Класифікація, маркування і властивості сталі

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Державний вищий навчальний заклад

«Криворізький національний університет»

Кафедра металургії чорних металів

Та ливарного виробництва

 

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

 

до виконання практичних робіт

з дисципліни

Теорія і технологія металургійного виробництва.

Виробництво сталі»

для студентів спеціальності «Ливарне виробництво чорних та кольорових металів»

 

Кривий Ріг

Укладачі: Ткач В.В., канд. техн. наук, професор

Марасанова О.В., асистент

 

Відповідальний за випуск: Губін Г.В., д-р техн. наук, професор

 

Рецензент: Губін Г.В., д-р техн. наук, професор

 

 

У методичних вказівках наведені короткі теоретичні відомості, індивідуальні завдання, контрольні питання, а також відповідні довідкові матеріали, що є необхідними для виконання практичних робіт з дисципліни «Теорія і технологія металургійного виробництва. Виробництво сталі». Наведений список рекомендованої літератури.

 

 

Розглянуто на засіданні кафедри металургії чорних металів та ливарного виробництва   Протокол № 5 від 12.12. 2011 р.

Схвалено на засіданні вченої ради металургійного факультету     Протокол № 5 від 18.01.2012 р.

ЗМІСТ

 

Стор.

Практична робота № 1. Класифікація, маркування і властивості сталі Практична робота № 2. Вивчення конструкції мартенівської печі Практична робота № 3. Розрахунок плавки сталі в основній мартенівській печі Практична робота № 4. Конструкція конвертора і аналіз технологічних параметрів конвертерної плавки Практична робота № 5. Розрахунок плавки сталі в кисневому конвертері Рекомендована література……………………………………… Додатки………………………………………………………….

 

Практична робота №1

Класифікація, маркування і властивості сталі

 

Мета роботи: вивчити основні поняття, класифікацію, маркування та хімічний склад сталі; вплив основних легуючих елементів на структуру і властивості Fe–С сплавів; умовні позначення й одиниці вимірювання.

1. ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

1.1. Структура і властивості сталі

Сталь – це пластичний багатокомпонентний сплав на основі заліза з вуглецем, склад якого змінюється в межах 0,02¸2,06 % вуглецю в залізі.

Загальні відомості про температурні та концентраційні межі існування фаз (на рівні мікроструктури): фериту, цементиту, перліту і аустеніту, представлені в діаграмі стану сплавів Fe–С (рис. 1) [1].

Основні структурні складові сталі:

- ферит, твердий розчин вуглецю (<0,02 % С) і легуючих елементів у a - залізі (гратки кубічні об'ємноцентровані (ОЦК));

- цементит, хімічна сполука, карбід заліза Fe₃C;

- перліт, механічна суміш фериту і цементиту; Середній вміст вуглецю в перліті – 0,8 % С, а сталь з повністю перлітною структурою, яка містить 0,8 % вуглецю, називається евтектоїдною. При вмісті вуглецю менш, ніж 0,8 %, сталь складається з перліту та фериту, якщо вуглецю більше, ніж 0,8 %, – з перліту та цементиту, відповідно до діаграми стану «залізо – вуглець».

- аустеніт, твердий розчин вуглецю (до 2,06 % С) і легуючих елементів в a - залізі (високотемпературна модифікація, гратки кубічні гранецентровані (ГЦК)).

Структури за наявністю вуглецю в сталі поділяються на:

- доевтектоїдні сплави, наявність вуглецю від 0,02 до 0,83 %; структура: ферит і перліт;

- евтектоїдний сплав (перебудова кристалічних граток з ГЦК в ОЦК) наявність вуглецю 0,83 %; структура: перліт (без термічної обробки має пластинчату будову, перламутрове забарвлення шліфів після травлення);

- заевтектоїдні сплави, наявність вуглецю від 0,83 до 2,06 %; структура: вторинний цементит (у вигляді тонкої сітки по границях зерен) і перліт.

Для фериту характерні відносно низькі міцність і твердість, але високі пластичність і ударна в'язкість. Цементит крихкий, але надто твердий та міцний. Перліт володіє цінним поєднанням міцності, твердості, пластичності і в'язкості. Співвідношення між цими фазами в структурі сталі визначається головним чином наявністю в ній вуглецю; різні властивості цих фаз і обумовлюють різноманіття властивостей сталі.

 

Рис. 1. Діаграма стану залізо–вуглець:

Тв.р. – твердий розчин; А – аустеніт (g – твердий розчин); Ц – цементит; П – перліт; Л – ледебурит; Ц_І – первинний цементит; Ц_ІІ – вторинний цементит; Ф – ферит (a – твердий розчин)

 

Класифікація сталі

У сучасній металургії сталь виплавляють головним чином з чавуну і стального брухту. Існує декілька варіантів класифікації сплавів заліза.

За засобом виробництва:

- киснево-конверторна сталь (у конверторах з продуванням киснем);

- електросталь (в електричних дугових або індукційних печах);

- спеціальна сталь (вакуумно-дуговий переплав, плазмено-дуговий та ін.);

- мартенівська сталь (у мартенівських печах).

За якістю сталі поділяються на:

- звичайні (вміст S до 0,055¸0,06 % і Р до 0,05¸0,07 %);

- якісні ( S і Р не більше 0,035 %);

- високоякісні (S і Р не більше 0,025 %);

- особливо високоякісні (S і Р менше 0,015 %).

Відмінність між ними полягає в кількості шкідливих домішок (S і Р) і неметалічних включень (виключення складає автоматна сталь, що містить до 0,3 % S і до 0,16 % Р). Сірка знижує механічні властивості сталі, є причиною червоноламкості, тобто крихкість в гарячому стані. Фосфор посилює холодноламкість – крихкість при знижених температурах.

За мірою розкислення (характеру застигання металу у виливниці) розрізняють:

- спокійну (сп);

- напівспокійну (пс);

- киплячу сталь (кп).

Спокійні, напівспокійні та киплячі сталі при однаковій наявності вуглецю мають практично однакову міцність. Головна їх відмінність полягає в пластичності, яка зумовлена наявністю кремнію. Наявність кремнію в спокійній сталі 0,15¸0,35%, в напівспокійній – 0,05¸0,15 %, в киплячій сталі – <0,05 %.

Поведінка металу при кристалізації зумовлена мірою його розкислення: чим повніше вивидений із сталі кисень, тим спокійніше протікає процес затвердження; при розливці малорозкисленої сталі в результаті реакції [С] + [О] = СО_г у виливниці відбувається бурхливе виділення бульбашок окису вуглецю – сталь ніби «кипить». Напівспокійна сталь займає проміжне положення між спокійною та киплячою сталлю. Кожний з цих видів металу має позитивні якості й негативні; вибір технології розкислення та розливки сталі обумовлюється її призначенням і техніко-економічними показниками виробництва.

Крім того, розрізняють метал, виплавлений в основному або кислому футеруванні (щодо характеру футерування, в залежності від кількості основних (СаО, MgO, FeO і ін.) або кислотних (SiO₂, P₂O₅, Fe₂O₃ і ін.) оксидів у вогнетривкій кладці печі); сталь при цьому називають відповідно основною або кислою (наприклад, кисла мартенівська сталь).

За призначенням сталі ділять на такі основні групи:

- конструкційні;

- інструментальні;

- котельні (казанові);

- шарикопідшипникові;

- сталі з особливими властивостями.

Конструкційні сталі застосовують для виготовлення будівельних конструкцій (до 0,25 % С), деталей машин і механізмів, що несуть навантаження (0,30¸0,50 % С), суднових і вагонних корпусів, парових казанів й інших виробів. Конструкційні сталі можуть бути як вуглецевими (до 0,7 % С – для пружин і ресор), так і легованими (основні легуючі елементи – Cr і Ni). Назва конструкційної сталі може відбивати її безпосереднє призначення: листова, трубна, профільна, котельна, клапанна, ресорно-пружинна, суднобудівна тощо.

Інструментальні сталі служать для виготовлення різців, фрез, штампів, калібрів й іншого ріжучого, ударно-штампувального і вимірювального інструменту. Сталі цієї групи також можуть бути вуглецевими (звичайно 0,7¸1,5 % С) або легованими (головним чином Cr, Mn, Si, W, Mo, V). Серед інструментальних сталей широке поширення отримала швидкоріжуча сталь (наприклад, Р6М5).

До сталей з особливими фізичними та хімічними властивостями відносяться електротехнічні сталі, неіржавіючі сталі, кислотостійкі, окалиностійкі, жароміцні, сталі для постійних магнітів та ін. Для багатьох сталей цієї групи характерна низька наявність вуглецю і висока міра легування.

За хімічним складом:

- вуглецеві;

- леговані.

Вуглецева сталь поряд з Fe і С містить Mn (0,1¸1,0 %) та Si (до 0,4 %), а також шкідливі домішки – S і Р; ці елементи потрапляють у сталь в зв'язку з технологією її виготовлення (головним чином із шихтовими матеріалами).

У склад легованих сталей, крім указаних компонентів, входять легуючі елементи (Cr, Ni, Mo, W, V, Ti, Nb, Zr, Co й ін.), які навмисно вводять в сталь для поліпшення її технологічних та експлуатаційних характеристик або для надання їй особливих властивостей; легуючими елементами можуть служити також Mn (при наявності більше як 1 %) та Si (більше як 0,8 %).

У залежності від вмісту вуглецю:

- низьковуглецева (до 0,25 % С);

- середньовуглецева (0,25¸0,6 % С);

- високовуглецева (більше як 0,6 % С) сталь.

За мірою легування (тобто за сумарним вмістом легуючих елементів):

- низьколегована (менше як 2,5 %);

- середньолегована (2,5¸10 %);

- високолегована (більше як 10 %) сталь.

Леговані сталі часто називають відповідно до переважаючих в них компонентів (наприклад, вольфрамова, високохромиста, хромомолібденова, хромомарганцевонікелева, хромонікельмолибденванадієва тощо).

Маркування сталі

Марки вуглецевої сталі звичайної якості (ДСТУ 380-94) позначаються буквами Ст, цифри від 0 до 6 – умовний номер марки.

У залежності від призначення сталь поділяється на 3 групи:

А – що поставляється за механічними властивостями (в позначенні не вказується);

Б – за хімічним складом (наприклад: БСт3);

В – за механічними властивостями та хімічним складом (наприклад: ВСт3).

У залежності від нормуючих показників сталь кожної групи поділяють на категорії (першу категорію в позначенні не вказують):

групи А – 1, 2, 3;

Б – 1, 2 (наприклад: БСт3сп2);

В – 1, 2, 3, 4, 5, 6.

У залежності від міри розкислення позначають буквами кп – кипляча, пс – напівспокійна, сп – спокійна (індекс не ставиться). Напівспокійна сталь з умовними номерами 3 і 5 виплавляється із звичайною і підвищеною наявністю марганцю. Сталі марок Ст0 і БСт0 за мірою розкислення не розділяють.

Сталь усіх груп із номерами марок 1, 2, 3 і 4 за мірою розкислення виготовляють кп, пс і сп, з номерами 5 і 6 – пс і сп (наприклад, киплячі Ст4кп, напівспокійні Ст5пс та спокійні Ст6сп). Для позначення напівспокійної марки сталі з підвищеною наявністю марганцю до позначення марки сталі після номера ставлять букву Г, наприклад: ВСт3Гпс3.

Якісні вуглецеві сталі маркуються двозначними числами, що показують середній вміст С в сотих частках відсотка: 05, 08, 10, 25сп, 40кп тощо.

Високоякісні сталі – в кінці позначення марки сталі ставлять букву А.

Особливо високоякісні сталі – в кінці позначення марки сталі ставлять букву Ш.

Сталі для відливок – в кінці позначення марки сталі ставлять букву Л.

Автоматні сталі маркуються буквою А (А12, А30 тощо).

Вуглецеві інструментальні сталі – буквою У (У8, У10, У12 тощо) – тут цифри означають наявність вуглецю в десятих частках відсотка.

Позначення марки легованої сталі складається з букв, що вказують, які компоненти входять до її складу, і цифр, що характеризують їх середню наявність. На сучасному етапі прийняті єдині умовні позначення хімічного складу сталі:

 

 

Азот	А	Кобальт	К	Фосфор	П
Алюміній	Ю	Кремній	С	Титан	Т
Бор	Р	Магній	Ш	Вуглець	У
Ванадій	Ф	Марганець	Г	Хром	Х
Вісмут	Ви	Мідь	Д	Цирконій	Ц
Вольфрам	В	Молібден	М	Селен	Е
Галій	Гл	Нікель	Н
Кадмій	Кд	Ніобій	Б

 

Перші цифри марки сталі означають середню наявність вуглецю (в сотих частках відсотка для конструкційних сталей і в десятих частках відсотка для інструментальних та неіржавіючих сталей); потім буквою вказано легуючий елемент і цифрами, що пишуться після букви, – його середню наявність у відсотках. Наприклад, сталь марки 3Х13 містить в середньому 0,3 % С і 13 % Cr; сталь марки 2Х17Н2 – в середньому 0,2 % С, 17 % Cr і 2 % Ni. При наявності легуючого елемента менше як 1,5 % цифри за відповідною буквою не ставляться: так сталь марки 12ХН3А містить менше як 1,5 % Cr (тобто в середньому порядку 1%).

Позначення марки деяких легованих сталей включає букву, яка вказує на призначення сталі (наприклад, ШХ9 – шаропідшипникова сталь з 0,9¸1,2 % Cr; Е3 – електротехнічна сталь в середньому з 3 % Si). Сталі, що проходять промислові випробування, часто маркують буквами ЕІ або ЕП (буква Е – завод «Електросталь», Росія; букви И та П – дослідницька або пробна, відповідно), ДІ (завод «Дніпроспецсталь») або ЗІ (Златоустовський завод) з відповідним черговим номером (ЕІ268).

1.4. Вплив легуючих елементів на структуру і властивості залізо-вуглецевих сплавів

Введення в рідкий металевий розплав невеликої кількості (до 0,1 %) легуючих елементів для зміни структури і властивостей називається мікролегуванням. Ефективно впливає мікролегування на будову й енергетичний стан границь зерен. Вибірково адсорбуючись на границях зерен, легуючі елементи зменшують шкідливий вплив легкоплавких домішок (сірки, свинцю, олова, вісмуту та ін.), зв'язують їх в тугоплавкі включення, підвищуючи цим жароміцність, корозійну стійкість, прокалюваність, холодостійкість, знижують червоноламкість, схильність до кристалізаційних тріщин, затримують рекристалізацію у сплавах та сталях. Для мікролегування застосовують метали: бор, цирконій, титан, ніобій, ванадій; рідкоземельні метали: церій, лантан, іридій; також: алюміній, кальцій, магній, барій і азот.

Легування – введення до складу металевих сплавів легуючих елементів для надання сплавам певних фізичних, хімічних або механічних властивостей.

Легуючі елементи впливають на температуру плавлення і критичні точки фазових перетворень, швидкість дифузії, розчинність вуглецю або інших легуючих елементів у твердому розчині, утворення нових з'єднань.

Усі легуючі елементи поділяються на:

1) елементи, що розширюють g-область твердих розчинів (див. діаграму Fe-C [5]): елементи, що володіють необмеженою розчинністю, Ni, Mn, Со, і елементи С, N, Cu, Zn, гомогенна область яких обмежується гетерогенною внаслідок появи нових фаз;

2) елементи, що звужують g-область твердих розчинів;

а) з повністю замкненою g-областю: Be, Al, Si, Р, Ti, V, Cr, As, Mo, Sn, Sb, W;

б) елементи, які створюють сплави із звуженою g-областю: Nb, Ta, Zr, Ze.

У залежності від міри спорідненості до кисню легуючі елементи поділяються на дві великі групи:

1) елементи, спорідненість у яких менше, ніж у Fe (Ni, Co, Mo, Cu), які не окислюються і їх можна вводити в метал у будь-який період плавки;

2) елементи, спорідненість у яких більше, ніж у Fe (Si, Mn, Al, Cr, V, Ti та ін.), які для уникнення великого чаду вводять в рідкий метал в період розкислення або після розкислення в ківш.

Виділяють групу легуючих, введення яких пов'язане з небезпекою для здоров'я людини (S, Pb, Se, Te).

Підвищення міцності конструкційних сталей, зростання їх пластичності, ударної в'язкості, зменшення схильності до різних видів крихкого руйнування можна досягнути шляхом подрібнення зерна і зміни стану границь зерен. Формування зерен в сталі відбувається при високих температурах, коли метал знаходиться в аустенітному стані. Величина цих зерен, що сформувалися практично повністю, визначає кінцевий розмір зерна сталі, створеного в результаті g®a перетворення.

Підвищення якості пов'язане з розробкою методів управління процесами формування структурної та хімічної неоднорідності в сталі. Міра структурної та хімічної неоднорідності залежить від наявності в її складі домішок, які можна поділити на:

1) Постійні домішки – це кремній, марганець, фосфор і сірка. Уводять Si і Mn в процесі виплавки в сталь для її розкислення, тобто для видалення FeO, тому їх також називають технологічними домішками.

2) Приховані домішки – це присутні в сталі гази – азот, кисень, водень. Вони потрапляють у сталь при її виплавці. У твердій сталі присутні у вільному стані в різних несуцільностях, або розчиняються в фериті, або утворюють хімічні сполуки (нітриди, оксиди). Навіть в невеликих кількостях надто погіршують пластичні властивості. Допускається їх наявність 10–2 ¸ 10–4 % мас.

3) Випадкові домішки – може бути будь-який елемент (мідь, алюміній, вольфрам, нікель й ін.), який потрапив у шихту разом з металобрухтом або чавуном при виплавці сталі. Вміст цих елементів нижчий за ті межі, коли їх вводять спеціально як легуючі добавки.

4) Спеціальні домішки – елементи, що спеціально вводяться в сталь для отримання яких-небудь заданих властивостей. Такі елементи називають легуючими, а сталі, що їх утримують – легованими сталями.

Розглянемо вплив основних легуючих елементів (при збільшенні їх наявності в сталі) на механічні та фізичні властивості сталі.

Вплив вуглецю
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір; - межу текучості; - твердість.	- подовження; - деформування; - зварюваність.
Вплив кремнію. Утворює силіциди (FeSi, Fe3Si2, Fe3Si), викликає розкладення Fe3C. Можливість утворення грубозернистої структури при відпалі, рекристалізації і загартуванні.
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір (на кожний процент кремнію на ~100 МПа); - електричний опір (трансформаторна сталь); - загартування інструментальних сталей; - твердість конструкційних сталей; - ливарні властивості (підвищення теплоти розчинення, коли Si розчиняється в Fe; розчинність Si в фериті при кімнатній температурі ~14 %); - корозійна стійкість (відливання з кремнієвої сталі для хімічної промисловості); - крихкість (при >6,5 % в ОЦК фериту); - окалиностійкість (Si легше окислюється, ніж Fe, з утворенням захисного шару, що містить SiO2, однак Si сприяє поверхньому зневуглецюванню; - розкислююча дія (при 0,05¸0,15 % Si напівспокійна сталь, 0,15¸0,35 % Si – спокійна сталь; продукти розкислення: SiO2, силікати); - схильність до графітоутворення («чорноламкість»).	- зварюваність (>0,2 % звичайне зварювання; 0,6 % дугове зварювання); - здатність до деформування (до 3 % ледве деформується в холодному стані; до 6 % погано деформується в гарячому стані; > 10 % не деформується і не обробляється різанням); - коефіцієнт дифузії С в a- і g-області
Вплив марганцю. Марганцеві сталі чутливі до перегріву. Сприяє зменшенню наявності сульфіду заліза FeS в сталі: FeS+Mn®MnS+Fe. Окрім розкислюючої і легуючої функцій, марганець використовують для обезсірювання. Продукти рафінування MnS, MnO, MnO×SiO2, 2Mn×SiO2 при прокатуванні обумовлюють виникнення волокнистої структури, тому ударна в'язкість в подовжньому напрямку вище, ніж в поперечному. Регулюючи кількість MnS, можна зменшити чутливість до червоноламкості.
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір на кожний процент Mn – на ~100 МПа; - зносостійкість; - догартовування; - подовження; - лікваційна неоднорідність (тому гарячу деформацію ведуть при 1200¸1250 °С); - чутливість до тріщіноутворення (через схильність до повітряного підгартування вже при ~2 % Mn); - чутливість до перегріву (при великому зерні пониження критичної швидкості охолоджування).	При підвищеній наявності марганцю гіршає оброблюваність різанням, деформування в холодному стані, придушується доевтектоідне виділення фериту, виникає червоноламкість.
Вплив фосфору. Попадає в сталь головним чином з початковим чавуном. До 1,2 % розчиняється в фериті, зменшуючи його пластичність. Володіє великою схильністю до ліквації і утворює ділянки багаті фосфором. Розташовуючись поблизу границь зерен, підвищує температуру переходу в крихкий стан, тобто викликає холодноламкість. Утворює два види фосфіду (Fe3P, Fe2P). Наявність фосфору підтримують до ~0,02 %.
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір (до ~0,5 % Р); - окрихчування в холодному стані (зменшення подовження і ударної в'язкості, особливо при сукупному впливі з вуглецем); - схильність до відпускної крихкості; - схильність до зварювальних тріщин (сукупний вплив Р, Si і С); - лікваційна неоднорідність.
Вплив сірки. Попадає в сталь головним чином з початковим чавуном. Нерозчинна в залізі і утворює з'єднання FeS – сульфід заліза. Утворює евтектику (Fe+FeS) з Тпл = 988 °С. Тому при нагріві вище як 900 °С сталь стає крихкою. При гарячій пластичній деформації заготовки руйнуються – це явище називається червоноламкість.
зменшує:	збільшує:
- схильність до червоноламкості (800¸1000 °С – область червоноламкості); - гарячоламкість (~1200 °С, розчинення фаз, розташованих по границях зерен), тому гарячу деформацію ведуть між областями червоноламкості і горячоламкості (між 1000¸1200 °С); - крихкість при пайці; - ламкість стружки (автоматні сталі); - гіршає зварюваність (головним чином тонких високоміцних листів); - посилюється окалиноутворення (утворення з'єднань з киснем, розташованих по границях зерен); - лікваційна неоднорідність.	- магнітні властивості (трансформаторна сталь); - чутливість до перегріву (при 1200¸1350 °С ще не всі сульфіди переходять у розчин і стримують зростання зерна); - міцність в поперечному напрямку.
Сірка і фосфор впливають шкідливим чином на властивості сталі, тому їхня наявність різко обмежена.
Вплив хрому
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір (на кожний процент хрому біля ~100 МПа); - жароміцність; - корозійна стійкість (утворення захисного шару); - загартовування;	- подовження; - деформування; - зварювання; - оброблюваність різанням.
Вплив нікелю
зменшує:	збільшує:
- тимчасовий опір; - ударна в'язкість; - корозійна стійкість; - схильність до утворення графіту; - сульфідоутворення (небезпека червоноламкості, евтектика при 645 °С); - утворення флокенів; - механічні властивості в поперечному напрямку.	- знижується температура перлітного перетворення (можливе загартування з більш низьких температур; менше гартувальне напруження); - оброблюваність різанням; - стабільність карбідів; - схильність до теплових тріщин.

 

Металургійне обладнання в процесі експлуатації зазнає значного впливу статичних, динамічних (знакозмінних) навантажень, агресивних середовищ, стаціонарних температур або температур, що циклічно змінюються, і тому основні механізми, вузли і деталі виготовляють з низько -, середньо - і високолегованих марок сталі з подальшою зміцніючою термічною обробкою виробу. Наприклад: ролики спікаючих возиків в агломашині виготовлені зі сталі 50Г2, лопатки ротора ексгаустера – 30ХГСА, плити грохоту – 14ХМНДФР; в доменному цеху ходові колеса скипів – зі сталі марки 65Г, зубчаті колеса, що ллються – 40ХГЛ, ролики підшипників в розподільникові шихти – ШХ15; в сталеплавильному цеху: вал шестерні редуктора завалочної машини виготовляється зі сталі марки 38ХГН і зазнає загартування в маслі і відпустки на повітрі, елементи балок, що не охолоджуються – ХН38ВТА, захисні плити – 40Х9С2Л, плити що обрамовують – 5Х18Н9ТЛ тощо.

ЗАВДАННЯ

Користуючись методичними вказівками, Державними стандартами на різні класи сталі та рекомендованою літературою, визначити хімічний склад, механічні та технологічні характеристики, призначення та галузь застосування сталі різних марок відповідно до варіанту завдання (табл. 1).

 

Таблиця 1

Варіанти завдання

Варіант	Марки сталей
Для студентів спеціальності «Металургія чорних металів»
	12К	50Г	30ХН2МФА
	20К	50Х	34ХН3М
	22К	35Г	38Х2НМ
	05кп	20Г	38Х2НМФ
		45Г	20Х3МВФ
	08пс	10Г2	ШХ15СГ
		40Г2	60С2Н2А
	10кп	50Г2	60С2ХА
		20ХН	65С2ВА
	15пс	40ХН	38Х2Н2М
	20А	А12	38Х2МЮА
	20кп	50ХН	20ХН4ФА
		35ХМ	45ХН2МФА
		40ХС	38ХН3МА
		ШХ4	38Х2Н2МА
		А30	12Х2Н4А
		А40Г	20ХНР
		ШХ15	10Г2БД
	08Ю	Х12	15Г2СФД
	У7	09Г2	14Г2АФ
	У8	14Г2	18Г2АФпс
	У9	12ГС	10ХНДП
	У10	16ГС	15ХСНД
	У12А	35ГС	10ХСНД
Для студентів спеціальності «Ливарне виробництво чорних і кольорових металів»
	35ГЛ	30ХГСФЛ	25Х2НМЛ
	45ФЛ	20ХГСНДМЛ	15ГНЛ
	40Л	35ХМФЛ	20Х13Л
	20ФЛ	35ХГСЛ	10Х18Н9Л
	30ГСЛ	35ХМЛ	12Х18Н9ТЛ
	45Л	45ГЛ	20Х20Н14С2Л
	55Л	25ГСЛ	20Х25Н19С2Л
	15Л	35ХНЛ	40Х24Н12СЛ
	20Л	35ХН2МЛ	20ГНМФЛ
	30Л	14Х2ГМРЛ	32Х06Л
	35Л	80ГСЛ	12ДН2ФЛ
	25Л	20ХМЛ	08ГДНФЛ

 

 

Практическая работа № 2