ОНМедУ навиворіт: де і як плекають медиків

Колись у далекому 1900 році у Новоросійському університеті відкрився медичний факультет. З нього і починається історія відомого нині Одеського Національного Медичного Університету (ОНМедУ), який став окремим вишем лише у 1994 році. Слово «медик» у кожного викликає вельми різні емоції, починаючи зі страху, непоборного ще з самого дитинства, і закінчуючи захопленням лікарською діяльністю, лікарями, які щохвилини рятують мільйони людських життів. Так, насправді життя лікарів сповнене надзвичайних моментів, переживань та неймовірного напруження. Це все очікує студентів ОНМедУ після випуску. А поки що вони з великим трудом гризуть твердий граніт медичної науки і потихеньку пристосовуються до праці у складних умовах, аби надалі бути корисними суспільству. Як же проходить навчання майбутніх лікарів, як вони проводять свій вільний від навчання час і чи є він взагалі – саме про це довідувався «Галас».

Після чергової безсонної ночі за підручниками 6.30 ранку здається наступною пекельною перешкодою, яку без особливих зусиль не подолати. Проте холодне осіннє повітря швидко приводить до тями. В очікуванні на студентський автобус на зупинці біля гуртожитку на вулиці Ядова сонні студенти тихо ведуть бесіду, обговорюючи якісь медичні нововведення. Вже 7.10, а автобуса ще нема. Не встигли ще про це подумати, аж він показався вдалині. Повсідалися – і вперед за знаннями. День попереду не з найлегших: перша пара у головному корпусі, друга – у копусі анатомії, що біля головного, на третю треба їхати аж на Слобідку, а на четверту – знов до головного. Проте студент, який обрав професію лікаря, – людина із залізною силою волі та неабиякою витримкою, тож такий графік для нього нормальний. Отже близько 8 години ранку високий охоронець відчиняє двері головного корпусу, і студенти, мружачись від холоду заходять у рідні стіни університету. Проте кожний попадає під спопеляючий погляд маленької на зріст бабусі-вахтерки. Вона оглядає кожного зі своєї скляної буди, аби всі були у медичних халатах та шапках, інакше – додому.

Великі коридори та аудиторії завжди заповнені невгамовними студентами. Проте вже 8.30 – починається пара і усі розбігаються по «норах». У одній з них – третій курс медичного факультету за спеціальністю «лікарська справа», які в очікуванні викладача гудуть на всю аудиторію. А ось і він. Важкою ходою із закладеними за спиною руками заходить невисокий на зріст викладач, і студенти миттєво замовкають. Він оглядає всіх суворим поглядом з-під насуплених посивілих брів і починає свою лекцію з хірургії. Багато хто уважно слухає, проте деякі студенти лише спостерігають за тим, як білий халат, що ледве закриває товстий живіт хірурга, пересувається аудиторією. Ось нарешті і дзвоник – перерва у 5 хвилин між напівпарою. Хтось прокинувся, а хтось досі напівсонний. Хоч який – аби був на лекції. Оскільки тут особлива система відробки за пропущені заняття. У кожної кафедри є дні, коли вона приймає відробки, це зазвичай субота та вівторок. Але відробити необхідно впродовж двох тижнів, у разі, якщо студент не встиг це зробити у зазначений термін, він має ходити за довідкою про дозвіл відробити від декана та завідувача кафедри, з якої читають предмет. Та коротка перерва проходить непомітно, і ось за кафедрою знов стоїть викладач, який ділиться своїм багаторічним досвідом.

От і перерва у 20 хвилин. За словами студентів, цього часу достатньо для того, щоб доїхати до іншого корпусу на пару, чи відновити сили у буфеті-їдальні. До речі, до туди ще треба дійти, оскільки народу завжди багато. Через невеликі темні сходи треба спуститися у напівпідвальне приміщення. Тут, у головному корпусі, між собою конкурують невеликий кіоск, де можна купити солодощі (шоколадки, печиво), сандвічі, гарячі, холодні напої, звичайну воду, бабуся-пекарка, в якої можна придбати ароматні хлібобулочні вироби у вигляді апетитних булочок із найрізноманітнішими начиненням (від сосисок, котлет та картоплі і до фруктів, маку), вишуканих штруделів та маленьких піц, і все це в середньому за 4 грн. І, нарешті, третій конкурент – їдальня – велика зала, завжди заповнена зголоднілими студентами, оскільки їжа тут дуже дешева. На 10 грн можна шикарно (за мірками студентів) поїсти. Ось найдешевше, що можна купити – це чай за 2,31 грн та пиріжки за 1,95 грн. А так ціни на каші – від 2,90 грн, жарена картопля за 4,40 грн, макарони за 2,70 грн, проте є й дорожче – плов із куркою за 12.40грн, тефтелі за 10,05 грн та смажена курка за 16,19 грн. Напої від 2,31грн до 4,02грн.

– Так, у їдальні дуже дешево, але там багато народу, тому ми з друзями частіше за все їмо у кафе неподалік, а якщо часу не надто багато, завжди є кіоски із шаурмою. У їдальні здебільшого харчуються студенти міжнародного факультету, – розповідає Тетяна, студентка третього курсу медичного факультету спеціальності «лікувальна справа».

Добре харчування дуже важливе, оскільки студентом-медиком бути чи не найважче. І все через інтенсивне навчання та важкі предмети: анатомія людини, гістологія, фармакологія, мікробіологія, хірургія – список нескінченний. Проте, погодьтесь, найцікавішим для всіх майбутніх медиків, та й не тільки, є анатомічний кабінет, де є препарати усіх частин тіла людини, і де можна самому розібратися у тому, що цікавить. Та аби краще засвоїти знання, окрім офіційно призначених занять, студенти самі додатково відвідують так звану «анатомку» у вільний час, частіше за все це субота. Але нещодавно, на початку листопаду, на базі університету відкрився суперсучасний навчальний центр практичної підготовки лікарів і студенти разом із практиками-лікарями отримали можливість здобувати та практикувати навички з надання медичної допомоги. Ніде на території України та країн СНД такого центру немає, оскільки цей створений на зразок найбільш сучасного центру стимуляційної медицини у Чикаго. Тут студенти можуть вивести на екран і детально роздивитися анатомічний устрій людини, тварини, та кого завгодно! На базових симуляторах, які дозволяють відточити майстерність у зупинці кровотечі, накладанні швів, лікуванні поранень, введенні різного роду ін’єкцій. До того ж можна практикуватися у хірургії нестандартних травм на пристрої у вигляді людського тулуба, який може дихати та кривитися від болю. Але найбільш реалістичними є роботи, на яких можна відпрацювати допомогу породіллі, серцево-легеневу реанімацію та догляд за пацієнтами. Ще одна гордість стимуляційного центру – прилад, який дозволяє імітувати мікрохірургічні операції на очах.

– За словами ректора нашого університету Валерія Запорожана, для нас це дуже корисна річ. Такі центри є в Америці, в країнах Європи, де студенти напрацьовують клінічний досвід, і тільки після оцінки «відмінно» їх допускають до людей, – розповідає Тетяна. – Проте, як на мене, вивчати анатомію людини краще за все на справжніх препаратах. Хоча пристрій, покликаний замінити їх, оперує величезним масивом даних про устрій людини, зібраних впродовж тисячоліть, надає можливість отримати будь-яку картинку будь-якого органу чи тканини, зробити надріз у необхідному місці і пошарово побачити, як розташовуються у людському організмі лімфатична, кровоносна система чи будь-що інше, все одно не те. Це погано тим, що я дивлюся на те, чого насправді не існує. Так, відпрацювати навички та збагатити досвід тут звичайно можна, але коли бачиш, як це насправді працює не так страшно підходити до людини», – сміється. – До того ж поки що більшість студентів ходять туди на екскурсію, а лікарі на курси підвищення кваліфікації. Вхід туди не безкоштовний.

– Чи багато у вас викладачів - практиків?

– Можна сказати, що так. Дуже багато кафедр закріплені за якоюсь лікарнею. Це, до прикладу, кафедра Пропедевтики педіатріі при Міській дитячій лікарні № 1 ім. Б.Я.Резніка, кафедра Внутрішньої медицини № 1 з курсом серцево-судинної патології при Обласній клінічній лікарні та багато інших.

– Щодо медицини зрозуміло, а чи розвинуте культурне життя в ОНМедУ?

– Так, звичайно. У нас дуже активно працює студентська рада, яка влаштовує різноманітні конкурси типу містер ОНМедУ, Міс ОНМедУ, спортивні змагання «Щит вітчизни», квести, брейн-рінги. Іноді вона організує «Вогнище» – невеликий захід, на який приходять усі бажаючі, щоб посидіти біля вогнища у теплій дружній атмосфері, поспілкуватися, поспівати пісень під гітару та випити чашку гарячого ароматного чаю. Великим досягненням нашої студради, на мою думку, є те, що вона домоглася встановлення велосипедної стоянки біля університету. Також доволі добре працює профком, завдяки якому ми маємо можливість поїхати до Умані, Львова, а також відвідати Карпати.

– А чи влаштовуєте ви концерти, присвячені, наприклад, дню кафедри, факультету?

– Ні, з цього приводу концертів у нас нема. Проте, студрада часто влаштовує благодійні заходи, де силами студентів збирає кошти і передає їх на лікування дітей з онкохворобами у благодійний фонд «Бджілка». Кожного року у грудні ми проводимо акцію «Зроби подарунок сироті». У лютому цього року до дня боротьби із цукровим діабетом за підтримки адміністрації нашого університету, кафедри внутрішньої медицини, обласного представництва організації «Червоний хрест», центру патріотичного виховання дітей та молоді «Патріот», громадської організації «Віра, Надія, Любов» та благодійного фонду «Бджілка» ми проводили вимірювання рівня глюкози у пересічних людей, а також роздавали їм спеціально розроблену літературу з профілактики виникнення цукрового діабету, а деяким – з профілактики ускладнень вже набутого чи вродженого захворювання, – останні слова, після яких Тетяна поспішила на пару (пропускати ж не можна).

А наша подорож до святилища медиків завершується. Ще з молодого віку їх готують до насиченого та напруженого життя, яке чекає на них у майбутньому. Тому надзвичайно великий об’єм предметів, суворі вимоги до знань, жорстка система відвідувань, майже повна відсутність вільного часу – способи загартування характеру та сили волі, закладення основ професійної підготовки, оскільки далі буде набагато важче звикатися із життям без вихідних, свят, часу на себе,сім’ю, друзів, повністю присвячуючи себе пацієнтам. Мабуть, найважче – усвідомлення того, що саме від тебе залежить життя та здоров’я іншої людини. Але для студентів, які свідомо обрали цю професію, суворі умови лише додають ще більшого запалу та прагнення набувати знань, самовдосконалюватися, аби потім працювати на благо суспільства.