Регіональні торговельні угоди (Regional Trade Agreements) в рамках СОТ: види, форми та їх характеристика. Стан та перспективи формування РТУ Україною.

 

Важливою рисою сучасного розвитку світового господарства є зростання ролі регіональних торговельних угод (РТУ). Їх поява та розвиток зумовлені економічними, політичними факторами, а також міркуваннями безпеки.

Регіональні торговельні угоди: ЄС, ЄЕП, АСЕАН, СНД, НАФТА, Меркосур, Андське співтовариство….

ЄС - союз держав-членів Європейських Спільнот (ЄВС, ЄОВіС, Євратом), створений згідно з Договором про Європейський Союз (Маастрихтський Трактат), підписаним в лютому 1992 року і чинним із листопада 1993 р.

МЕТА ЄС: Створення економічного союзу (спільна зовнішня економічна політика, спільний ринок послуг, матеріальних благ, капіталу і праці), монетарного (валюта (Екю), від 1999 року — Євро) і політичного (спільна зовнішня політика) союзу, а також впровадження спільного громадянства

НАФТА З 1994 р. набула чинності угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА, яка об'єднує США, Канаду, Мексику. Угодою передбачено поступове скасування нетарифних бар'єрів у торгівлі товарами і послугами, ліквідація до 2010 р. мит, створення спільної арбітражної комісії, лібералізація діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку Мексики, інші заходи. Відмінна риса цього інтеграційного об'єднання - асиметричний характер участі, асиметрія рівнів розвитку, асиметрія інтенсивності двосторонніх економічних відносин.

АСЕАН Країни, що розвиваються, також створюють інтеграційні угру-пування, яким до інтеграції європейського типу ще дуже далеко. Це Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН), що об'єднує Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Бруней, Бірму, Камбоджу, Лаос і В'єтнам.

Меркосур У 1991 р. Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай підписали Асунсьонський договір. Об'єднання отримало назву - МЕРКОСУР. Мета об'єднання - забезпечення вільного пересування факторів виробництва, проведення єдиної митної політики стосовно третіх країн, забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем, збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць.

СНД У 1992 р. Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Молдова, Російська Федерація, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан створили Співдружність Незалежних Держав (СНД). Головне завдання СНД - економічна і політична інтеграція її учасників. Основні напрями інтеграції - виробнича, торговельна, соціальна, розрахунково-платіжна сфери

19 вересня 2003 р. президенти Білорусі, Казахстану, Росії і України підписали угоду про формування Єдиного економічного простору (ЄЕП). Ціллю ЄЕП є створення умов для стабільного та ефективного розвитку економік держав-учасниць і підвищення рівня життя населення.ЄЕП має на меті об'єднання митної території держав-учасниць і забезпечення вільного переміщення товарів, послуг, капіталу і робочої сили, а також єдиної зовнішньоторговельної та узгодженої податкової, грошово-кредитної і валютно-фінансової політики.

Діючі у СОТ регіональні торговельні угоди можна класифікувати: а) за формами економічної інтеграції (угоди про зону вільної торгівлі: прості та «поглиблені» за сферою охоплених питань; митний союз; спільний ринок; економічний та монетарний союз); б) за регіональним принципом (міжрегіональні та внутрірегіональні); в) за географічним принципом (країн Європи, Азії, Америки..); г) за кількістю учасників (двосторонні та багатосторонні).

Зо́на в́ільної торгі́влі (Free trade area) (ЗВТ) — тип міжнародної інтеграції, при якій в країнах-учасниках скасовуються митні збори і податки, а також кількісні обмеження у взаємній торгівлі згідно з міжнародним договором.

Ми́тний сою́з — це угода двох або декількох держав, що передбачає усунення внутрішніх тарифів та встановлення спільного зовнішнього тарифу.

Спільний ринок – це об”єднання національних ринків декількох країн в єдиний великий ринок з вільним переміщенням в його межах капіталів, товарів, послуг і робочої сили.

Економі́чний та монета́рний сою́з (Economic and Monetary Union) — процес гармонізації економічної та монетарної політики країн-членів Союзу з метою запровадження єдиної валюти — євро

Україні також треба знайти своє місце у системі РТУ. З одного боку, Україна повинна активно інтегруватися до місткого високотехнологічного Єдиного внутрішнього ринку ЄС, залучати масштабні іноземні інвестиції як складову цього ринку, структурно адаптувати свою економіку до більш розвинених економік країн—членів ЄС, зберегти незалежність щодо вибору напрямків, форм, етапів і темпів міжнародної економічної інтеграції. З іншого — нам слід також поширювати свою присутність на традиційних ринках збуту країн СНД, враховувати свою залежність від імпорту енергоносіїв з країн субрегіону, поглиблювати кооперацію з метою просування товарів і послуг на ринки третіх країн. Вільна торгівля з ЄС та на двосторонній або багатосторонній (у рамках ЄЕП, ГУАМ) основі з країнами СНД — це прагматична коротко- та середньострокова формула участі нашої держави в європейських інтеграційних процесах, яка найбільш повно відповідає сучасним тенденціям розвитку вітчизняної економіки та регіональних торговельних угод.

Економічна глобалізація: сутність та прояви в різних сферах економіки. Протиріччя та ризики економічної глобалізації. Глобальне управління (Global Governance) економічними процесами.

Термін «економічна глобалізація» означає процес дедалі більшої всесвітньої економічної інтеграції, головними рушійними силами якого є:

· лібералізація міжнародної торгівлі та руху капіталів;

· зростання темпів технологічного прогресу та формування інформаційного суспільства;

· дерегулювання.

Глобалізація економіки - це процес безпрецедентного зростання обсягів міжнародних трансакцій у торгівлі, фінансовій та інвестиційній сферах, переміщення інформації, ідей та культурних цінностей, пов'язаних із технологічним обміном; посилення ресурсної, технологічної, фінансової взаємозалежності національних економік на основі стрімкого зростання обсягів та урізноманітнення світогоспо-дарських зв'язків; процес міжнародної інтеграції у сфері фінансів, торгівлі, виробництва, інформатизації та телекомунікації; новий етап у процесі об'єднання та взаємопроникнення національних господарсько-економічних комплексів.

Прояви:

формується глобальне світове виробництво на основі зародження наднаціональних відтворювальних ядер, планетарного охоплення світової економіки впливом транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, розвитку довгострокових виробничих зв'язків, стратегічних альянсів, договорів про співдружність, переходу від фордистської моделі економічного розвитку, характерної для індустріального суспільства XX ст., до постфордизму, заснованому на новітніх мережевих зв'язках;

- кардинально змінюється зміст світових господарських зв'язків: темпи зростання міжнародної торгівлі випереджають темпи збільшення виробництва, а фінансові потоки перевищують трансакції, пов'язані з експортом товарів і послуг;

- змінюються спрямованість і структура міжнародної торгівлі, зростає товарообмін наукомісткою, високотехнологіч-иою продукцією між розвиненими країнами;

- якісно перетворюється фінансова сфера, змінюється її роль у світовій економіці на основі прогресуючого зростання валютних, фондових, кредитних ринків тощо. Продовжуючи обслуговувати економіку, транскордонні фінансові потоки все більше виступають як самодостатні та відірвані від реального відтворювального процесу;

- зростають роль І значення глобального капіталу, який не може бути однозначно зарахований до жодного національно-державного утворення; інтенсифікуються його територіальна експансія та функціональна диверсифікація, сформуються віртуальні ринки глобального капіталу, засновані на новітніх інформаційних і фінансових технологіях;

- посилюється орієнтація розвинутих економік на розширення всіх сфер людської активності: здатність генерувати нові знання, швидко їх застосовувати, використовуючи сучасні методи обробки інформації;

- інтенсифікується пошук світового центру управління та інструментів регулювання глобальних світогосподарських процесів.

 

Ризики та протиріччя:

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності. Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Вплив глобалізації на світовий, регіональний і національний розвиток є неоднозначним, оскільки, як відомо, будь-яке явище має як позитивну, так і негативну сторону. До основних проблем, які породжує глобалізація на світовому рівні, можна віднести: поширення нелегальної міграції, торгівлі контрабандними товарами, людьми; транзит зброї; формування світового ринку наркотиків; інтернаціоналізацію діяльності кримінальних угруповань; створення міжрегіональних злочинних об'єднань; екологічні негаразди.

Глобальне управління: Національні держави можуть використовувати низку захисних

заходів для нівелювання наступу на їх внутрішній суверенітет у

межах двох варіантів інтервенціоністських стратегій. Стратегія

оборонної інтервенції передбачає спорудження різноманітних

бар’єрів, зокрема тарифних, а також встановлення контролю за

переміщенням капіталу, щоб змусити національні компанії не

експортувати капітал за кордон, а інвестувати у національну еко-

номіку. Стратегія поступальної інтервенції передбачає надання

субсидій національним компаніям чи відмову держави від регу-

лювання конкуренції.

Глобалізація спонукає уряди ділитися з іншими інститутами

власними повноваженнями, зберігаючи і навіть посилюючи роль

найвищого правового, політичного і морального авторитета.

Управлінсько-регулятивна система трансформується у ком-

плекс політико-економічних взаємовідносин мікрореґіонів, тра-

диційних держав, інституалізованих макрореґіонів. При цьому

міста світового значення стають «пультами управління» глобаль-

ною економікою.