одним з ключових критеріїв статусу країни, успішності її включення до світового господарства.

Країни,що розвиаються, прагнуть привернути інвестиції за рахунок створення пільгового режиму господарювання для іноземного інвестора, використовуючи заходи промислової політики, пов’язані зі стимулюванням між фірмової кооперації між вітчизніними та іноземними інвесторами, заохочують експортну діяльність підприємств з іноземною участю.

Що ж до портфельних інвестицій, то вони зростають у міру того, як інвестори намагаються диверсифікувати свою діяльність у міжнародних масштабах для максимізації доходів із врегульованим ризиком. Понад 90% портфельних інвестицій здійснюється між розвиненими країнами.Найхарактернішою особливістю останніх рокува стала поява фондових ринків у Лат Америці, Азії, Пд Африці, Туреччині. Нові ринки роблять значний внесок у мобілізацію внутр. Та іноземних заощаджень у раїнах, що розвиваються, шляхом розширення фін інструментів для інвесторів, які бажають диверсифікувати свої портфелі. Приплив акціонерного капіталу ззовні зменшує опору на зовн борг, роблячи ці країни менш вразливими до зростання між нар відсоткових ставок і до проблем, пов’язаних з обслуговуванням боргу. Для реалізації подальших вигід від інтеграції своїх фондових ринків країни, що розвиаються, повинні звужувати барєри для потоків акцій у своїх країнах, якими є недостатня кредитоспроможність, висока змінна інфляція, контроль валютних курсів.