Податок із власників транспортних засобів

Платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів є юридичні та фізичні особи, які мають зареєстровані в Україні власні транспортні засоби, що є об'єктами оподаткування.

Об'єктами оподаткування є: трактори (колісні); автомобілі легкові; автомобілі вантажні; мотоцикли (включаючи мопеди) та велосипеди з установленим двигуном, крім тих, що мають об'єм циліндра двигуна до 50 см³; яхти та судна парусні; човни моторні й катери.

Ставки податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів установлюються в гривнях на 100 куб. см об'єму циліндру двигуна для наземних видів транспорту та в гривнях на 1 см довжини корпусу для водних видів транспорту.

Від оплати податку звільняються;

а) підприємства автомобільного транспорту загального користування – щодо транспортних засобів, зайнятих на перевезенні пасажирів, на які в установленому законом порядку визначено тарифи оплати проїзду в цих транспортних засобах – незалежно від форм власності;

б) навчальні заклади, які повністю фінансуються з бюджетів, стосовно учбових транспортних засобів, за умови використання їх за призначенням;

в) особи, котрі постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, ветерани війни, інваліди – щодо одного легкового автомобіля або одного мотоцикла чи одного човна моторного або катера;

г) на 50 % – сільськогосподарські підприємства – товаровиробники – за трактори колісні, автобуси та спеціальні автомобілі для перевезення людей з кількістю місць не менше десяти;

д) на 50 % – громадяни, у власності яких знаходяться легкові автомобілі, вироблені в країнах СНД і поставлені на облік в Україні до 1990 р. включно.

Податок із власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачується:

– фізичними особами – перед реєстрацією, перереєстрацією транспортних засобів, а також перед технічним оглядом транспортних засобів щорічно або один раз на два роки, але не пізніше першого півріччя року, в якому провадиться технічний огляд;

– юридичними особами – щоквартально, рівними частинами до 15 числа місяця, що настає за звітним кварталом.

У разі відсутності документа про оплату податку або таких, що дають право на користування пільгами, реєстрація, перереєстрація і технічний огляд транспортних засобів не провадяться.

Юридичні особи подають розрахунки суми податку до державної податкової інспекції за місцем свого знаходження та за місцем постійного базування транспортних засобів не пізніше 60 днів після закінчення звітного року.

 

Плата за воду

 

Плата за воду в Україні стягується за використання поверхневих і підземних вод, за користування водами для потреб енергетики та водного транспорту. Так, збір за спеціальне використання водних ресурсів справляється за використання води з водних об'єктів, що забрана з застосуванням споруд або технічних пристроїв, та скидання в них зворотних вод. Збір за користування водами для потреб гідроенергетики справляється за користування водою, яка пропускається через турбіни гідроелектростанції для вироблення електроенергії, а для підприємств водного транспорту – за користування водою під час експлуатації водних шляхів вантажними самохідними, несамохідними та пасажирськими суднами.

Розглянемо механізм стягнення плати за воду залежно від мети використання води.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, а також громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності, – що використовують водні ресурси.

Об'єктом обчислення названого збору є фактичний обсяг води, який споживають водокористувачі, з урахуванням втрат води в їхніх системах водопостачання.

Нормативи збору за спеціальне використання поверхневих водних об'єктів та підземних вод установлюються в копійках за кубічний метр.

Спеціальне використання водних ресурсів лімітується, про що зазначається в дозволах на поставку води. У межах установленого ліміту збір за спеціальне використання водних ресурсів зараховується до валових витрат виробництва, а за понадлімітне використання – справляється в п'ятикратному розмірі й відноситься на рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні водокористувача.

Обсяг використаної води визначається останнім самостійно на підставі даних первинного обліку за показниками вимірювальних приладів.

Збір за використання водних ресурсів не справляється за воду, що використовується:

– для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення;

– для протипожежних потреб;

– для потреб зовнішнього благоустрою території міст та інших населених пунктів тощо.

Платниками збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту, є підприємства, установи та організації, незалежно від форми власності, а також громадяни – суб'єкти підприємницької діяльності, – що користуються водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту.

Об'єктом обчислення збору за користування водами для потреб гідроенергетики є обсяг води, пропущений через турбіни гідроелектростанції; а для водного транспорту – тоннаж за добу експлуатації вантажних суден та місце за добу експлуатації пасажирських суден.

Нормативи збору за користування водами для потреб гідроенергетики встановлюються в копійках за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни гідроелектростанції; для потреб водного транспорту – у копійках за один тоннаж – добу експлуатації вантажних суден та одне місце – добу експлуатації пасажирських суден.

На користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту ліміти не встановлюються. Даний збір відноситься на валові витрати виробництва.

Розрахунок збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту подається до органів державної податкової служби за місцезнаходженням платника щоквартально наростаючим підсумком протягом 40 днів після закінчення звітного кварталу. Сплата збору за спеціальне використання водних ресурсів та збору за користування водами для потреб гідроенергетики і водного транспорту проводиться платниками в 10-денний термін після граничних строків подання розрахунку.

Тема 11. Інші податки

1. Державне мито.

2. Місцеві податки і збори.

3. Збір на обов’язкове державне пенсійне страхування.

4. Збір на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

5. Збір до Фонду соціального страхування на випадок тимчасової втрати працездатності.

6. Збір до Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві.

Державне мито

Державне мито – це плата за вчинення юридичних дій та за видачу документа уповноваженими на те органами.

Платниками державного мита виступають юридичні та фізичні особи, які звертаються у відповідні органи.

Державне мито справляється;

– з позовних заяв;

– за вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами;

– за реєстрацію актів громадянського стану;

– за видачу документа на право виїзду за кордон і про запрошення в Україну осіб з інших країн;

– за видачу нового зразка паспорта громадянина України;

– за прописування громадян або реєстрацію місця проживання;

– за видачу дозволів на право полювання та рибальства;

– за операції з випуску (емісії) цінних паперів;

– за операції з об'єктами нерухомого майна, що здійснюються на товарних біржах;

– за видачу охоронних документа (патентів і свідоцтв) на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

Ставки державного мита визначаються двома методами:

– у процентах до ціни позову, суми договору, вартості майна тощо;

– у твердих розмірах, обчислених у відповідних частках неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Наприклад, з позовних заяв про розірвання шлюбу ставка мита становить 0,5 неоподатковуваного мінімуму. За посвідчення договорів відчуження житлових будинків, які перебувають у власності громадянина, що здійснює таке відчуження, ставка становить 1 % суми договору, але не менше одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Перелік пільг щодо оплати державного мита є досить значним. Так, від оплати державного мита звільняються: позивачі – за позовами про стягнення аліментів; громадяни – за видачу або засвідчення вірності копій документів, необхідних для призначення та одержання державних допомоги і пенсій, а також у справах опіки та усиновлення (удочеріння); Національний банк України та його установи; Генеральна прокуратура України та її органи – за позовами, з якими вони звертаються до суду чи господарського суду в інтересах громадян і держави тощо.

Державне мито сплачується за місцем розгляду та оформлення документа готівкою, митними марками або через перерахування з рахунку платника в кредитній установі.

Державне мито, яке стягується в Україні, крім функції відшкодування витрат держави на вчинення юридичних дій, виконує й функцію додаткового оподаткування спадщини і дарувань.

Місцеві податки і збори

Перелік місцевих податків і зборів, які мають право встановлюватися місцевими органами влади, наведено на с. 24. Ці податки і збори мають неоднакове бюджетне значення. Найбільшу частку від загальної їхньої суми становлять надходження від комунального податку (близько 40 %) і ринкового збору (майже 38 %). Приблизно 7 % припадає на збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі, близько 6 % – на готельний збір. Надходження за іншими місцевими податками та зборами не перевищують 9 %. Тому розглянемо порядок стягнення лише найбільш вагомих з бюджетної позиції податків і зборів.

Комунальний податок. Платниками цього податку є всі юридичні особи, за винятком бюджетних і планово-дотаційних установ та організацій, сільськогосподарських підприємств.

Об'єктом оподаткування є фонд заробітної плати. Ставка комунального податку не повинна перевищувати 10 % річного фонду заробітної плати, обчисленого, виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ринковий збір – це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари.

Ринковий збір стягується за кожний день торгівлі. Його граничний розмір не повинен перевищувати 20 % мінімальної заробітної плати для громадян і трьох мінімальних заробітних плат для юридичних осіб залежно від ринку, його територіального розміщення та виду продукції (товару).

Ринковий збір справляється працівниками ринку до початку реалізації продукції.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі – це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю в спеціально відведених для цього місцях.

Даний збір справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не по­винен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю в спеціально відведених для цього місцях, і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день – за одноразову торгівлю.