Безсполучникове складне речення

Це складне речення, у яких прості речення об'єднуються в одне ціле без сполучників, за допомогою інтонації.

Смислові відношення між простими реченнями в безсполучникових складних реченнях виражаються по-різному. У сполучникових реченнях у їх вираженні беруть участь сполучники або сполучні слова, тому смислові відношення тут чіткіші, конкретні. Відсутність сполучників у безсполучникових складних реченнях робить ці відношення більш узагальненими. Тому при заміні безсполучникового речення сполучниковим можна вставити не один, а кілька сполучників: Посієш вчасно — вродить рясно (Народна творчість). Порівн.: Коли посієш вчасно, вродить рясно. Оскільки посієш вчасно, то вродить рясно. У деяких безсполучникових складних реченнях вставити сполучники не можна: Зупиніться: мужньо й непохитно пам'ять над могилою стоїть! (І. Гнатюк) Смислові відношення в безсполучниковому складному реченні, як і в сполучниковому, залежать від змісту простих речень — частин складного.

одночасності або послідовності дій:

Гаснуть у плавнях летючі комети, тихо вмирає на заході ніч (А. Малишко); Схилиться над селом сонячна твердінь, ластівка крилом розтинає тінь (М. Рильський);

пояснювальні:

Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі (Леся Українка);

протиставні:

Поглянув я на ягнята — не мої ягнята (Т. Шевченко);

причинові:

І слова не можна було зрозуміти: такий зчинився гамір (Л. Мартович);

умовні:

Погодуєш рослину — нагодуєш, родину (Народна творчість);

наслідкові:

В душі моїй сила стозора — бушуй, натхнення,бушуй (П. Тичина).

Виражати смислові відношення в безсполучниковому складному реченні допомагають в усному мовленні інтонація, а в писемному — розділові знаки:

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле (М. Коцюбинський).

Безсполучникове складне речення може складатися з двох і більше простих речень, пов'язаних між собою сурядним зв'язком. Для них властива інтонація перелічення: Вітер ущух, спека спала, небо стало прозоро-голубим (Яків Ваш). Такі речення є синонімічними до складносурядних. Безсполучникові складні речення, що поєднують по два простих речення, вимовляються з різною інтонацією. Для одних характерна інтонація протиставлення: Літо дбає, зима поїдає (Народна творчість); для інших — інтонація підрядності: Працюватимеш вволю — матимеш долю (Народна творчість). Речення з інтонацією підрядності є синонімічними до складнопідрядних речень. нема смислу це читати це не правда

Пряма мова

Це мова особи, про яку йде розповідь, передана без узгодження особи і інтонаційного підпорядкування мові розповідача.

Пряма мова створює ілюзію точного відтворення чиєїсь мови і дозволяє впровадження відповідних лексичних, граматичних і стилістичних особливостей. Пряма мова може вводитися в текст словами оповідача, що вказують на самий факт утворення прямої мови: називають особу, якій вона належить, та факт її говоріння (Брат сказав: «Я йду до міста, а ти залишайся вдома»). При зміні прямої мови на непряму мову наступає, крім реченнево-інтонаційної зміни, ще зміна займенників і осіб та способів у присудкових дієсловах і впроваджується сполучник, найчастіше що, щоб.

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки, наприклад: «А я вже бачив день!» — «Коли?!» — «Не знаю» (Леся Українка).

2. У діалогах пряма мова починається з абзацу, і перед репліками ставиться тире, наприклад:

Вставай, сину, підемо. Протирай од сну очі.— Куди, мамо?— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене

3. Пряма мова у драматичних творах: а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок):

Соня. Ні, тату, не все благополучно!Пузир. А що ж тут сталося?Соня, (подає йому хліб) Гляньте!Пузир, (розглядає) Хліб! (І. Карпенко-Карий).

б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки):

СвічкаМеласю! Рідна!МєланкаЛюбий! Ти живий?..О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада...СвічкаГолубонько! Голубонько моя! (І. Кочерга).

В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.

1. Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад:

У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» (Леся Українка);

б ) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаюємо без змін), наприклад:

«Ось я йду!» — обізвалась Зима (Леся Українка). «Більше не підіймете?» — поцікавився Кармазин (О. Гончар);

в ) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад:

«Мої друзі — вбогі бідолахи,— говорить Кармель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих» (Марко Вовчок).

 

2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад:

«Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» А мати сміються: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть (О. Гончар).

Примітки: а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери;

б ) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.

3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад:

«Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — славні бубни за горами, а зблизька — шкуратяні» (Марко Вовчок).

4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде після слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад:

«Оце так! — оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її и приглушити власні болі:— А ще кого ти любиш?» (М. Стельмах).

Примітки: а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад:

Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись; З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один (М. Рильський);

б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад:

У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України;

в ) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад:

Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка [землі]. Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде? (М. Коцюбинський);

г ) коли пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад:

Мати сказала припнути теля (Гр. Тютюнник).

Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад:

Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір (А. Головко).

20 Публі́чний ви́ступ

це різновид усного спілкування. Жанровий різновид публічного виступу — це доповідь (звітна, ділова, політична), промова (агітаційна, мітингова, ювілейна), бесіда, лекція, репортаж),проповідь.

До основних ви́дів публі́чних ви́ступів належать судове, академічне, політичне, церковне та суспільно-побутове красномовство.

Судове красномовство

Юридичне красномовство (Судова риторика) — це ораторські виступи учасників судочинства в процесі розгляду судової справи в залі суду.

Академічне красномовство

Академі́чне красномо́вство — це ораторські виступи науковців та викладачів, які доповідають про результати наукових досліджень, популяризують досягнення науки, проводять лекції з навчальною метою.

Основними жанрами академічного красномовства є наукова доповідь, наукове повідомлення, наукова лекція, захист реферату або виступ на семінарському занятті, публічна лекція, бесіда. Основними вимогами до наукового виступу є доказовість, логічність висновків, відсутність двозначності в термінології, знання наукового матеріалу.

Під час читання лекції викладачеві важливо встановити контакт з аудиторією, для чого доцільно використовувати запитання до слухачів, дискусії, приклади з життя.

Політи́чне красномо́вство — це виступи ораторів, що представляють певну політичну силу чи освітлюють суспільно-політичну ситуацію. Характерними рисами політичної промови є ідейність, конфліктність, урочистий стиль. Жанри політичного красномовства: політична промова, доповідь, виступ, огляд.

До церко́вного красномо́вства традиційно відносять риторичні твори, що використовуються в практиці різних християнських конфесій. Основним жанром церковного красномовства є проповідь, яка являє собою коментування біблійних текстів, проілюстроване прикладами сучасного проповіднику життя, які допомагають наблизити біблійні істини до життєвих проблем слухачів. Характерними рисами церковного красномовства є повчальність, увага до моральних цінностей.

Суспі́льно-побуто́ве красномо́вство — це влучне висловлювання в гострій чи цікавій ситуації, а також урочисте слово з нагоди якоїсь важливої події. До цього виду красномовства належать такі жанри, як ювілейна промова, вітальне слово, застільне слово, а також поминальна промова.

Своєрідність ораторського мистецтва як засобу переконання полягає в тому, що будь-який публічний виступ має на меті викликати інтерес аудиторії, певним чином вплинути на неї. Метою переконання, на відміну від інших видів впливу на людей, є передавання інформації в такій формі, щоб вона перетворилася на систему настанов і принципів особистості або істотно вплинула на цю систему. А це можливо лише за активної діяльності аудиторії, її критичного сприйняття думок оратора. Встановлюючи зворотний зв'язок, промовець залучає аудиторію до процесу спільної мислительної діяльності. Тому важливо, щоб присутні не просто погодилися з ним, а, критично осмисливши те, про що він говорить, свідомо сприйняли його інформацію. Тоді це буде вже їхній власний погляд, він відповідатиме їхнім цінностям, етичним нормам і правилам, вони керуватимуться ним у практичній діяльності.

21 Історія красномовства Рито́рика

це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Значення риторики в житті людини

Уміння переконувати співрозмовника, уміння правильно й красиво говорити, привертати увагу й здобувати довіру слухачів потрібне нам в усіх сферах життя. Володіння мистецтвом слова — одна з умов для досягнення успіху в багатьох професіях. Уміння складати й виголошувати промови необхідне юристові (риторика й виникла як мистецтво складання судових промов). Політик, що говорить грамотно й переконливо, викликає повагу й довіру громадян, тоді як ті політичні діячі, які не надають ваги цьому вмінню, легко потрапляють у кумедні ситуації.

У навчальній діяльності студентів і школярів риторична майстерність незамінна, бо вона допомагає правильно написати й захистити реферат чи наукову роботу, цікаво побудувати усну відповідь на заняттях.

Ораторське мистецтво використовується й у галузі реклами, адже її завданням є переконати можливих покупців вибрати саме цей товар чи послугу. Навіть повсякденне спілкування у колі друзів і родичів потребує певної майстерності, адже саме мова є основним засобом встановлення контактів між людьми.

Призначення

Риторику можна визначити і як науку, і як мистецтво. Головне її завдання — переконати слухачів у чомусь за допомогою слова, донести до них через промову певну думку, змусити перейнятися якимись почуттями. Мовою, що має переконувати, називав риторику давньоримський оратор Цицерон.

Отже, риторика — це наука про способи переконання та впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. Ця наука вивчає методику творення тексту, визначає його структуру, найпридатнішу для зрозумілого й аргументованого викладення думки.

Риторика як мистецтво передбачає вміння добре говорити, грамотно будувати висловлювання й уживати слова. Це зумовлює зв'язок риторики з такими розділами науки про мову, як стилістика, орфоепія, синтаксис та інші.

Окрім того, ораторське мистецтво — це й уміння говорити красиво, прикрашати свою мову. Цю особливість мистецтва слова відображає одна з його назв — «красномовство». Але навіть досконало володіючи мовою, оратор перш за все повинен мати що сказати, вміти добирати інформацію. Недаремно риторика на ранніх етапах свого розвитку поєднувалася з філософією, тобто слово не відділялося від думки.

22 Видатні оратори Найблискучішим ритором Стародавньої Греції, владарем дум був всесвітньовідомий Демосфен (384—322 до н. е.), промови якого, насичені фактичнимматеріалом, містили чимало особистих спостережень, відзначалисядинамічністю, переконливою аргументацією й чіткістю. Для Демосфена булахарактерна артистична манера триматися на трибуні, що також сприяло йогоуспіхові як оратора.