Самолікування - це використання споживачем лікарських препаратів, що знаходяться у вільному продажу, для профілактики і лікування порушень самопочуття і симптомів, розпізнаних їм самим. На практиці поняття самолікування включає також лікування членів сім’ї і знайомих, особливо коли справа торкається лікування дітей.
Самолікування жодною мірою не можна розглядати як альтернативу лікарського лікування, більше того, воно повинне мати свої межі там, де картину хвороби і її причини неможливо встановити непрофесіонал, а застосування ліків на свій страх і ризик може шкодити.
Дуже важливо підкреслити, що прийом ліків, що не знаходяться у вільному продаж, під власну відповідальність, але без кваліфікованого контролю (по пораді друзів, із залишкових запасів “домашньої аптечки ”) жодною мірою не можна вважати самолікуванням і потрібно розглядати як цілком неприпустиме явище, хоча й широко поширене в реальному житті.
З точки зору органів охорони здоров’я, ухвалення концепції самолікування не тільки задовільняє бажання населення, що зростає, управляти своїм здоров’ям, але і дозволить утримувати суспільні витрати на охорону здоров’я на розумному рівні.
При самолікуванні фармацевт, будучи єдиним кваліфікованим співрозмовником споживача-пацієнта, виконує важливу контрольно-консультаційну функцію.
Оскільки пацієнт приходить в аптеку без діагнозу лікаря, при самолікуванні початковим моментом є самодіагноз. Звідси витікає, що фармацевт - ніким не замінимий партнер пацієнта, що має наміри приступити до самолікування. Спираючись на свою освіту, досвід і спеціальні знання, в цілях захисту пацієнта він принципово і високопрофесійно зобов’язаний перевіряти доцільність дій пацієнта.
Контрольна функція фармацевта знаходить свій вираз в спілкуванні, коли через консультаційну бесіду він одержує від самого пацієнта надійну інформацію, необхідну для початку самолікування. При цьому фармацевт жодною мірою не є конкурентом лікаря, а навпаки, диференційовано відбирає контингент пацієнтів, що потребують саме лікарської допомоги.
Об’єктивні причини розвитку концепції самолікування в сучасних умовах
· Зменшення державної участі в питаннях охорони здоров’я населення у зв’язку із значним подорожчанням системи охорони здоров’я;
· підвищення ролі пацієнтів в збереженні свого здоров’я.
Позитивні моменти впровадження концепції самолікування в структуру охорони здоров'я
· економія часу і засобів пацієнтів;
· зменшення навантаження на лікувально-профілактичні установи і лікарів;
· економія бюджетних засобів;
· потреба системи охорони здоров’я у фахівцях нового покоління - клінічних провізорах;
· активне впровадження в практику аптечних установ фармацевтичної опіки;
· збільшення прибутку аптечних установ;
· активна участь лікарів у формуванні номенклатури ОТС-препаратів.
Негативні моменти впровадження концепції самолікування:
· небезпека невчасного звернення до лікаря;
· високий ризик ускладнення захворювань;
· високий ризик ускладнень від застосування медикаментів.
Необхідні умови впровадження концепції відповідального самолікування:
1. Створення державної організаційної структури управління реєстрацією і рухом безрецептурних лікарських препаратів в Україні і визначення її функцій.
2. Розробка і затвердження нормативних документів відносно самолікування і відпуску лікарських засобів без рецепту лікаря.
3. Розробка Положення про безрецептурний відпуск лікарських засобів населенню України.
4. Моніторинг вітчизняного фармацевтичного ринку ОТС-препаратів і відповідального самолікування.
