Принципи підготовки фінансової звітності та розкриття інформації

 

Відповідно до П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 3) принцип бухгалтерського обліку — це правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Склад і характеристика основних принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності визначені законом «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 4) та П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункт 18).

Загалом визначено десять принципів, якими необхідно керуватись при веденні бухгалтерського обліку і складанні фінансової звітності:

• обачність;

• повнота висвітлення;

• автономність;

• послідовність;

• безперервність;

• нарахування та відповідності доходів і витрат;

• превалювання сутності над формою;

• історична (фактична) собівартість;

• єдиний грошовий вимірник;

• періодичність.

Обачність — це застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства.

Відповідно до принципу обачності особи, які складають фінансові звіти та ведуть бухгалтерський облік, повинні враховувати невизначеність, яка супроводжує багато подій та обставин таких, як погашення сумнівної заборгованості, ймовірний строк корисного використання машин та обладнання і кількість можливих претензій щодо гарантій. При прийнятті рішення в умовах невизначеності необхідно застосовувати всі необхідні засоби, щоб активи та доходи не були завищені, а зобов'язання та видатки не були занижені. Так, наприклад, втрати від нестачі та псування списуються на видатки безпосередньо після їх встановлення, а сума компенсації цих витрат винною особою визнається тільки тоді, коли у підприємства є достатньо мотивів вважати, що така сума буде повернена (рішення суду, надання згоди працівником тощо).

Повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі.

Принцип повноти висвітлення тісно пов'язаний з вимогами інших принципів та припущень. Тільки виконання всіх інших принципів дозволяє отримувати необхідні дані для повного висвітлення фінансового становища підприємства, складання звітів про результати діяльності та рух грошових коштів. В результаті упущень інформація може бути хибною або оманливою, а значить, недостовірною та недостатньо доречною.

Автономність — кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства.

Принцип автономності є обов'язковим для виконання при будь — яких обставинах господарювання, оскільки він базується не тільки на основних підходах для формування облікової політики, а зачіпає права власності на майно. Ці взаємовідносини чітко врегульовані в діючому законодавстві. Так, в Законі України «Про власність» в статті 6 вказується: «Юридична особа здійснює право володіння, користування і розпорядження закріпленим за нею майном власника відповідно до свого статуту». Таким чином, слід розуміти, що будь-яке майно чи зобов'язання, які належать підприємству, не належать власнику самого підприємства. І навпаки, будь-яке майно, яке належить власнику підприємства, не може бути власністю такого підприємства.

Послідовність — постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива тільки, якщо змінюється статутні вимоги, вимоги органу, який затверджує положення (стандарти) бухгалтерського обліку або якщо зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства і повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності.

Послідовність облікової політики є важливим елементом, який дозволяє контролювати основні показники діяльності підприємства протягом тривалого часу та надає можливість порівнювати звіти за різні фінансові періоди. Основні вимоги та правила щодо збереження незмінною облікової політики викладені в положенні (стандарті)бухгалтерського обліку 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах».

Не вважається зміною облікової політики встановлення облікової політики для:

— подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;

— подій або операцій, які не відбувалися раніше.

Вплив зміни облікової політики відображається у звітності шляхом коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок звітного року, якщо вони вплинули на його величину, повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.

Безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі.

Відповідно до принципу безперервності фінансові звіти складаються, виходячи з припущення, що підприємство є безперервно діючим і залишатиметься таким у майбутньому. Таким чином, припускається, що підприємство не має наміру ані потреби ліквідуватися або суттєво звужувати масштаби своєї діяльності. В цьому випадку підприємство в своїх звітах зобов'язано застосовувати звичайні методи оцінки та обліку активів, зобов'язань, доходів та видатків.

У разі, якщо керівництво (власник) має на меті або змушено ставити питання про припинення діяльності підприємства, фінансові звіти повинні складатись без застосування даного принципу. Про таке становище підприємство обов'язково повинно повідомити в своїх фінансових звітах. Як приклад можна навести ситуацію, пов'язану з обліком основних засобів виробництва. При нормальному функціонуванні підприємства основні засоби виробництва відображаються в Балансі за історичною (фактичною) собівартістю, а при ліквідації підприємства вони повинні бути оцінені за ринковою вартістю.

Нарахування та відповідність доходів і витрат — для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів.

Відповідно до принципу нарахування доходи та видатки визначаються та відображаються в бухгалтерському обліку та фінансових звітах того звітного періоду, коли ці операції були здійснені без врахування того, коли фактично було здійснено надходження чи виплату грошових коштів. Відповідно до даного принципу при формуванні облікової політики підприємство повинно виходити із можливості не збігання в часі господарської операції та її грошового забезпечення. Таким чином, будь-які господарські операції підлягають висвітленню в бухгалтерському обліку в момент їх здійснення. Ніякі операції не можуть бути затримані з точки зору їх реєстрації в бухгалтерському обліку. Фінансові звіти, складені згідно з принципом нарахування та відповідності доходів і витрат, інформують користувачів не тільки про минулі операції, які містили виплату або отримання грошових коштів, але і про зобов'язання виплатити грошові кошти в майбутньому і про ресурси, які представлені грошовими коштами, що їх буде одержано у майбутньому. Таким чином, вони надають саме той тип інформації щодо минулих операцій та минулих подій, який є найбільш корисним для користувачів при прийнятті ними економічних рішень.

Слід зауважити, що на практиці може виникати протиріччя між принципом нарахування та принципом обачності. В таких випадках є необхідним прийняття рішення про облік операцій, враховуючи всі можливі наслідки за методикою, визначеною (стандартами) бухгалтерського обліку.

Превалювання сутності над формою — операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Виходячи з принципу превалювання сутності над формою, бухгалтерський облік та фінансова звітність повинні відображати операції та інші події правдиво, таким чином, їх необхідно відображати до їх сутності та економічної реальності, а не лише виходячи з їх юридичної форми. Сутність операцій або подій не завжди відповідає тому, що випливає з їх юридичної форми. Наприклад, підприємство може передати актив іншій стороні за умови, що право власності перейде іншому підприємству, хоча насправді будуть існувати неформалізовані угоди, відповідно до яких підприємство частково буде використовувати майбутні економічні вигоди, втіленні в цьому активі. Таким чином, у разі відображення операції без врахування принципу превалювання сутності над формою в фінансових звітах буде представлена інформація, що буде суперечити дійсності.

Історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства виходячи з витрат на їх виробництво та придбання.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що при веденні бухгалтерського обліку та складанні фінансової звітності пріоритетною є оцінка активів за вартістю їх придбання.

Так, при надходженні основних засобів виробництва вони відображаються в бухгалтерському обліку за первісною вартістю, яка дорівнює: по основних засобах виробництва, які створені на самому підприємстві — фактичній собівартості, включаючи податки, які передбачені діючим законодавством; по основних засобах виробництва, які були придбані за плату у інших підприємств — за покупною вартістю плюс видатки, пов'язані з придбанням (страхування, мито, транспортні видатки), видатки, пов'язані з монтажем, випробуванням тощо.

Але, цей принцип говорить тільки про пріоритетність, тобто на практиці можуть застосовуватись й інші методи оцінки. При прийнятті рішення вибору методу оцінки активів слід користуватись національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку.

Єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці.

Принцип єдиного грошового вимірника є не стільки принципом, скільки основою бухгалтерського обліку. Саме тому, що бухгалтерський облік може надавати всю необхідну інформацію про стан господарської діяльності в уніфікованому вигляді, тобто із застосуванням єдиного вимірника — грошей, бухгалтерський облік є основною для всіх решти видів обліку.

Застосовування даного принципу не означає, що при веденні аналітичного обліку не можуть застосовуватись інші види вимірників. Зрозуміло, що для відображення великої кількості внутрішньогосподарських операцій є необхідним застосовувати інші види вимірників (натуральні, трудові тощо). Даний принцип підкреслює те, що застосування єдиного грошового вимірника є обов'язковим при поданні інформації у фінансовій звітності.

Періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Відповідно до принципу періодичності кожне підприємство при веденні бухгалтерського обліку повинно передбачати, що для можливості подання фінансової звітності всю діяльність підприємства необхідно розподіляти на визначені періоди часу. Оскільки в Україні такий розподіл закріплений на законодавчому рівні, підприємствам залишається чітко виконувати встановлені правила періодичності.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Таким чином, принципи бухгалтерського обліку та фінансової звітності є правилами і процедурами, які вироблені теорією і практикою бухгалтерського обліку і які є обов'язковими для всіх суб'єктів господарювання при складанні ними фінансової звітності.

В П(С)БО 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності» (пункти 19—25) визначають вимоги до розкриття інформації.

Розкриття — це надання інформації, яка є суттєвою для користувачів фінансової звітності.

Відповідно суттєвою є інформація, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Суттєвість інформації визначається відповідними П(С)БО та керівництвом підприємства.

Для того, щоб фінансова звітність була зрозумілою користувачам, вона повинна містити дані про:

— підприємство;

- дату звітності за звітний період;

— валюту звітності та одиницю її виміру;

— відповідну інформацію за звітний період і аналогічний період попереднього року;

— облікову політику підприємства та її зміни;

— консолідацію фінансових звітів;

— припинення (,'іквідацію) окремих видів діяльності;

— обмеження щодо володіння активами;

— участь у спільних підприємствах;

— виявлені помилки минулих років та пов 'язані з ними коригування;

— переоцінку статей фінансових звітів;

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідними положеннями (стандартами).

Інформація про підприємство, яка підлягає розкриттю у фінансовій звітності, включає:

— назву, організаційно-правову форму та місцезнаходження підприємства (країну, де зареєстроване підприємство, адресу його офісу);

— короткий опис основної діяльності підприємства;

— назву органу управління, у віданні якого перебуває підприємство, або назву його материнської (холдінговоі) компанії;

— середню чисельність персоналу підприємства протягом звітного періоду.

Кожний фінансовий звіт повинен містити дату, станом на яку наведені його показники, або період, який він охоплює. Якщо період, за який складено фінансовий звіт, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у Примітках до фінансової звітності.

У фінансовій звітності повинна бути вказана валюта, в який відображені елементи звітності та одиниця виміру.

Якщо валюта звітності відрізняється від валюти, в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкривати причини цього та методи, що були використані для переведення фінансових звітів з однієї валюти в іншу.

Підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:

— принципів оцінки статей звітності;

— методів обліку щодо окремих статей звітності;

Інформація, що підлягає розкриттю, наводиться безпосередньо у фінансових звітах або у Примітках до них.

У Примітках до фінансових звітів слід розкривати:

— облікову політику підприємства;

— інформацію, яка не наведена безпосередньо у фінансових звітах, але є обов'язковою за відповідними положеннями (стандартами);

— інформацію, що містить додатковий аналіз статей звітності потрібний для забезпечення її зрозумілості та доречності.