Методологічні основи екологічної психології

Почнемо з того, що у даний період суспільно-історичного розвитку екологічна психологія в Україні переживає початковий етап накопичення та впорядкування емпіричних фактів і є слабо диференційованою у своїх експериментальних дослідженнях. Разом з тим, вітчизняними екопсихологами досить наполегливо останнім часом розробляються теоретичні і методологічні проблеми екологічної психології. За проведеним нами контент-аналізом українських екопсихологічних досліджень було з’ясовано, що майже половина з них (49,2%) спрямовані на вивчення тих чи інших феноменів екологічної свідомості, третя частина (30,8%) вивчає середовище, як детермінанту психічних впливів, інші явища психіки в екопсихологічному контексті піднімаються дослідженнями приблизно однаково (психічні процеси - 10,8%, психічні стани - 16,9%, екстремальні ситуації і катастрофи - 12,3% і. т. д.). Близько третини досліджень носять теоретико-аналітичний характер пошуку, постановки проблем, виокремлення та обґрунтування екопсихологічної проекції явища чи факту. Останні, здебільшого, узагальнюють авторські попередні дослідження і спостереження, що виконувалися в неекопсихологічній площині.

Сутнісно теперішній стан справ такий, що в екопсихологічних дослідженнях переважно фіксуються, констатуються, висвітлюються або фокусуються факти екопсихологічної реальності, але мало ще вони пояснюються чи розкриваються механізмами, недостатньо тлумачаться навіть гіпотетично. Окрім того, сьогодні проглядується нечіткість і навіть розмитість меж у визначеннях предмету та об’єкту екопсихологічних досліджень - нерідко екопсихологічний зміст підмінюється загально- чи соціально-психологічним, набуває сенсу вікової, педагогічної, спортивної, інших галузевих розділів психології, втрачаючи власне екопсихологічний контекст. Очевидно, що в період переходу від збору окремих емпіричних фактів до їх впорядкування і систематизації, виділення об’єкту і предмету досліджень, застосування методів їх вивчення, розкриття закономірностей у сфері явищ, що досліджуються, як і для встановлення місця даного напряму досліджень в системі наук попередньо необхідно чітко визначитися з основами методології.

Методологія, за визначенням, - є система принципів і способів побудови теоретичної і практичної діяльності, вчення про систему, філософська рефлексія різних форм і нормативів, логічно правильних доказових способів одержання значимих результатів.

За словами Г.П. Щедровицького, методологом дослідник стає тільки тому, що змушений об’єктом своєї діяльності, свого аналізу зробити вже існуючі наукові теорії, системи наук для того, щоб в результаті цього вивчення створити певну нову систему науки, яка влаштовувала б його у вирішенні поставлених практичних задач [9, с 49]. Методологія в екологічній психології має визначати філософію у логіці розуміння та пояснення явищ психіки стосовно їх екологічного спрямування, знаходити способи вирішення проблеми впливу, переведення знаємого в особистісне, значиме, дійове і доцільне як для людини, так і для природи, більш широкого довкілля взагалі.

Методологічною основою екологічної психології може бути філософія матеріалістичного розуміння світу в діалектично детермінованому методі пізнання. Ця методологія має відповідати загальним критеріям науковості та принципам пізнання в психології. Факти, що досліджуються, за критеріями науковості повинні відповідати наступним ознакам:

- відтворюваності, яка перевіряється повторними спостереженнями і вимірами без втрати сутнісних властивостей явища;

- виводимості, коли первинні, і тим більше похідні, характеристики явищ, фактів, феноменів можна одержувати шляхом логічних висновків, що забезпечують неочевидні наслідки прийнятих допущень;

- перевіряємості, що допускає підтвердження встановлених тенденцій і закономірностей у контрольних вимірах, незважаючи на їх різновиди;

- можливості прогнозувань та узагальнень, як передбачення якостей екопсихологічних явищ у їх динаміці, розвитку та видозмінах;

- можливості математичного опосередкування в обґрунтуваннях, висновках та узагальненнях;

- практична корисність наукового знання, що виявляється у доцільності його застосування у тих чи інших суспільно-виробничих чи дослідницьких технологіях.

Окрім вказаних загальнонаукових критеріїв, методологія екологічної психології дотримується ще й основних принципів пізнання в психології, серед яких важливе місце займають:

- детермінізм як закономірна і необхідна залежність екопсихологічних явищ від умов і факторів, що їх породжують; а також як дія “зовнішніх причин через внутрішні умови” (С.Л. Рубінштейн) та прояв “внутрішнього через зовнішнє” (О.М. Леонтьєв);

- єдність психіки і діяльності, згідно до якої психічне відтворення здійснюється в діяльності; через діяльність воно доступне для пізнання;

- розвиток, як закономірна зміна психічних явищ в екологічному контексті, що проявляється кількісними і якісними структурно-функціональними перетвореннями;

- системно-структурний аналіз, що полягає у вивчені та врахуванні взаєморозположеності сукупних і стійких зв’язків між сутнісними компонентами екопсихологічного явища, що забезпечують його цілісність і собітотожність.

Предмет і напрями дослідження екологічної психології. Визначення предмету науки важливий з двох точок зору. По-перше, уявлення предмету досліджень є необхідною (хоча й недостатньою) умовою перетворення тієї чи іншої галузі знання у самостійну науку. По-друге, визначення предмету допомагає позначити коло задач, що вирішуються даною наукою, контурно окреслити межі науки. Взагалі під предметом науки приймається її основний зміст, тобто її закони існування, функціонування й розвиток об’єктів її дослідження.

У даний час багато авторів вважають предметом екологічної психології розробку та опрацювання моделей включення індивіда, груп та суспільства в різні системи, що утворюють різноманітні середовища життя людини.

З точки зору А.М. Льовочкіної, це дає змогу виділяти такі системи, в які індивід чи група включаються безпосередньо чи опосередковано та розглядати не тільки впливи різних екосистем на життя індивіда, а й вплив індивіда на становлення та існування різних систем.

З нашої точки зору, екологічна психологія – це наука, яка вивчає характер та особливості психологічних впливів з боку природного, соціального та антропогенного оточення, а також внутрішнього середовища самої людини. Об’єктом дослідження у такому разі виступає людина та групи людей у їх психологічних виявах екологічного спрямування. Не природа і не навколишнє середовище, в якому проходить життя людини, а її переживання, почуття і думки з проводу екологічної дійсності, ставлення до життєвого середовища стає об’єктом дослідження екологічної психології. Виходячи з такого визначення, предметом екологічної психології визначається не сама по собі свідомість, а її екопсихологічний зміст в контексті взаємодії людини з середовищем, не стільки психічне відтворення життєвого середовища і не просто емоційне ставлення до відтворюваного, скільки взаємодія усього цього та породження відповідних переживань і ставлень. По-суті, предметом екологічної психології стає категорія значущих переживань людини чи групи людей, людських спільнот по відношенню до свого життєвого оточення (у самому широкому значенні поняття “оточення”, це - і прирдне, і соціальне, і людьми створене, екзогенне, і внутрішнє, ендогенне опосередкування переживань і ставлень). Цієї позиції дотримуються й інші вітчизняні дослідники (С.І.Яковенко, А.М.Льовочкіна, О.С.Мамешина та ін.).

При визначенні наукового предмету дослідження необхідно відповісти, як мінімум, на три запитання:

- які закономірності скриває і вивчає екологічна психологія?

- чому виникає необхідність вивчення цих закономірностей і яка готовність науки до їх вивчення?

- наскільки специфічними є ці закономірності і чи не вивчаються вони іншими науками?

Відповідь на перше запитання дозволяє виявити взагалі наявність предмета досліджень, без цього ніяка галузь знань не може розглядатися як наука. У вітчизняній екологічній психології як би намічаються і вже проглядуються дві позиції, два підходи до розгляду й аналізу предмету досліджень (позначимо спочатку ці підходи за іменами їх авторів). Але у принципових питаннях вони тотожні, і перший методологічний підхід (Ю.М. Швалб) і другий (В.О. Скребець) розглядають впливи середовища на психіку людей чи людських спільнот, як і зворотні впливи. Тільки акценти в них розставлені дещо по-різному: у першому випадку наголос робиться на розкриття закономірностей довкілля, системних якостей середовища (екозогенні) у другому випадку з’ясовуються закономірності ендогенних впливів (психічних станів, інтра– та інтерпсихічних явищ психіки) у контексті середовищної взаємодії людини з довкіллям. Очевидно, що обидва акценти у методологічних підходах не протирічливі один одному. А лише доповнюють і уточнюють наукові знання предмета дослідження з різних позицій, приймаючи за основу один і той же об’єкт аналізу. До речі, кількісний аналіз у розробці екопсихологічних проблем та характеру їх наукового опрацювання у згаданому вище контент-аналізі показав, що розподіл уваги українських дослідників між цими двома методологічними акцентами у постановці експериментальних робіт у співвідношеннях виявився однаковим: екзогенні акценти – 30,8%, ендогенні – сукупно складають також 30,8% публікацій.

Відповідь на друге запитання знаходиться на “поверхні” сучасного життя, яке здійснюється тепер в екологічно кризовому світі. З цього починається наша стаття і цьому можна наводити ще багато аргументів. Але чи є готовність науки до вирішення означених проблем? Так, наука завжди готова відповідати на актуальні запити суспільства, інша справа – чи готове суспільство обмежувати власні гедоністичні потреби задля науково обґрунтованої, невидимої емпірично але гострої проблеми збереження життя на планеті? Проте, і до цього сприйняття має готувати суспільство саме наука, розробляючи відповідні інформаційні, педагогічні, екопсихологічні технології формування й розвитку екоатрибутивної свідомості людей у масових її виразах (це один з напрямів екологічної психології). Адже потреби розвитку суспільства поставили задачу розкриття та вивчення закономірностей взаємодії людини і довкілля, управління цими закономірностями з метою отримання оптимальних варіантів взаємодії за умов глобальної екологічної кризи. Разом з тим, виявилося, що успішно вирішити дану проблему лише шляхом екологічного просвітництва неможливо. Постало питання про вияв доброї волі в усвідомленні та причетному (особистісно-залученому) ставленні людей, перш за все, до складних і порушених процесів екобіоценозів у геолітарному масштабі.

І нарешті, третьою особливістю проблеми взаємодії людини з довкіллям за теперішніх умов є її комплексний характер: потреба створення принципово нового ставлення до життєвого середовища, природоцентричного його спрямування, що змушує не просто вивчати екологію, а комплексно застосовувати можливості людини і сучасного рівня науково-технічного прогресу у підтримці людьми (ними ж) порушеного балансу в природі та у сприянні відновлювальних її процесів і циклів за рахунок обмежень та інновацій у суспільно-виробничій практиці.

Варто зауважити, що виробнича діяльність людей у зв’язку з екологічними процесами вже тривалий час вивчається такими дисциплінами, як екологія, екоправо, екологія людини, соціальна екологія вже не кажучи про географію, геодезію, інші наукові сфери, однак ні одна з цих дисциплін не спроможна вирішувати проблему толерантної взаємодії цивілізації та її вітасфери з урахуванням розглянутих особливостей проблеми, зумовлених усім ходом розвитку людства на планеті Земля. Це пояснюється тим, що вказані дисципліни являються суто антропологічними, а для натурсвітоглядного зрушення свідомості і вирішення кризових проблем екології потрібна нова, синтетична наука, яка асимілювала б у собі дані й можливості еколого-гуманітарних, суспільних і психолого-педагогічних наук, зокрема, наукових знань еколого-психологічної орієнтації, а точніше – екологічної психології.

Така наука стала останнім часом розвиватися і в нашій державі. Відомо, що екологічний підхід в психології був заснований Дж. Гібсоном наприкінці 60-х років ХIХ ст. у США, але він не мав самостійного предмета і вважався як загальнопсихологічний методологічний принцип у застосуванні до зорового сприймання, зокрема. Проте, Гібсон вперше звернув увагу на проблему “людини в екологічному світі”, що доповнювало ідею “психології людини у фізичному світі”. На сучасному етапі екологічна психологія оформляється і методологічно, і предметно. Предметом її, на основі вищевикладеного можна вважати вивчення закономірностей взаємовпливів людини і широкого життєвого середовища (не тільки природи, але й “людини-людини”, “людини-соціального оточення”, суспільних груп і самовпливів) на емоційно-вольові, сенсоціннісні й мотиваційні структури особистості та відповідні групові норми, результатами яких є екоатрибутивна диспозиційність поведінки і діяльності. Переживання і ставлення є психологічними механізмами, детермінантами і проявами, як і наслідками, відповідних до них екоатрибутивних диспозицій. Основною метою екологічної психології у цьому плані виступає вивчення, розробка і застосування високоефективних гуманітарних технологій формування природцентричної свідомості людей.

Формуючи певнi екодиспозицiї, можна попередньо передбачати причини і наслiдки, можливi форми екологiчної поведiнки людини або цiлих груп, категорiй населення. На сьогоднi нам вiдомо, що екопсихологiчнi диспозицiї, як конструктивно фiксованi установки, формуються поступово i не тiльки шляхом спрямованої учбово–виховної роботи, але й за допомогою закрiплення поширених у суспiльствi iдей. Завдяки переведенню їх з категорії "вiдомих" у змiст звичок і нахилів, намірів, готовності оцiнювати дійсність певним чином і ставитися до явищ, подій чи цінностей зазделегідь визначеним реагуванням, екодиспозиції набувають особливого значення в екологічній психології.

Екодиспозиція, що адекватна бiологiчним принципам адаптацiї, то є екопсихологiчна атрибуцiя, адже передбачає узгодження, заохочення, пiдтримку, сприяння природним явищам, а не переробку, пiдпорядкування їх, проте, і не слiпу покiрнiсть. Як не дивно, але людина радянського перiоду стереотипно займала цi двi крайностi з перевагою тенденцiї до самозвеличення над природою, пiдпорядковуючи її своїм iнтересам. Позначимо це своєрідним терміном - совметральною екодиспозицiєю. Совметральна екодиспозицiя (вiд франц. soumettre – пiдкоряти та лат. dispositio – розташування), є готовнiсть, схильнiсть пiдкоряти природу згідно своїм цiлям, потребам, інтересам. Як правило, совметральне ставлення до природи спонукається та обумовлюється розсудливими й урозумілими намiрами, часто маскується гуманними засадами, "обґрунтованими" планами і діями, а врешті-решт обертається згубними та руйнiвними наслiдками. Той самий Чорнобиль миттєво викликав зворотну по вiдношенню до совметральної совмісiйну екодиспозицiю (вiд франц. soumission – пiдпоряд­кованiсть, залежнiсть та лат. dispositio – розташування), як схильнiсть підлегло плинути залежності природної стихiї, покірно сприймати “обурення” природних законiв, систем і циклів. Ця тенденція продиктована від природи бiологiчною домiнантою в сутностi самої людини, а також обмеженiстю її пiзнання. Не зайвим буде зауважити, що минула iдеологiя потурбувалася про те, щоб у свідомості "ядерних" екодиспозицій радянського народу уже був створений образ страхітливих наслiдкiв від похiдних факторів ядерного вибуху, де з усiєю очевиднiстю виступає людська немічність перед його уразливою дiєю, у тому числi i перед радіацiйним випроміненням. Про цi екодиспозицiї у свiй час добре попiклувалися, бо вони потрiбнi були для виправдувань гонки озброєнь, а ось про екопсихологiчний iмунiтет до них – не вважали за потрiбне.

Крiзь категорiю екологічних диспозицій з урахуванням змiсту екологiчної спрямованостi формується лiнiя екоатрибутивної поведiнки. Екологiчно зумовлена поведiнка або поведiнкова еко­атрибуцiя може мати два варiанти: або еконормативна поведiнка, або екодевiантна.

Екодевiантна поведiнка (вiд франц. deviation – вiдхилення) – поведiнка, в основi якої спостерiгаються риси, що зашкодують природному середовищу, або собі, іншим людям, довкіллю. Екодевiант – людина з вiдхиленою вiд здорового екологiчного глузду поведiнкою. Не кожна екодевiантна поведiнка пiдпадає пiд кримiнальну вiдповiдальнiсть (руйнування пташиного гнiзда, мурашника, зламана гiлка або будiвництво гiдроплотини). Споживання усвiдомлено зіпсованого продукту або використання радіацiйно забруднених предметiв та речей – теж екодевiацiя. Тому екодевiантнiсть здiйснює на людину бiльш згубний вплив, нiж правопорушення своєю безкарнiстю, байдужістю, халатністю. Внаслідок цього екодевіація закрiплює риси екологiчної безпечності, нерозумності, хибності, деменцiї, притупляє моральну свідомість, перешкоджає розвитку емоційного сприйняття, вольової сфери, здорових потреб, та духовних цінностей. У свою чергу, дефiцит вказаних психологічних якостей у розвитку особистості сприяє формуванню психiки девiантного типу. А від цього низький рiвень iнтелектуальностi, незавершеність, або несформованiсть емоцiй, конформнiсть (залежнiсть вчинкiв і дій вiд стороннього впливу), вiдсутнiсть світоглядної позиції, внутрiшня протирічливість особистостi. Трудно пояснити, але екологiчна девiацiя нерідко узгоджується з непоганими в цілому знаннями мораль­них норм (ми знаємо, що гілку ламати не можна, а ламаємо і т.д.).

З проведеного аналізу категорії свідомості слідує, що орієнтування в реальних і динамічних умовах життєдіяльності можливе через здійснення трьох психічних активів: сприйняття дійсності, переробки (аналізу) інформації, відповідної дії.

Отже, окреслюється ряд ключових понять-явищ, які забезпечують адаптацію і виживання живих істот: умови існування, орієнтування в них, активність взаємодії з ними. Це означає, що умови існування, а саме - оточення, довкілля, тобто – екологія, у широкому розумінні слова, і є основою буття. А тому психічні функції орієнтування та активна взаємодія у життєвому середовищі повинні виступати основними об’єктами будь-якого екопсихологічного дослідження. Предметом же екопсихологічного дослідження у кожному конкретному випадку буде щось своє в залежності від того, яка конкретна форма прояву орієнтування чи активної взаємодії людини з довкіллям вивчається. Саме у предметі дослідження фіксується екопсихологічний зміст. Предмет дослідження буде екопсихологічним, якщо явища, що вивчаються, з’ясовуються не стільки з позицій загальних детермінацій, закономірностей і зв’язків, скільки з наголосом на виявлення усвідомлюваної значущості для людини тих явищ, що відбуваються в адаптивному процесі (орієнтувані, оцінюванні, взаємодії), з урахуванням особистісної залученості, причетності до них, або, якщо вживати термін, - компліцинтарності свідомості. Якщо у дослідженні вивчаються, наприклад, психологічні особливості сприйняття учителя учнем, то це є предмет соціальної психології (соціальна перцепція), але, якщо у такому дослідженні ставиться наголос на виявленні впливу вчителя на їх взаємодію, успішність навчання, бажання чи готовність наслідувати манери, культуру вчителя (те, що учнем глибоко переживається, включає учня у певні цінності, викликає конкретні почуття і ставлення, залучає до певних дій і т. п.), то предмет такого дослідження зводиться до екопсихологічного. Інший приклад. Якщо у дослідженні ставиться задача вивчати психологічну залежність успішності навчання учнів від сімейних, житлово-гігієнічних умов, то це входить до предмету загальної психології. Але коли вивчається зв’язок наявності-відсутності власного життєвого простору (окремої кімнати) з тими чи іншими проявами моральної поведінки, соціальної активності або тієї ж навчальної діяльності, то у даному випадку предметом дослідження буде екопсихологічний контекст. Чому? Бо зконкретизована в предметі умова життєдіяльності (власна кімната), наявність якої вивчається у впливах значущих переживань, самооцінок і ставлень, прямо та опосередковано відтворює компліцитність (причетність) учнівської свідомості, тобто залученість дитини до „дорослого”, „солідного”, „розкріпаченого” ставлення до себе і до реального світу. Іншими словами, один і той же об’єкт дослідження може вивчатися за різними предметними спрямуваннями: з позицій загальної психології, соціальної, педагогічної, інженерної і т. д., але може вивчатися і з позицій екологічної психології. Специфіка екопсихологічного дослідження полягає у віднаходженні в предметі, а значить в задачах і методах, особистісно-значущого компоненту, індивідуальної залученості, компліцитності свідомості суб’єкта життєдіяльності. До речі, предмет екопсихологічного дослідження варто орієнтувати на його власну специфіку через врахування загальних закономірностей, які вже відомі в інших сферах психологічного знання, як то: в загальній, віковій, соціальній психології, чи, скажімо, в юридичній, інженерній психології, психології праці, психології управління, патопсихології та ін. Аналітичний огляд і постановка проблеми має здійснюватися саме на підґрунті цих чи інших галузевих (прикладних і фундаментальних) психологічних знань. Бути екологічним психологом – означає мати досить широкий психологічний світогляд. Виконувати екопсихологічне дослідження - означає поглиблювати відоме або породжувати, віднаходити нове (зокрема, ставлення, переживання) в особистісних проекціях відомого знання про явище, а нерідко – знаходити нове у загальному плані та лише після цього опрацьовувати в екопсихологічному контексті.

Екологічний психолог працює на рівні фено-ментального (такого, який нам відкривається психічно) образу світу. Тут, безумовно, враховується категорія суб’єктивного образу світу повною мірою, як вона розроблена в загальній теорії психології, але ця категорія конкретизується до індивідуально-варіативних емоційно-мисленнєвих форм прояву. Тому в екологічній психології доречно застосування дедуктивного принципу пізнання психіки від загального (відомого) до конкретного, від закономірностей до реальних впливів.

Досить важливою у методологічному плані є задача визначення напрямів, за якими проводяться екопсихологічні дослідження. У даний час можна виділити два основних напрями – теоретичні і прикладні дослідження. Задачею теоретичних робіт є опрацювання методологічних основ екологічної психології, розробка логічної структури екологічної психології, як науки, тобто з’ясування і включення її науково-теоретичного підґрунтя, принципів, законів, методів.

До прикладних досліджень слід віднести ті, які своєю спрямованістю і змістом орієнтовані на використання отриманих даних у практичній екологічній діяльності людей. Вони у свою чергу можуть поділятися на описові і технологічні. Перші виконуються у конкретній сфері людської практики, але здебільшого, намагаються описати, зконкретизувати, зрозуміти, проаналізувати екопсихологічне явище, константувати його, з’ясувати прояви чи властивості, визначити місце й роль у певній сфері суспільної, виробничої, педагогічної, культурної чи якоїсь іншої практики. Основна мета тут - пізнання задля впровадження, хоча задача на впровадження не ставиться. На початковій стадії розвитку науки переважна більшість екопсихологічних досліджень саме такого прикладного значення.

Більш зрілими і більш корисними прикладні дослідження екологічної психології є ті, що ставлять за мету застосування певних технологій впливу на екопсихологічні явища - інформаційні технології корегування переконань, формування здорового способу життя, відмова від шкідливих звичок або підготовка населення до вступу в ЄС, прийняття рішення на самовдосконалення, формування еколого-економічної культури підприємця тощо. Таких робіт ще замало. Звичайно, будь-яка із названих проблем має як теоретичний, так і прикладний характер.

Окрім щойно описаного рівневого принципу виокремлення напрямів за критерієм академічності екопсихологічних досліджень можна виділити предметні напрями за критерієм задач, що вирішуються дослідженнями. Серед них на сьогодні можна позначити:

1. Вивчення закономірностей середовища як детермінуючого чинника екопсихологічних впливів.

2. Екопсихологічні проблеми екологічної свідомості:

- розробка типологічних моделей екологічної свідомості;

- аналіз розвитку екологічної свідомості в онто-, філогенезі та у процесі соціогенезу;

- аналіз механізмів формування та функціонування екологічної свідомості: властивості, прояви, ознаки;

- аналіз індивідуальної та групової специфіки екологічної свідомості.

3. Психологічні особливості взаємодії людини з довкіллям у тому числі адаптація до змінених умов існування.

4. Психічні процеси в екопсихологічному контексті.

5. Психічні стани в екопсихологічній площині.

6. Внутрішньоособистісні залежності і впливи (інтерпсихічні явища екологічної психології).

7. Міжособистісні взаємодії і впливи (екопсихологічні явища в інтрапсихічних проекціях).

8. Екологічна психологія екстремальних ситуацій і катастроф.

9. Технології впливу, формування і корекції екопсихологічних явищ і феноменів.

10. Експериментальні дослідження механізмів психіки в екопсихологічних опосередкуваннях.

Зрозуміло, що позначена диференціація напрямків дослідження явищ екологічної психології не є строгою їх класифікацією, а лише відносним спеціфікатором предмету і задач, які склалися на даний етап розвитку цієї науки. Цілком природно і закономірно, що напрями досліджень будуть уточнюватись, доповнюватися, розмежовуватися чи (і) об’єднуватися самим ходом розвитку екопсихологічної науки і практики. У будь-якому випадку при виборі критеріїв класифікації екопсихологічних напрямів досліджень повинні застосовуватися два основних правила: критерій має бути визначеним конкретним практичним смислом і для нього повинні бути окресленими способи одержання і застосування. Згодом і ця наукова сфера отримає таку чітку визначеність.

 

Рекомендована література

1. Льовочкіна А.М. Екологічна психологія: Навч. посібник. - К.: Міленіум, 2003. - 120 с.

2. Мамешина О.С. Психологічні умови розвитку екологічної свідомості старшокласників у системі позашкільної освіти: Автореф. дис. канд. психол. наук. - К., 2004. - 24 с.

3. Панов В.И. Экологическая психология: Опыт построения методологии. - М.: Наука, 2004. - 197 с.

4. Рудоміно-Дусятська О.В. Екологічна психологія: Навч. посібник. - К.: Інст. післядипл. освіти КНУ ім. Т.Г. Шевченка, 2001. - 71 с.

5. Скребець В.О. Екологічна психологія у віддалених наслідках екотехногенної катастрофи. Монографія. К.: Вид. Дім «Слово», 2004. - 440 с.

6. Скребець В.О. Сучасний стан та пріоритетні напрями розвитку екологічної психології в Україні // Актуальні проблеми психології: Екологічна психологія / Зб. наук. праць Інст. психол. ім. Г.С. Костюка АПН України. За ред. С.Д. Максименка. - К, 2005. - Т.7. - Вип. 5. - ч 2. - С. 235 - 245.

7. Швалб Ю.М. К проблеме определения экопсихологических систем / Зб. наук. праць Інст. психол. ім. Г.С. Костюка АПН України. За ред. С.Д. Максименка. - К, 2005. - Т.7. - Вип. 5. - ч 2. - с. 235 - 245.

8. Щедровицкий Г.П. Начала системно-структурного исследования взаимоотношений в малых группах: Курс лекций // Из архива Г.П. Щедровицкого. - М., 1999. - Т.З. - 325с.

9. Яковенко С.І. Психологія людини за умов радіоекологічного лиха. - К.: Чорнобильінтерінформ, 1996. - 173 с.

10. Ясвин В.А. Образовательная среда от моделирования к проектированию. - М.: Наука, 2004. - 197 с.