Суб'єкти, які забезпечують реалізацію права на соціальне забезпечення

Суб'єктами, які забезпечують реалізацію належних особам прав на соціальне забезпечення, є:

а) суб'єкти, що безпосередньо надають таке забезпечення,

- тих, які це роблять відповідно до законодавства (державні органи спеціальної компетенції, соціальні страхові фонди, спеціалізовані державні підприємства та установи)

- тих, які надають його на добровільних засадах

б) суб'єкти, які сприяють особам у його отриманні.

Суб'єктами права соціального забезпечення виступають такі державні органи:

Міністерство праці та соціальної політики України;

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

обласні і районні управління праці та соціального захисту;

Фонд України соціального захисту інвалідів;

органи державної служби зайнятості.

Основною функцією кожного з цих органів є надання населенню в межах своєї компетенції різних видів соціального забезпечення. Головними з повноважень цих суб'єктів є їх обов'язки саме у сфері соціального забезпечення громадян.

Найбільш відомим спеціально уповноваженим суб'єктом у сфері соціального забезпечення є Міністерство праці та соціальної політики України. Його повноваження визначаються Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженим Указом Президента України від 30 серпня 2000 р. № 1035/2000. Міністерство праці та соціальної політики України належить до так званих функціональних міністерств. Це означає, що сфера його діяльності визначається соціальною функцією держави, тобто цей орган має забезпечувати реалізацію та захист соціальних прав громадян.

Основними завданнями Міністерства праці та соціальної політики України є:

1) участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, у тому числі ветеранів війни, праці, військової служби та громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, соціального страхування, оплати, нормування та стимулювання праці, умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції;

2) керівництво діяльністю державної служби зайнятості, проведення заходів, пов'язаних з ефективним функціонуванням ринку праці, сприяння раціональній, продуктивній і вільно обраній зайнятості, підвищенню якості і конкурентоспроможності робочої сили;

3) розроблення і здійснення заходів для посилення мотивації до праці, вдосконалення її оплати, організації та нормування;

4) забезпечення через систему підпорядкованих йому органів реалізації права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати роботи, працездатності, досягнення пенсійного віку тощо;

5) забезпечення розвитку соціально-трудових відносин та захисту прав працюючих громадян шляхом здійснення державного нагляду за додержанням роботодавцями вимог законодавства про працю;

6) розроблення заходів, спрямованих на реалізацію політики грошових доходів населення.

7) забезпечення здійснення Пенсійним фондом України заходів у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування.

На місцевому рівні державними органами, наділеними повноваженнями у сфері соціального забезпечення населення, є головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації і управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій. Правовою базою діяльності цих органів є Типове положення про головне управління праці та соціального захисту населення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498.

Головні управління праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій і управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації є структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, що утворюються головами обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, підзвітними і підконтрольними головами відповідних держадміністрацій та Мінпраці. Підзвітність і підконтрольність управлінь праці та соціального захисту населення Міністерству праці та соціальної політики не означає, що ці управління є територіальними органами названого міністерства.

Основними завданнями обласних та районних управлінь є

- забезпечення на відповідній території реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, безпечної життєдіяльності, оплати, охорони і належних умов праці, зайнятості, пенсійного забезпечення, соціального захисту та обслуговування населення, в тому числі громадян, які потребують допомоги та соціальної підтримки з боку держави;

- забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю й охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення.

У сфері соціального забезпечення діють також спеціалізовані органи, до повноважень яких віднесено соціальне забезпечення окремих категорій громадян. Такими є Державна служба зайнятості, що має своїм завданням соціальний захист безробітних, Фонд України соціального захисту інвалідів, а також Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.

Державна служба зайнятості була утворена на базі служби працевлаштування, що існувала раніше. Відповідно до Положення про державну службу зайнятості, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 р. № 47, у структурі державної служби зайнятості є Державний центр зайнятості Мінпраці, центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські і районні у містах центри зайнятості. Крім того, до її складу входять центри організації професійного навчання незайнятого населення, центри професійної орієнтації населення та інспекції з контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення. Особливістю правового статусу органів державної служби зайнятості є те, що вони, з одного боку, перебувають в управлінні Міністерства праці та соціальної політики, а з іншого — виконують відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Одним із суб'єктів права соціального забезпечення, на який законодавством покладено здійснення соціального захисту окремих категорій громадян, є Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Це Міністерство є розпорядником коштів Фонду для здійсненн заходів щодо ліквідацій наслідків Чорнобильської катастро фи та соціального захисту населення, який існує у вигляд окремого рахунка Державного бюджету України і не є са мостійним суб'єктом права. Суб'єктами права соціального забезпечення виступають також інші особи, які надають матеріальне забезпечення громадянам за рахунок цього Фонду.

Справами соціального захисту інвалідів займається в Україні Фонд соціального захисту інвалідів. Він здійснює свої повноваження відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 р. № 1434 «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів». Цей Фонд є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міністерства праці та соціальної політики України і підпорядковується йому.

Основними завданнями Фонду є:

- участь у реалізації державної політики у сфері соціального захисту інвалідів;

- здійснення контролю за додержанням підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності і господарювання нормативів робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.

Важливими суб'єктами права соціального забезпечення можна вважати соціальні страхові фонди. В Основах законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування вони називаються цільовими страховими фондами. Це органи, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, провадять збір та акумуляцію страхових внесків, контролюють використання коштів, забезпечують фінансування виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням та здійснюють інші функції згідно з затвердженими статутами. На сьогодні створено та успішно функціонують: Пенсійний фонд України, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття і Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Правове становище соціальних страхових фондів визначається Основами законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також законами про окремі види соціального страхування. Цими законодавчими актами встановлено, що кожен із фондів соціального страхування є юридичною особою і набуває цього статусу з дня реєстрації статуту фонду, який затверджується його правлінням, у спеціально уповноваженому органі виконавчої влади. Особливостями правового статусу соціальних страхових фондів порівняно з іншими юридичними особами є цільовий характер діяльності цих суб'єктів, їх позабюджетність, некомерційність та самоврядність.

Цільовий характер соціальних страхових фондів означає, що їх кошти забороняється використовувати на цілі, не передбачені законом.

Позабюджетними соціальні страхові фонди вважаються тому, що їх кошти не включаються до складу Державного бюджету України, а зараховуються на єдиний централізований рахунок в установах банків.

Некомерційність соціальних страхових фондів полягає в тому, що вони не мають на меті отримання прибутку. Засобом забезпечення дотримання правового статусу в цьому аспекті є заборона провадити будь-яку діяльність, крім передбаченої законом про відповідний вид соціального страхування та статутом фонду.

Завданням соціальних страхових фондів є збір страхових внесків роботодавців і застрахованих осіб та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг при настанні страхових випадків.

До страхових випадків належать: тимчасова непрацездатність, вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною; інвалідність; хвороба; досягнення пенсійного віку; смерть годувальника; безробіття; соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами; нещасний випадок на виробництві; професійне захворювання. При настанні одного із страхових випадків відповідний соціальний страховий фонд зобов'язаний надати застрахованій особі матеріальне забезпечення та соціальні послуги, на які вони мають право.

Соціальні страхові фонди є самоврядними організаціями. Управління ними здійснюють на паритетній основі представники держави, застрахованих осіб та роботодавців. Вищим органом управління фондом є правління соціального страхового фонду. Воно затверджує статут фонду, бюджет та документи, що регламентують його внутрішню діяльність.

Страхові соціальні фонди наділені також владними повноваженнями. Зокрема, виконавчі дирекції відповідних соціальних страхових фондів здійснюють контроль за сплатою страхових внесків. Вони ж вправі застосовувати штрафні санкції за порушення порядку сплати цих внесків.

До соціальних страхових фондів, також належать недержавні пенсійні фонди. Правове становище недержавних пенсійних фондів визначається Законом України «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. Недержавний пенсійний фонд є юридичною особою, яка має статус неприбуткової організації (непідприємниць-кого товариства). Він функціонує та провадить діяльність виключно з метою накопичення пенсійних внесків на користь учасників пенсійного фонду з подальшим управлінням пенсійними активами, а також здійснює пенсійні виплати учасникам зазначеного фонду у визначеному законом порядку. Недержавне пенсійне забезпечення є для цих фондів виключним видом діяльності, провадження ними іншої діяльності забороняється. Недержавні пенсійні фонди створюються за рішенням їх засновників. Тобто за своїм правовим статусом недержавні пенсійні фонди, як і інші соціальні страхові фонди, є некомерційними, самоврядними юридичними особами, кошти яких можуть використовуватися виключно за цільовим призначенням. Завданням цих пенсійних фондів є надання своїм учасникам недержавних пенсій, які є додаткови ми до тих, що виплачуються у системі загальнообов'язково го державного пенсійного страхування.

Суб'єктами, для яких надання соціального забезпечення є законодавчо встановленим обов'язком, вважаються також спеціалізовані підприємства, установи та організації. До них належать: протезно-ортопедичні підприємства, територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, будинки-інтерна-ти для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни та праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати тощо.

Типовим положенням про територіальний центр соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян, затвердженим наказом Міністерства соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 р. № 44, передбачено, що територіальні центри соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян (далі — територіальні центри) є спеціальними державними установами, які надають послуги пенсіонерам, інвалідам, одиноким непрацездатним громадянам та іншим соціально незахищеним громадянам вдома, в умовах стаціонарного, тимчасового та денного перебування, які спрямовані на під тримання їхньої життєдіяльності і соціальної активності. Територіальні центри створюються за рішенням відповідног органу місцевої виконавчої влади за погодженням з Міністер ством праці та соціального захисту Автономної Республік Крим, управлінням праці та соціального захисту населенн обласної, Київської та Севастопольської міських державни адміністрацій. Територіальний центр утримується за раху нок коштів, що виділяються з місцевих бюджетів на соціаль ний захист населення. До складу територіального центру мо жуть входити різні структурні підрозділи. Будинки-інтернати, пансіонати та інтернати є стаціонарними соціально-медичними закладами, призначеними для постійного проживання осіб, які потребують стороннього догляду, побутовогоі медичного обслуговування. Правовою базою їх діяльності є Типове положення про будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці, Типове положення про дитячий будинок-інтернат, Типове положення про психоневрологічний інтернат, які були затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 29 грудня 2001 р. № 549. Вони створюються за рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Діяльність будинків-інтернатів і пансіонатів фінансується з обласних бюджетів.

Серед суб'єктів, які надають соціальне забезпечення, необхідно виділяти тих, що надають його на добровільних засадах. Для юридичних осіб не існує жодних обмежень щодо можливості надання за рахунок власних коштів будь-якого виду соціального забезпечення. Вони можуть провадити свою діяльність шляхом встановлення додаткового пенсійного забезпечення, соціальних допомог та послуг у колективному чи трудовому договорах або в порядку благодійництва.

Суб'єктами, які сприяють у одержанні соціального забезпечення, вважаються юридичні особи, які здійснюють правовстановлюючу діяльність. До них належать:

- органи медико-соціальної експертизи,

- комісії із встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною,

- органи, які видають посвідчення, що підтверджують відповідний статус (посвідчення учасника бойових дій, посвідчення ветерана війни, посвідчення інваліда війни, посвідчення біженця, посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи) тощо.

Основною метою діяльності цих суб'єктів у сфері соціального забезпечення є прийняття індивідуальних актів застосування норм права, які мають правовстановлюючий або правопідтверджуючий характер. Наприклад, Положенням про медико-соціальну експертизу, що було затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р.1, медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину, час настання, групу інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням їх трудових обов'язків. Рішення МСЕК про встановлення зазначених вище обставин є правозастосувальним актом, який встановлює право громадянина на відповідні види соціального забезпечення (пенсію, допомогу, страхові виплати, послуги тощо), тобто основною функцією МСЕК є прийняття рішення про підтвердження наявності юридичного факту, що є підставою виникнення права на соціальне забезпечення.

Ще одним суб'єктом права соціального забезпечення, основним завданням якого є ухвалення правовстановлюючого рішення, є Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України. Відповідно до Положення про неї, Комісія призначає пенсії за особливі заслуги перед Україною особам, перелік яких наведено у Законі «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною», а в разі смерті цих осіб — членам їхніх сімей. Комісія ухвалює рішення про призначення громадянинові пенсії за особливізаслуги перед Україною, яке надсилається органу, що провадить виплату пенсії. Отже, як і медико-соціальна експертна комісія, Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України лише ухвалює рішення про встановлення права на соціальне забезпечення (у вигляді пенсії), а виконання його, тобто надання відповідного виду соціального забезпечення, покладається на інші органи.