Расширение Европейского союза

Питання

1. Створенння Ялтинсько-Потсдамської системи: передумови та етапи.

2. Принципи та особливості Ялтинсько-Потсдамської системи

1. Створенння Ялтинсько-Потсдамської системи

Завершення Другої світової війни призвело до кардинальної трансформації змісту світової системи міжнародних відносин. Була ліквідована багатополярна організація структури міжнародних відносин, що виникла ще з часів Вестфальської мирної угоди 1648 р. та зберігалася з певними модифікаціями (в рамках Вестфальської, Віденської та Версальсько-Вашингтонської систем міжнародних відносин) на протязі майже трьох століть до Другої світової війни.

Домінування Радянського Союзу та США в повоєнному світі призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин, що стало вирішальною ознакою Ялтинсько-Потсдамської системи, її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (в Ялті 4-11 лютого та Потсдамі 17 липня - 2 серпня 1945 р.), під час яких керівництво головних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного світоустрою.

Такими принципами мали б стати проголошені ідеї повоєнного співробітництва держав, що перемогли у Другій світовій війні та підтримання їх згоди та єдності в інтересах такого співробітництва. Реалізація ідей та принципів діяльності антигітлерівської коаліції в повоєнний час могла б призвести до кооперативної біполярності на основі співробітництва двох наддержав. Проте фактично співробітництво та згода поступово були витіснені конфронтацією та непримиренними протиріччями.

І Формування ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин: 1945-1946. Коріння створення повоєнного світового порядку сягають часів співробітництва держав антигітлерівської коаліції в період другої світової війни. Принципи такого співробітництва були сформульовані в

• Атлантичній хартії (14 серпня 1941 р.),
• Декларації Об'єднаних націй (1 січня 1942 р.),
• Московській декларації (1943 р.), на
• Тегеранській конференції (1943 р.),
• Конференції в Думбартон-Оксі (1944 р.),
• Ялтинській конференції (1945 р.),
• Конференції в Сан-Франциско (1945 р.),
• а також в радянсько-американській Угоді про принципи, застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії (11 червня 1942 р.),
• англо-радянському Договорі про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Свропі й про співробітництво та взаємну допомогу після війни терміном на 20 років (26 травня 1942 р.),
• франко-радянському Договорі про союз і взаємну допомогу терміном на 20 років (10 грудня 1944 р.).

Формування ялтинсько-потсдамської системи проходило в чотири етапи:

I етап: конференція в Бреттон-Вудсі (США, 1-23 липня 1944 р.), на якій були закладені основи міжнародного співробітництва з регулювання повоєнної світової економіки. Ключовими інструментами економічної стабілізації стали три інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ, підписана в Женеві у жовтні 1947 р.). Ці інституції сформували комплекс світоекономічних регулюючих механізмів, відомих під назвою Бреттон-Вудської системи.

II етап: Ялтинська (Кримська) конференція (4-11 лютого 1945 р.), на якій були погоджені загальні підходи СРСР, США і Великої Британії щодо майбутнього політичного устрою в Європі та світі. В „Декларації про звільнену Європу" та Заяві „Єдність в організації миру, як і у веденні війни" були окреслені спільні принципи політики трьох держав щодо вирішення економічних та політичних проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних виборів шляхом проведення вільних виборів. Фактично закладалися підвалини нової, повоєнної системи міжнародних відносин.

III етап: конференція в Сан-Франциско (25 квітня — 26 червня 1945 р.), на якій було погоджено та прийнято Статут Організації Об'єднаних націй. ООН мала стати головним та універсальним інструментом регулювання міжнародних відносин, підтримання міжнародного миру та безпеки, трибуною багатостороннього діалогу з проблем повоєнного світоустрою.

IV етап: Потсдамська (Берлінська) конференція (17 липня - 2 серпня 1945 р.), на якій були конкретизовані шляхи розбудови нового європейського порядку. Рішення Потсдамської конференції продемонстрували можливість досягнення єдності держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни, та стали програмою післявоєнного устрою Європи.

1. Принципи та особливості Ялтинсько-Потсдамської системи

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин проіснувала (1945-1991) мала певні основні характеристики та особливості.

1. Мова йде про вищезгадану біполярність структури повоєнних міжнародних відносин, в яких провідну роль відігравали дві наддержави -СРСР та США. Значний відрив військово-силових, політичних, економічних та культурно-ідеологічних спроможностей цих двох держав від інших країн світу, призвів до формування двох основних, домінуючих „центрів сили", що здійснювали системоформуючий вплив на структуру і характер всієї міжнародної системи.

2. Повоєнна система носила конфронтаційний характер. Мова йшла про системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, військовій ідеологічній та інших сферах, протистояння, яке час від часу набувало характеру гострої конфліктної, кризової взаємодії. Такий вид протистояння у форматі взаємних погроз використання сили, балансування на грані реальної, „гарячої" війни отримав назву „холодної війни" (1948-1953, 1958-1962, 1981-1984 рр.). Періоди конфронтації малої інтенсивності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати „холодну війну" на шляхах посилення елементів співробітництва, кооперативності та мирного врегулювання існуючих суперечностей отримала назву „розрядки" міжнародної напруги (середина 50-их, друга половина 60-их-перша половина 70-их, друга половина 80-их років).

3. Повоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що призвело до революції як у військових так і в політичних стратегіях. Ця революція сприяла поступовій трансформації стратегій та доктрин ядерного залякування, ядерного шантажу та ультиматумів (середина 50-их - початок 60-их років) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (модель конфронтаційної стабільності) на основі доктрини взаємного ядерного стримування на базі ядерного паритету та „рівновазі страху" (кінець 60-их — 70-ті роки), а потім й виключення ядерної війни як засобу здійснення політики та концепцій однакової безпеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга половина 80-их - початок 90-их рр.).

4. Розподіл світу на сферу впливу двох наддержав як в Європі так і на периферії, виникнення „поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР та США призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми „блокової дисципліни" домагатися достатньо високого ступеню „керованості" міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.

5. Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації між „вільним світом" країн західної демократії на чолі із США та „соціалістичним світом" на чолі з СРСР. З одного боку ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу : США прагнули встановлення в світі американської гегемонії під гаслом „Рах Апіегісапа",СРСР - твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі. Ідеологічна конфронтація, „боротьба ідей" призводила до взаємної демонізації протилежної сторони і залишалась важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько-американське протистояння виглядало насамперед як суперництво системи політичних та етичних ідеалів, соціальних та моральних принципів. З іншого боку ідеологічний антагонізм здебільшого маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін : досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація „доктрини Монро") та Москви (панування на євразійському континенті).

6. Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, міжнародна система перетворилася в глобальну, загальносвітову. Руйнація колоніальних систем, становлення регіональних та субрегіональних систем здійснювалася під домінуючим впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному та субрегіональному рівнях, множенню регіональних конфліктів.

7. Ялтинсько-потсдамський порядок не мав міцної договірно-правової бази. Первісні домовленості, що лягли в основу повоєнного порядку були або усними, офіційно не зафіксованими, або були закріплені переважно в декларативній формі, або ж їх повноцінна реалізація була заблокована внаслідок гостроти протиріч та конфронтацією між основними суб'єктами повоєнних міжнародних відносин.

Так, ООН, один із центральних елементів Ялтинсько-Потсдамської системи, мала стати головним механізмом координації зусиль з метою виключення з міжнародного життя війн і конфліктів шляхом гармонізації відносин між державами та створення глобальної системи колективної безпеки. Повоєнні реалії, непримиримість конфронтаційних відносин між СРСР та США значно обмежили спроможність ООН зреалізовувати свої уставні функції та цілі. Головне завдання ООН переважно зосереджувалося на попередженні збройного зіткнення між СРСР та США як на глобальному, так і, переважно, на регіональному рівнях, тобто на підтриманні стабільності радянсько-американських відносин в якості основної передумови міжнародної безпеки та миру у повоєнний час. Таким чином наприкінці другої світової війни й після її завершення було закладено фундамент нової, Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, яка базувалася на новому співвідношенні сил і інтересів країн, що перемогли у війні, насамперед США та СРСР. Була створена система регуляторних та кооперативних механізмів, які були покликані вирішувати завдання повоєнного світоустрою на основі єдності та співпраці країн антигітлерівської коаліції.

Проте ефективність та результативність механізмів співробітництва суттєво знижувались, а врешті-решт сходили на нівець внаслідок зростання взаємної недовіри, протиріч, суперництва та конфронтації між двома новими наддержавами - США та СРСР в ідеологічній, політичній, економічній, стратегічній та геополітичній сферах.

 

 

Тема: Світові тенденції на межі століть

Питання:

1. Розвиток глобалізаційних процесів у сучасному світі.

2. Посилення інтеграційних процесів у світі.

3. Особливості міжнародних відносин на межі століть.

 

1. Розвиток глобалізаційних процесів у сучасному світі

· Пердумови процесу глобалізації в світі.

· Основні сфери прояву глобалізації

· Антиглобалізм та форми його прояву.

Глобалізація - політичний та культурний процес, що передбачає проведення уніфікації основних проявів розвитку внутрішньої та зовнішньої політики країн світу.

Глобалізація відкидає та знівельовує національні, релігійні, регіональні та культурні особливості розвитку країни, навязуючи натомість "універсальні цінності" та універсальні правові норми.

Глобализация – объетивное явление, не зависящее от воли отдельных людей, распространяется и углубляется с огромной скоростью. Ни одна страна, ни одна экономика не может оказатися в стороне. Причем, если раньше главными носителями глобализации были транснациональн корпорации и ведущие мирове организации, то тепеьр в эти процессы все більше втягиваются простые люди, ихповседневная жизнь. На современом этапе основними предпосылками развития процес сов глобализации являються следующие.

1. Экономическая сфера.

· Углубление международного разделения труда

· Интернационализация производства

· Повышение роли транснациональных корпораций

· Интенсивность международной торговли

· Развитие интеграционных процессов.

2. Информационно - технологическая.

· Розвиток техніки та комунікативних засобів, що дозволило подолати найбільшу перепону до глобалізації (географічні відстані).

·. Розвиток інформаційних технологій та ЗМІ, зо дозволяє донести необхідну інформацію без надмірних зусиль та витрат.

· 3. Политическая

· усиление взаимозависимости стран, организаций

· значительное увеличение количества международных организаций

Культурная сфера

· сближение культурных ценностей

· интернационализация науки и образования

· распространение по всему миру достижений благодаря связи.

· Розвиток електронних технологій спричинив фактичне перетворення англійської мови у загальносвітову, поступово долаючи проблему мовної розбіжності.

Постепенно накопленное в мировых маштабах становится важнее, чем в отдельных государствах.

Глобализация несет в себе и значительные негативные последствия и влияния.

• Значительно усиливается конкурентная борьба во всех сферах жизни
• Возрастает социальное неравенство
• Усиливается загроза особистої, єкономічної безпеки

1. (финансово-економические кризисы,

2. угроза массовых увольнений).

3. угроза безопасности в связи с криминализацией бизнеса, политики, правоохранительных органов.

4. Глобализация терроризма

5. Влияет на государственный суверенитет (Транснациональные корпорации в нач 2005 – 40 тыс влияют не только на економ, фин сферу,но и политику.).

Сфери прояву глобалізації:

1. Економічна сфера - відбувається шляхом створення ТНК, що включають в сферу своїх інтересів різні регіони планети. Володіючи достатніми матеріальними ресурсами ці корпорації перетворюються на своєрідні форми держав, котрі проводять політику на уніфікацію політичного ладу та правовисистем різних країн. Це здійснюється шляхом лобіювання та фіскальну політику.

2. Культурна сфера. Основною характеристикою глобалізму 21 століття в сфері культури є вестернізація - поширення західних культурних цінностей.

Основою причиною культурної глобалізації є зміни у суспільній свідомості, зокрема, втрата пріоритетності релігії в свідомості людини і поширення ліберально-демократичної ідеології, спрямованої на особу.

Основні принципи вестернізації:

- прагматизм,

- конформізм (підлаштування під існуючі умови),

- вузька спеціалізація,

- високий рівень правової культури та мжливісь відстоювати свої інтереси в судах (викликано особливостями англо-саксонської казуальної системи права),

- екзистинціальна психологія,

- християнські та псевдохристиянські цінності,

- поширення американських традицій та свят

3. Характериеризується поширенням американської моделіи управління заснованої на принципа ліберальної демократі ї, здійснюється 3 шляхами:

1. Економічне стимулювання

2. Шлях опосередкованого політичного тиску, здійснюється шляхом надання політичної та економічної допомоги проамериканським силам в країні. Їх прихід до влади здійснюється мирним шляхом, гайчастіше у формі "кольорових революцій".

3. Прямий збройний тиск, демократичний режим встановлюється піля окупації країни американськими військами.

Антиглобалізм - форма політичного, культурного та економічного руху, котра спрямована на протиставлення тенденціям глобалізму національних, релігійних традицій конкретного народу і економічних інтересів конкретної держави.

Виник антиглобалізм у 80 -х роках у Франції і був сформований на принципах антиамериканізму.

На сьогоднішнійь день антиглобалізм набуває таких форм:

1. Організація актів протету, що мають на меті зрив роботи міжнародних самітів та нарад

2. Співпраця з ультраправими та ультралівими політичними силами

3. Бойкот культурних та матеріальних цінностей, що проповідують ідею глобалізму.

4. Політичний тероризм

Процессы глобализации будут углубляться и в дальнейшем, поэтому совместными усилиями очень важно сглаживать эти противоречия.

2. Посилення інтеграційних процесів у світі.

На современном этапе очень сильно увеличивается и количество и влияние интерационных процессов. Увеличивается количество межгосударственных и неправительственныхорганизаций.

· Передумови та початок європейського об’єднання.

· "План Шуманна" та римські угоди

· Подальша євроінтеграція та її проблеми

Передумови

1. Руйнація економіки внаслідок 2 світової війни призвела до втрати європейськими підприємствами конкурентоздатності, одночасно розпад колоніальних імперій призвів до втрати більшості ринків збуту. Виникає реальна потреба єдиного континентального ринку

2. Криза у політичній системі Європи. Можливість анархії у суверенних державах створювала загрозу стабільності всього регіону.

3. Поява нової ідеології християнської демократії і поширення панєвропейських настроїв серед релігійних діячів. Ключовою засадою стала ідея християнського універсалізму як форми протистояння комуністичному атеїзму та американському прагматизму.

4. Спроба побудови третьої сили між США та СРСР. В контексті цього виникає ряд проектів єврообєднання. Зокрема, Європейський економічний і митний союз, Панєвропа, Кудеенховеркалергі, Федеративний союз Беверідж та Тойнбі, Європейський федеративний союз (Спінеллі), європейський союзний рух (Санбіс). Практичним поштовхом до європейської еконоічної інтеграції стала участь 16 європейських країн у плані Маршалла.

1948-52 роки

12.8 млрд. Дол.

85% - допомога

15% - позичка

За ініцітиви США в квітні 1948 року була створена європейська організація економічного співробітництва, завдання якої було розподіл допомоги та координація дій учасників.

В подальшому, на базі ЄОЕС був заснований європейський союз розрахунків

Основні проблеми, що стояли на шляху євроінтеграції:

1. Федерація чи конфедерація.

2. Відношення великих країн до малих.

3. Лібералізм чи урегульованість внутрішньої політики національних держав

В 1946 - об’єднання частини національних рухів за федеративну Європу у європейський союз федералістів, який очолювали Бегрман та Фріннель.

Цей союз стояв на позиціях децентралізованого народного федералізму, коли всі країни зберігали свої національні уряди, а об’єднання відбувалося на економічному та культурному рівні.

1947 - засновується союз європейських парламентаристів, який очолював Уденховий Колергі.

Союз обєднував прихильників створення європейської асамблеї з федеративною конституцією та спільною валютою

В листопаді 1948 року скликається перший загальний міжнародний комітет координації рухів за європейський союз.

В травні 1948 в Гаазі відбувається конгрес європейських рухів, його головою було обрано Черчеля

Під час роботи конгресу відбувається протистояння між федералістами (Франція, Бельгія, Нідерланди, Італія) та уніоністами (Британія).

Рішенням Гаазького конгресу було прийняття "Звернення до європейців", що становило проект європейського союзу зі спільними інституціями без права прийняття політичних рішень.

Принципи побудови цього союзу визначались співавторством (рівність всіх країн-засновників у майбутній організації), повазі особистості та принципом свободи.

Спільними інституціями майбутньої євроінтеграції визначалися - Асамблея, як координуючий колегіальний орган, Хартія прав людини, як своєрідний аналог євроконституції, суд, для захисту прав людини, в якості інтегруючих форм визнавалась можливість вільного руху робочої сили та капіталу.

3 травня 1950 року верховний комісар з питань об’єднання Німеччини Моне запропонував передати контроль над всією вуглевидобувною та сталеливарною промисловістю Франції та Німеччини спільній недержавній організації, відкритій для інших країн.

9 травня 1950 року було опубліковано план Шумана, котрий передбачав створення спільного ринку у життєво важливих секторах економіки Франції та ФРН, що зніме саму можливість війни.

Першим кроком до об’єднання економіки повинне було бути створення союзу вугілля та сталі з можливістю входження до нього інших країн. Цей проект було підтримано урядами ФРН, Італії та Бенілюксу. Франція віднеслась до нього цілком прихильно, проте з певними застереженнями. Англія різко відмовилась над роботою в проекті. План було схвалено у США та засуджено в СРСР.

18 квітня 1951 року в Парижі підписано договір між Францією, ФРН, Італією та країнами Бенілюксу про заснування європейського співтовариства з вугіллі та сталі (ЄСВС) терміном на 50 років. Основні принципи об’єднання:

1. Створення спільного ринку продукції галузей.

2. Спільні цілі

3. Спільні інститути

Ці принципи передбачали координацію та обмеження внутрішніх мит, спільні тарифи щодо 3-х країн, які повинні були запобігти утворенню офшорних зон та захистити європейську промисловість від зовнішньої конкуренції

4. Спільна модернізація галузі

25 липня 1952 року - договір було ратифіковано і він вступив у дію.

В системі ЄСВС було створено такі організаційні інституції:

1. Вище правління - виконавчий, колегіальний, наднаціональний орган, що складався з 9 чоловік. Першим президентом було обрано Моне (1952-55).

2. Рада міністрів - представляла національні уряди і слугувала для координації дій вищого правління.

3. Асамблея - призначалась національними парламентами. Мала контроль над вищим правлінням і могла висувати вотум недовіри його членам.

4. Суд - для вирішення спірних питань як між суб’єктами ЄСВС, так і між ЄСВС і національними урядами.

5. Консультативний комітет, до складу якого входили виробники, комерсанти та споживачі продукції. Його завданням було визначення економічної доцільності тих чи інших заходів.

Після створення ЄСВС виникають ідеї створення митного союзу в обслуговуючих галузях, а потім і комплексного економічного союзу між державами.

В березні 1957 року урядами Франції, ФРН, Італії та країн Бенілюксу підписуються угоди про створення 2 наддержавних об’єднань - європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом) та європейського економічного співтовариства.

Одночасно всі 3 організації об’єднувались в одну спільноту - Європейське економічне співтовариство.

Ці угоди увійшли в історію як Римські угоди 1957 року. Всі 3 організації у складі ЄЕС зберігали свою автономію до 1965 року, коли було підписано договір про остаточне злиття. Він вступив в силу 1 червня 1967 року.

Основні принципи Римських угод:

1. Формування митного союзу, що передбачало поступову відміну митних зборів та кількісних обмежень на експорт товарів між державами-членами, спільну торгівельну політику та утворення єдиного внутрішнього ринку. Цей процес був завершений до 1968 року.

2. Здійснення спільної політики щодо 3-х країн і запровадження спільного митного тарифу.

3. Проведення спільної політики у сфері сільського господарства та транспорту. Передбачалась усестороння допомога європейським виробникам сільськогосподарської продукції, що повинно було забезпечити "продовольчу безпеку" регіону.

4. Створення європейського соціального фонду та європейського інвестиційного банку.

5. Вільне переміщення в рамках співтовариства капіталів та робочої сили.

В рамках ЄЕС були сформовані наднаціональні інституції:

1. Раду ЄЕС, що функціонувала на рівні міністрів, як вищий координаційний орган, мала широкі повноваження в сфері зовнішньої політики, зокрема укладати угоди з 3-ми країнами та розглядати питання про розширення ЄЕС. До складу Ради входило по 4 представники від Франції, ФРН та Італії, по 2-є від Бельгії та Нідерландів і 1 з від Люксембургу. Кожен з представників мав право вето.

2. Комісія, як провідний виконавчий орган.

3. Асамблея - консультативний орган, який формувався на представницькій структурі з прдставників національних парламентів. До нього входило 78 членів. Мав обмежені повноваження. Сьогодні Асамблея ЄЕС трансформувалась у Європарламент.

4. Суд - вищий арбітражний орган, основним завданням якого було гарантування виконання установчих договорів субєктами співтовариства.

Інституціональна система ЄЕС включала також консультативний комітет ЄСВС та економічний і соціальний комітети Євроатому.

Втілення в життя ідей спільного ринку мало відбутися в 3 етапи:

1. 1958-1961. Передбачались гармонізація податкової системи та адаптація трудового законодавства і соціальної політики

2. 1962-65 рр. Передбачалась регламентація приватних угод та діяльності державних монополій, які спричиняли невідповідність цін.

3. 1966-69 рр. Передбачав координацію валютно-кредитної та бюджетної політики, а також опрацювання європейського корпоративного законодавства.

Окрім економічних здобутків ЄЕС зазнав і ряду кризових явищ, що визначало особливості міждержавних відносин між країнами-учасниками. Найгострішою кризою стала криза 1966 року, коли на розгляд Радою ЄЕС було поставлено питання про фінансування сфери сільського господарства.

Шарль де Голль наклав подвійне вето на вступ Британії до ЄЕС

З метою протидії французькій гегемонії в Європі за ініціативою Великобританії в 1960 році створюється європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ), до якої увійшли Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Австрія, Швеція. Швейцарія.

Основним завданням цієї організації було - лібералізація зовнішньої торгівлі, що мало відкрити внутрішні ринки країн для товарів з країн-членів Британської співдружності.

Расширение Европейского союза