Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. 3 страница

Перша і третя стадії кругообігу оборотних коштів виробничого підприємства відбуваються у сфері обігу, друга -- у сфері виробництва.

Оскільки оборотні кошти підприємства функціонують як у сфері виробництва, так і у сфері обігу, то їх поділяють на оборотні виробничі фонди та фонди обігу.

Оборотні виробничі фонди -- це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається під час одного виробничого циклу, змінюючи свою натуральну форму, розміри та властивості, і переносить свою вартість на вартість виготовлюваної продукції відразу в повному обсязі.

До оборотних виробничих фондів підприємства належать виробничі запаси та незавершене виробництво та витрати майбутніх періодів.

Виробничі запаси включають сировину, основні та допоміжні матеріали, комплектуючі матеріали, куплені напівфабрикати, паливо, запасні частини, тару та інші матеріальні цінності, призначені для виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб. Виробничі запаси становлять більшу частину оборотних фондів виробничого підприємства.

Незавершене виробництво – це предмети праці, обробка або переробка яких на підприємстві ще не завершена. Вони знаходяться безпосередньо на робочих місцях у виробничих цехах або в процесі транспортування від одного виробничого підрозділу до іншого. Вироби, обробка яких повністю закінчена у даному виробничому підрозділі, але вони ще потребують подальшої обробки в інших виробничих цехах, називаються напівфабрикатами власного виготовлення.

Витрати майбутніх періодів не є речовим елементом оборотних фондів, це грошові витрати, здійснені в даному періоді, але які будуть віднесені на собівартість продукції частинами в наступних періодах.

Співвідношення окремих елементів оборотних фондів підприємства характеризує їх виробничо-технологічну структуру.

Виробничо-технологічна структура оборотних фондів підприємств різних галузей має певні особливості. На її формування впливають такі фактори, як тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення матеріальними ресурсами тощо. Так, частка виробничих запасів найбільша на підприємствах легкої промисловості та електроенергетики (до 80%), незавершеного виробництва - у машинобудуванні (до 40%), тоді як на транспорті незавершене виробництво взагалі відсутнє.

Фондами обігу називаються оборотні кошти, що функціонують у сфері обігу.

До фондів обігу належать товари, готова продукція, грошові кошти в касі та на рахунках у банках, а також кошти підприємства в незавершених розрахунках та дебіторська заборгованість.

Товари – це матеріальні цінності, що придбані та зберігаються підприємством для їх подальшого перепродажу.

Готова продукція – це вироби підприємства, обробка яких закінчена і вони пройшли випробування, відповідають технічним умовам і стандартам та укомплектовані згідно з договорами із покупцями та замовниками. Поки виготовлена підприємством продукція не оплачена, вона належить підприємству.

Грошові кошти підприємства – це частина оборотних коштів підприємства, що не бере безпосередньої участі у виробничому процесі, але використовується ним для створення необхідних йому матеріальних ресурсів: матеріалів, сировини, запасних частин тощо. Грошові кошти знаходяться в касі підприємства, на поточних та інших рахунках у банках і можуть бути використані для поточних операцій. Підприємство може мати грошові кошти не лише в національній, айв іноземній валюті.

До коштів підприємства в розрахунках належить заборгованість покупців або замовників перед підприємством за відвантажену їм продукцію, виконані роботи або надані підприємством послуги.

За принципами організації розрізняють нормовані та ненормовані оборотні кошти.

До нормованих оборотних коштів відносять виробничі запаси, незавершене виробництво та готову продукцію. їх граничний розмір визначається за допомогою нормування.

Нормування оборотних коштів -- це встановлення економічно обґрунтованих (планових) норм запасу та нормативів за окремими елементами оборотних засобів. Воно є необхідним для забезпечення нормальної діяльності підприємства.

До ненормованих оборотних коштів підприємства відносять грошові кошти та кошти в розрахунках.

За джерелами утворення оборотні кошти поділяють на власні, прирівняні до власних і залучені.

До власних джерел утворення оборотних коштів належать статутний та резервний капітал, прибуток підприємства.

До джерел, прирівняних до власних, належать резерви наступних витрат і платежів, кошти цільового фінансування, а також залучені в оборот стійкі пасиви (заборгованість по заробітній платі, внесках на соціальне страхування тощо).

До залучених джерел утворення оборотних коштів підприємства належать кредити банків, якими покривається нестача власних джерел формування оборотних засобів (як правило, це короткострокові кредити).

7. Нормування оборотних коштів підприємства

Ритмічність, узгодженість та висока результативність діяльності підприємства багато в чому залежать від підтримання оптимальних розмірів його оборотних засобів - як оборотних фондів, так і певних елементів фондів обігу. Визначення оптимальних, економічно обґрунтованих розмірів оборотних засобів підприємства здійснюється за допомогою нормування їх окремих елементів, тобто, інакше кажучи, обчислення нормативу оборотних коштів.

Норматив оборотних коштів – це їхній мінімальний плановий розмір у вартісному вираженні, необхідний для забезпечення нормальної роботи підприємства.

Найпоширенішими є такі методи нормування оборотних коштів:

- аналітичний, що передбачає ґрунтовний аналіз наявних нормованих оборотних засобів підприємства та подальше коригування потреби в їх обсягах залежно від умов виробництва;

- коефіцієнтний, що базується на уточненні фактичних обсягів нормованих оборотних засобів на величину коефіцієнта, який враховує зміни умов виробництва й обчислюється на основі динаміки випуску продукції підприємства впродовж кількох останніх років;

- метод прямого розрахунку, що полягає в обчисленні нормативів за кожним нормованим елементом оборотних засобів підприємства: виробничими запасами, незавершеним виробництвом, залишками готової продукції на складах. Цей метод є найточнішим, оскільки дає змогу точно здійснити нормування оборотних засобів, враховуючи специфіку виробництва та умови роботи підприємства.

Розглянемо особливості визначення нормативів оборотних коштів за окремими елементами нормованих оборотних коштів.

Економічно обґрунтовані обсяги оборотних коштів, що спрямовуються на формування виробничих запасів, відіграють важливу роль у забезпеченні ритмічності виробництва та своєчасному виконанні договірних зобов'язань підприємства. При цьому вони дають змогу не лише запобігти появі можливих зривів виробництва продукції через несвоєчасну поставку постачальником сировини, а й уникнути зайвих витрат грошових коштів через утримання надлишкових запасів матеріальних ресурсів (наприклад, витрат на утримання складів більшої площі, додаткову охорону тощо).

Мінімальний розмір виробничих запасів у грошовому вираженні, необхідний для забезпечення нормального функціонування підприємства, називається нормативом оборотних засобів у виробничих запасах.

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах (НОКвз) обчислюється за формулою

, грн.,

де - середньодобові планові витрати певного віщу матеріальних ресурсів (у натуральних вимірниках);

Ц – ціна одиниці матеріальних ресурсів, грн;

Нвз – норма запасу матеріальних ресурсів, дні.

Середньодобові планові витрати матеріальних ресурсів визначаються так:

, натур. од.,

де Взаг – річні витрати матеріалів у плановому періоді (у натуральних вимірниках);

Т – кількість календарних днів у плановому періоді.

Норма запасів матеріальних ресурсів – це мінімально необхідна кількість днів, на яку треба передбачити запас матеріалів для забезпечення нормального функціонування підприємства.

Норма запасу певного виду матеріальних ресурсів (Нвз) включає транспортний (Зтр), підготовчий (Зпідг), технологічний (Зтехн), середній поточний (Зпот) та страховий запаси (Зстр), обчислені у днях:

, дн.,

Транспортний запас створюється на період між моментом переказування коштів підприємства постачальнику за матеріальні ресурси та часом їх отримання на підприємстві.

Наприклад, 1 березня підприємство переказало кошти постачальнику сировини. Протягом одного банківського дня ці кошти надійшли на рахунок постачальника; 2 березня постачальник почав комплектування партій замовлених матеріальних ресурсів. Відвантаження відбулось 4 березня; 5 березня матеріальні ресурси надійшли на підприємство. Таким чином, на період очікування ресурсів від постачальника слід зробити транспортний запас, якого вистачить на 4 дні нормальної роботи підприємства.

Підготовчий запас створюється на період, необхідний для комплектації, лабораторного аналізу, приймання, підготовки матеріалів до виробничого споживання (вимірювання щільності, сортування тощо). Його обчислюють з урахуванням специфіки конкретного підприємства та технологічних особливостей обробки сировини. Для більшості видів матеріалів норма підготовчого запасу встановлюється у розмірі 1- 3 дні.

Технологічний запас (спеціальний підготовчий запас) створюється у випадках, коли матеріальні ресурси, що надходять на підприємство, не відповідають вимогам технологічного процесу і до видачі у виробництво потребують попередньої обробки (наприклад, сушіння, розкрою тощо). Його розмір, так само, як і розмір підготовчого запасу, визначається конкретними умовами технологічного процесу виготовлення продукції на підприємстві.

Поточний запас забезпечує роботу підприємства у період між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство. Норму середнього поточного запасу певного виду матеріальних ресурсів у відносному виразі () можна обчислити за формулою:

, дні,

де і – інтервал між двома черговими поставками матеріальних ресурсів на підприємство, дні.

Інтервал поставки розраховується декількома методами:

або , дн.,

де п – кількість поставок;

Пср – середня партія поставок (транзитна норма відвантаження), натур.од.

-- середньодобові планові витрати матеріалів на підприємстві (у натуральних вимірниках).

Різновидом поточного запасу є сезонний запас, який формується в умовах сезонного використання, сезонного транспортування або сезонної заготівлі сировини.

Страховий запас складається на випадок порушення постачальником запланованого режиму поставок матеріальних ресурсів на підприємство. Як правило, він приймається в розмірі, що не перевищує половини поточного запасу. Величина страхового запасу (З_стр) обчислюється за формулою

В деяких випадках норма страхового запасу визначається за формулою

, дн.,

де t1 – період часу на відвантаження матеріалу постачальником, дні;

t2 – період часу на транспортування матеріалу, дні;

t3 – період часу на приймання, складування матеріалу тощо, дні.

Таким чином, норма виробничого запасу матеріальних ресурсів певного виду в натуральних вимірниках становитиме

, натур.од.

Однією з умов забезпечення безперебійної та ритмічної роботи підприємства є наявність певної кількості напівфабрикатів на кожному робочому місці та в процесі їх переміщення на випадок аварій, інших непередбачуваних обставин.

У масовому виробництві на величину незавершеного виробництва впливають такі фактори: кількість робочих місць; кількість виробів, що одночасно знаходяться на одному робочому місці; спосіб передачі деталей (комплектуючих) з однієї дільниці на іншу; план виробництва та собівартість одиниці продукції.

Норматив оборотних коштів у незавершеному виробництві (Ннвв) обчислюється за формулою

, грн.,

де -- середньоденний випуск товарної продукції за її собівартістю, грн.;

Твц -- тривалість виробничого циклу, дні;

-- коефіцієнт наростання витрат у незавершеному виробництві.

На тривалість виробничого циклу впливають галузеві особливості технологічного процесу виготовлення продукції.

Коефіцієнт наростання витрат являє собою відношення середньої собівартості виробів, що знаходяться у незавершеному виробництві, до собівартості готових виробів.

При рівномірному наростанні витрат величину коефіцієнта можна обчислити за формулами:

Або

де – вартість матеріальних витрат у собівартості виробу, грн.;

С – собівартість виготовлення виробу, грн.;

-- одноразові витрати на початку виробничого циклу виготовлення продукції, грн. Для складних виробів із тривалим виробничим циклом виготовлення (наприклад, у машинобудуванні) витрати наростають, як правило, нерівномірно. У цьому разі для визначення коефіцієнта наростання витрат тривалість виробничого циклу виготовлення виробу поділяють на інтервали часу (дні, тижні, місяці), протягом яких відбувається наростання витрат. Обчислення коефіцієнта здійснюється за формулою

,

де – середньоціклічна собівартість продукції, грн.;

С – планова собівартість одиниці продукції, грн.;

n – кількість одиниць у партії виробів (у натуральних вимірниках).

Частка готової продукції у складі запасів виробничого підприємства посідає друге місце. Тому оптимізація її залишків, що перебувають на складі підприємства, має особливу практичну значимість.

Скорочення періоду перебування готової продукції на складі залежить від багатьох факторів. Деякі з них безпосередньо пов'язані з виробничою та збутовою діяльністю підприємства (якість, вартість, дизайн, номенклатура, кількість та строки поставки виготовленої продукції з виробничих цехів на склад тощо), інші фактори - з фінансовою та маркетинговою діяльністю (система розрахунків з покупцями, ефективність реклами, ділові зв'язки зі споживачами, вивчення попиту та організація збуту продукції, правильне планування асортименту в зв'язку із сезонними коливаннями попиту на внутрішньому та зовнішньому ринку, дотримання строків поставки, вид транспортування тощо).

Збільшення залишків готової продукції на складах спричиняє уповільнення оборотності інвестованих в оборотні засоби коштів, оскільки вони не можуть бути використані для більш прибуткових вкладень, що скорочує рівень доходності підприємства.

Для оптимізації величини залишків готової продукції на ^складі необхідно обґрунтувати норму їх запасу в днях. Норма запасу готової продукції на складі – це кількість днів, необхідних для підготовки продукції до її реалізації (комплектування, пакування, відвантажування покупцям, виписка та передача у банк необхідних платіжних документів).

Норматив оборотних засобів у залишках готової продукції (Нгп) визначається як добуток одноденного випуску продукції за собівартістю на норму їхнього запасу на складі в днях:

, грн.,

де Qсер.д -- одноденний випуск продукції підприємства за собівартістю, грн.;

Дгп -- норма запасу готової продукції на складі, дні.

Загальна сума нормативів оборотних засобів, обчислених за окремими елементами (виробничими запасами, незавершеним виробництвом та готовою продукцією) становить сукупний норматив оборотних засобів підприємства.

8. Показники та шляхи підвищення ефективності використання оборотних засобів на підприємстві

Оборотні кошти становлять значну частину виробничих фондів підприємства. Основною характеристикою ефективності використання оборотних коштів є швидкість їх обертання, або, інакше кажучи, оборотніть. Саме від оборотності залежить величина необхідних підприємству грошових коштів для забезпечення безперервності процесу виробництва та реалізації продукції.

Для оцінки ефективності використання оборотних коштів застосовують такі показники оборотності.

1. Коефіцієнт оборотності (Коб) характеризує кількість оборотів оборотних коштів за певний період, як правило, за рік. Обчислюється за формулою

, оборотів,

де QРП -- річний обсяг реалізованої продукції, грн.;

Зсер.річ -- середньорічна вартість залишків оборотних коштів підприємства, грн.

Вартість середньомісячного залишку оборотних коштів обчислюється за формулою

, грн.,

де Зп, Зк відповідно залишок оборотних коштів на початок і кінець місяця, грн.

Середньорічна вартість залишку оборотних коштів визначається за формулою

, грн.,

де – величина оборотних коштів на початок кожного місяця (кварталу) розрахункового періоду, грн.;

2. Коефіцієнт завантаження (К_зав) є величиною, оберненою до коефіцієнта оборотності. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на одну грошову одиницю реалізованої продукції, і визначається за формулою

, грн.,

3. Тривалість обороту (Тоб) характеризує тривалість одного обороту оборотних коштів підприємства в днях і обчислюється за формулою

, дні

Суму вивільнених в результаті прискорення оборотності оборотних коштів можна обчислити за формулою

, грн.,

Основні шляхи прискорення оборотності оборотних коштів:

-- оптимізація запасів ресурсів і незавершеного виробництва; скорочення тривалості виробничого циклу; поліпшення організації матеріально-технічного забезпечення виробництва та збуту продукції; прискорення реалізації продукції; застосування прогресивних форм розрахунків та ін.

ТЕМА 6

ІННОВАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ ПРОГРЕС

План

1. Значення і загальна характеристика інноваційних процесів.

2. Науково-технічний прогрес, його значення, сутність і основні напрями.

3. Організаційний прогрес та його характеристика.

4. Оцінка ефективності технічних та організаційних нововведень.

1. Значення і загальна характеристика інноваційних процесів.

Інноваційні процеси – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, які безперервно виникають у часі й просторі.

Слід розрізняти поняття "новини" і "нововведення". Новини виникають як результат інноваційних процесів, як втілення творчої думки людини у певну економіко-виробничу проблему, а впровадження новин у господарську практику – це нововведення..

Оцінювання, прийняття і реалізація нових рішень у галузях техніки, технології, організаційних форм та методів господарювання становлять суть інноваційних процесів. Інноваційні процеси починаються в певних галузях науки, а завершуються у виробництві.

За сферою застосування інноваційні процеси поділяють на такі види:

- технічні новини і нововведення — нові вироби, технології, засоби виробництва;

- організаційні інновації— нові методи і форми організації всіх видів діяльності підприємства, форми суспільного виробництва;

- економічні інновації — удосконалені методи господарського управління підприємством (прогнозування, планування, фінансування, ціноутворення, мотивація та оплата праці);

- соціальні інновації — форми активізації людського фактора в діяльності підприємства (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої активності, підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людей, охорона довкілля, створення комфортних умов життя);

- юридичні нововведення – регулювання всіх видів діяльності підприємства на основі нових і змінених законів, а також нормативно-правових документів.

За масштабністю і силою впливу інновації поділяють на локальні й глобальні. Локальні новини сприяють еволюційним перетворенням у діяльності підприємства і неістотно впливають на ефективність його функціонування та розвитку. Глобальні новини здебільшого революційні, тобто принципово нові, що кардинально підвищують організаційно-технічний рівень виробництва, забезпечують суттєві позитивні зрушення в економічних і соціальних процесах.

2. Науково-технічний прогрес, його значення, сутність і основні напрями

Потенційні можливості розвитку і ефективність виробництва визначаються перш за все науково-технічним прогресом, його темпами і сольно-економічними результатами.

Науково-технічний прогрес (НТП), в буквальному розумінні означає безперервний взаємообумовлений процес розвитку науки і техніки; у широкому суттєво-змістовному значенні -- це постійний процес створення нових і удосконалення застосовуваних технології, засобів виробництва і кінцевої продукції з використанням досягнень науки.

НТП слід розглядати як систему, що охоплює три взаємопов'язані стадії: науку, техніку, виробництво.

Особливості сучасного НТП:

-- перетворення науки в безпосередню продуктивну силу суспільства;

-- скорочення проміжку від наукового відкриття до його практичної реалізації;

-- випереджаючий розвиток науки;

-- розширення меж охоплення сучасного НТП і масштабність цього процесу.

Будь-яка держава з метою забезпечення високого рівня економіки і подолання відставання власного розвитку від розвитку інших країн повинна здійснювати єдину державну науково-технічну політику — цілеспрямовані заходи забезпечення комплексного розвитку науки і техніки, упровадження ефективних результатів у практику виробництва. Отже, держава на кожному етапі розвитку визначає основні напрями НТП і забезпечує умови для їх здійснення.

Загальні напрями НТП:

-- створення нових і вдосконалення існуючих технологій, засобів праці та кінцевої продукції;

-- створення нових і поліпшення якості застосовуваних матеріалів;

-- автоматизація виробництва.

Пріоритетні напрями сучасного НТП розглянемо детальніше.

1. Електронізація народного господарства. Електронізація -- це забезпечення сфер виробництва і суспільного життя високоефективними засобами обчислювальної техніки, новими поколіннями супутникових систем зв'язку тощо.

2. Комплексна автоматизація всіх галузей народного господарства. Автоматизація -- це впровадження у виробничі процеси гнучких автоматизованих виробничих систем, промислових роботів, багатоопераційних верстатів з ЧПУ, систем автоматизованого проектування, автоматизованих систем управління.

3. Створення і використання нових матеріалів. Такі матеріали мають нові властивості, які широко застосовують у певних галузях і промисловості: надпровідність, радіаційна стійкість, стійкість до зношення, надчисті матеріали із заданими властивостями.

4. Освоєння принципово нових технологій -- мембранної, лазерної, плазмової, вакуумної, детонаційної.

5. Прискорений розвиток біотехнологїі. Біотехнологія базується на промисловому застосуванні створених живих систем, насамперед мікроорганізмів. Біотехнологія сприяє створенню безвідходних технологій, нарощуванню обсягів виробництва сировини і продовольчих ресурсів.

Рівень НТП оцінюється великою кількістю показників, серед яких основними є показники технічного рівня виробництва, що відображають обсяг фактичного впровадження у виробництво досягнень науки, техніки, технології, організації праці й управління.

1. Фондоозброєність праці:

,грн..

, грн./чол.,

де -- вартість основних виробничих фондів, грн;

Ч – середньоспискова чисельність промислово-виробничого персоналу, чол.

2.Технічна озброєність праці:

, грн./чол.

де -- вартість активної частини основних виробничих фондів.

3.Електроозброєність праці:

, квт-год/чол.

де - кількість спожитої електроенергії, квт-год.

Рівень НТП може також характеризуватися допоміжними показниками: коефіцієнтами електрифікації, механізації, автоматизації виробництва, спожитою на технологічні цілі часткою електроенергії та ін. Інтенсивність інноваційних процесів на виробництві можна оцінити, обчислюючи показники, пов'язані з рухом основних фондів підприємства.