Тема 6. Міжбюджетні відносини, їх чинники
Міжбюджетні відносини: сутність та моделі організації
За своєю суттю міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами в частині забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання ними функцій, передбачених Конституцією, Бюджетним кодексом та чинним законодавством України.
Метою регулювання міжбюджетних відносин є фінансове забезпечення (покриття) повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами.
Реалізація міжбюджетних відносин, у тому числі розмежування доходів та видатків, визначаються державним устроєм країни. В теорії та практиці управління місцевими фінансами розрізняють такі моделі організації міжбюджетних відносин: концепція субсидіарності; бюджетний унітаризм; бюджетний федералізм.
Концепція субсидіарності полягає в партнерських відносинах між центром та регіонами (місцями) в частині надання фінансової допомоги для розв'язання тих проблемних питань, які краще розв'язувати на нижчому рівні для отримання максимально ефективного результату. Бюджетний унітаризм — це модель організації міжбюджетних відносин, яка характеризується бюджетною централізацією, надходженням більших податків до державного бюджету, встановленням єдиних стандартів громадських послуг та проведення єдиної політики щодо розв'язання проблем бюджетної забезпеченості з центру на місця.
Модель фінансових відносин — бюджетний федералізм — є повного протилежністю концепції бюджетного унітаризму і передбачає помітну автономію бюджетів різного рівня, охоплює систему політичних. правових, організаційних, фінансово-економічних відносин щодо законодавчого розмежування повноважень і сфер відповідальності між органами влади різного рівня та наділення їх адекватними фінансовими ресурсами для розвитку підпорядкованих територій.
Бюджетний федералізм як форма організації міжбюджетних відносин має будуватися на таких принципах:
– автономія бюджетів усіх рівнів (наділення кожного рівня влади та управління власними доходами та правом самостійно визначати напрями їх витрачання):
– чіткий розподіл видаткових повноважень та бюджетної відповідальності між державними та місцевими (регіональними) органами влади;
– згладжування вертикальних і горизонтальних фіскальних дисбалансів за допомогою різних інструментів.
Фінансове вирівнювання та механізми бюджетного регулювання
Під вертикальними фіскальними дисбалансами розуміють невідповідність між обсягами фінансових ресурсів того чи іншого рівня влади (регіонального або місцевого) та обсягами повноважень, обов'язків і завдань, якими даний рівень влади наділений для забезпечення громадських і державних послуг відповідно до чинного законодавства.
Розв'язання проблеми вертикальних фіскальних дисбалансів можливе кількома способами:
– шляхом взяття державними органами влади частини видаткових делегованих повноважень до власної компетенції;
– за допомогою надання додаткових міжбюджетних трансфертів або передачі загальнодержавних податків на відповідний місцевий рівень, де є фіскальний дисбаланс.
Горизонтальні фіскальні дисбаланси пов'язані з різними фінансовими можливостями органів влади одного територіального рівня. Це невідповідність між обсягами фінансових ресурсів однієї або кількох територіальних одиниць одного рівня й обсягами повноважень, обов'язків та завдань, які на них покладаються, внаслідок різного соціально-економічного потенціалу. Усунення горизонтального фіскального дисбалансу є досить складним питанням і досягається шляхом збалансування доходів та видатків бюджетів, вирівнювання бюджетної забезпеченості шляхом перерозподілу фінансових ресурсів між «багатими» та «бідними» територіями і наданням міжбюджетних трансфертів.
Створення рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку регіонів України, подолання депресивного стану окремих територій, усунення вертикальних і горизонтальних дисбалансів є державною стратегією регіонального розвитку й метою державної регіональної фінансової політики і може бути досягнуте завдяки процедурам фінансового вирівнювання.
Фінансове вирівнювання має на меті приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів до гарантованого державою мінімального рівня соціальних послуг на одного мешканця у межах територій з різним соціально-економічним потенціалом та рівнем розвитку.
Розв'язання питань фінансового вирівнювання досягається за допомогою різних форм і методів утручання держави, провідне місце серед яких посідають процедури бюджетного регулювання і фінансової допомоги територіям у вигляді міжбюджетних трансфертів.
Основою міжбюджетних відносин є бюджетне (міжбюджетне) регулювання, яке можна визначити як сукупність прийомів, методів, інструментів, форм та важелів впливу, завдяки яким органи державної або місцевої влади формують, розподіляють (перерозподіляють) та витрачають фонди бюджетних коштів для досягнення цілей, визначених соціально-економічною політикою держави.
Бюджетне (міжбюджетне) регулювання спрямоване на:
досягнення бюджетного вирівнюванняз метою зменшення розбіжностей у рівнях соціально-економічного розвитку територій та забезпечення кожного громадянина мінімальним рівнем соціальних послуг, гарантованим державою;
– стимулювання діяльності органів влади будь-якого рівня, яке полягає у наданні пільгових умов щодо організаційних, правових, економічних засад реалізації соціально-економічної політики на місцях.
Міжбюджетні трансферти
Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого. Міжбюджетні трансферти поділяються на:
– дотацію вирівнювання:
– субвенції;
– кошти, що передаються до державного бюджету та місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів;
– додаткові дотації.
Дотація вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який його отримує.
Дотація вирівнювання призначена для досягнення балансу місцевого бюджету на стадії його формування і надається з державного бюджету місцевим бюджетам у разі, якщо розрахунковий обсяг видатків, обрахований із застосуванням фінансових нормативів бюджетної забезпеченості та коригувальних коефіцієнтів, перевищує розрахунковий обсяг кошика доходів місцевих бюджетів.
Додаткові дотації мають на меті усунути втрати доходів місцевих бюджетів внаслідок наданих державою податкових пільг.
Субвенції — це сума коштів, що спрямовується на конкретні заходи.